Постанова

від 24.02.2011 по справі 5002-16/5095-2010

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5002-16/5095-2010

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

 16 лютого 2011 року   Справа № 5002-16/5095-2010

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Волкова К.В.,

суддів                                                                      Видашенко Т.С.,

                                                                                          Балюкової К.Г.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг";

відповідача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Лотос-97";

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос-97" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Білоус М.О.) від 04 січня 2011 року у справі № 5002-16/5095-2010

за позовом           товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (вул. Дегтярівська, 21г,Київ,04119)

до          товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос-97" (вул. Севастопольська, 41,Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95013)

про стягнення 635734,17 грн.;

за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос-97"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"

про визнання договору недійсним

                                                            ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”,   звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю „Лотос-97” з вимогами про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №071214-30/ФЛ-Ю-С, укладеного між сторонами по справі від 14 грудня 2007 року, у розмірі 485 420,67 грн., пеню у розмірі 29 172,93 грн., 3 % річних у розмірі 5 431,13 грн., збитки понесені у зв'язку з знеціненням грошових коштів у розмірі 18 358,63 грн., штраф за неподання інформації у розмірі 19 479,06 грн., неустойку за прострочення повернення майна у розмірі 12 941,56 грн., штраф за порушення процедури вилучення майна у розмірі 64 930,19 грн., що разом складає 635 734,17 грн. (т.1, а.с. 2-12).

Вимоги позову обґрунтовані тим, що відповідачем умови договору фінансового лізингу №071214-30/ФЛ-Ю-С, укладеного між сторонами по справі  від 14 грудня 2007 року, належним чином не виконуються, внаслідок чого  виникла визначена заборгованість.

В процесі розгляду справи позивачем були уточнені позовні вимоги в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, а саме,  заявою від 18 листопада 2010 він зменшив розмір позовних вимог відповідно до яких просив суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Лотос-97” основного боргу у розмірі 360 783, 96 грн., пеню у сумі 23 935,44 грн., 3% річних у розмірі  4 441,90 грн., збитки понесені у зв'язку із знеціненням грошових коштів у сумі 13 559, 96 грн., штраф за неподання інформації у сумі 19 479,06 грн., штраф за порушення процедури вилучення майна 64 930,19 грн., неустойки за прострочення повернення майна у розмірі 12 941,56 грн., що разом складає 500 072,07 грн., а провадження в частині стягнення 135 662,10 грн. припинити (т.2., а.с.1-5).

01 листопада 2010 року відповідач за первинним позовом товариство з обмеженою відповідальністю „Лотос-97” звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з зустрічною позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” з вимогами про визнання договору фінансового лізингу №071214-30/ФЛ-Ю-С, укладеного між сторонами по справі від 14 грудня 2007 року недійсним, як укладеного з порушенням вимог законодавства з тих підстав, що на день укладення зазначеного договору відповідач за зустрічним позовом не набув права власності на товар, що є предметом договору лізингу (т.2, а.с. 78-80).

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 04 січня 2011 року у справі №5002-16/5095-2010 (суддя Білоус М.О.) первісний позов товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” задоволено частково в сумі 500 072,07 грн. (т.2, а.с. 83-85).

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „Лотос-97” на користь товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” 500 072,07 грн., з яких 360 783,96 грн. основного боргу, пеню у розмірі 23 935,44 грн., 3% річних –4 441,90 грн., інфляційні втрати –13 559,96 грн., штраф за неподання інформації –19 479,06 грн.,, неустойку за прострочення повернення майна –64 930,19 грн.

В частині стягнення 135 662,10 грн. відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю „Лотос-97” було відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановляючи зазначене рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем за первинним позовом безпідставно не виконувалися умови договору фінансового лізингу №071214-30/ФЛ-Ю-С, укладеного між сторонами по справі від 14 грудня 2007 року, з приводу чого у нього виникла заборгованість перед позивачем, яка і була стягнута з товариства з обмеженою відповідальністю „Лотос-97” на користь товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, тоді як вимоги зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю „Лотос-97” про визнання договору фінансового лізингу недійсним згідно рішення суду при з'ясуванні обставин по справі не знайшли свого підтвердження.

Не погодившись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю „Лотос-97” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з'ясуванні судом обставин по справі, з порушенням норм матеріального права, із зазначенням того, що судом першої інстанції при вирішенні справи неправильно були застосовані  діючи норми матеріального права, що регулюють правовідносини сторін та не прийнята до уваги постанова Вищого господарського суду України від 11 жовтня 2010 року, постановлена у справі № 8/58, яка аналогічна спору сторін.

Від позивача за первинним позовом товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” 15 лютого 2011 року до Севастопольського апеляційного господарського суду надійшов письмовій відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого він вважав договір фінансового лізингу №071214-30/ФЛ-Ю-С, укладений між сторонами по справі 14 грудня 2007 року, таким, що відповідає діючим нормам права та договором, який за своєю природою є договором фінансового (непрямого) лізингу, з приводу чого вважав апеляційну скаргу необґрунтованою, просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні, призначеному на 15 лютого 2011 року, представник відповідача за первинним позовом підтримав вимоги заявлені в апеляційній скарзі, представник позивача за первинним позовом з зазначеними доводами не погодився та підтримав письмовий відзив на апеляційну скаргу з викладених у ньому підставах, у справі було оголошено перерву до 16 лютого 2011 року.

16 лютого 2011 року у судове засідання, представники сторін не з'явились, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -  це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившихся  представників сторін.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між товариством з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” (лізингодавець) та товариство з обмеженою відповідальністю „Лотос 97” (лізингоодержувач) був укладений договір №071214-30/ФЛ-Ю-С фінансового лізингу від 14 грудня 2077 року (т.1, а.с.22-33).

В подальшому до вказаного договору були внесені зміни згідно укладених сторонами додаткових угод від 14 грудня 2007 року, від 17 жовтня 2008 року, від 17 березня 2008 року, від 14 січня 2010 року (т.1., а.с.39-49).

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору предметом його є надання лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу предмет лізингу, визначеному у специфікації до договору (додатку до договору №2), а саме –вантажного автомобіля, марки „Renault”, моделі Premiym Lander 440/19Т 3М, 2007 року випуску, вартістю 649 301,86 гривен, для підприємницьких цілей у власній господарський діяльності лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів (т.1, а.с. 36).

Відповідно до пункту 1.4 договору продавцем майна є товариство з обмеженою відповідальністю „Рено Тракс Україна”.  За умовами пункту 1.2 договору майно є власністю лізингодавця протягом усього строку дії даного договору.

Пунктом 2.1 зазначеного договору передбачений строк його дії, який становить сорок дев'ять місяців. Додатком №1 до договору передбачений графік сплати лізингових платежів.  

Згідно з пунктом 3.1 договору сторони домовилися, що лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів, узгодженому ними, яки включають у себе платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна, винагороду (комісію) за отримане у лізинг майно.

Відповідно до пункту 11.2.1 договору передбачена відповідальність лізингоодержувача перед лізингодавцем за порушення своїх зобов'язань, щодо своєчасної сплати лізингових та інших платежів, передбачених пунктом 3.1 договору та графіком сплати лізингових платежів, а саме: сплату пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період прострочки, від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен ден прострочки та відшкодування всіх збитків, завданих цим лізингодавцеві, понад вказану пеню. Якщо у разі несвоєчасної сплати лізингових платежів лізингодавець буде змушений нести збитки (в тому числі пов'язанні зі збільшенням процентної ставки за використання кредитних коштів, або інші), лізингоодержувач у термін п'яті банківських днів відшкодовує ці збитки після отримання відповідної вимоги від лізингодавця.  

Положенням пункту 8.2.1 договору лізингоодержувач зобов'язаний щоквартально письмово інформувати лізингодавця про стан та місце знаходження майна шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі встановленій сторонами, у разі порушення зазначеного пункту договору  пунктом 11.2.3 договору передбачений штраф у розмірі 4 відсотків від загальної вартості предмету лізингу на момент  укладення договору за кожен  випадок такого порушення.

Відповідно до пункту 16.3 договору на вимогу лізингодавця договір може бути дострокове розірваний в односторонньому порядку у випадку, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати лізингових платежів становить більше тридцяті днів з дня настання строку платежу, встановленого графіком.

Згідно з пунктом 10.2 договору визначено, що у випадку виникнення будь-якої з підстав, передбачених пунктом 10.1.1 даного договору лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення про вилучення майна із зазначенням строку його передачі. Документом, що підтверджує прийняття лізингодавцем рішення про розірвання договору –є рекомендований або цінний лист лізингодавця, при отриманні якого лізингоодержувач зобов'язаний за свій рахунок на протязі 7 робочих днів з моменту направлення лізингодавцем відповідної вимоги, повернути йому предмет лізингу.

Пунктом 11.2.2 договору визначено, що за несвоєчасне повернення майна лізингоодержувачем лізингодавцю, передбачена відповідальність лізингоодержувача у вигляді сплати неустойки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується неустойка, від загальної вартості майна на момент укладення договору, вказаної у пункті 3.2 договору, за кожний день прострочення повернення такого майна.

Крім того, у разі порушення процедури вилучення майна також передбачена відповідальність пунктом 11.2.5 договору у вигляді штрафу у розмірі 10 відсотків загальної вартості майна на момент укладення договору за кожен випадок такого порушення.

Пункт 18.1 Договору встановлює, що даний Договір набирає чинності (вважається укладеним) з моменту його підписання сторонами і стає обов'язковим для сторін. Дія Договору продовжується до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань.

На виконання умов договору та додаткових угод до нього, 15 лютого 2008 року між сторонами був підписаний акт прийому - передачі майна, переданого у лізинг (т.1., а.с.50).

Як свідчать матеріали справи сторони уклали додаткову угоду від 14 січня 2010 року до договору від 14 грудня 2007 року, встановивши новий графік сплати лізингоодержувачем платежів №1 та №2 (т.1, а.с.47-49), які є невід'ємною частиною договору. Вказана додаткова угода набула законної сили з моменту її підписання.

Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши думку стосовно апеляційної скарги представників сторін по справі, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню із наступною відмовою в задоволенні первинного позову та задоволенням зустрічного позову апеляційним судом, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами статті  215 Цивільного кодексу України встановлені правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

У  відповідності до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст  правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам  цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам суспільства.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 202 Цівильного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Разом з тим, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей,  встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом,  застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом, що передбачено частиною 2 статті 806 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини  1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

21 грудня  2007 року товариство з обмеженою відповідальністю „Рено Тракс Україна”, як „продавець” та товариство з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” (позивач), як „Покупець”, уклали договір №RTU-CS-001 купівлі-продажу (т.2, а.с.16-29, том 2).

За умовами пункту 1.1 договору купівлі-продажу товариство з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” (покупець) приймає у власність та сплачує товариству з обмеженою відповідальністю „Рено Тракс Україна” (продавцю) товар, у порядку та на умовах, визначених договором.

У відповідності до пункту 1.2 договору купівлі-продажу під товаром за даним договором слід зрозуміти нові вантажні транспортні засоби марки Renault Trucks (Рено Тракс), модель Renault Premium Lander 440.19Т 3М у кількості двох штук.

Згідно з пунктом 2.1.1 договору вартість за одиницю товару  транспортного засобу марки Renault Trucks (Рено Тракс), модель Renault Premium Lander 440.19Т 3М на момент укладення даного договору складала 628 249,44 гривен.

Відповідно до акту прийому-передачі вантажних автомобілів до договору купівлі-продажу №RTU-CS-001 від 21 грудня 2007 року, укладеного та підписаного товариством з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” та товариством з обмеженою відповідальністю „Рено Тракс Україна” 15 лютого 2008 року, слідує, що вартість поставленого товару, транспортного засобу марки Renault Trucks (Рено Тракс), модель Renault Premium Lander 440.19Т 3М, складає суму у розмірі 645 012,39 гривен з ПДВ (т.2, а.с. 41).

   Пунктом 3.5 договору купівлі-продажу сторони визначили, що право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту передачі товару та підписання акту приймання-передачі.

За умовами п. 2.7 договору купівлі-продажу 100 відсотків  загальної вартості товару „покупець” зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок „продавця” протягом 35-ті банківських днів з моменту підписання сторонами договору, але не раніше 08 січня 2008 року.

Враховуючи зазначене, судовою колегію вбачається, що на виконання умов пункту 2.7 договору купівлі-продажу позивач товариство з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” за платіжним дорученням №0000000011 від 14 лютого 2008 року перерахував на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Рено Тракс Україна” кошти в сумі 1 290 024,78 гривен в оплату двох автомобілів  Renault Premium Lander 440.19Т 3М згідно умов договору купівлі-продажу №RTU-CS-001 від 21 грудня 2007 року.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що в день укладання сторонами договору фінансового лізингу позивач не набув права власності на товар (новий автомобіль  Renault Premium Lander 440.19Т 3М, вартістю 645 012,39 гривен (з ПДВ)), що є предметом цього договору, в наслідок чого договір фінансового лізингу не відповідає частині 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, договір фінансового лізингу є недійсним, тому зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю „Лотос-97” про визнання договору фінансового лізингу №071214-30/ФЛ-Ю-С від 14 грудня 2007 року підлягає задоволенню, а позовні вимоги позивача за первинним позовом товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №071214-30/ФЛ-Ю-С від 14 грудня 2007 року задоволенню не підлягають у повному обсязі за відсутністю підстав позову.

Враховуючи всі обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, колегія вважає, що при постановлені судом першої інстанції рішення по справі суд дійшов невірних висновків щодо її обставин, тому апеляційна скарга  товариства з обмеженою відповідальністю „Лотос-97” підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, із відмовою в задоволенні первинного позову по справі по результатам повторного розгляду справи судом апеляційної інстанції та задоволенням зустрічного позову по справі.

Оскільки при повторному розгляді справи судом апеляційної інстанції відмовлено в задоволенні вимог первинного позову, що тягне необхідність нового розподілу понесених позивачем судових витрат, рішення суду в частині стягнення з відповідача суми судових витрат, понесених позивачем 5000,72 грн. державного мита та 236,00 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу також підлягає скасуванню.

Сплачене відповідачем державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу необхідно покласти на відповідача за зустрічним позовом відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених вимог.

Так, з  відповідача за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос-97"  підлягають стягненню судові, витрати, понесені позивачем за зустрічним позовом у розмірі  85,00  гривен державного мита, сплаченого при зверненні до суду першої інстанції з зустрічним позовом, 236,00 гривен витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також 43,00 гривни державного мита, сплаченого товариством з обмеженою відповідальністю „Лотос-97” при зверненні з апеляційною скаргою.

Однак при подачі апеляційної скарги товариством з обмеженою відповідальністю „Лотос-97” було сплачене державне мито у розмірі лише 43,00 гривни (з розрахунку 50 відсотків від ставки, що підлягає сплаті при зверненні до суду з вимогами немайнового характеру –визнання договору фінансового лізингу недійсним, яки заявлялися у зустрічному позові),  тоді як при поданні апеляційної скарги оплаті ще підлягало держмито в розмірі 50 відсотків від 5000,72 грн. - державного мита сплаченого при поданні  первинного позову, тобто 2 500,36 гривен.

На час розгляду справи апеляційною інстанцією товариством з обмеженою відповідальністю „Лотос-97” не були представлені докази сплати державного мита в повному обсязі, тому недоплачена сума держмита 2 457,36 грн. по результатах вирішення судом справи підлягає стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” в дохід держави.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 2), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                        ПОСТАНОВИВ:          

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Лотос-97” задовольнити.

2. Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 04 січня 2011 року у справі №5002-16/5095-2010 скасувати.

Прийняти у справі нове рішення.

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” до товариства з обмеженою відповідальністю „Лотос-97” про стягнення заборгованості у розмірі 500 072,07 грн., у тому числі суму основного боргу у розмірі 360 783,96 грн., пені у розмірі 23 935,44 грн., 3% річних у розмірі 4 441,90 грн., інфляційних втрат у розмірі 13 559,96 грн., штрафу за неподання інформації у розмірі 19 479,06 грн., неустойки за прострочення повернення майна у розмірі 12 941,56 грн., штрафу за порушення процедури вилучення майна у розмірі 64 930,19 грн. –відмовити.

Зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю „Лотос-97” до товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” про визнання недійсним договору фінансового лізингу №071214-30/ФЛ-Ю-С від 14 грудня 2007 року –задовольнити.

Договір фінансового лізингу №071214-30/ФЛ-Ю-С від 14 грудня 2007 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” та товариством з обмеженою відповідальністю „Лотос-97” –визнати недійсним.  

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-Г, р/р 26005300115839 в ПКФ „ВіЕйБі Банк”, МФО 321637, ідентифікаційний код 33880354) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Лотос-97” (вул. Севастопольська, буд.41, Сімферополь, 95013, р/р 2600700918 в КФ „Експресс-Банк”, МФО 384674, ОКПО 20664989) 128,00  грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-Г, р/р 26005300115839 в ПКФ „ВіЕйБі Банк”, МФО 321637, ідентифікаційний код 33880354) у дохід держави  (р/р 31113095700007, МФО 824509 Банк отримувача: ГУ ДК України у м. Севастополі, одержувач: Держбюджет Ленінський район м. Севастополь) державне мито у розмірі 2 457,36 грн.          

3. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддя                                                  К.В. Волков

Судді                                                                                Т.С. Видашенко

                                                                                К.Г. Балюкова