Рішення

від 31.01.2011 по справі 2-8/11

МАШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Машівський районний суд Полтавській області

Справа № 2-8/2011 року

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

          28 січня 2011 року. Машівський районний суд Полтавської області в складі:

          головуючого-судді                                                  Кравець С.В.

          за участю: секретаря                                                  Кульчицької І.М.

                         позивача                                                   ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Машівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лан»про стягнення заробітної плати та компенсації за несвоєчасну її виплату, -

на підставі ч.3 ст. 209 ЦПК України в судовому засіданні 28 січня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення, -

в с т а н о в и в :

          у листопаді 2010 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом та наступними доповненнями, посилаючись на те, що з 25.03.2001р. по 01.04.2010р. він працював на посаді директора ТОВ «Лан»та був звільнений з займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП. Проте, в день звільнення розрахунок з ним проведений не був, як і не виплачена заробітна плата за останні три місяці. На його вимогу надати довідку про розрахунок відповідач ніяким чином не відреагував. Вказаними діями відповідача йому спричинена моральна шкода, яка виразилася у тому, що невиплата кошів призвела до погіршення його матеріального становища, що негативно вплинуло на сімейний стан, також призвело до постійних хвилювань, стресів поганого сну, незадовільного фізичного стану. У зв’язку з наведеним позивач просить стягнути з відповідача нараховані, але не виплачені при звільненні суми в розмірі 3424, 93 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків її виплати, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 11397 грн., моральну шкоду в розмірі 5000 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 2000 грн.

          Відповідач надав до суду заперечення в якому просить в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що постановою прокурора від 29.05.2009р. позивача було відсторонено від посади керівника ТОВ «Лан». 30.09.2009р. керівником товариства почав працювати ОСОБА_2, а з 11.03.2010р. ОСОБА_3 Крім цього, у трудовій книжці позивача не зазначено з якої посади він звільнений та не доведено ним факт нарахування коштів за 2 місяці.

У судовому засіданні позивач наполягає на задоволенні позову з підстав викладених у позовній заяві. При цьому зазначив, що після винесення прокурором постанови від 29.05.2009р. про відсторонення його від посади у жовтні 2009р. судом був постановлений вирок, йому було призначено покарання у вигляді 2 років позбавлення волі та позбавлення права займати відповідні посади, але від основного та додаткового покарання звільнено та застосовано Закон України «Про амністію». Рішення зборів від 29.04.2009р., яким його було звільнено з посади директора в послідуючому було скасовано Господарським судом, хоча після прийняття даного рішення він продовжував працювати. Про те, що в даних державного реєстру зазначені інші керівники товариства йому відомо не було, крім цього усі звіти до державних органів за січень-березень 2010р. підписував він як керівник, і саме на нього виконавчою службою у січні 2010р. застосовані штрафні санкції. В послідуючому написав заяву про звільнення і на роботу не вийшов, а тому йому внесли запис до трудової книжки.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, направив заяву з проханням справу слухати без його участі, просить в задоволенні позову відмовити повністю.

          Суд, заслухавши пояснення позивача, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, прийшов до наступного висновку.

Судом установлено, що в період з 23.03.2001р. по 01.04.2010р. позивач працював на посаді директора ТОВ «Лан», та 01.04.2010р. звільнений з займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП за власним бажанням, що засвідчено печаткою ТОВ «Лан»та стверджується копією трудової книжки ( а.с. 8-9 ).

На спростування цього, відповідачем надано копію заяви позивача від 28.04.2009р. про звільнення його з займаної посади за власним бажанням та копію протоколу № 5 від 29.04.2009р. Зборів учасників, які прийняли рішення про його звільнення з займаної посади без визначення конкретної дати ( а.с. 55-57 ). Дані про винесення з цього приводу наказу відсутні.  

Відповідно до ч.2 ст. 38 КЗпП, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за раніше поданою заявою.

Таким чином, доводи відповідача в цій частині суд визнає безпідставними.

Натомість, як убачається з копії постанови прокурора Машівського району від 29.05.2009р. ОСОБА_1 було відсторонено від посади директора ТОВ «Лан»( а.с. 22 ),  тобто майже через місяць після прийняття рішення про звільнення, що свідчить про те, що фактично ОСОБА_1 з займаної посади звільнений не був та продовжував працювати.

Крім цього, в судовому засіданні позивач зазначив, що за вироком Машівського районного суду у жовтні 2009р. його було звільнено від призначеного покарання на підставі Закону України «Про амністію».

Виходячи з викладеного суд вважає, що постанова прокурора про відсторонення позивача з займаної посади втратила чинність у жовтні 2009р.

Щодо доводів відповідача про те, що з 13.10.2009р. на посаді директора ТОВ «Лан»працювали інші особи суд зазначає наступне.

Так, з наданих відповідачем витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб убачається, що станом на 13.10.2009р. керівником ТОВ «Лан»значився ОСОБА_2, а станом на 11.03.2010р. ОСОБА_4 ( а.с. 26-29 ).

Крім цього, ним надано витяг з місцевої газети «Промінь»від 23.04.2010р. про те, що печатка ТОВ «Лан», ідентифікаційний код 31374298 вважається недійсною ( а.с. 59 ), і про те, що по факту її викрадення 05.06.2009р. прокурором Машівського району порушена кримінальна справа за ч.1 ст. 357 КК України ( а.с. 58 ). Разом з тим, враховуючи відсутність будь-рішень з приводу остаточного рішення по даній справі, суд вказану постанову прокурора як доказ не приймає. Стосовно повідомлення про визнання печатки недійсною, суд зазначає, і про це вказує позивач, що воно було опубліковане після звільнення позивача, а тому засвідчення вказаною печаткою його звільнення не свідчить про його незаконність.

На вимогу суду відповідач повідомив, що позивач у нього у 2010 році не працював і заробітну плату не отримував, а тому відповідно немає і заборгованості, про що надав книгу обліку заробітної плати за 2010 рік та витяг з неї ( а.с. 60, 65, 66-68 ) з яких убачається, що у 2010 році позивач у даному товаристві як працюючий не значиться.

Натомість, на спростування вказаних доводів, за клопотанням позивача судом були витребувані з управління Пенсійного фонду України ( далі УПФУ ) в Машівському районі дані персоніфікованого обліку на ОСОБА_1 з яких убачається, що в період з січня по березень 2010 року він працював у ТОВ «Лан»та йому з січня по березень 2010 року нарахована заробітна плата в розмірі 3424, 93 грн. ( а.с. 74 ).

В судовому засіданні позивач підтвердив, що саме за його підписом як директора за даний період подавалися дані персоніфікації.

Відповідно до п. 10. Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 1998 р. N 794 роботодавці зобов'язані: в установленому порядку подавати уповноваженому органу достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них.

Таким чином, враховуючи те, що обов’язок для подання даних персоніфікованого обліку покладено на роботодавця, ці дані зафіксовані офіційним органом, а саме УПФУ в Машівському районі, і хоча відповідач заперечував факт роботи позивача у ТОВ «Лан», як і нарахування йому заробітної плати, але ці його доводи спростовано даними персоніфікованого обліку, а тому суд приходить до висновку про доведеність позивачем вимог про те, що він дійсно працював у ТОВ «Лан»в період з січня по березень 2010р. та про невиплату йому заробітної плати в розмірі 3424, 93 грн., які вважає за необхідне стягнути з відповідача.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 11397 грн. в період з 01.04.2010р. по 01.01.2011р. суд зазначає наступне.

За змістом ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому, провадиться в день звільнення.

В порушення вказаної норми відповідач не провів розрахунку з позивачем у день звільнення.

Відповідно до ч.7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч.1 с. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки  по  день  фактичного розрахунку.

Обчислюючи розмір середньої заробітної плати, суд виходить з наступного. Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100, середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів.

Оскільки відповідач не надав даних про фактично відпрацьовані позивачем дні за останні 2 місяці, суд виходить з наявних доказів у справі.  

Так, з даних персоніфікованого обліку вбачається, що у лютому та березні 2010 року позивач отримав заробітну плату відповідно 1110 та 1187, 78 грн. ( а.с. 74 ), що всього складає 2297, 78 грн., а тому середньоденна заробітна плата складає 53, 44 грн. ( 2297, 78 / 43 (кількість робочих днів за останні два місяці ) ).

Відповідно до вказаного Порядку № 100 від 08.02.1995р. середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного  числа  робочих  днів за останні два календарні місяці згідно з  графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням  вимог  законодавства.

Оскільки протягом останніх 2 місяців позивач працював 43 дні, а тому цю кількість днів слід розділи на 2, що дорівнює 21, 5 дні і складає середньомісячне число робочих днів.

Отже, грошова компенсація за час затримки розрахунку при звільненні повинна розраховуватися таким чином: 53, 44 грн. х 21, 5 днів = 1148, 96 грн. ( середньомісячна заробітна плата ). 1148, 96 грн. х 9 ( кількість місяців протягом яких не виплачувалася заробітна плата до 01.01.2011р. вказаних позивачем )  = 10 340, 64 грн.  

Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню компенсація за затримку розрахунку при звільненні саме в розмірі 10 274 грн., тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог ( а не 10 340, 64 грн., що розраховані судом, оскільки цей розмір є більшим ) та не виплачена заборгованість із заробітної плати в розмірі 3424, 93 грн.

Вимоги позивача про стягнення 1123 грн. за прострочення виплат у січні 2010 року задоволенню не підлягає, оскільки вона розрахована виходячи з середньої заробітної плати та вказана позивачем як середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, що не відповідає способам захисту, оскільки не вірно розрахована з посиланням на Порядок № 100 від 08.02.1995р., хоча в даному випадку підлягав застосуванню Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків її виплати», а тому задоволенню не підлягає.

Стосовно вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків її виплати суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Так, після подачі позову до суду на пропозицію суду про конкретизацію позовних вимог позивач таким правом скористався, але вимогу про компенсацію втрати частини доходів не уточнив.

Враховуючи те, що він вказану вимогу не уточнив, суд позбавлений можливості вирішити питання про правомірність його вимог в цій частині, а тому вважає, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Стосовно доводів позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 5000 грн. суд вважає слід зазначити наступне.

Можливість відшкодування моральної шкоди у сфері трудових правовідносин передбачена ст. 2371 КЗпП якою передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

До моральних страждань позивача суд відносить те, що несвоєчасно проведений з ним розрахунок призвів до погіршення його матеріального становища, до постійних хвилювань, стресів, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, він змушений відстоювати свої права та звертатися до суду за їх захистом, не міг користуватися належною йому власністю, а саме коштами при звільненні, а тому з урахуваннях вимог розумності і справедливості та вини відповідача у несвоєчасно проведеному розрахунку, суд приходить до висновку, що позов в цій частині підлягає частковому задоволенню в розмірі 2000 грн.

Виходячи з викладеного, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню у зв’язку з чим з відповідача на його користь слід стягнути 3424, 93 грн. - нарахованої, але не виплаченої з січня по березень 2010 року заробітної плати, 10 274 грн. –середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та 2000 грн. –моральної шкоди.

На підставі ст. 376 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 136, 36 грн. та 3, 40 грн.

Оскільки п.2 ч.3 ст. 81 ЦПК України передбачено, що витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати покладаються на сторони після розгляду справи судом, а тому суд вважає, що так як позов задоволено частково, а тому з відповідача на користь держави підлягають стягненню витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 94, 8 грн., а з позивача 25, 2 грн.

Крім цього, з доданих позивачем угоди з адвокатом ОСОБА_5 та квитанції ( а.с. 5-7) вбачається, що вартість послуг наданих позивачу складає 2 000 грн., що включає написання позовної заяви, консультації та представлення інтересів.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. N 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», витрати на правову допомогу стягуються у розмірі не більше 40% мінімальної заробітної плати за 1 год.

Оскільки сплачена позивачем сума на правову допомогу не перевищує встановленої законодавством, а тому суд вважає, що витрати на правову допомогу слід стягнути з відповідача відповідно до розміру задоволених вимог в розмірі 1580 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 38, 116, 117, 237-1 Кодексу законів про працю України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100, ст. ст. 10, 11, 60, 81, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

          Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лан»про стягнення заробітної плати та компенсації за несвоєчасну її виплату –задоволити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лан»на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену з січня по березень 2010 року заробітну плату в розмірі 3424, 93 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 10 274 грн., моральну шкоду в розмірі 2000 грн., сплачені позивачем витрати на правову допомогу в розмірі 1580 грн., а всього 17278 (сімнадцять тисяч двісті сімдесят вісім) грн. 93 коп.

Рішення в частині присудження працівникові виплати заробітної плати підлягає негайному виконанню, але не більше ніж за один місяць.

В іншій частині позовних вимог –відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лан»на користь держави судовий збір в розмірі 139, 76 грн. та витрати на інформаційно –технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 94, 8 грн.

          Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 25, 2 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через Машівський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, а особою, яка не була присутньою під час проголошення рішення в той же строк з дня отримання його копії.

Суддя: ( підпис)

Копія вірна:

Суддя Машівського районного суду                                                            С.В. Кравець

Повний текс Рішення виготовлено та підписано 31 січня 2011 року