Постанова

від 10.02.2011 по справі 2/556

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/556

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

08.02.2011 р.           справа №2/556

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:суддівЛомовцевої Н.В.Колядко Т.М., Скакуна О.А.

при секретарі судового засіданняКлокоцкій О.Ю.

за участю представників:

від позивача:Бережной Р.В. –довір.

від відповідача:не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ-тепло»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»м.Київ

на рішення господарського судуЛуганської області

від11.11.2010р.

у справі№2/256 (суддя Зюбанова Н.М.)

за позовомДочірньої компанії «Газ-тепло»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»м.Київ

доКомунального підприємства «Тепло»м.Мологвардійськ Луганської області

про стягнення 167 215 грн. 55 коп.  

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство «Газ-тепло»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»м.Київ звернулась до господарського суду Луганської області з позовом до Комунального підприємства «Тепло»м.Мологвардійськ Луганської області про стягнення 167 215 грн. 55 коп., з яких 49 101 грн. 09 коп. основного боргу за поставлений природний газ, 3 972 грн. 87 коп. пені, 89 706 грн. 26 коп. індексу інфляції, 20 998 грн. 26 коп. 3% річних, 3 437 грн. 07 коп. штрафу.  

Рішенням господарського суду Луганської області від 11.11.2010р. (суддя Зюбанова Н.М.) замінено позивача у справі –Дочірнє підприємство «Газ-тепло»НАК «Нафтогаз України»його правонаступником –Дочірньою компанією «Газ України»НАК «Нафтогаз України», позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з Комунального підприємства «Тепло»на користь Дочірньої компанії «Газ України»НАК «Нафтогаз України»49 101 грн. 09 коп. боргу, 89 706 грн. 26 коп. інфляційних нарахувань, 20 998 грн. 26 коп. 3% річних, 1 598 грн. 06 коп. витрат по держмиту та 112 грн. 77 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні вимог в залишковій частині відмовити.

Не погодившись з прийнятим рішенням господарського суду Луганської області від 11.11.2010р. в частині відмови у задоволенні пені,  позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в зазначеній частині та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги  задовольнити в повному обсязі.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт вважає, що  господарським судом було неповністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального та процесуального. Зазначає, що ним було надано належний розрахунок пені згідно ст. 232 Господарського кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав правову позицію, викладену в апеляційній скарзі, наполягав на тому, що заборгованість виникла з листопада 2004р. по травень 2005р.

Представник відповідача у судові засідання не з'явився, причин нез'явлення та невиконання вимог суду не повідомив.

Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутність представника відповідача за наявними матеріалами справи.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги встановленого ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційні скарги, заслухавши у судовому засіданні представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Дочірнім підприємством «Газ-тепло»(далі –постачальник)  та Комунальним підприємством «Тепло»(далі –споживач) укладено договір на постачання природного газу №16/04-513 від 01.10.2004р. (далі - договір).

Наказом Міністерства палива та енергетики України «Про реорганізацію дочірнього підприємства «Газ-тепло»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»від 12.11.2007р. №538 припинено діяльність дочірнього підприємства «Газ-тепло»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»шляхом його реорганізації - приєднання до Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Згідно п.п. 1.1,  1.2 Статуту Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», затвердженого наказом міністерства палива та енергетики України від 09.07.2010р., Дочірня компанія «Газ України» є дочірньою компанією Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»та  правонаступником реорганізованого Дочірнього підприємства «Газ-тепло»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Відповідно до п.п. 1, 5 ст. 59 Господарського кодексу України припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення). У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права та обов'язки попереднього суб'єкта господарювання, що кореспондується з п. 2 ст. 108  Цивільного кодексу України.  

Згідно ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам –правонаступникам (злиття, приєднання, поділу). Юридична особа є такою, що припинилась, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.  

З довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА № 276307 вбачається, що Дочірня компанія «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»зареєстрована у Єдиному державному реєстрі як юридична особа.

Таким чином місцевим господарським судом здійснено заміну сторони (позивача) у справі Дочірнє підприємство «Газ-тепло»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»його правонаступником - Дочірньою компанією «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Відповідно до п. 1.1 договору, викладеного в редакції додаткової угоди № 1 від 28.12.2004р.  постачальник зобов'язується передати у власність споживачу з 01.10.2004р. по 30.09.2005р. природний газ (далі –газ), а споживач зобов'язується прийняти газ та оплатити його вартість на умовах даного договору.

Згідно актів приймання-передачі природного газу від 31.10.2004р., 30.11.2004р., 31.12.2004р., 31.01.2005р., 28.02.2005р., 31.03.2005р., 30.04.2005р.,  які містяться в матеріалах справи, позивач передав КП «Тепло»природний газ на загальну суму 996 283 грн. 80 коп.  

Пунктом 7.1 договору передбачено, що оплата за природний газ  проводиться споживачем виключно грошовими коштами в такому порядку: перша оплата в розмірі 50% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 днів до початку місяця поставки газу; наступні оплати проводяться плановими платежами по 25% від вартості запланованих місячних обсягів до 8-го та 18-го числа місяця поставки газу. Остаточний  розрахунок здійснюється  на підставі акту приймання-передачі газу (за звітний період) до 08 числа наступного за звітним.

Відповідно до п.п. 7.3, 7.4 договору, у платіжних дорученнях споживач повинен обов'язково вказувати номер договору, дату його підписання, призначення платежу. За наявності заборгованості у покупця за договором постачальник зараховує кошти, що надійшли від споживача, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по даному договору, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначенні платежу.

Відповідач отриманий природний газ оплатив частково, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з  відповідача заборгованості з листопада 2004р. по травень 2005р.  

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.  

          Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновком господарського суду про обґрунтованість вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 49 101 грн. 09 коп.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний уплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з  відповідача 3% річних в розмірі 49 023 грн. 57 коп. за період з 09.11.2004р. по 29.03.2007р. та індексу інфляції в розмірі 138 807 грн. 35 коп. за період з листопада 2004р. по вересень 2007р.   

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з висновком господарського суду про обґрунтованість вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 49 023 грн. 57 коп. та індексу інфляції в розмірі 138 807 грн. 35 коп.

Також позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача пеню в розмірі 3 972 грн. 87 коп. за період з 30.04.2007р. по 29.10.2007р., посилаючись на п. 8.2 договору.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні  позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 3 972 грн. 87 коп., оскільки позивачем не було надано належний  розрахунок пені згідно ст. 232 Господарського кодексу України, а наявний в матеріалах справи розрахунок є невірним.

Разом з тим колегія суддів вважає висновок суду помилковим з врахуванням наступного.

Відповідно до п. 8.2 договору в разі несплати або несвоєчасної сплати за спожитий газ у строки, зазначені у п. 7.1  договору споживач сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню в розмірі  подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що заборгованість за отриманий природний газ в розмірі 49 101 грн. 09 коп. виникла за період з листопада 2004р. по травень 2005р.

Остаточний розрахунок сторони визначили в п. 7.1 договору –на підставі акту приймання-передачі газу (за звітний період) до 08 числа наступного за звітним.

Позивачем пеня нарахована за  період з 30.04.2007р. по 29.10.2007р.

Таким чином, позивачем не враховано вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні пені, але з мотивів, викладених в постанові.

Також позивач просив стягнути з відповідача 3 437 грн. 07 коп.  штрафу на підставі п. 8.2 договору.

Місцевим господарським судом зазначена вимога взагалі не розглянута.

Згідно п. 8.2 договору в разі несплати або несвоєчасної сплати за спожитий газ у строки, зазначені п. 7.1 договору, споживач сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню в розмірі  подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у-розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз.3 ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Враховуючи наведне, у позивача відсутні правові підстави для застосування до відповідача штрафної санкції, передбаченої ч.2 ст. 231 Господарським кодексом України, оскільки останнім допущено прострочення виконання грошового зобов'язання.

Зазначена позиція викладена також в постановах Верховного суду України від 06.12.2010р. по справі №42/562 та від 20.12.2010р. по справі №06/113-38.

Згідно ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, в ході розгляду справи господарським судом, відповідач надав відзив на позовну заяву №618 від 18.12.2007р., яким просив  зменшити розмір санкцій до 5% згідно ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України.

Зазначене клопотання судом не розглянуто.

Згідно п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.

В обґрунтування клопотання про зменшення розміру санкцій,  Комунальне підприємство «Тепло»надало лише розшифровку кредиторської заборгованості станом на 01.12.2007р.

Враховуючи наведене,  необґрунтування заявленого клопотання певними доказами апеляційний суд вважає, що відповідачем не доведено, що  підлягаючі сплаті санкції надмірно великі в порівнянні зі збитками кредитора, а також щодо відсутності існування обставин, які ускладнюють виконання рішення, а тому клопотання щодо зменшення розміру санкцій задоволенню не підлягає.

Таким чином, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення господарського суду Луганської області  від 11.11.2010р. у справі №2/556 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Дочірньої компанії «Газ-тепло»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»м.Київ - без задоволення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті держаного мита за подання апеляційної скарги покладаються  на заявника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ-тепло»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»м.Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області  від 11.11.2010р. по справі №2/556 залишити без змін з мотивів, викладених в постанові Донецького апеляційного господарського суду.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий                                                                       Н.В. Ломовцева

Судді:                                                                                  Т.М. Колядко

О.А. Скакун

Надруковано 5 прим:

1. Позивачу;

2. Відповідачу;

3. У справу;

4. ДАГС;

5. ГСЛО