Рішення

від 20.02.2008 по справі 15/56

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/56

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                                                  20.02.08                                                                                                         Справа № 15/56

 за позовною заявою ТзОВ "РЕВАНТ", с.Малехів

до відповідача-1 Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м.Львів

до відповідача-2 Виконавчого комітету Львівської міської ради, м.Львів

про визнання права власності.

                                                                                          Суддя  Т.Костів

Представники:

Від позивача –Дем”яновська Ю.Д. –представник (довіреність №58 від 01.12.2007 р.)

Від відповідача –1 –Бекесевич Ю.В. –представник (довіреність від 02.11.2007 р. №23-2879)

Від відповідача –2 –Бекесевич Ю.В. –представник (довіреність від 17.01.2008 р. №1.7 вих-24)

Суть спору: Позовну заяву подано товариством з обмеженою відповідальністю "Ревант", с. Малехів, Львівська область, до відповідача –1 - Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів, до відповідача –2 –Виконавчого комітету Львівської міської ради, м. Львів, про визнання права власності на завершений будівництвом об'єкт нерухомого майна у м. Львові по вул. Поліська, 6, а саме будинок охорони Д-2, склад В-1, склад Г-1.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 07.02.2008 р. порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 18.02.2008 р.. В судовому засіданні 18.02.2008 р. оголошено перерву до 20.02.2008 р.

У відповідності до ст. 75 ГПК України справа слухається за наявними у ній матеріалами. Представникам сторін роз'яснено їх права згідно зі ст. 22 ГПК України.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві, уточненні до позовної заяви. Ствердив, зокрема, що на підставі договору купівлі-продажу від 24.12.2003 р. позивач придбав у ВАТ “Державний ощадний банк України” будівлі та споруди виробничої бази, розташовані на земельній ділянці за адресою м. Львів, вул. Поліська, 6. Протягом 2003 –2007 р. позивач самовільно за власний рахунок збудував спірні об'єкти нерухомого майна. Однак, об'єкти завершені будівництвом та відповідають встановленим вимогам. Відповідачі заперечують право власності позивача на спірне майно, посилаючись на відсутність правовстановлюючих документів та неоформленння у встановленому порядку права користування земельною ділянкою. Просить позов задовольнити.

Представник відповідачів позов заперечив з тих підстав, що право власності позивача на спірне майно не було зареєстроване у встановленому порядку, будівництво було здійснено самовільно, без відведення земельної ділянки для цих цілей. Просить у позові відмовити.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

24.12.2003 р. між позивачем (покупець) та відкритим акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” (продавець) був укладений договір купівлі-продажу, згідно із п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю майно, яке складається з будівель та споруд виробничої бази, які складаються з огорожі, зазначеної під літ. №1 загальною довжиною 465,5 кв.м. із суцільних залізобетонних плит, адмінспоруди під літ. А-2 загальною площею 181,1 кв.м.; двоповерхового будинку охорони під літ. Б-2 загальною площею 32,1 кв.м., які розташовані  у м. Львові по вул. Поліській, 6 на земельній ділянці площею 1,1 га; а також підземні ємності для горючих матеріалів у кількості 4 шт.. Договір посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Балацькою В.К. та зареєстровано в реєстрі за №5293. З відмітки на договорі вбачається проведення державної реєстрації прав власності на вказане нерухоме майно в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 05.02.2004 р..

Права власності чи права користування земельною ділянкою, на якій розташовані зазначені будівлі, споруди, ємності, у порядку, передбаченому ст. ст. 125, 126 ЗК України, позивач не оформив, що визнано ним у судовому засіданні. Таким чином, земельні відносини, що випливають з розміщення на земельній ділянці придбаного позивачем нерухомого майна тривають після внесення відповідних змін до ЗК України від 27.04.2007 р..

Згідно із ч. ч. 1- 2 ст. 120 ЗК України в редакції чинній в силу тривання спірних відносин, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком,  будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Аналогічна норма міститься і у ст. 377 ЦК України.

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що придбані позивачем будівлі та споруди, а також спірні об'єкти нерухомого майна, розміщені на зазначеній у договорі купівлі-продажу від 24.12.2003 р. земельній ділянці площею 1,1 га, огородженої належною позивачу огорожею із суцільних залізобетонних плит. Зазначена обставина визнана сторонами у судових засіданнях, а тому, у відповідності до ч. 1 ст. 120 ЗК України до позивача переходить відповідне право на земельну ділянку, що підлягає оформленню ним у порядку, визначеному у ст. 125 ЗК України. Заперечення відповідачів про те, що така земельна ділянка не відводилась для будівництва, спростовується матеріалами справи, з яких випливає, що на земельній ділянці площею 1,1 га по вул. Поліській, 6 у м. Львові попередніми власниками були у встановленому порядку збудовані пізніше придбані за договором купівлі-продажу від 24.12.2003 р. позивачем об'єкти нерухомого майна та введені в експлуатацію у встановленому порядку, що підтверджується фактом державної реєстрації права власності на них.

Зі змісту позовних вимог та матеріалів справи випливає, що без отримання належного дозволу та належно затвердженого проекту, позивач в межах земельної ділянки площею 1,1 га за вказаною адресою збудував за власний рахунок об'єкти нерухомого майна, що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт, а саме двоповерховий будинок охорони Д-2 загальною площею 50,2 кв.м., склад В-1 загальною площею 509 кв.м.,склад Г-1 площею 508 кв.м., що підтверджується матеріалами справи, зокрема, технічними паспортами, матеріалами інвентаризаційної справи, допоміжними таблицями для визначення зносу будівель по технічному стану конструктивних елементів і переоцінці (оцінці). Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Факт самовільності будівництва визнаний позивачем у судових засіданнях.

З висновку №169 будівельно-технічного дослідження від 08.02.2008 р. випливає, що методом візуального огляду і дослідження на місці знаходження будівель В-1, Г-1, Д-1 по вул. Поліській, 6 у м. Львові, методом обмірів і фотографування об'єктів дослідження з подальшим співставленням отриманих даних з діючими державними будівельними нормами встановлено, що будівлі складів, що позначені на поверховому плані літ В-1, Г-1 та будинок охорони під літ. Д-2, що знаходяться за адресою м. Львів, вул. Поліська, 6, є закінченими будівництвом і придатні до експлуатації згідно існуючих ДБН. Належних доказів зворотнього суду не надано, сторони визнали факт завершення будівництва вказаних об'єктів.

Відповідно до ч. ч. 2, 3, 5 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Однак, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

          Зі змісту вказаної статті випливає, що самочинно збудоване нерухоме майно підлягає знесенню лише у випадках, зазначених у законі, а саме, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за умови неможливості перебудови. Проте, з матеріалів справи вбачається, що відповідачі заперечують право власності позивача на самовільно збудоване майно лише з посиланням на відсутність правовстановлюючих документів, вимагаючи оформлення права власності позивачем у встановленому загальному порядку. Доказів порушення самовільним будівництвом прав інших осіб суду не надано і така можливість спростовується матеріалами справи, а саме проведенням будівництва в межах огородженої території, що призначена для обслуговування належних позивачу об'єктів нерухомого майна. Згідно із ст. 33 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права, але й інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, передбачених у ст. 3 ЦК України.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити. У відповідності до ч. 2 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що будівництво носило самовільний характер, судові витрати підлягають покладенню на позивача. Керуючись ст.ст. 33, 34, 35, 43, 49, 55, 61,82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Визнати за товариством з обмеженою відповідальністю “Ревант" (Львівська обл., с. Малехів, вул. Галицька, 1г, код ЄДРПОУ 32141212) право власності на завершені будівництвом об'єкти нерухомого майна, розташовані у м. Львові по вул. Поліська, 6, а саме будинок охорони Д-2, склад В-1, склад Г-1.

3.          Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

  Суддя