Постанова

від 14.02.2008 по справі 11/379-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

11/379-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 14 лютого 2008 р.                                                                                    № 11/379-07  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя:Першиков Є.В.

суддівДанилова Т.Б., Ходаківська І.П.

розглянувши  матеріали касаційної скаргидержавного підприємства "Придніпровська залізниця"

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.10.2007р.

у справігосподарського суду№11/379-07 Дніпропетровської області

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "РИМ-2000"

додержавного підприємства "Придніпровська залізниця"

проза участю  представників сторін:позивача -

відповідача -стягнення коштів

пр. Саєнко І.М. –дов. від 01.01.08р.

пр. Пащук В.В. –дов. №69 від 01.01.08р.

В С Т А Н О В И В:

У липні 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю "РИМ-2000" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до державного підприємства "Придніпровська залізниця" про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 65 191,50грн., суми нарахованої пені у розмірі 34 997,01грн., штрафу у розмірі 53 836,01грн., три проценти річних у розмірі 6 175,90грн., інфляційні згідно індексу інфляції 10390,69грн., витрат по наданню правової допомоги адвоката у розмірі 13038,30грн. та судових витрат.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2007р. (суддя Мельниченко І.Ф.) залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.10.2007р. (судді Джихур О.В., Лисенко О.М., Виноградник О.М.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 34 402,40грн. пені, 6 070,98грн. 3% річних, 10243,12грн. інфляції, 507,17грн. державного мита, 34,22грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 3 911,40грн. витрат на послуги адвоката; в решті позову –відмовлено.

Рішення господарських судів, в частині задоволення позовних вимог мотивовано фактом порушення відповідачем строків оплати поставленого товару, а в частині відмови про стягнення штрафу відповідно до вимог частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, рішення мотивовані тим, що договором була передбачена відповідальність за порушення виконання даного зобов'язання у виді пені, а не штрафу.

Не погоджуючись з рішенням господарських судів, державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постановлені по справі рішення та припинити провадження по справі, посилаючись на те, що при прийняті постанови та рішення господарськими судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "РИМ-2000" надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, оскільки, на думку товариства, вони прийняті без порушення норм матеріального права.

Заслухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові та рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 15.11.2006 року між державним підприємством "Придніпровська залізниця" та товариством з обмеженою відповідальністю "РИМ-2000" було укладено договір №ПР/Д-061423/НЮ, відповідно до якого позивач зобов'язується поставити і передати у власність відповідачу певну продукцію, товар, відповідно до специфікації (додаток № 1 до договору), відповідач зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов договору.

Пунктами 6.2, 6.3 розділу 6 договору сторони передбачили, що відповідач сплачує загальну вартість товару протягом 30 календарних днів після підписання сторонами товарно-приймальних документів, при цьому розрахунок за договором здійснюється наступним чином: 99% загальної суми договору –шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, а 1% від загальної суми договору передачею векселів сторонніх організацій.

Пунктами 4.2, 4.4 розділу 4 договору сторони передбачили, що датою поставки товару є дата підписання накладної на прийняття товару та акту прийому-передачі уповноваженими представниками сторін. Представник відповідача зобов'язаний звірити відповідність кількості, якості і асортимент товару, вказаному в рахунку-фактурі або накладній, розписатися за отримання товару та надати представнику позивача доручення на отримання товару.

Пунктом 10.2 розділу 10 договору сторони передбачили майнову відповідальність відповідача за порушення строків оплати у виді пені в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочки.

По накладній №R-90112 від 29.11.2006р. на підставі довіреності  №346131 від 27.11.2006р. було відвантажено товар на суму 769 085,88грн., зазначений факт отримання товару не спростовано відповідачем жодним доказом відповідно до статей 33, 32, 36 Господарського процесуального кодексу України, підтверджується накладною, довіреністю, фактом повної оплати.

У лютому-квітні та липні 2007 року відповідачем було здійснено оплату за отриманий товар грошовими коштами з порушенням строків на загальну суму 761 395,05грн., що підтверджується копіями платіжних доручень.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту  або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що висновок господарського суду про те, що відсутні правові підстави щодо задоволення вимог в частині стягнення 65 191,50грн. основного боргу, тобто саме грошовими коштами, відповідає вимогам вищезазначених норм закону, обставинам справи, а також щодо вимог в частині стягнення пені –34 402,40грн., то господарськими судами зроблено правильний висновок щодо їх обґрунтованості на підставі пункту 10.2 розділу 10 договору та статей 525, 526, 546, частини 1 статті 548, частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР.

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що акт прийому-передачі товару не складено, однак розділом 6 договору не визначено саме, що строк оплати товару обчислюється від дати підписання акту прийому-передачі товару, а виникнення обов'язку по оплаті пов'язується з підписанням товарно-приймальних документів, якими є накладна і довіреність згідно з Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей. Окрім того, відповідач частково здійснив оплату вартості продукції, чим підтвердив факт належного його приймання згідно з умовами договору, в певній кількості, якості та ціні.

Щодо стягнення 3 911,40грн. витрат на послуги адвоката, то ці витрати підтверджені матеріалами справи, тому господарськими судами зроблено висновок щодо їх стягнення, на підставі статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Статтею 1117 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів.

За таких обставин та враховуючи, що господарськими судами досліджені всі наявні у справі матеріали,  їм дана належна правова оцінка, судова колегія не вбачає підстав для скасування постановлених по справі рішень.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства "Придніпровська залізниця"  залишити без задоволення.          

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.10.2007р. по справі №11/379-07 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                                  Є. Першиков

Судді                                                                                          Т. Данилова

                                                                                                    І. Ходаківська