Постанова

від 08.02.2011 по справі 13/132-10

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

13/132-10

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"08" лютого 2011 р. Справа № 13/132-10

Одеський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого                                 Андрєєвої Е.І.

Суддів:                                        Ліпчанської Н.В.,

                                                      Мацюри П.Ф.,

При секретарі                               Подуст Л.В.,

за участю представників сторін:

від позивача –Вергун В.О.,

від відповідача – Комадовський Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства „Влада-Плюс”

на рішення господарського суду Херсонської області від 28.10.2010р.           

по справі № 13/132-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Чапаєва”

до відповідача: Приватного підприємства „Влада-Плюс”

про стягнення 224 636,00 грн.

встановив:

22 вересня 2010 р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Чапаєва” звернулося з позовом про стягнення з Приватного підприємства „Влада-Плюс”  заборгованості у сумі 224 636,00 грн., посилаючись на невиконання останнім взятих на себе зобов'язань за договором купівлі –продажу від 08.02.2010 р. що до своєчасної оплати отриманого ним товару –насіння ячменю у кількості 289,750 т.

Відповідач позов не визнав з посиланням на недоведеність виконання позивачем взятих на себе зобов'язань з продажу 450 т насіння, а також недоведеність факту безпосередньої передачі 289,750 т. насіння ячменю, оскільки накладна № 76 від 16.02.2010 р., на яку посилається позивач в підтвердження передачі товару, ним не підписувалась.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 28.10.2010 р. позов частково задоволено. Стягнено з відповідача на користь позивача 200636,00 грн. основної заборгованості та судові витрати. В частині 24 000 грн. провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з прийнятим рішення, його оскаржив відповідач. В апеляційній скарзі просить рішення скасувати, прийнявши нове, яким у позові відмовити. Скарга обґрунтована тим, що рішення суду прийняте в порушення як матеріального так і процесуального законодавства.

Заслухавши доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи та додаткові докази, витребувані у сторін та надані до суду, перевіривши законність та обґрунтованість прийнятого судом рішення, судова колегія дійшла наступних висновків.

Як свідчать матеріали справи,  1 лютого 2010 р. сторони уклали договір купівлі-продажу, за умовами якого позивач зобов'язався продати відповідачу 450 т насіння ячменю по ціні 850 грн. за 1 тону, а останній –сплатити його вартість.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу зерно ячменю, яке зберігалося  на виробничих потужностях товариства з обмеженою відповідальністю „ТК Урожай” , шляхом переоформлення зазначеного зерна  за наказами № 234 від 10.02.2010 р. на 120 тон, № 237 від 11.02.2010 р. на 15 тон, № 241 від 15.02.2010 р. на 275,730 т., а всього 410,73 т, на Покупця. Переоформлення підтверджується довідкою ТОВ „ТК Урожай” на а.с. 35.

Оскільки відповідач не здійснив повний розрахунок за зерно, а в тексті договору не визначено строку оплати за поставлену продукцію, позивач у червні 2010 р. звернувся до відповідача з  вимогою про сплату боргу, на що відповідач листом без номера і дати повідомив, що  погасить заборгованість у строк до 15 липня цього року.

Суд обґрунтовано визнав, що узгодження строку оплати в такий спосіб відповідає нормам ч.2 ст.530 ЦК України.

В подальшому позивач звернувся до відповідача листом за № 119 від 30.07.2010 р. про необхідність розрахуватись. Не одержавши відповіді, звернувся до суду.

Вирішуючи позовні вимоги, суд дійшов висновку, що відповідач за останньою поставкою одержав 289,750 т зерна, а тому задовольнив позовні вимоги частково, припинивши провадження відносно  сплаченої відповідачем у процесі розгляду даної справи суми у розмірі 24 000,00 грн.

Разом з тим, оскаржуючи рішення суду, відповідач, як і в суді першої інстанції,  послався на те, що такої кількості зерна, а саме, 289,750  тон ячменю  ніколи не одержував, а одержав останньою поставкою 275,730 т, що, як пояснює він, підтверджується  довідкою, де зазначено одержання останньої партії - 275,73 тон.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача пояснив, що дійсно відповідачем було вивезено зерно ячменю в такій послідовності: 120 тон, 15 тон та 275,730 тон, як зазначено у довідці на а.с.35. Однак,  він не розрахувався за 289,750 т ячменю і саме тому була виписана накладна № 76 на зазначену кількість зерна, в якій не має підпису відповідача (а.с.9).

Таким чином, із пояснень представників сторін, як і із матеріалів справи вбачається, що фактично вимоги заявлені відносно недоплати відповідачем за одержаний товар, чого він і не заперечує сам, надавши за наказом апеляційного суду акт звірки. З цим  актом  у судовому засіданні погодився і позивач. За цим актом  борг  відповідача становить 188 718,50 грн. без врахування 24 000,00 грн., що були сплачені в період розгляду даної справи у суді і відносно яких суд першої інстанції на законних підставах провадження по справі припинив.

Оскаржуючи рішення суду, відповідач просив його скасувати, а у позові відмовити, посилаючись на те, що позивач порушив умови договору щодо місця одержання зерна, тобто, зерно видано не позивачем, а іншою особою.

Однак, з такими доводами не може погодитись судова колегія, оскільки відповідач знав, що він одержує зерно за договором, укладеним з позивачем. Саме тому за це зерно він сплачував позивачу до пред'явлення ним позову, саме тому 24 000,00 грн. ним сплачено позивачу в процесі розгляду даної справи, про що надані до суду відповідні платіжні документи, в яких зазначено, що одержувач платежів позивач і сплачені вони у відповідності до договору №17 від 01.02.10р. (а.с.31-33), а оскільки, у відповідності з вимогами ст.526  ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, а у відповідності з вимогами ст.655 того ж кодексу за умовами договору купівлі-продажу покупець приймає  товар і повинен сплатити за нього певну грошову суму і одностороння відмова від виконання договору у відповідності з нормами ч.7 ст.193 ГК України не допускається, то відповідач зобов'язаний розрахуватись за одержаний товар.

При таких обставинах рішення суду в частині стягнення суми боргу підлягає зміні, оскільки прийнято без достатнього дослідження фактичних обставин справи. Оскільки встановлено, що борг відповідача на час звернення позивача до суду становив 212 718,50 грн. та в період розгляду даної справи відповідач перерахував позивачу ще 24 000,00 грн. боргу, то сума, яка підлягає стягненню, становить  188 718,50 грн.(212 718,50 - 24 000,00), а тому в частині стягнення 11917,50 грн. у позові відмовляється.

Разом з цим, у відповідності до вимог ст. 49 ГПК України, змінюється і сума судових витрат пропорційно задоволеним вимогам, а саме, по сплаті державного мита з 2246,36 грн. до 1887,18 грн., по сплаті ІТЗ судового процесу - з 236,00 грн. до 198,24 грн.

Керуючись  ст.ст. 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України,  суд, -

постановив:

   Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Влада-Плюс” частково задовольнити.

Рішення господарського суду Херсонської області від 28.10.2010р. у справі № 13/132-10 змінити, виклавши частини 2 та 3 резолютивної частини рішення у наступній редакції: „Позов задовольнити частково. Стягнути з Приватного підприємства „Влада-Плюс” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Чапаєва” 188 718,50 грн. основної заборгованості, 1887,18 грн. державного мита, 198,24 грн. на ІТЗ судового процесу. В частині стягнення 11917,50 грн. у позові відмовити”.  

Частину 1 резолютивної частини рішення залишити без змін.

Доручити місцевому господарському суду видати відповідні накази.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційну інстанцію.

Головуючий суддя                                                                Е.І.Андрєєва

Судді:                                                                                   Н.В.Ліпчанська

                                                                                          П.Ф. Мацюра

Постанова підписана 09.02.2011р.