Постанова

від 06.02.2008 по справі 15/381-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 06 лютого 2008 р.                                                                                   

№ 15/381-07 

Вищий

господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Кривди Д.С.,

суддів:

Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргу

Товариства з обмеженою

відповідальністю "Мурафський цукровий завод"

на постанову

від 03.12.07 Харківського

апеляційного господарського суду

у справі

№15/381-07

господарського суду

Харківської області

за позовом

Товариства з обмеженою

відповідальністю "Мурафський цукровий завод"

до

1. Селянського (фермерського)

господарства ОСОБА_12. Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1.

про

визнання недійсною угоди уступки

вимоги

за участю представників сторін

від позивача:

у засідання не прибули

від відповідача 1:

у засідання не прибули

від відповідача 2:

у засідання не прибули

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою

відповідальністю "Мурафський цукровий завод" звернулось до

господарського суду Харківської області з позовом до Селянського (фермерського)

господарства ОСОБА_1та Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1. про визнання

недійсною укладеної між відповідачами угоди про уступку права вимоги від 22.01.07.

Позов мотивований тим, що вказаний

договір є односторонньою зміною умов укладеного між позивачем та СФГ

ОСОБА_1договору №61/71 від 19.10.06 та суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК

України.

Рішення від 16.10.07 господарський

суд Харківської області (суддя Лаврова Л.С.) визнав недійною оспорювану угоду.

Рішення мотивовано доведеністю

позовних вимог щодо зміни умов договору №61/71, зокрема його ціни, оскільки

новий кредитор, на відміну від первісного, не є платником податку на додану

вартість.

Постановою від 03.12.07 Харківський

апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Могилєвкін Ю.О.

-головуючий, Пушай В.І., Плужник О.В.) рішення суду першої інстанції скасував,

а в задоволенні позову відмовив.

Постанова мотивована встановленням

відсутності обставин щодо зміни спірною угодою умов договору №61/71.

Ухвалою від 23.01.08 Вищий

господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою

позивача, в якій заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної

інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована

неврахуванням судом апеляційної інстанції обставин зміни ціни договору №61/71

шляхом її зменшення на суму податку на додану вартість.

Заслухавши суддю-доповідача,

перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не

підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановили суди першої та

апеляційної інстанцій, між СФГ ОСОБА_1(продавець) та позивачем (покупець)

укладено договір №61/71 від 19.10.06 купівлі-продажу цукрових буряків на суму

98426,66 грн. Станом на 22.01.07 заборгованість позивача перед СФГ

ОСОБА_1становила 53809,25 грн.

Згідно з положеннями ст. 509 ЦК

України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник)

зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати

майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від

певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його

обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього

Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.

Окремим видом зобов'язань є

купівля-продаж. У відповідності зі ст. 655 ЦК України за договором

купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати

майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або

зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З аналізу вказаних норм та

встановлених судами обставин вбачається, що за договором №61/71 між сторонами

виникло, зокрема, зобов'язання з оплати товару, тобто обов'язок позивача щодо

сплати відповідної суми коштів, якому відповідає право СФГ ОСОБА_1вимагати

виконання цього обов'язку. Вказаний обов'язок виконаний позивачем частково і в

СФГ ОСОБА_1залишилось право вимоги щодо сплати 53809,25 грн.

В силу ст.ст. 512, 515, 516 ЦК

України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок,

зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права

вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено

договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях,

нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про

відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не

встановлено договором або законом.

На підставі вказаних положень між

відповідачами у справі 22.01.07 укладено угоду №1 про уступку права вимоги з

позивача виконання зобов'язання по сплаті вказаної заборгованості в сумі

53809,25 грн.

Звертаючись з позовом у даній

справі про визнання недійсною вказаної угоди про уступку вимоги, позивач

доводив неправомірність заміни кредитора у спірному зобов'язанні без його

згоди, оскільки п. 6.1 договору №61/71 передбачає зміну, доповнення окремих

умов договору лише шляхом підписання обома сторонами додаткових угод. Тобто

позивач вважає, що заміна сторони договору є зміною його умов, яка має

здійснюватися лише шляхом підписання обома сторонами додаткових угод.

Суд першої інстанції вказаним

доводам позивача правової оцінки не надав, а суд апеляційної інстанції з цього

приводу зазначив, що положення п. 6.1 договору №61/71 не має відношення до

заміни кредитора. З таким висновком суду слід погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК

України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені

угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення

господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються

ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Аналогічне

положення містить ст. 628 ЦК України. Поняття сторін визначено у ст. 510 ЦК

України, згідно з ч. 1 якої сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Тобто сукупність умов, на яких

сторони погодилися виконувати договір, становлять його зміст, а сторонами є

особи, які взяли на себе зобов'язання за відповідним договором, погодивши його

умови. Заміна ж сторони у зобов'язанні має наслідком перехід до іншої особи

прав або обов'язків щодо виконання відповідного договору на визначених у ньому

умовах. Отже, ототожнення позивачем сторін договору з його умовами є хибним, і

зміна сторін договору не є зміною його умов.

Разом з тим, задовольняючи позовні

вимоги у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок

укладення оспорюваної угоди уступки вимоги відбулась одностороння зміна

істотної умови договору №61/71 -його ціни.

Такий висновок суду заснований на

тому, що визначений спірною угодою новий кредитор, на відміну від попереднього,

не є платником податку на додану вартість, а оскільки при укладенні договору

№61/71 сторони погодили ціну товару з урахуванням податку на додану вартість,

при уступці вимоги ціна товару змінилась шляхом зменшення її на суму податку на

додану вартість. В обґрунтування цього висновку суд послався на норми

податкового законодавства, якими визначається податковий кредит.

Проте суд першої інстанції не

врахував, що згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права

первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент

переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

До того ж суд апеляційної інстанції

встановив, що оспорюваною угодою уступки вимоги зміна ціни договору №61/71 не

передбачалась. Вказаною угодою передбачено перехід до нового кредитора права

вимоги з позивача виконання зобов'язання по сплаті заборгованості в сумі

53809,25 грн. Тобто СФГ ОСОБА_1передало новому кредитору свої права у

зобов'язанні за договором №61/71 у тому обсязі та на умовах, що існували на

момент укладення оспорюваної угоди, як це і передбачено вищевказаною нормою.

Обставини ж, які стосуються

перерахування СФГ ОСОБА_1до бюджету відповідної суми податку за податковою

накладною, яка мала бути видана за спірним у справі зобов'язанням, та інші

правовідносини сторін щодо сплати ними податків не є предметом даного спору,

оскільки  згідно зі ст. 1 ЦК України та

ст. 4 ГК України податкові правовідносини не є предметом регулювання цивільного

та господарського законодавства.

Отже, зважаючи на встановлення

обставин відсутності у договорі №16/71 заборони щодо заміни кредитора у

передбаченому ним зобов'язанні без згоди боржника, а також відсутності зміни

умов цього договору при укладенні спірної угоди уступки права вимоги №1 від 22.01.07,

суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про недоведення позивачем

порушення при укладенні цієї угоди вимог ст.ст. 203, 512-516 ЦК України, а

відтак і передбачених ст. 215 ЦК України підстав для визнання правочину

недійсним.

З огляду на викладене судова

колегія не вбачає підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції

та задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 108, 1115,

1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий

господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного

господарського суду від 03.12.07 у справі №15/381-07 залишити без змін, а

касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий                                                                               

Д.Кривда

Судді                                                                                                    Г.Жаботина

А.Уліцький