Рішення

від 03.03.2011 по справі 5020-10/293

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

5020-10/293

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

іменем України

03 березня 2011 року справа № 5020-10/293

Господарський суд міста Севастополя у складі: судді Юріної О.М., розглянувши матеріали справи за позовом:  

Військової частини А 4068

(вул. Лазаревська, 1, м. Севастополь, 99001)

до Малого приватного підприємства «Ажур»

(пр. Героїв Сталінграду, 29, м. Севастополь, 99014)

Інкерманської міської ради

(вул. Шовкопляса, 37, м. Інкерман, м. Севастополь, 99703)

за участю військового прокурора Севастопольського гарнізону

(вул. Суворова, 27, м. Севастополь. 99011 )

про визнання недійсним договору оренди,

за участю представників сторін:

позивача  – Колчугіної К.Ю., довіреність №54 від 11.01.2011;

                     Коробко О.В., довіреність №б/н від 28.08.2009;   

відповідача (МПП «Ажур») –Муляра В.Я., довіреність №б/н від 17.02.2011;

                                                 Пшебітковської Г.К., довіреність б/н від 02.06.2011;

                                          Бебнева В.Б., директора, довідка №22-364-2853;

відповідача (Інкерманська міська рада) –не з'явився;

прокурора –Години Д.А., довіреність №4686 вих-10 від 08.12.2010.

Військова частина А4068 звернулась до господарського суду міста Севастополя із позовом до Малого приватного підприємства «Ажур», Інкерманської міської ради про визнання недійсним договору оренди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.10.2009 у справі №5020-2/166, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 26.01.2010, визнано недійсним рішення Інкерманської міської ради №20/184 від 26.12.2001 “Про надання в оренду земельної ділянки в районі Радянської балки площею 0,5507 га малому приватному підприємству “Ажур” під базу для розміщення обслуговуючого персоналу і обладнання штолень, знешкодження і відпрацювання екологічно безпечних методів утилізації відходів”, на підставі якого укладена оспорювана угода.

18.02.2011 заступник військового прокурора Севастопольського гарнізону повідомив суд про вступ у справу в порядку статті 29 Господарського процесуального кодексу України  військового прокурора /а.с.127/.

18.02.2011 представником Малого приватного підприємства «Ажур»Муляром В.Я. заявлено клопотання в порядку статті 17 Господарського процесуального кодексу України про передачу справи за підсудністю до окружного адміністративного суду міста Севастополя /а.с.139 т.1/.

Судом відмовлено в задоволенні цього клопотання з огляду на те, що статтею 17 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість передачі справи з одного господарського суду до іншого господарського суду, у разі встановлення її непідсудності першому.

Слід розрізняти поняття підвідомчості і підсудності справ.

Підсудністю називається розмежування компетенції стосовно розгляду справ між окремими господарськими судами (статті 13, 15 і 16 ГПК). Підвідомчість –це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції (стаття 12 Господарського процесуального кодексу України).

Місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Відповідно до статей 1, 41, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.

          Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

а) участь у спорі суб'єкта господарювання;

б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Стосовно підвідомчості справи №5020-10/293 слід зазначити, що ця справа є господарською, виходячи  з наступного.

У господарських судах мають вирішуватися усі спори, що виникають з господарських договорів між суб'єктами господарювання і органами державної влади і місцевого самоврядування, включаючи угоди, які укладаються шляхом проведення конкурсу, біржових торгів, аукціонів тощо. До таких договорів відносяться, зокрема, угоди: про відчуження об'єктів приватизації (крім приватизації державного житлового фонду); передачу державного або комунального майна в оренду; закупівлю товарів (робіт, послуг) для державних потреб. Така правова позиція, зокрема, викладена у рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 №04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»(пункт 3).

Крім того, відповідно до пункту 6 зазначених рекомендацій не всі угоди, укладені суб'єктами владних повноважень, їх посадовими чи службовими особами на реалізацію своїх повноважень, відносяться до адміністративних договорів. Згідно зі статтею 3 КАС України адміністративний договір –це дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди. Тобто зі змісту адміністративного договору вбачається наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від цивільних угод. У разі ж укладання цивільної угоди між суб'єктом владних повноважень і суб'єктом господарської діяльності договірні відносини між сторонами ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Тому до адміністративних договорів не відносяться угоди, укладені за правилами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного або господарського законодавства.

У судовому засіданні 02.03.2011 представником Малого приватного підприємства «Ажур»Муляром В.Я. заявлено клопотання про витребування доказів /а.с.147 т.1/. Це клопотання відхилено судом, з огляду на те, що витребування зазначених в клопотанні доказів направлено на  встановлення обставин, що не стосуються предмета доказування у цій справі.

                    Представники позивача та прокурора у судовому засіданні 02.03.2011 позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представники Малого приватного підприємства «Ажур»у судовому засіданні 02.03.2011 з позовними вимогами не погодились та просили у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Інкерманська міська рада явку уповноваженого представника в судові засідання 21.12.2010, 11.01.2011, 25.01.2011, 09.02.2011, 17.02.2011, 02.03.2011 не забезпечила, відзив на позов не надала, але 14.02.2011 надійшло клопотання №148 від 11.02.2011 про розгляд справи у відсутність її представника та вирішення спору на розсуд суду.

Оскільки матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України, у відсутність представника Інкерманської міської ради.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників позивача, прокурора та Малого приватного підприємства «Ажур», суд

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Інкерманської міської ради № 20/184 від 26 грудня 2001 року МПП „Ажур” строком на 30 років надана в оренду земельна ділянка в районі Радянської балки площею 0,5507 га під базу для розміщення обслуговуючого персоналу та обладнання з обстеження зруйнованих штолень, знешкодженню та відпрацюванню екологічно безпечних методів утилізації відходів.

На підставі зазначеного рішення 21 січня 2002 року між Інкерманською міською Радою (далі –Орендодавець) та Малим приватним підприємством «Ажур»(далі –Орендар), на підставі рішення Інкерманської міської Радої № 20/184 від 26.12.2001, був укладений договір оренди земельної ділянки (далі –Договір) площею 0,5507 га строком до 21 січня 2032 року. Цей Договір посвідчений державним нотаріусом 5-ї Севастопольської державної нотаріальної контори Лоргіною Т.О., зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації оренди землі у Інкерманському секторі земельних ресурсів за №5 від 22.01.2002.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.10.2009 у справі №5020-2/166, залишеною без змін постановою ВГСУ від 26.01.2010, визнано недійсним рішення Інкерманської міської ради №20/184 від 26.12.2001 “Про надання в оренду земельної ділянки в районі Радянської балки площею 0,5507 га малому приватному підприємству “Ажур” під базу для розміщення обслуговуючого персоналу і обладнання штолень, знешкодження і відпрацювання екологічно безпечних методів утилізації відходів”. Цим судовим рішенням встановлено наступне.

Згідно з додатком №1 до Угоди між Російською Федерацією та Україною про параметри поділу Чорноморського флоту вказана земельна ділянка площею 11,98 га (філія 17 арсеналу, в/містечко №171) передана ВМС України.

30 жовтня 1997 року на підставі акту прийому-передачі об'єкту „Радянська Балка”, військове містечко №171 площею 11,89 га було передане зі складу Чорноморського флоту до Військово-морських Сил України.

Рішенням Інкерманської міської ради №20/184 від 26 грудня 2001 року в оренду МПП „Ажур” було передано частину земельної ділянки, яка безпосередньо входить до військового містечка № 171, відноситься до земель оборони та знаходиться в користуванні Міністерства оборони України, а тому вказане рішення Інкерманської міської ради суперечить вимогам статей 29, 31, 34 Земельного Кодексу України (в редакції 1990 року).

З огляду на зазначене, Севастопольський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Інкерманської міської ради №20/184 від 26 грудня 2001 року є недійсним.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Договору.

На час укладення Договору (21.01.2002), спірні правовідносини були врегульовані нормами Цивільного кодексу Української РСР (Закон України від 18.07.1963 №1540-VI, далі –ЦК 1963 року), що діяв до 01.01.2004 –дати набрання чинності Цивільним Кодексом України № 435-ІV від 16.01.2003 (далі –ЦК України), тому відповідність його законодавству має перевірятись з урахуванням діючих на той момент норм.

Згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу Української РСР (1963 р.) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Змістом статті 124 Земельного кодексу України (набрав чинності 01.01.2002), якою регулюється порядок передачі земельних ділянок в оренду, передбачено, що особа, яка бажає одержати земельну ділянку в оренду із земель державної чи комунальної власності, подає у відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування заяву (клопотання) у порядку, визначеному статтями 118, 123 цього Кодексу.

При цьому частиною першою вказаної норми встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, волевиявлення відповідного органу як орендодавця, в даному випадку, здійснюється у формі рішення такого органу і лише реалізується шляхом укладення договору оренди, ці акти є пов'язаними юридичними фактами.

Судом встановлено, що постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.10.2009 у справі №5020-2/166, яка набрала законної сили, визнано недійсним рішення Інкерманської міської ради №20/184 від 26.12.2001, на підставі якого укладено Договір.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що Договір є таким, що підлягає визнанню недійсним на підставі статті 48 ЦК 1963 року через невідповідність його вимогам закону.

Доводи Малого приватного підприємства „Ажур” про те, що позов заявлений неналежним позивачем, відхиляються судом з огляду на те, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Судом встановлено наявність у позивача статусу заінтересованої особи. Це підтверджується постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.10.2009, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 26.01.2010, у справі №5020-2/166 за позовом військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, військової частини А-4068 до Інкерманської міської ради про визнання недійсним рішення № 20/184 від 26 грудня 2001 року.

Питання щодо застосування позовної давності судом не розглядалось з огляду на те, що сторонами не було надано відповідної заяви, а відповідно до положень статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів.

Керуючись статтями 49, 75, 82, 84-85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.  Позов задовольнити повністю.

2.  Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений Інкерманською міською Радою та Малим приватним підприємством «Ажур»21.01.2002, посвідчений державним нотаріусом 5-ї Севастопольської державної нотаріальної контори Лоргіною Т.О., зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації оренди землі у Інкерманському секторі земельних ресурсів 22.01.2002 за №5.

3.  Стягнути з Малого приватного підприємства «Ажур»(пр. Героїв Сталінграду, 29, м. Севастополь, 99014, ідентифікаційний код 23197100 з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) в дохід Державного бюджету України (Державний бюджет, Ленінський район міста Севастополя, р/р 31113095700007 в ГУ ДКУ у м. Севастополь, ідентифікаційний код 24035598, МФО 824509, код платежу 22090200) державне мито в розмірі  42 грн. 50 коп. (сорок дві грн. 50 коп.).

4. Стягнути з Інкерманської міської ради (вул. Шовкопляса, 37, м. Інкерман, м. Севастополь, 99703, ідентифікаційний код 00433288 з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) в дохід Державного бюджету України (Державний бюджет, Ленінський район міста Севастополя, р/р 31113095700007 в ГУ ДКУ у м. Севастополь, ідентифікаційний код 24035598, МФО 824509, код платежу 22090200) державне мито в розмірі  42 грн. 50 коп. (сорок дві грн. 50 коп.).

          5. Стягнути з Малого приватного підприємства «Ажур»(пр. Героїв Сталінграду, 29, м. Севастополь, 99014, ідентифікаційний код 23197100 з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) в дохід Державного бюджету України (Державний бюджет, Ленінський район міста Севастополя, р/р 31212264700007 в ГУ ДКУ у м. Севастополь, ідентифікаційний код 24035598, МФО 824509, код платежу 22050003) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн. 00 коп. (сто вісімнадцять грн. 00 коп.).

6. Стягнути з Інкерманської міської ради (вул. Шовкопляса, 37, м. Інкерман, м. Севастополь, 99703, ідентифікаційний код 00433288 з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) в дохід Державного бюджету України (Державний бюджет, Ленінський район міста Севастополя, р/р 31212264700007 в ГУ ДКУ у м. Севастополь, ідентифікаційний код 24035598, МФО 824509, код платежу 22050003) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн. 00 коп. (сто вісімнадцять грн. 00 коп.).

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                                                        О.М.Юріна

Рішення складено відповідно до вимог статті 84

Господарського процесуального кодексу України  

та підписано 09.03.2011.