Постанова

від 17.02.2011 по справі 40/248-10

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«10»лютого 2011 року                                                            Справа № 40/248-10  

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Кравець Т.В., суддя Крестьянінов О.О.

при секретарі Деркач Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача –Лагутіна В.В. за дов. б/н від 01.10.2010 року,

відповідача –Оніщук В.М. за дов. №909/11.5.2 від 30.09.2010 року,

третьої особи - не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача –Товариства з обмеженою відповідальністю «Таміра», м. Харків (вх. №29Х/2-6к) на рішення господарського суду Харківської області від 14.12.2010 року по справі №40/248-10

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таміра», м. Харків,

до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», м. Харків,

3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –Товариство з обмеженою відповідальністю «Пранк», м. Харків,

про визнання угод недійсними

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Таміра»(позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ПАТ «ВТБ банк»(відповідач), в якій просило визнати додатки №1 від 09.07.2008 року та №2 від 31.10.2008 року до іпотечного договору №173-Z/2 від 17.04.2008 року недійсними.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.12.2010 року по справі №40/248-10 (суддя Хотенець П.В.) у позові відмовлено повністю.

Позивач з рішенням господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 14.12.2010 року по справі №40/248-10 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування скарги, як і в позові, апелянт посилається на те, що спірні правочини є недійсними оскільки не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема ст.ст. 203, 207, 215, 238, 241 Цивільного Кодексу України, оскільки особа, яка вчинила зазначені правочини (директор позивача Козаченко Л.В.) не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності. Додаткові угоди, які передбачають збільшення процентної ставки за кредитом, укладені пізніше ніж банк почав рахувати проценти за користування кредитом в більшому розмірі. Окрім того, апелянт зазначає, що судом було неправомірно розглянуто справу без участі позивача, оскільки останній не був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.01.2011 року було прийнято апеляційну скаргу до провадження, призначено розгляд скарги на 20.01.2011року.

20.01.2011 року до канцелярії апеляційного суду надійшов відзив від відповідача на апеляційну скаргу, в якому він вважає її безпідставною, необґрунтованою та такою, що не відповідає дійсності, оскільки спірні угоди були укладені особами, що мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 14.12.2010 року по справі №40/248-10 залишити без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.01.2011 року розгляд справи відкладався на 10.02.2011року.

Присутній в судовому засіданні 10.02.2011 року представник позивача підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі, надав пояснення в обґрунтування своєї позиції по справі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги, просив рішення господарського суду Харківської області від 14.12.2010 року по справі №40/248-10 залишити без змін, а скаргу без задоволення.

В судове засідання представники третьої особи не з’явилися, відзив на апеляційну скаргу не надали.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.04.2008 року між позивачем та ВАТ ВТБ Банк було укладено Іпотечний договір №173-Z/2 (а.с. 17, 18), відповідно до якого позивач (іпотекодавець) передав відповідачу (іпотекодержатель) в іпотеку нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Харків, просп. Московський, буд. 257, для забезпечення виконання зобов’язань третьої особи (позичальника) - ТОВ фірми «Пранк»в повному обсязі щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування, комісій, пені, штрафних санкцій, збитків, розмір та умови повернення та сплати яких встановлюється договором про відкриття кредитної лінії №173-Ю від 17.04.2008 року.

Також, матеріали справи свідчать, що між позивачем та ВАТ ВТБ Банк справи було укладено Договір №1 про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору №173-Z/2 від 17.04.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_1. за реєстровим №1221 від 29.07.2008 року (а.с. 19), згідно якого пункт 1.2. розділу 1 «Предмет договору»Іпотечного договору №173-Z/2 від 17.04.2008 року викладено в новій редакції, яка відображає збільшення процентної ставки за користування кредитом з 01.07.2008 року до 18 процентів річних. Всі інші пункти Іпотечного договору №173-Z/2 від 17.04.2008 року залишаються без змін.

31.10.2008 року між позивачем та ВАТ ВТБ Банк укладено Договір №2 про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору №173-Z/2 від 17.04.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_1., зареєстрованого в реєстрі за №1221 (а.с. 20), згідно якого пункт 1.2. Іпотечного договору №173-Z/2 від 17.04.2008 року викладено в новій редакції, яка відображає збільшення процентної ставки за користування кредитом з 01.10.2008 року до 19,5 відсотків річних у гривні. Всі інші пункти Іпотечного договору №173-Z/2 від 17.04.2008 року залишаються без змін.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, встановила, що вони не містять таких документів, як додатки №1 від 09.07.2008 року та №2 від 31.10.2008 року до іпотечного договору №173-Z/2 від 17.04.2008 року. Таким чином, позивач просить визнати додатки до іпотечного договору №173-Z/2 від 17.04.2008 року, які відсутні в матеріалах справи.

В тексті позовної заяви зазначається, що позивач вважає недійсними Додаткові угоди №1 від 09.07.2008 року та №2 від 31.10.2008 року до договору іпотеки №173-Z/2 від 17.04.2008 року, які також відсутні в матеріалах справи.

Окрім того, навіть якщо припустити, що позивач неодноразово допустив описки в тексті позовної заяви, ототожнюючи додатки №1 від 09.07.2008 року та №2 від 31.10.2008 року до іпотечного договору №173-Z/2 від 17.04.2008 року, а також Додаткові угоди №1 від 09.07.2008 року та №2 від 31.10.2008 року до договору іпотеки №173-Z/2 від 17.04.2008 року, з Договорами №1 від 29.07.2008 року та №2 від 31.10.2008 року про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору №173-Z/2 від 17.04.2008 року, необхідно зазначити, що у всіх випадках вони навіть не збігаються за датами укладення.

Відповідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, позивачем не надано доказів укладення між сторонами додатків №1 від 09.07.2008 року та №2 від 31.10.2008 року до іпотечного договору №173-Z/2 від 17.04.2008 року, а також Додаткові угоди №1 від 09.07.2008 року та №2 від 31.10.2008 року до договору іпотеки №173-Z/2 від 17.04.2008 року, які він просить визнати недійсними.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що сторонами Іпотечного договору №173-Z/2 від 17.04.2008 року, Договору №1 про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору №173-Z/2 від 17.04.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_1. за реєстровим №1221 від 29.07.2008 року, Договору №2 про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору №173-Z/2 від 17.04.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_1., зареєстрованого в реєстрі за №1221 є позивач та Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк. Однак, позивач пред’являє позов до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», при цьому матеріали справи не містять доказів правонаступництва останнього, а позивач жодним чином не обґрунтовує такий вибір відповідача у справі.

Апелянт вважає Додаткові угоди №1 від 09.07.2008 року та №2 від 31.10.2008 року до Договору іпотеки №173-Z/2 від 17.04.2008 року недійсними з огляду на те, що вони не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема згода Загальних зборів Товариства на укладення додаткових угод до кредитного договору не надавалася та і в послідуючому не погоджувалися додаткові угод до договору про відкриття кредитної лінії №173-Ю від 17.04.2008 року. Додатковою угодою №1 від 09.07.2008 року передбачено, що розмір процентної ставки збільшується з 01.07.2008 року, а додаткової угоди №2 від 31.10.2008 року з 01.10.2008 року, таким чином додаткові угоди було укладено набагато пізніше часу, з якого банк почав рахувати проценти за користування кредитом в більшому розмірі. Позивач вважає, що з урахуванням цього, такі обставини суперечать положенням статті 640 Цивільного кодексу України, відповідно до пункту 1 якої, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Проте з такими доводами позивача (апелянта) колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, як і місцевий господарський суд, не погоджується враховуючи наступне.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади АРК у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Згідно зі статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 11-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (ч. 3 вказаної норми).

Позивач у позові посилається на те, що спірні правочини були укладені від його імені директором Козаченко Л.В. всупереч положенням (пунктам 4.1, 4.2, 4.3, 4.12, 4.12.2) статуту ТОВ «Таміра».

Однак, в матеріалах справи (а.с. 10) знаходиться лише витяг зі статуту ТОВ «Таміра»(підпункт 14 пункту 4.3). Ні оригіналу, ні повної копії вказаного статуту позивачем всупереч положенням ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не надано, що унеможливлює дослідження судом позиції позивача лише в контексті наданого ним витягу зі статуту без системного аналізу інших положень статуту.

Згідно підпункту 14 п. 4.3. статуту ТОВ «Таміра»до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства належить затвердження кредитних договорів. Договорів на відчуження нерухомого майна, укладених на суму, що перевищує 200000 гривень.

Зазначений підпункт 14 п. 4.3. статуту ТОВ «Таміра»не свідчить про наявність обмежень у директора ТОВ «Таміра»на укладення спірних правочинів, а  лише передбачає наступне затвердження зборами учасників товариства кредитних договорів, договорів на відчуження нерухомого майна, укладених на суму, що перевищує 200000 гривень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Договори №1 від 29.07.2008 року та №2 від 31.10.2008 року про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору №173-Z/2 від 17.04.2008 року, не є ні кредитними договорами та договорами, спрямованими на відчуження нерухомого майна.

Тому, позивачем не доведено, що директор ТОВ «Таміра»не мав права на укладення спірних правочинів. Таким чином, вимоги апелянта (позивача) є необґрунтованими, не підтвердженими матеріалам справи, а тому не підлягають задоволенню.

Необґрунтованими також є доводи апелянта щодо недійсності додаткових угод з підстав, що вони передбачають збільшення процентної ставки за кредитом, а предметом договору, до якого вносяться зміни спірними додатковими угодами, є іпотека.

Посилання апелянта на порушення місцевим господарським судом його права на участь у розгляді справи (а саме несвоєчасне повідомлення про час та місце розгляду справи) жодним чином документально не підтверджено, а тому суд вважає не обґрунтованим. Як свідчить штемпель канцелярії місцевого господарського суду на зворотному боці ухвали господарського суду Харківської області від 06.12.2010 року, якою було призначено розгляд справи на 14.12.2010 року, зазначена ухвала була надіслана судом сторонам 06.12.2010 року, тобто завчасно.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв’язку з її необґрунтованістю і відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з‘ясуванні обставин справи або з порушенням норм матеріального та процесуального права., а отже оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 85, 99, 101, ч. 1 ст. 103, ст.ст. 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:  

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 14.12.2010 року у справі №40/248-10 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя                                                              В.О. Фоміна

                       Суддя                                                             Т.В. Кравець

                       Суддя                                                              О.О. Крестьянінов

Повний текст постанови підписано 11.02.2011 року.