Рішення

від 01.03.2011 по справі 9/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/16

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

01.03.11 р.                                                                                    Справа № 9/16                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Марченко О.А.

при секретарі судового засідання Бахрамовій А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Фермерського господарства „Агрофірма Чумак”, м.Верхівцево

до відповідача Приватного підприємства „Статус-Буд”, м.Артемівськ

про стягнення заборгованості у розмірі 40 929грн.54коп.

За участю представників сторін:

від позивача: Трикоз В.В. – представник (за договором вих. №344 від 01.11.2010р.)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Фермерське господарство „Агрофірма Чумак”, м.Верхівцево, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Приватного підприємства „Статус-Буд”, м.Артемівськ, про  стягнення заборгованості у розмірі 40 929грн.54коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 39 000грн.00коп., інфляційних витрат в розмірі 1 205грн.10коп. та 3% річних в розмірі 724грн.44коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на видаткову накладну №РН-0000123 від 17.12.2009р., рахунок-фактуру №СФ-0000068 від 17.12.2009р., лист-вимогу вих.№317 від 08.02.2010р.

Відповідач, який належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалами господарського суду заявлені вимоги не оспорив, відзив на позов не представив, в судові засідання не з'явився, тому згідно ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, справу розглянуто за наявними матеріалами.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №8603128 Приватне підприємство „Статус-Буд”, м.Артемівськ станом на 03.02.2011р. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстровано як юридична особа.

Розгляд справи судом відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Перед початком розгляду справи по суті представників позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст.20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, господарський суд встановив:

За твердженням позивача, між Фермерським господарствов „Агрофірма Чумак”, м.Верхівцево та Приватного підприємства „Статус-Буд”, м.Артемівськ досягнуто згоди про поставку на адресу останнього продукції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ч.1 ст.206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Крім того, ст.218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

За твердженням позивача, на виконання умов домовленості останнім на адресу відповідача здійснена поставка продукції на загальну суму 39 000грн.00коп., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000123 від 17.12.2009р., копія якої наявна в матеріалах справи.

Таким чином, суд вважає, що фактичне отримання відповідачем товару, зазначеного у видатковій накладній №РН-0000123 від 17.12.2009р. підтверджується підписами представників відповідача на вищезазначеній накладній, які засвідчені печаткою підприємства відповідача, а отже прийнятий відповідачем без заперечень.

Згідно п.3.4.1 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затверджена наказом МВС України від 11 січня 1999 р. №17, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності.

За приписом ст.181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ч.2 п.1 ст.11 Цивільного кодексу України).

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, між сторонами виникли зобов`язувальні правовідносини у результаті фактичних дій сторін, направлених на встановлення цих правовідносин.

Отже, угода укладена між сторонами шляхом підписання вищезазначеної видаткової накладної останніми.

Згідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, прийнявши продукцію від позивача, у відповідача виникло зобов`язання щодо оплати отриманого товару.

На сплату продукції, отриманої за наявною у справі видатковою накладною, позивачем на адресу відповідача виставлений рахунок-фактуру №СФ-0000068 від 17.12.2009р., копія якого наявна в матеріалах справи.

Докази направлення вказаного рахунку на адресу відповідача в матеріалах справи відсутні, проте суд вважає, що зазначений рахунок-фактура наданий відповідачу разом із товаром, отриманим відповідно до спірної видаткової накладної, оскільки зазначена видаткова накладна містить посилання на рахунок-фактуру №СФ-0000068 від 17.12.2009р. Будь-яких претензій відповідача щодо неотримання наведеного рахунку не надходило, доказів зворотного сторонами не представлено, судом не встановлено.

У зв`язку з несплатою боргу позивачем на адресу відповідача 05.03.2010р. був направлений лист-вимога вих.№317 від 08.02.2010р. про погашення заборгованості за поставлений товар (докази направлення вимоги відповідачу наявні в матеріалах справи). За твердженням позивача, наведена вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до вимог ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки строк оплати сторонами не встановлювався, в даному випадку, суд вважає за необхідне при встановлені моменту виникнення зобов`язання відповідача щодо оплати отриманої продукції застосувати положення ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, на підставі якої зобов`язання щодо оплати поставленого товару виникає у відповідача після спливу семиденного строку з моменту пред`явлення позивачем грошової вимоги.

Таким чином, оскільки лист-вимога вих.№317 від 08.02.2010р. позивача направлена на адресу відповідача 05.03.2010р. кінцевим строком оплати заборгованості відповідачем за зазначеними вище накладними є 15.03.2010р. (з урахуванням поштового обігу),

За твердженням позивача, вартість отриманого товару відповідач не сплатив, у зв`язку з чим за останнім виникла заборгованість в розмірі 39 000грн.00коп.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається (ст.525 Цивільного кодексу України).

Аналогічно, ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, позивач свої зобов`язання за домовленістю сторін виконав належним чином, здійснивши поставку відповідної продукції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати отриманої продукції не виконав, у зв`язку з чим на момент подання позовної заяви до суду у останнього виникла заборгованість у розмірі 39 000грн.00коп.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за поставлений товар, суд робить висновок, що заборгованість в розмірі 39 000грн.00коп. не погашена до теперішнього часу.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги Фермерського господарства „Агрофірма Чумак”, м.Верхівцево в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 39 000грн.00коп. є обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.

На ряду з зазначеним, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні витрати в розмірі 1 205грн.10коп. та 3% річних в розмірі 724грн.44коп.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначеного за розрахунком позивача, інфляційні витрати становлять суму в розмірі 1 205грн.10коп. за період прострочення з квітня 2010р. по жовтень 2010р. включно та 3% річних становлять суму в розмірі 724грн.44коп. за період прострочення з 04.04.2010р. по 18.11.2010р.

Перевіривши арифметичний розрахунок суми інфляційних витрат та 3% річних, суд зазначає, що їх розмір не суперечить вимогам чинного законодавства, а відтак вимоги позивача в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 1 205грн.10коп. та 3% річних в розмірі 724грн.44коп. є такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 2 500грн.00коп.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов`язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника та повноваження адвоката підтвердженні відповідними документами.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом – Трикозом Володимиром Васильовичем підтверджуються договором про надання правових послуг адвоката у господарському суді №03 від 03.02.2010р., відповідно до п.1.1 якого виконавець зобов'язується надати замовнику правові послуги щодо захисту прав та інтересів останнього у господарському суді Донецької області з питання спору замовника з приватним підприємством „Статус-Буд” (м.Артемівськ Донецької обл..) по сплаті заборгованості та штрафних санкцій за договором №66 від 17.12.2009р. на поставку товару. Відповідно до п.5.1 договору, за послуги за п.1.1 даного договору замовник сплачує виконавцю винагороду (гонорар) в розмірі 2 500,00 гривень, яка сплачується передплатою у термін трьох днів з дня підписання цього договору.

Сплата позивачем послуг за зазначеним договором підтверджується платіжним дорученням №629 від 03.11.2010р. на суму 2 500грн.00коп., призначенням платежу за яким є сплата за юридичну допомогу (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №1316 від 09.11.2004р.) згідно договору №3 від 03.02.2010р., та актом приймання-здачі виконаних робіт за надання правової допомоги №1 від 04.02.2011р.

Одночасно, для того, щоб витрати позивача на правову допомогу вважались судовими витратами в розумінні ст.44 Господарського процесуального кодексу України, повноваження адвоката повинні бути підтвердженні відповідними документами.

За приписом ст.2 Закону України „Про адвокатуру”, адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Таким чином, належним підтвердженням повноважень адвоката є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

В підтвердження повноважень адвоката, позивачем до матеріалів справи додано копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю №1316 від 09.11.2004р. на ім`я Трикоз Володимир Васильович.

Виходячи з наведеного, суд робить висновок, що зазначені документи підтверджують факт надання відповідних послуг адвокатом позивачу у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань та вартість цих послуг.

Однак суд вважає, що витрати по оплаті послуг адвоката є явно завищеними та такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне:

Згідно статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру”.

Статтею 12 Закону України „Про адвокатуру” зазначено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між юридичною особою і адвокатом.

Як зазначено вище, до п.5.1 договору встановлено, що сума оплати становить 2 500грн.00коп. Дана сума сплачена позивачем відповідно до платіжного доручення №629 від 03.11.2010р. та акту приймання-здачі виконаних робіт за надання правової допомоги №1 від 04.02.2011р.

Водночас, положеннями пункту 33 Правил адвокатської етики, затверджених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року (протокол від 1-2 жовтня 1999 року № 6/VI) зазначено, що гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути розумно обґрунтованим за розміром. Аналогічні положення містяться і в пункті 3.4.1 Загального кодексу правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства, прийнятого делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні у Страсбурзі в жовтні 1988 року.

При цьому, до факторів, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, відносяться обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення, ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення, вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі, необхідність виїзду у відрядження, професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката тощо.

Дослідивши матеріали справи та визначаючи роль адвоката Трикоза Володимира Васильовича у всебічному, повному та об'єктивному розгляді справи №9/16, суд вважає заявлену суму витрат на послуги адвоката в розмірі 2 500грн.00коп. неспіврозмірною з розміром заявлених вимог та істотно завищеною.

Враховуючи вказане, а також беручи до уваги гіпотетичний час на підготовку матеріалів до судового слухання, участь у судових засіданнях, невисоку складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі №9/16, відсутність доказів стосовно тривалих відряджень адвоката, суд вважає розумним обмежити розмір судових витрат по оплаті послуг адвоката сумою в 500грн.00коп.

Аналогічна правова позиція щодо розумного обмеження судом розміру витрат на адвоката висловлена в пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.02.02 року № 01-8/155 „Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін та доповнень до деяких інформаційних листів”.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що вимога позивача про стягнення витрат по сплаті послуг адвоката в сумі 2 500грн.00коп. підлягає частковому задоволенню на суму в розмірі 500грн.00коп.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись Правилами адвокатської етики, затверджених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року (протокол від 1-2 жовтня 1999 року № 6/VI), Загальним кодексом правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства, прийнятого делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні у Страсбурзі в жовтні 1988 року, Інструкцією про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затверджена наказом МВС України від 11 січня 1999р. №17, Законом України „Про адвокатуру”, ст.ст.11, 205, 206, 218, 509, 525, 526, 530, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 181, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 44, 48, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

                                                             ВИРІШИВ:

Позов Фермерського господарства „Агрофірма Чумак”, м.Верхівцево до відповідача, Приватного підприємства „Статус-Буд”, м.Артемівськ, про  стягнення заборгованості у розмірі 40 929грн.54коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 39 000грн.00коп., інфляційних витрат в розмірі 1 205грн.10коп. та 3% річних в розмірі 724грн.44коп. – задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства „Статус-Буд” (за адресою: вул.Петровського, б.135, оф.320, м.Артемівськ, Донецька область, 84500, код ЄДРПОУ 35298737) на користь Фермерського господарства „Агрофірма Чумак” (за адресою: вул. Красна, 10, м.Верхівцево, Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область, 51660, код ЄДРПОУ 33214752) суму основного боргу в розмірі 39 000грн.00коп., інфляційні витрати в розмірі 1 205грн.10коп., 3% річних в розмірі 724грн.44коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 409грн.30коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236грн.00коп. та витрати по сплаті послуг адвоката в сумі 500грн.00коп.

Видати наказ після набуття рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 01.03.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя                                                               Марченко О.А.                               

Повне рішення складено 04.03.2011р.