Рішення

від 15.02.2011 по справі 20/37-3/144

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

20/37-3/144

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2011                                                                                                 Справа № 20/37-3/144

По позову Головного управління юстиції у Полтавській області, 36014, м. Полтава, вул.. Жовтнева, 45

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю “Антарес-2000, 36000, м. Полтава, вул.. Шевченка, 100

   2. Відділ державної виконавчої служби Великобагачанського районного управління юстиції, 383000, Полтавська область, с-ще Велика Багачка, вул.. Леніна, 19А

про  визнання недійсними договорів

Суддя     БУНЯКІНА Ганна Іванівна

Представники:

від позивача –Сластьоненко П.В. ( див. протокол)

від відповідача1  – Демченко О.А. ( див. протокол)

від відповідача 2  –Караван Ю.В. ( див протокол)

від прокуратури –Харенко Володимир Миколайович прокурор відділу підтримання державного обвинувачення в судах прокуратури Полтавської області

Рішення прийняте після перерви, оголошеної в судових засіданнях 13.01.2011р. та 03.02.2011р. в порядку ст. 77 ГПК України в реагування на клопотання представників сторін щодо необхідності поповнення матеріалів справи додатковими документальними доказами, про що відмічено в протоколах судових засідань.

В судовому засіданні 15.02.2011р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення, дотримуючись приписів ст. 85 ГПК України ( в редакції Закону України  №2453-ІУ) з залученням її до матеріалів справи.  

Суть спору: Розглядається позовна заява Головного управління юстиції у Полтавській області про  визнання недійсними з моменту вчинення договорів: (І)  укладених відділом державної виконавчої служби Великобагачанського районного управління юстиції (код.26089769) та ТОВ "Антарес 2000" про забезпечення безпеки підприємства: (1) від 02.08.2005 б/н., (2) від 03.08.2005 б/н, (3) від 04.08.2005 б/н, (4) від 05.08.2005 б/н, (5) від 06.08.2005 б/н, (6) від 07.08.2005 б/н, (7) від 08.08.2005 б/н, (8) від 18.08.2005 б/н, (9) від 28.08.2005 б/н,  (10) від 17.09.2005 б/н, (11) від 01.10.2005 б/н, (12) від 01.11.2005 б/н; (ІІ)  укладених державною виконавчою службою у Великобагачанському районі (код.ЗЗ840542) та ТОВ "Антарес 2000" про забезпечення безпеки підприємства: (1) від 01.12.05 б/н, (2) від 01.01.06 б/н, (3) від 01.02.06 б/н, (4) від 01.03.06 б/н, (5) від 01.04.06 б/н, (6) від 01.05.06 б/н, (7) від 01.06.06 б/н ( в редакції додаткових пояснень від 14.01.2011р. №11-04/310, вх.. 3622д від 17.01.2011р.).

Свої доводи, з посиланням на ст. 203 ЦК України, позивач обґрунтовує тим, що спірні договори, укладено між  відповідачами, в супереч норм чинного законодавства, а саме:

(1) ст. 942 Цивільного кодексу України, за якою визначено, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Таким зберігачем арештованого майна ВАТ «Агротехніка»в розрізі виконавчого провадження (на час укладення виконавчою службою В-Багачанського району спірних договорів з ТОВ «Антарес-2000») було визначено (за генеральним договором №01/08 про відповідальне зберігання від 01.08.2005р. та іншими договорами про відповідальне зберігання: №02/08 від 02.08.2005р., №16/01/1 від 16.01.2006р., №3/02/1 від 03.02.2006р., №6/02/1 від 06.02.2006р., №17/02/1 від 17.02.2006р., №1/03/1 від 01.03.2006р., №15/03/1 від 15.03.2006р., №3/04/1 від 03.04.2006р., №28/04/1 від 28.04.2006р., №14/04/1 від 14.04.2006р., №15/05/1 від 15.05.2006р., №16/05/1 від 16.05.2006р., №17/05/1 від 17.05.2006р., №18/05/1 від 18.05.2006р., №19/05/1 від 19.05.2006р., №1/06/1 від 01.06.2006р., №6/07/1 від 06.07.2006р., №18/08/1 від 18.08.2006р.) ТОВ «Укрспецторг-П». На думку позивача, лише цей господарюючий суб'єкт, в силу приписів ст. 45 ЗУ «Про виконавче провадження»міг забезпечувати охорону арештованого майна в межах загальної суми стягнення;

(2) ст. 2 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»від 22.02.2000р.( що діяв на момент укладення спірних договорів), оскільки при укладенні останніх не були проведені відповідні процедури.

За наведеного Головне управління юстиції у Полтавській області резюмує, що відповідно до ст. 215 (ч.1) підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу, а якщо  недійсність  правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована  особа  заперечує  його дійсність на підставах,  встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Обґрунтовуючи свою заінтересованість, позивач посилається на те, що відповідно до ст. ст. 21, 22, 51 Бюджетного кодексу України, наказу Державного казначейства України від 25.05.2004р. №89 «Про затвердження Порядку обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету», розпорядження КМ У від 31.05.2006р. №296-р «Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів», Положення про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, м. м. Києві та Севастополі –Головне управління юстиції у Полтавській області є розпорядником коштів структурного підрозділу управління –ВДВС Великобагачанського РУЮ, який хоч і є самостійною юридичною особою, але не має власних рахунків та коштів для здійснення своєї діяльності, в тому числі і виконання зобов'язань по договорах, укладених з ТОВ «Антарес-2000», та судового рішення прийнятого за наслідками їх невиконання, а отже, укладення спірних договорів та їх виконання стосується прав та обов'язків Головного управління юстиції як розпорядника коштів відділу ДВС.

Відповідач 1 проти позову заперечує за мотивами відзиву на позов та доповнень до нього від 15.02.2001р. №27, вх. №2846д від 15.02.2011р., розцінюючи: а) спірні правочини як такі, що відповідають чинним нормам, б) наявність повного обсягу цивільної дієздатності у ВДВС –контрагента за угодами на час їх укладення, що не потребує будь-якого додаткового узгодження  щодо цього з Головним управлінням юстиції.

Відповідач 2 у відзиві на позов послався на те, що покладається при вирішенні спору на розсуд суду.   

Клопотання позивача  від 14.01.2011р. №11-04/307, вх. №621д від 17.01.2011р. про витребування від відповідача 1 документів зведеного виконавчого провадження про стягнення з ВАТ «Агротехніка»боргу на користь юридичних та фізичних осіб судом відхилено як невмотивоване.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши докази в справі, суд - в с т а н о в и в:

І. Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства,  установи,  організації, інші юридичні особи (у  тому  числі  іноземні),  громадяни,  які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули   статусу   суб'єкта  підприємницької  діяльності  (далі  - підприємства  та   організації),   мають   право   звертатися   до господарського    суду   згідно   з   встановленою   підвідомчістю господарських справ за захистом своїх  порушених  або  оспорюваних прав   і  охоронюваних  законом  інтересів,  а  також  для  вжиття передбачених  цим  Кодексом  заходів,  спрямованих  на запобігання правопорушенням.

    Ця ж норма у абзаці 2 визначає, що лише «у випадках,  передбачених законодавчими  актами  України,  до господарського  суду мають право також звертатися державні та інші органи,   фізичні   особи,  що  не  є  суб'єктами  підприємницької діяльності».

Ні Бюджетний кодексу України, ні наказ Державного казначейства України від 25.05.2004р. №89 «Про затвердження Порядку обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету», ні розпорядження КМУ від 31.05.2006р. №296-р «Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів», ні Положення про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, м. м. Києві та Севастополі, до яких відсилається позивач, не містять приписів щодо права Головного управління  юстиції  бути позивачем в спорах щодо визнання недійсними договорів, в яких управління не є стороною-контрагентом.

Частиною ж 3 ст. 215 Цивільного кодексу України дійсно передбачено, що якщо  недійсність  правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована  особа  заперечує  його дійсність на підставах,  встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Сам по собі факт наявності у позивача статусу розпорядника коштів структурного підрозділу управління –ВДВС Великобагачанського РУЮ і завищення останнім розміру цих коштів, в зв'язку з укладенням ним тих чи інших угод, не є  свідченням як порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів управління, так і підставою ля визнання цих угод недійними.

ІІ. Між Товариством  з обмеженою відповідальністю “Антарес-2000,  м. Полтава (виконавець) та  Відділом державної виконавчої служби Великобагачанського районного управління юстиції (державною виконавчою службою у Великобагачанському районі) (замовник) було укладено ряд договорів: (1) від 02.08.2005 б/н., (2) від 03.08.2005 б/н, (3) від 04.08.2005 б/н, (4) від 05.08.2005 б/н, (5) від 06.08.2005 б/н, (6) від 07.08.2005 б/н, (7) від 08.08.2005 б/н, (8) від 18.08.2005 б/н, (9) від 28.08.2005 б/н,  (10) від 17.09.2005 б/н, (11) від 01.10.2005 б/н, (12) від 01.11.2005 б/н, (13) від 01.12.05 б/н, (14) від 01.01.06 б/н, (15) від 01.02.06 б/н, (16) від 01.03.06 б/н, (17) від 01.04.06 б/н, (18) від 01.05.06 б/н, (19) від 01.06.06 б/н, які за назвою звучать як забезпечення безпеки підприємства. За змістом та правовою суттю це є угоди щодо надання послуг, а отже останні  підпадають під регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Господарський договір, за приписами ст.181 Господарського кодексу України, який є спеціальним законом в регулюванні господарських взаємовідносин, за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до ч. 2 ст. 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін ( в даному випадку, підписуючи спірні договори, сторони діяли саме так, оскільки жодна з сторін та позивач –Головне управління юстиції не привели іншого порядку, обумовленого законом чи іншим нормативним актом, щодо укладання спірних договорів) може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого ст. 181 цього Кодексу.

Як засвідчують тексти Договорів, останні були узгоджені за всіма істотними умовами (предмет, обов'язки сторін, вартість послуг, строки виконання і розрахунків та термін дії угод) обома контрагентами і підписані ними.

Однак, оскільки один із контрагентів за угодами є державною структурою –ВДВС у Великобагачанському районі, діяльність якого фінансується за рахунок коштів державного бюджету, на нього поширюється дія  Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 року N 1490-III ( зі змінами і доповненнями) при придбанні останнім робіт чи послуг в межах цієї діяльності.

Згідно частини 4  ст. 2 Закону №1490-ІІІ заборонено  укладання   договорів,   які   передбачають витрачання державних коштів, та/або оплата розпорядником державних коштів  товарів,  робіт  і  послуг  до/без  проведення   процедур, передбачених цим Законом, крім випадків, передбачених цим Законом. Такі випадки, зокрема закріплені як в ч. 3, так і ч. 1 цієї норми. За останньою (ч. 1 ст. 2) визначено обсяги послуг, не перевищення яких дає право на закупівлю останніх без відповідних процедур.

Спірні угоди містять обсяги послуг нижчі, ніж передбачає ст. 2 зазначеного Закону, за винятком Договору про забезпечення безпеки підприємства від 01.01.2006р.

ІІІ. Стаття 203 Цивільного кодексу України має вичерпний перелік загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

1.  Зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам  цивільного  законодавства,  а  також  інтересам  держави  і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.    

3. Волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним   і  відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,  неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недодержання в момент вчинення правочину сторонами (контрагентами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, є підставою недійсності правочину (див. ст. 215 ЦК України).

За загальним правилом  угода визнається недійсною з моменту її укладення. Винятком з цього правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе держане за ними , наприклад, вже здійснене

користування за договором майнового найму, зберігання за договором схову тощо. У такому випадку одночасно з визнанням угоди недійсною господарський   суд   повинен   зазначити   у   рішенні,  що  вона припиняється  лише на майбутнє ( див. роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.99р. №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнання  угод недійсними»).

З огляду на зміст договорів, що є предметом спору, вони можуть бути припинені лише на майбутнє.

За ст.216 ЦК України недійсний  правочин  не створює юридичних наслідків,  крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі  недійсності  правочину  кожна  із  сторін зобов'язана повернути другій  стороні  у  натурі  все,  що  вона  одержала  на виконання   цього   правочину,   а   в  разі  неможливості  такого повернення,  зокрема тоді,  коли одержане полягає  у  користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Питання будь-яких відшкодувань позивач не ставить.

Що стосується посилань позивача на ст. 942 Цивільного кодексу України, як порушення її положень контрагентами-вілповідача при укладенні спірних угод, суд не приймає як належний довід, оскільки за змістом як останніх, так і угод, укладених між ВДВС  Великобагачанського РУЮ та ТОВ «Укрспецторг-П» вони не ідентифікуються як одні і ті ж послуги та стосуються різних періодів.

За так, суд дійшов висновку, що доводи позивача спростовуються наведеним вище і задоволенню не підлягають.  

На підставі матеріалів справи, керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82 - 84, 85 ГПК України, суд –

                                  ВИРІШИВ :

1. В позові відмовити.

2. Копію цього рішення надіслати сторонам за адресами, зазначеними в її вступній частині, та прокуратурі Полтавської області (36000, м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7).

СУДДЯ                                                             БУНЯКІНАГ.І.

Повний текст рішення виготовлено  та підписано 21.02.2011р.