Рішення

від 21.02.2011 по справі 37/42

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

37/42

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

21.02.11 р.                                                                                    Справа № 37/42                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Сладкая жизнь”, м. Макіївка Донецької області, ідентифікаційний код 30936954

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс”, с. Тетянівка Донецької області, ідентифікаційний код 24639066

про: стягнення 2975,00грн. у якості відшкодування збитків за втрачене майно

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Оксаниченко А.С. (за довіреністю №03 від 04.01.2011р.);

від Відповідача  - не з'явився

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався  з фіксацією у протоколі судового засідання.

У судовому засіданні 21.02.2010р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Сладкая жизнь” м. Макіївка Донецької області (далі – Позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс” с. Тетянівка Донецької області (далі – Відповідач), про стягнення 2975,00грн. у якості відшкодування збитків за втрачене майно

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за договором суборенди операційного торговельного обладнання №35 від 26.06.2007р. з повернення майна після припинення договору.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір суборенди операційного торговельного обладнання №35 від 26.06.2007р., акт прийняття передачі майна від 21.12.2007р., повідомлення №993 від 17.12.2010р., акт обстеження фактичного стану майна від 15.12.2010р., правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 193, 225, 226 Господарського кодексу України, ст.ст. 611, 614, 526 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 21, 54 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем на виконання ухвали суду надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.25-47).

Відповідач у судові засідання не з'являвся, своєї позиції до відома суду по суті заявлених вимог не довів, хоча повідомлявся про судові засідання належними чином шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, встановленою за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (а.с.45), достовірність яких презюмується за змістом ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”.

У світлі висновків Вищого господарського суду України, викладених в п. 11 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” від 15.03.2007р. № 01-8/123, таке повідомлення Відповідача вважається належним, оскільки до повноважень суду не віднесено установлення фактичного місцезнаходження фізичної осіб.

У судовому засіданні 21.02.2011р. представник Позивача підтримав позовні вимоги, пояснивши, що:

- передане Відповідачеві майно позивачу не на належить і власнику його вартість відшкодована не була;

- повідомлення про припинення договору суборенди Відповідачем отримано не було;

- після закінчення визначеного договором суборенди строку його дія неодноразово продовжувалася автоматично на той же строк і тих же умова в порядку ст. 764 Цивільного кодексу України.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а повторна неявка належним чином повідомленого Відповідача без пояснення причин та ненадання ними певних документів у світлі ст.ст. 4-3, 22, 33, 77 цього кодексу істотним чином не впливає на таку кваліфікацію і не може бути підставою для відкладання розгляду справи, адже судом було надано достатньо часу для формування і доведення до відома суду своєї позиції по суті спору із наданням (у разі наявності) відповідних підтверджуючих доказів.

Наразі, забезпечення реалізації гарантованого ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. права Позивача на вирішення спору впродовж розумного строку не може перебувати у залежності від бажання Відповідача здійснювати свої процесуальні права і обв'язки.

Вислухавши у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2006р. між ВАТ „Сан Інтербрю Україна” (Орендодавець) та Позивачем (Орендар) був укладений договір оренди операційного торговельного обладнання №260/2006 (а.с.а.с.37-41), згідно умов п.п. 1.1, 4.1., 6.1, 11.1, якого Орендодавець передає Відповідачу в строкове платне користування операційного торговельно-рекламного обладнання в кількості 8шт. для використання в господарській діяльності, строком до 31.12.2006р.

Положеннями пунктів 4.6 договору сторони визначили, що передачу орендованого обладнання в суборенду третім особам шляхом укладання договору суборенди за єдиною зразковою формою, що узгоджена додатком №2 до договору.

26.06.2007р. між Позивачем (Орендар) та Відповідачем (Суборендар) укладено договір суборенди операційного торговельного обладнання №35 (а.с.а.с. 8-12), згідно п.п.1.1., 11.1 якого Позивач передає, а Відповідач приймає в строкове платне володіння та користування операційне торговельне обладнання – до 31.12.2008р.

Як встановлено судом, операційне торговельне обладнання, визначене у договорі суборенди №35 від 26.06.2007р. є частиною об'єктів, переданих Позивачеві в оренду з боку ВАТ „Сан Інтербрю Україна” згідно договору оренди №260/2006 від 01.01.2006р.

У пункті 4.1. сторони визначили, що обладнання передається Суборендарю в користування з метою його використання в господарській діяльності останнього для оформлення торговельних точок Орендаря, зберігання чи реалізації продукції за місцем знаходження обладнання, перелік якої наведений у додатку № 1 (а.с.13). При цьому застережено, що Суборендар не має право використовувати обладнання для інших цілей.

Згідно умов розділу 5 зазначеного договору на Відповідача покладені грошові зобов'язання із перерахування орендної плати, яка становить 1 гривню з ПДВ в місяць на розрахунковий рахунок Орендодавця.

За змістом п.п.4.3 та 6.1.1 договору Орендодавець має право в будь-який здійснювати контроль за використанням обладнання. шляхом безпосередньої перевірки порядку експлуатації обладнання і проведення інвентаризації, так і шляхом направлення відповідних запитів з вимогою про надання інформації і документів, що підтверджують поточний стан обладнання та порядок його використання.

Як встановлено п.6.4. договору оренди Орендар зобов'язується під час всього строку дії договору використовувати обладнання відповідно до його призначення (п. 6.4.1.), надавати на першу вимогу Орендаря та/або власника обладнання можливість огляду приміщення та літнього майданчика, на яких знаходиться обладнання (п.6.4.6.),  а також самостійно і за свій рахунок забезпечувати його  належне збереження (п. 6.4.12).

Розділом 7 договору сторони визначили заходи відповідальності за порушення визначених ним зобов'язань, встановивши, зокрема обов'язок Суборендаря у випадку неповернення  Орендарю пошкодженого обладнання або його втрати відшкодувати вартість сплачених Орендарем санкцій (неустойки, збитків тощо) власнику обладнання. За змістом п. 7.4. договору належним підтвердженням порушення Суборендарем передбачених п.п. 4.1., 6.4.1 і 6.4.6. зобов'язань є акт, складений представником Орендаря та/або власника із залученням двох незалежних осіб.

Положеннями п. 11.2. сторонами визначені підстави для припинення договору, а п. 11.3. встановлене право Орендаря дострокового розірвання договору в разі, якщо:

-          Суборендар використовує обладнання  в порушення умов договору та/або цільового призначення обладнання;

-          Суборендар без дозволу власника передав обладнання, його частину, в користування (суборенду) третій особі;

-          Суборендар своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження обладнання.

У відповідності до п. 11.4. про дострокове розірвання договору  Орендар повідомляє Суборендаря письмовим повідомленням з зазначенням підстави дострокового розірвання за 10 календарних днів до дати розірвання.  При цьому, на відміну від п. 11.5., який встановлює право на односторонню відмову від договору і порядок його реалізації та наслідки, відносно дострокового розірвання за ініціативою Позивача не встановлено застережень щодо договір вважається розірваним у визначену в повідомлені дату, або в будь-яких інший момент.

Відповідно до умов п. 2.2 договору суборенди №35 операційне торговельне обладнання було передано у користування Відповідачу, про що сторонами складені відповідні акти приймання-передачі від 17.05.2007р., від 23.08.2007р., від 21.12.2007р. (а.с.а.с.14-16), у тому числі меблі без бренду з заводськими номерами 20847-20853  у кількості 7шт загальною заставною вартістю 2975грн. з місцем розташування – вул. Бірюзова, 40а.

15.12.2010р. за результатами перевірка фактичного стану та наявності майна комісією у складі  двох осіб – представників Позивача був складений у м. Докучаєвську акт (а.с. 17), за яким на місці розташування майна ні торгової точки, ані майна не виявлено. При цьому, означений акт не містить відомостей про: порядок повідомлення Відповідача про перевірку або про вимогу надати для огляду відповідне приміщення або майданчик; адресу місця, де проводилася  перевірка. Позивачем також не надано доказів надсилання (вручення) акту перевірки Відповідачу.

З метою розірвання договору на адресу Відповідача було складено повідомлення  №993 від 17.12.2010р. (а.с.18), в якому Відповідачу було запропоновано на протязі 3-х календарних днів підготувати до передачі та передати меблі без бренду (заводський номер 20847-20853) у кількості 7 шт., заставною вартістю 2975,00грн. Належних доказів надсилання означеного повідомлення суду не представлено – незасвідчена фотокопія поштової квитанції від 21.12.2010р. (а.с.19) не відповідає вимогам ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, а посилаючись на конверт з поверненою кореспонденцією (а.с.46) Позивач підтверджує факт неотримання Відповідачем такого повідомлення.

За таких обставин Позивача звернувся до суду з розглядуваним позовом, наполягаючи у судовому засіданні 21.02.2011р. на стягненні визначених сум.

Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 22, 59 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача  такими,  що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні Відповідача до відшкодування збитків у розмірі вартості втраченого майна – об'єкту суборенди.  

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими актами господарського законодавства, зокрема Цивільним кодексом України, а також – умовами укладених між ними договору суборенди.  

Згідно ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України підставою виникнення правовідносин (прав та обов'язків) є, зокрема,  договір. Аналогічні положення закріплені і ст.ст. 144, 173, 174 Господарського кодексу України.

Частина 3 ст. 285 Господарського кодексу України зобов'язання зі збереження орендованого майна, разом із іншими віднесено до основних обов'язків орендаря. Застосування положень законодавства, які регламентують найм (оренду)  до суборендних відносин зумовлено приписами ст. 774 Цивільного кодексу України.

Як встановлено ч. 1 ст. 773 Цивільного кодексу України наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору, у а разі здійснення такого користування не за призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

З урахуванням викладеного, укладений між сторонами договір є належною правовою підставою для врегулювання питань, пов'язаних із тимчасовим оплачуваним користуванням переданим в оренду  Позивачеві майном.  

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не має жодних правових підстав для ухилення від передбаченого п.4.1. договору оренди з обов'язку протягом всього періоду дії договору використовувати обладнання виключно для оформлення інтер'єру у торговельних точках Орендаря, зберігання чи реалізації визначеної продукції.

Відповідно до ч. 1 ст.202 Цивільного кодексу України та ст. 599 Цивільного кодексу України за загальним правилам зобов'язання припиняються шляхом їх належного виконання, тоді як невиконання або неналежне виконання відповідних обов'язків є їх порушенням у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, що за змістом ст. 611 цього Кодексу має наслідком, у тому числі – необхідність відшкодування збитків, про що сторони безпосередньо визначили у пунктах розділу 7 договору.

Згідно ч. 1 ст. 224 Цивільного кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати  завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Виникнення у особи права на компенсацію збитків у результаті порушення її цивільного права передбачається і  ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України.  

Оскільки обов'язки Відповідача, порушеннями яких Позивач обґрунтовує свої вимоги, зумовлені  саме наявністю договірних відносин  між сторонами, остільки суд зауважує, що предметом стягнення у розглядуваній справі є саме збитки, завдані невиконанням зобов'язання, що випливає з договору, на обов'язковості з'ясування сутності яких (збитків) наголошує Вищий господарський суд України в абз. 2 п. 1 Роз'яснення „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” від 01.04.1994р. № 02-5/215.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України обов'язок відшкодування збитків у разі порушення договірних зобов'язань покладені на боржника – особу, яка припустила порушення.

Виходячи із загальних положень права підставою для застосування заходів відповідальності, яким є стягнення збитків у розумінні ст. 611 Цивільного кодексу України та ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України, є склад правопорушення, який утворюється наступними елементами: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона.

З огляду на те, що суб'єктом є боржник, об'єктом – правовідносини за договором оренди, які були встановлені та оцінені судом вище, предметом доказування а, відтак – і судового дослідження - є об'єктивна та суб'єктивна сторони: наявність порушення з боку Відповідача, збитків та безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями (порушенням) та збитками, а також – вина зазначеної особи.

Відносно зазначених елементів складу господарського правопорушення суд зазначає наступне:

Встановлені судом обставин на підставі наявних в у справі матеріалів не дають підстав для висновку про доведеність факту зникнення переданого в суборенду обладнання, з огляду на  те, що Позивачем всупереч ст.ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надано належних доказів означеного факту, адже акт перевірки від 15.12.2010р.:

- всупереч п. 7.4. договору підписаний виключно представниками Позивача (повноваження яких також документально не підтверджені),  і доказів попередження Відповідача про перевірку для забезпечення його (або представників)  участі відсутні, так само як і докази подальшого надсилання акту для ознайомлення;

-  не містить адрес узгодженого розташування обладнання,   за якими останніми нібито проводилася.

Недоведеність не тільки факту зникнення  майна, але й навіть  належного вжиття Орендарем   заходів зі встановлення означеного факту, унеможливлює висновок суду про завдання Позивачеві збитків у розмірі вартості відповідного майна, тим більше, що:

-          за відсутністю інших доказів порушення  боку Суборендаря;

-          загального застереження в ч. 1 ст. 291 Господарського кодексу України про недопустимість односторонньої відмови від договору оренди у сукупністю із відсутністю в договорі умови про його автоматичне розірвання внаслідок надсилання повідомлення в порядку п.п.11.3. і 11.4., доказів самого надсилання і отримання цього повідомлення Відповідачем;

-          положення ст. 764 Цивільного кодексу України про автоматичне продовження договірних правовідносин з Відповідачем після встановленого в п. 11.1 строку дії договору згідно наданих представником Позивача пояснень у судовому засідання 21.02.2011р., суд вважає недоведеним з боку Позивача факт припинення договору суборенди і, як наслідок – виникнення у Відповідача обов'язку з повернення майна, порушення якого покладено в основу позову.

Крім того,  судом також враховується, що Позивач не є власником об'єкту суборенди, а отже виключно внаслідок його втрати не може мати збитків у розмірі вартості майна – такі збитки завдаються саме його власнику і лише у разі їх компенсації останньому Позивач  у відповідності із п. 7.3. матиме право висувати відповідні вимоги до Відповідача, розмір яких буде визначатися саме розміром здійсненого на користь власника відшкодування, що у повній мірі відповідає змісту п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України.   Між тим, за поясненнями Позивача останнім не були здійснені жодних компенсаційних платежів на користь власника.

Відсутність означених елементу об'єктивної сторони складу господарського правопорушення унеможливлює як існування такого порушення в цілому (а отже – і потребу в досліджені питання наявності інших його складових елементів), так і застосування наслідків такого відсутнього порушення у вигляді стягнення збитків.

З урахуванням наведених висновків суд відмовляє у задоволені позовних вимог у повному обсягу.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати  відносяться на його рахунок у повному обсягу і компенсації з боку Відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Сладкая жизнь”, м. Макіївка Донецької області (ідентифікаційний код 30936954) до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс”, с. Тетянівка Донецької області (ідентифікаційний код 24639066) про стягнення 2975,00грн. у якості відшкодування збитків за втрачене майно

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 21.02.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст  рішення складено та підписано 28.02.2011р.

Суддя                                                               Попков Д.О.