Постанова

від 16.02.2011 по справі 11/14-10

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

11/14-10

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2011 р.                                                           Справа № 11/14-10  

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий  суддя                         Мельник О.В.

судді                                                   Огороднік К.М. ,

 судді                                                   Коломис В.В.

при секретарі судового засідання   Турович Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Відкритого акціонерного товариства "Біолік" на рішення господарського суду  Вінницької області від 08.12.10 р. у справі № 11/14-10   (суддя   Говор Н.Д. )

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват-Енерго"

до  Відкритого акціонерного товариства "Біолік"

про стягнення в сумі 45424 грн. 80 коп.

за участю представників сторін:

позивача - Демченка Я.О.,

відповідача -  не з'явився

ВСТАНОВИВ:

22.12.2009 року ТОВ «Приват Енерго»(з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) звернулось з позовом до відкритого акціонерного товариства «Біолік»про стягнення 18999,99 грн. основного боргу, 4496,59 грн. 3% річних та 44427,75 грн. інфляційних, всього 67924,33 грн. (т.1, а.с.3-10).

У подальшому позивач змінив позовні вимоги та, посилаючись на сплату відповідачем суми основного боргу, просив стягнути з останнього 4847,91 грн. 3% річних та 45424,80 грн. інфляційних втрат (т.2, а.с.66-75).   

Рішенням господарського суду Вінницької області від 12.02.2010 р., залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 01.06.2010 р. позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.09.2010 року рішення господарського суду Вінницької області від 12 лютого 2010 р. та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 01 червня 2010 р. в частині стягнення з ВАТ «Біолік»на користь ТОВ «Приват –Енерго»4847,91 грн. 3% річних змінено, зменшено суму 3% річних до 4834,16 грн. У частині стягнення з ВАТ «Біолік»на користь ТОВ «Приват –Енерго»45424,80 грн. інфляційних втрат вказані вище рішення господарського суду Вінницької області від 12 лютого 2010 р. та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 01 червня 2010 р. скасовано і справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 08.12.2010 року позов задоволено частково, стягнуто з ВАТ «Біолік»на користь ТОВ «Приват-Енерго»38398 грн. 96 коп.  інфляційних  нарахувань та судові витрати.

В обґрунтування свого рішення, суд першої інстанції послався на те, що постановою Вищого господарського суду України від 15.09.10 р. у даній справі прийнято рішення про стягнення 3 % річних у сумі 4834,16 грн., при цьому встановлено правомірність заявлених позовних вимог щодо відповідальності відповідача за прострочення оплати газу відповідно до умов Договору № 37 від 26.10.06 року. При цьому, суд першої інстанції послався на дію ч. 2 ст. 35 ГПК України щодо відсутності необхідності встановлювати факти, що вже встановлені  рішенням господарського суду при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Суд погодився із здійсненим позивачем перерахунком пред'явлених до стягнення інфляційних втрат в сумі 38398,96 грн. за загальний  період з листопада 2007 року по листопад 2009 року.

Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та винести нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт зокрема вказує, що судом не досліджувався порядок передання зобов'язань за договором переуступки вимоги, адже в силу положень ст. 34 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»позивач є неналежною стороною в процесі й не має права вимоги до ВАТ «Біолік», адже відступлення права вимоги, як обтяження рухомого майна  підлягає реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Відсутність такої реєстрації означає, що угода відступлення права вимоги є дійсною, але не поширюється на третіх осіб, зокрема на особу, право грошової вимоги до якої є предметом такої угоди. Окрім того, відповідач вважає невірним проведений позивачем розрахунок суми заборгованості з інфляційних нарахувань, вказуючи, що такі нарахування при визначенні розміру збитків є складовою частиною цих збитків, а відповідно до ст. 22 ЦК України, ч. 1 ст.224 ГК України, збитки відшкодовуються тільки тій особі, якій вони були заподіяні. ТОВ «Приват-Енерго»збитків заподіяно не було, а за договором про уступку права вимоги до останнього перейшло лише право на основний борг та право на неустойку, тому право на стягнення інфляційних нарахувань позивач міг мати лише з 21 вересня 2009 року по листопад 2009 року, тобто з моменту укладення договору уступки права вимоги.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду Вінницької області без змін, а апеляційну скаргу ВАТ "Біолік" без задоволення. У відзиві вказує, що відповідно до умов договору від 26.10.2006 року відповідачем у період з грудня 2006 року по квітень 2008 року отримано природний газ на загальну вартість 716567,13 грн., яку останній зобов'язаний був оплатити до 25.04.2008 року.  На підставі договору від 21.09.2009 року, укладеного між ТОВ "Аттіс-Енерго" та ТОВ "Приват-Енерго", до позивача перейшло право вимоги до ВАТ "Біолік", про що боржник був повідомлений ТОВ "Альфа-Ойл" листом № 152 від 21.09.2009 року. 17.12.2009 року відповідач повністю сплатив суму основного боргу на користь позивача, отже стягненню підлягають суми інфляційних нарахувань та 3 % річних.

У судовому засіданні представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та підтримав вимоги письмового відзиву. Просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 08.12.2010 року слід залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення, виходячи з наступного.

Апеляційним судом встановлено, що 26.10.2006 року між ТОВ «Аттіс-Енерго», як постачальником та ВАТ «Біолік», як споживачем було укладено договір на поставку природного газу № 37, відповідно до п.1.1 якого постачальник поставляє, а споживач приймає для промислових потреб природний газ на умовах даного договору (т.1, а.с.16-19).

Згідно п.4.1 договору, ціна природного газу, що поставляється по цьому договору, складає 558,10 грн., цільова надбавка до тарифу 2% - 11,16 грн., ПДВ 20% - 113,85 грн., ціна з ПДВ - 683,11 грн. за одну тисячу стандартних метрів кубічних.

Відповідно до п. 4.4. договору споживач зобов'язався здійснювати оплату за поставлений газ в наступні строки: 40% вартості узгодженого місячного споживання газу оплачує не пізніше 10 числа місяця споживання газу, 30% вартості узгодженого місячного споживання газу оплачує не пізніше 20 числа місяця споживання газу та 30% вартості узгодженого місячного споживання газу оплачує не пізніше 25 числа місяця споживання газу.

 ТОВ «Аттіс-Енерго»свої зобов'язання, передбачені вищевказаним договором, виконало у повному обсязі, поставивши ВАТ «Біолік»в період з грудня 2006 року по квітень 2008 року природний газ обсягом 760,365 тис. м3. на загальну суму  716567,13 грн., про що свідчать акти прийому-передачі природного газу від 31.12.2006р., від 31.01.2007р., від 30.09.2007р., від 31.10.2007р., від 30.11.2007р., від 31.12.2007р., від  31.01.2008р., від 29.02.2008р., від 31.03.2008р. та від 30.04.2008р. (т.1, а.с.29-38).

ВАТ «Біолік» свої зобов'язання щодо оплати отриманого природного газу виконало частково, сплативши  696567,14 грн., в зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 19999,99 грн. (т.1, а.с.39-108, т.2,а.с.1-55).

 21.09.2009р. між ТОВ «Аттіс-Енерго»(цедент) та ТОВ «Приват-Енерго»(цесіонарій) укладено договір про уступку права вимоги №113/ПД, відповідно до п.1 якого цедент передає, а цесіонарій приймає на себе право затребування боргу першого і стає кредитором за договором №37 від 26.10.2006р. між цедентом та ВАТ «Біолік» (боржник) (т.1, а.с.109).

Згідно пунктів 2 та 4 договору, цесіонарій набуває  право (замість цедента) вимагати від боржника належного виконання усіх зобов'язань, що виникають з вищевказаного договору, тобто сплатити борг за спожитий природний газ, та сплати неустойки за неналежне виконання умов договору. На момент підписання даного договору, невиконання основного зобов'язання боржника становило 19999,99 грн.

 Листом №152 від 21.09.2009р. ТОВ «Аттіс-Енерго»повідомило ВАТ «Біолік»про те, що права кредитора за договором № 37 від 26.10.2006р. було передано ТОВ «Приват-Енерго» згідно договору №37 від 26.10.2006р. (т.1, а.с.110).

 На виконання умов договору про уступку права вимоги від 21.09.2009р. відповідач сплатив суму боргу за договором № 37 від 26.10.2006р., що підтверджується платіжними дорученнями №840 від 05.11.2009р., №842 від 05.11.2009р., №26 від 17.12.2009р. (т.2, а.с.56,58,59).

Указані обставини спростовують твердження відповідача про необізнаність з приводу укладення ТОВ «Аттіс-Енерго»та ТОВ «Приват-Енерго»договору уступки права вимоги від 21.09.2009 року.

Згідно з ч.1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона,  у тому числі  кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 512 ЦК України  кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).   

Статтею 514 ЦК України  встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 7 ст. 34 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», відступлення права вимоги відноситься до договірних обтяжень, тобто, на договори відступлення права вимоги поширюється дія цього  Закону.

Згідно ст.12 наведеного Закону, у разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, яким у даному випадку є позивач як особа, на користь якої встановлюється договірне обтяження, що випливає зі змісту ст.2 даного Закону. Тому твердження відповідача, що містяться в апеляційній скарзі в частині непоширення зобов'язань за угодою про відсутплення права вимоги на особу, право грошової вимоги до якої є предметом такої угоди не базується на вимогах Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

 Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України  з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 та ч.2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві  повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Нормою ч. 1 ст. 530 ЦК України  встановлено, що якщо у зобов'язанні  встановлений строк (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконав належним чином зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати спожитого природного газу, провівши остаточний розрахунок лише 17.12.2009 року.

 Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник  вважається  таким,  що прострочив,  якщо  він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Отже, за своєю правовою природою інфляційні нарахування відносяться до суми боргу, а тому не заслуговують на увагу твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що суми  інфляційних нарахувань при визначенні розміру збитків є їх складовою частиною, у зв'язку з чим збитки можуть бути відшкодовані лише особі, якій їх було заподіяно, проте не ТОВ «Приват-Енерго».

Судом першої інстанції вірно зроблено висновок про те, що в розумінні ст.  625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати не є неустойкою,  нараховуються  і  стягуються за весь час прострочення виконання зобов'язання, тому до вказаних вимог не може бути застосований спеціальний строк позовної давності  в один рік, у зв'язку з чим обґрунтовано відмовлено в застосуванні скороченого строку позовної давності, а тому в цій частині доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу.

Оцінюючи наданий позивачем уточнений розрахунок позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат за період з листопада 2007 року по листопад 2009 року в сумі 38398 грн.96 коп. апеляційний господарський суд вважає, що такий розрахунок зроблено виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки з вказівкою на назви місяців та індекси інфляції, що бралися при  розрахунках. У суду апеляційної інстанції не викликає сумніву правильність проведеного нарахування інфляційних втрат й доводи, що викладені в апеляційній скарзі не спростовують проведеного позивачем та прийнятого до уваги судом першої інстанції розрахунку.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

За змістом статті 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач доказів добровільного погашення інфляційних втрат, що дорівнює сумі 38398 грн. 96 коп. суду не надав, у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного. керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 8 грудня 2010 року у справі №11/14-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Біолік» - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Рівненський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

3.   Матеріали справи скеровуються в господарський суд Вінницької області.

Головуючий  суддя                                                                     Мельник О.В.

Суддя                                                                                              Огороднік К.М.  

Суддя                                                                                              Коломис В.В.