Постанова

від 05.12.2007 по справі 11/316пд

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

11/316пд

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 05 грудня 2007 р.                                                                                    № 11/316пд  

Вищий  господарський  суд  України  в  складі  колегії  суддів:

Бернацької Ж.О. –головуючий,

Мележик Н.І.,

Подоляк О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання прокурора міста Донецька та касаційну скаргу Донецької міської ради на рішення господарського суду Донецької області від 02.07.2007 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.09.2007 року у справі № 11/316 пд за позовом відкритого акціонерного товариства “Спеціалізований виставочний центр”, місто Донецьк, до: 1) виконавчого комітету Донецької міської ради, місто Донецьк, 2) Донецької міської ради, місто Донецьк, 3) Київської районної у місту Донецьку ради, місто Донецьк, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: управління капітального будівництва Донецької міської ради, місто Донецьк та прокурора міста Донецька про розірвання договору про співпрацю в будівництві готелю міжнародного класу та стягнення збитків

за участю представників сторін:

від прокуратури:  Савицької О.В.;від позивача:  Новікова І.І., Березовського Т.В.;

від відповідачів:виконавчого комітету Донецької міської ради, місто Донецьк: не з'явилися;Донецької міської ради міста Донецька: не з'явилися;Київської районної у місту Донецьку ради  не з'явилися;

від третьої особи:управління капітального будівництва Донецької міської ради, місто Донецьк:не з'явилися;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 02.07.2007 у справі № 11/316 пд (судді: О. Сковородіна –головуючий, І. Приходько, Н. Морщагіної) частково задоволено позовні вимоги відкритого акціонерного товариства "Спеціалізований виставочний центр" до виконавчого комітету Донецької міської ради та Київської районної у м. Донецьку ради, за участю прокурора та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: управління капітального будівництва Донецької міської ради м. Донецьк про розірвання договору про співпрацю в будівництві готелю міжнародного класу від 18.05.1992 та стягнення збитків у розмірі 33659224, 8 грн. Розірвано договір про співпрацю в будівництві готелю міжнародного класу від 18.05.1992, укладений між відкритим акціонерним товариством "Спеціалізований виставочний центр", Донецькою міською радою, Київською районною радою. Стягнуто з виконавчого комітету Донецької міської ради, Донецької міської ради на користь відкритого акціонерного товариства "Спеціалізований виставочний центр"  збитки в сумі 19163133,56 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.09.2007 рішення Донецького господарського суду змінено в частині суми збитків, що підлягає стягненню, - з 19163133, 56 грн. на 19057454, 53 грн.

Судові рішення мотивовані частковою обґрунтованістю та доведеністю заявленого позову.

Не погоджуючись з рішенням  господарського суду Донецької області та постановою  Донецького  апеляційного  господарського  суду,  другий  відповідач, Донецька міська рада, звернувся з  касаційною скаргою  про їх скасування та про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог скаржник вказує на порушення норм матеріального та процесуального права, а також те, що спірними рішеннями не надано належної оцінки доводам та доказам, представленим прокурором та відповідачами, що призвело до необ'єктивних та хибних висновків, зроблених судом.

          На думку, скаржника суди не надали оцінки посиланням відповідачів на приписи норм Господарського та Цивільного кодексів України.

          Скаржник наполягає на тому, що жоден документ, на які посилається позивач та, які прийняті господарськими судами як докази, не свідчать про здійснення позивачем витрат за спірним договором про співробітництво, а також про будівництво будинків № 18 та 19.

Перший відповідач, виконавчий комітет Донецької міської ради, апеляційну скаргу другого відповідача підтримав повністю, вважає вказані рішення господарських судів незаконними та необґрунтованими, а тому такими, що підлягають скасуванню.

Прокурор м. Донецька також звернувся з касаційним поданням про скасування  рішення суду першої та постанови апеляційної інстанцій, та  припинення провадження у справі у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, і  вказує на те, що оспорюваний договір є адміністративним, а спір, який виник між сторонами - публічно-правовим. Тобто, дана справа повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства .

Також, на думку прокурора, висновок експертизи, зроблений Інститутом економіко-правових досліджень НАН України, не може вважатись допустимим доказом у справі, оскільки виконаний некомпетентною організацією, а також особами, які не мали права проводити таку експертизу.

Прокурор також вказує на те, що суди неправильно визначили сутність відносин за оскаржуваним договором, оскільки зобов'язань за оспорюваним договором з боку позивача не відбулося, будь які витрати за ним не здійснювались.

Таким чином, висновки судів про те. що Донецькою міською радою та її виконкомом не виконані зобов'язання за спірним договором щодо надання пільг позивачу є невірними, оскільки такі зобов'язання не могли бути виконані відповідачами до виконання позивачем свого обов'язку.

Третій  відповідач,  Київська районна у місту Донецьку рада та третя  особа, управління  капітального будівництва Донецької міської ради своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні  не скористалися.

Позивач, відкрите акціонерне товариство "Спеціалізований виставочний центр", проти касаційної скарги та касаційного подання прокурора заперечує, вважає рішення суду першої та постанову апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а тому такими, що не підлягають скасуванню. Вважає, що при винесенні судових рішень судами були в повній мірі з'ясовані всі обставини, що мають значення для справи, порушень або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права не було. Таким чином, згідно ст. 11010 Господарського процесуального кодексу України, підстави для скасування або зміни постанови Донецького апеляційного господарського суду відсутні. Наполягає на тому, що доводи, викладені в касаційній скарзі та касаційному поданні прокурора, є безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція па підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним. вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 28.11.2007 до 05.12. 2007.

Вислухавши представників сторін та прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу та касаційне подання слід залишити без задоволення з наступних підстав.

18.05.1992 між Донецьким спеціалізованим виставочним центром (далі виставочний центр) та Донецькою міською радою народних депутатів, Донецьким міськвиконкомом (далі міськрада) та Київською райрадою м. Донецька (далі райрада) був укладений договір про співробітництво у будівництві готелю міжнародного класу (далі договір 1). Метою цього договору є будівництво готелю міжнародного класу в парку імені Ленінського комсомолу та будівництво будинку для громадян, що мешкають на вулицях  Цегляна, Матвеєва, Приовражна.

За умовами  договору,  кожна зі  сторін прийняла на себе  певні зобов'язання. Зокрема, виставочним центром взяті зобов'язання щодо фінансування будівництва житлового 240-квартирного,будинку (п. 2.2 договору).

Пунктом 3.7 договору передбачено, що міськрада для компенсації витрат виставочного центру зобов'язується забезпечити максимально можливу пільгову плату за земельні ділянки під обидва виставочних павільйони і готель відповідно до законодавства України про землю.

Умовами цього договору визначено, що будівництво 240-квартирного будинку має бути виконано управлінням капітального будівництва міськвиконкому сумісно з ПБО "Донецкгорстрой" (п. 3 .2 договору).

Проектно-будівельне об'єднання "Донецкгорстрой", Спеціалізований виставочний центр та управління капітального будівництва Донецького міськвиконкому 18.05.1992 уклали договір, предметом якого є будівництво житлових будинків № 18 та № 19 в мк. "Шахтарський" Київського району м. Донецька для відселення мешканців вулиць Кирпична, Матвеєва та Приовражна у зв'язку з будівництвом для виставочного центру готелю міжнародного класу в парку імені Ленінського комсомолу.

30.12.1992 та 30.11.1994 складені акти державної приймальної комісії про приймання закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію - 10-ти поверхового 160 квартирного житлового будинку №18 мікрорайон "Шахтарський" (поштова адреса: вул. Батищева, буд. 13), та 10-ти поверхового 80 квартирного 2-секційного житлового будинку № 19, мікрорайон "Шахтарський", Київського району (поштова адреса: вул. Батищева, 13-а; в подальшому б. 11).

З матеріалів справи вбачається, що будівництво вказаних житлових будинків проведено за рахунок коштів виставочного центру (т.1, арк. 21,23, т. 2, арк. 73- 81. 112, 147- 150. т.З, арк.40). У розпорядженнях міськвиконкому № 1382/6р. від 30.11.1994, № 1116/17р. від 30.12.2002, зокрема, зазначено фінансування будівництва за рахунок коштів позивача (арк. справи 21, 23 т. 1).

За результатами будівництва житлових будинків згідно рішення виконавчого комітету Донецької міської Ради народних депутатів № 326 від 16.09.1992 та розпорядження виконавчого комітету Донецької міської Ради народних депутатів від 11.05.1994  № 478 р позивачем отримано у власність: у 160 квартирному будинку № 13 по вул. Батищева - 24 квартири, площею 1450 кв.м., та у 80 квартирному будинку - 34 квартири, площею 1822, 4 кв.м.

Як вбачається з рішення № 326 від 16.09.1992 та розпорядження від 11.05.1994 № 478 міськвиконкому (т. 1, арк. 20 та т. 2, арк. 1 13), вони містять посилання на обидва договори - договір про співпрацю в будівництві готелю міжнародного класу від 18.05.1992 та договір між проектно-будівельним об'єднанням "Донецкгорстрой", позивачем та третьою особою від 18.05.1992. Зазначене свідчить про те, що на момент прийняття вказаних документів відповідачі визнавали пов'язаність між собою обох договорів, та відповідно і настання певних правових наслідків за ними.

Крім того, обидва договори мають однакову мету —будівництво житла для громадян, які підлягають відселенню з вулиць Кирпична, Матвеєва та Приовражна.

Особи, які мають здійснити будівництво житлових будинків, за цими договорами, є управління капітального будівництва Донецького міськвиконкому та проектно-будівельне об 'єднання "Донецкгорстрой".

Як правомірно вказано судами, управління капітального будівництва Донецької міської ради було та залишається самостійною юридичною особою, яке за своїм правовим статусом було в змозі укласти самостійний (окремий) договір про сумісну діяльність. Однак, матеріалами справи не доведено правових підстав укладання третьою особою такого договору в інтересах міськвиконкому, а саме: за умовами договору 2 розподілення загальної площі житла після будівництва передбачало передання виконкому 7797,42 кв.м. Тобто, не надано доказів, які б пояснювали дії третьої особи, щодо проведення будівництва на користь міськвиконкому.

З огляду на наведене, судова колегія погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції про необґрунтованість тверджень другого відповідача та прокурора про те, що договір 2 є окремим, самостійним та непов'язаним зі спірним договором зобов'язанням.

24.07.2006 позивач, вважаючи, що з боку першого та другого відповідачів не виконані зобов'язання щодо надання пільг з плати за землю в рахунок компенсації витрат на фінансування будівництва житлових будинків, звернувся до відповідача з вимогою про їх відшкодування, яка залишилась незадоволеною.

Відповідачі наполягають на тому, що позивач користувався пільгами з плати на землю протягом 1993-2003 рр., розмір яких в цілому складає 3561328 грн. Однак, на думку колегії суддів, зазначене не може бути прийнято до уваги, оскільки пільги з плати за землю позивач отримував лише в період з 1997 рік по 2003 рік, в силу Закону України "Про плату за землю", а не за волевиявленням першого та другого відповідачів.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначені правові наслідки порушення зобов'язань, якими, зокрема, є розірвання договору та відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути розірваний за рішенням суду у випадку істотного порушення договору іншою стороною.

Істотним є таке порушення, коли внаслідок заподіяної цим шкоди, інша сторона в значній мірі позбавляється того, на що розраховувала при укладанні договору.

З огляду на те, що позивач мав отримати певний вид компенсації за тими фінансовими витратами, які він зазнав під час виконання спірного договору, судова колегія вважає правомірними висновки суду першої та апеляційної інстанції про суттєве порушення зобов'язань відповідачами, тому суд правильно задовольнив вимоги щодо розірвання спірного договору.

Згідно ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання має відшкодувати кредиторові збитки, які ним заподіяні. Суд може задовольнити вимоги про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, які існували на день прийняття рішення.

Матеріали справи містять звіт про експертну оцінку вартості житлових будинків (арк. справи 151-177 т. 2), на підставі якого позивач визначає розмір збитків в сумі 33359224,8 грн.

Висновком експертизи Інституту економіко-правових досліджень Національної Академії Наук України від 31.05.2007 встановлено наступне: 1) фактично понесені позивачем витрати на будівництво житлових будинків №№ 18, 19 мікрорайону "Шахтарський", м. Донецька на підставі наданих сторонами документів складають на 01.08.2006 - 23550035, 55грн., а на 01.05.1977 рік - 25639729, 14 грн.; 2) до складу витрат позивача па будівництво кожного з житлових будинків №№ 18, 19 (такі витрати фактично були позивачем здійснені) станом на момент будівництва не включений податок на додану вартість або іншій подібний податок, тобто позивач фактично не поніс витрати з оплати податків; 3) пільги з уплати податку на землю позивачу не надавались. Позивач з 1999 року по 2003 рік був звільнений від сплати податку на землю як радянська установа культури, згідно з п. 4 ст. 12 Закону України "Про плату за землю". Документального підтвердження інших підстав отримання пільг з вказаного податку в інші періоди відсутні.

Як вбачається з описово частини експертного висновку, висновок про фактично понесені витрати на будівництво зроблений виходячи з витрат позивача із застосуванням індексу інфляції до цих витрат.

При застосуванні індексу інфляції експертами було допущено арифметичну помилку, оскільки, як вбачається з наданих сторонами документів, індекс інфляції за 2003 рік становить 108,2%, а не 108,8%. Таким чином , сума збитків підлягає зменшенню та становить 19 057 454,53грн. замість 19 163 133,56 грн., а рішення суду першої інстанції в цій частині правомірно змінено судом апеляційної інстанції.

В той час, суди правомірно вказали на те, що позивач не має правових підстав наполягати на відшкодуванні витрат (як збитків) в повному обсязі, оскільки, ним в межах спірних договорів отримано у власність 58 квартир, площею 3106,38 кв.м. в житлових будинках №№ 11, 13 по вул. Батищева в м. Донецьку.

Така площа отриманих у власність позивача квартир дорівнює 25,26% від загальної житлової площі в цих будинках (яка складає 12297,7кв.м.).

Судова колегія вважає, що суди обґрунтовано відмовили в задоволенні клопотань про призначення додаткової експертизи з метою встановлення вартості житла, отриманого позивачем у власність.

Крім  того,  суд апеляційної інстанції вказав, що призначення експертиз та доручення їх проведення певним установам регламентуються нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 124 Конституції України, правосудця в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Згідно статті 129 Конституції України, судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Тобто, при здійсненні правосуддя суддя самостійно вирішує, кому доручити проведення експертизи.

Ніякий інший орган не може обмежувати самостійність суду, встановлюючи визначене   коло   установ,   висновки   яких   суд   має  брати   до   уваги.  

Законом, що визначає загальні процесуальні права господарського суду, є Господарський процесуальний кодекс України.

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Проведення судової експертизи має бути доручено компетентним організаціям чи безпосередньо спеціалістам, які володіють необхідними для цього знаннями. Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у ст. 31 цього Кодексу.

Тобто, процесуальне законодавство не обмежує суд у виборі установи, якій може бути доручено проведення експертизи. Основним критерієм цього вибору є наявність необхідних знань. Тобто, експертом може бути будь-яка особа, що має спеціальні знання, за умови доручення їй господарським судом проведення експертизи.

Спеціальними законами, що регламентують експертну діяльність є Закони України "Про судову експертизу" та "Про наукову та науково-технічну експертизу".

Згідно ст. 7 Закону України "Про судову експертизу", судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ. Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз. Для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань.

Згідно ст. 9 вказаного Закону, особа або орган, які призначили судову експертизу, можуть доручити її проведення як тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, так і іншим фахівцям з відповідних галузей знань.

Відповідно до ст. 31 Закону України "Про наукову і науково-технічну експертизу", діяльність спеціалізованих державних експертних організацій, що здійснюють наукову і науково-технічну експертизу на замовлення фізичних та юридичних осіб на платних засадах, підлягає обов'язковій державній акредитації у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України. Наукові організації академій наук України, заснованих на державній власності, вищі навчальні заклади, атестовані Міністерством освіти України, провідні науково-технічні установи галузевих міністерств і інших центральних органів виконавчої влади можуть здійснювати спеціалізовану експертну діяльність без додатково державної акредитації на підставі статутних положень, якими така діяльність передбачається.

Таким чином, право вирішувати, кому доручати проведення експертизи та ставити запитання експертам, належить виключно суду, який несе відповідальність за обґрунтованість прийнятого ним рішення.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, сторони і прокурор, який бере участь в судовому процесі, мають право до початку проведення судової експертизи заявити відвід судовому експерту в порядку та з підстав, зазначених у ч.ч. 5 та 6 ст. 31 цього кодексу.

Тобто, саме до початку проведення експертизи сторони мали можливість скористатись наданим їм цією статтею правом.

Проведення судової експертизи було доручено як експертній установі, інституту економіко-правових досліджень Національній Академії Наук, тому посилання прокурора та відповідача 2 на відсутність належних повноважень у конкретних осіб, що приймали участь у її проведенні, не можуть бути прийняті до уваги як обґрунтовані.

Як вбачається з матеріалів справи під час її розгляду в суді першої інстанції та на момент призначення ним економіко-правової експертизи жоден з учасників процесу не заперечував проти її здійснення саме інститутом економіко-правових досліджень НАН України.

Відносно інших заперечень прокурора та відповідачів суди першої та апеляційної інстанції правомірно зазначити що:

- нотаріально завірені пояснення громадянина Стерліна Едуарда Юхимовича були прийняті господарським судом в якості одного з доказів у повній відповідності до приписів ст. 32 Господарського процесуального кодексу України  та були оцінені разом з другими доказами у справі;

- відповідач, Донецька міська рада, достовірно не підтвердила факт надання протягом 1999-2003 р.р. виставочному  центру за рахунок місцевого бюджету пільг з оплати за землю, та взагалі своїх повноважень щодо надання таких пільг;

- посилання третьої особи на необ'єктивний  розгляд справи через витребування саме в нього, а не позивача документів на виконання спірного договору, спростовуються протоколом від 14.09.2005 наради з питань розгляду пропозицій ВАТ "Спеціалізований виставочний центр", створеної за розпорядженням міського голови № 1071 від 10.11.2004, яким був визнаний факт відсутності документів у позивача та неможливості їх відновлення.

Судами правомірно зроблено висновок щодо того, що сумісна діяльність третьої особи не підтверджена доказами (як-то відкриття рахунку про сумісну діяльність, оподаткування сумісної діяльності, розроблення проекту), оскільки вказані вище вимоги до оформлення договору про сумісну діяльність дійсно не були передбачені законодавством станом на 1992 рік.

В той час спірний договір розірвано лише за рішенням суду, що переглядається, але жодна з дій на його реалізацію вчинена не була.

Таким чином, перелічені вище доводи прокурора, відповідачів та третьої особи, не ґрунтуються на Законі,  а тому не можуть бути взяті до уваги колегією суддів.

Щодо посилань скаржника про неналежність позивача, судова колегія зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що ВАТ "Спеціалізований виставочний центр" є правонаступником особи, яка була стороною за спірним договором.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позов частково, а суд апеляційної інстанції змінив рішення у частині суми збитків, що підлягає стягненню.

Суд не приймає до уваги посилання прокурора про те, що оспорюваний договір є адміністративним, а спір, який виник між сторонами є, - публічно-правовим, тобто, ця справа є справою адміністративної юрисдикції і повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства .

Відповідно до п. 6 рекомендації Вищого господарського суду України від 27.06.2007 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам",  господарським судам слід мати на увазі, що не всі угоди, укладені суб'єктами владних повноважень, їх посадовими чи службовими особами на реалізацію своїх повноважень, відносяться до адміністративних договорів. Згідно статті 3 КАС України, адміністративний договір - це дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди. Тобто, зі змісту адміністративного договору вбачається наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від цивільних угод. У разі ж укладення цивільної угоди між суб'єктом владних повноважень і суб'єктом господарської діяльності договірні відносини між сторонами ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Тому до адміністративних договорів не відносяться угоди, укладені за правилами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного або господарського законодавства.

Що стосується інших посилань на порушення судами норм матеріального та процесуального права, то жодне з них не підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Відтак у рішенні суд має відобразити саме ті обставини, які входять у предмет доказування у справі, а отже, мають значення для даної справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції з достатньою повнотою з'ясували обставини, які мають значення для справи та дали їм належну юридичну оцінку, а тому порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

         Касаційну скаргу Донецької міської ради та касаційне подання прокурора міста Донецька залишити без задоволення.

         Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.09.2007 у справі № 11/316 пд залишити без змін.

Головуючий:

Ж. Бернацька

Судді          :

Н. Мележик

О. Подоляк