Постанова

від 11.02.2008 по справі 4/360-07

КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

4/360-07

КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01033, м.Київ,  вул.Жилянська 58-б                                                       тел. 284-37-31

Іменем   України

                                          П О С Т А Н О В А

11.02.08 р.                                                                                                    № 4/360-07                                                                                

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді:                    Агрикової  О.В. (доповідач по справі),

суддів:

                                                  Поліщука В.Ю.

                                                  Рудченка С.Г.

при секретарі судового засідання Рустам'яні Е.А.,

за участю представників сторін:

від позивача: Лупеко О.М. –представник за дов. №89 від 26.11.2007р.,

від відповідача: Чурсіна К.А. –представник за дов. №176 від 15.01.2008р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»на рішення господарського суду Київської області від 16.11.2007 року (підписане 10.12.2007 року)

у справі          №4/360-07 (суддя О.В. Попікова)

за позовом          відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Славутич» м. Київ

до          акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»м. Фастів Київської області

про          стягнення 12 857,32 грн., -

встановив:

Відкрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Славутич»звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»про стягнення 12 857,32 грн. (а.с. 4-6).

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 28.12.2002р. між відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Славутич»(позивач) та акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія»(відповідач) було укладено Генеральний договір №2 добровільного страхування (генеральний договір) (а.с. 10-14) та 12.06.2003р. укладено Додаткову угоду №1 до генерального договору (а.с. 15), відповідно до яких відповідач (страховик) здійснює страхування кредиту, наданого позивачем (страхувальником) позичальнику, та зобов'язується сплатити страхове відшкодування у випадку заподіяння страхувальнику фінансового збитку внаслідок невиконання позичальником своїх платіжних зобов'язань у порядку та в терміни, передбачені договором.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.01.2006р. позовна заява відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Славутич»була прийнята до розгляду та було порушено провадження у справі №18/65 (а.с. 1).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.04.2006р. провадження у справі №18/65 було припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 та ст. 86 ГПК України. Ухвала мотивована відсутністю предмету спору, оскільки рішенням Голосіївського районного суду міста Києва задоволені позовні вимоги відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Славутич»і стягнуто заборгованість за кредитним договором №290 від 19.03.2003р. з Козловського Ігоря Володимировича (а.с. 68-70).

Не погоджуючись з ухвалою господарського суду міста Києва від 12.04.2006р. у справі №18/65 позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 81-83).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2006р. ухвалу господарського суду міста Києва від 12.04.2006р. у справі №18/65 скасовано, а справу №18/65 передано до суду першої інстанції для розгляду по суті (а.с. 89-92).

15.08.2006р. до господарського суду від відповідача надійшла касаційна скарга на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2006р. у справі №18/65, у зв'язку з чим справа була скерована до Вищого господарського суду України (а.с. 103-104).

Постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2006р. у справі №18/65 постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2006р. змінено, виключено з мотивувальної частини абзаци, які починаються та закінчуються словами «Стаття 619 Цивільного кодексу України ... до особи, яка несе субсидіарну відповідальність»; «Матеріали справи ... на умовах субсидіарної відповідальності»; «В роз'ясненні Вищого арбітражного суду України ... неврегульованих питань», в решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2006р. у справі №18/65 залишено без змін (а.с. 113-115).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.05.2007р. справу №18/65 передано за територіальною підсудністю до господарського суду Київської області (а.с. 134-135).

Рішенням господарського суду Київської області від 16.11.2007р. у справі №4/360-07 позовні вимоги відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Славутич»до акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»про стягнення 12 857,32 грн. задоволено повністю, стягнуто з акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»на користь відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Славутич»12 857,32 грн. заборгованості по страховому відшкодуванню, 102 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с. 160-164).

Приймаючи зазначене рішення місцевий господарський суд керувався ст. 8 Закону України «Про страхування», ст. ст. 525, 526, 988, 989, 990, 991 ЦК України та, встановивши факт настання страхового випадку, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія», подав апеляційну скаргу на рішення господарського суду Київської області від 16.11.2007р. у справі №4/360-07.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що місцевим господарським судом не враховано того, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва позовні вимоги позивача задоволені та відкрито виконавче провадження щодо позичальника про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором і що цим самим права і законні інтереси позивача вже захищено, отже і підстав для виплати йому страхового відшкодування також не має, так як у позивача відсутні фінансові збитки.

Також скаржник зазначає, що позивач з метою отримання подвійного відшкодування одночасно звернувся до суду з позовом до позичальника про стягнення на предмет застави та до відповідача за відшкодуванням завданих збитків у зв'язку з настанням страхового випадку. Такими діями, на думку скаржника, позивач порушив ст. 13 ЦК України.

Скаржник вважає, що місцевим господарським судом при розгляді спору не було застосовано ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», якими встановлюється, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Пунктом 5.6. генерального договору зазначається, що після виплати страхового відшкодування до відповідача в межах виплаченої суми переходить право вимоги до позичальника щодо відшкодування заподіяних збитків, а також право звернення стягнення на заставлене майно, що має позивач у відповідності з договором застави, що укладається між позивачем та позичальником.

На думку скаржника, місцевий господарський суд прийнявши оскаржуване рішення позбавив таким чином відповідача законного права регресного позову до позичальника.

Керуючись п. 5.7. генерального договору, п. п. 5 п. 1 ст. 991 ЦК України та п. 5 ст. 26 Закону України «Про страхування», та зважаючи на те, що вимоги позивача про погашення простроченої заборгованості по кредитам заявлялись з порушенням строків, встановлених генеральним договором та договором страхування кредиту, а також на те, що позивач не подав відповідачу всіх належним чином оформлених документів, скаржник вважає, що мав право відмовити у виплаті страхового відшкодування.

Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу посилається на те, що відповідно до п. п. 4 ч. 1 ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про страхування»страховик має право відмовитись від здійснення страхової виплати у разі одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала, та зазначає, що на момент судового розгляду справи позивачу збитки за договором страхування кредиту не були відшкодовані.

На думку позивача, факт винесення рішення місцевим судом про стягнення заборгованості з боржника не можна ототожнювати з фактом такого стягнення, оскільки рішення суду є лише правовою підставою, передбаченою ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»для проведення органами державної виконавчої служби комплексу заходів для фактичного стягнення встановленої судом заборгованості з боржника, а саме зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Крім того, колегії суддів апеляційного господарського суду надано копію листа позивача до відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції №198/05 від 24.01.2008р., в якому він відмовляється від примусового виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03.08.2004р. та просить прийняти постанову про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення з Козловського Ігоря Володимировича заборгованості за кредитним договором на підставі того, що триває судове провадження в Київському міжобласному апеляційному господарському суді щодо стягнення страхового відшкодування за неповернення позичальником кредиту з відповідача.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.01.2008р. апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»на рішення господарського суду Київської області від 16.11.2007р. прийнято до провадження та призначено розгляд справи.

В судовому засіданні 11.02.2008р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, вказаних у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступне.

28.12.2002р. між позивачем та відповідачем було укладено Генеральний договір добровільного страхування (генеральний договір) (а.с. 10-14) та 12.06.2003р. укладено Додаткову угоду №1 до генерального договору (а.с. 15), відповідно до яких страховик (відповідач) здійснює страхування кредиту, наданого страхувальником (позивачем) позичальнику, та зобов'язується сплатити страхове відшкодування у випадку заподіяння страхувальнику фінансового збитку внаслідок невиконання позичальником своїх платіжних зобов'язань у порядку та в терміни, передбачені договором.

19.03.2003р. (відповідно до п. 2.3. генерального договору) між позивачем та позичальником укладено кредитний договір та договір застави №290 (кредитний договір), згідно якого позивач надає позичальнику кредитні кошти в сумі 13 281,60 грн. зі сплатою 33% річних, строком на 1 рік (до 18.03.2004р.) для придбання ноутбука Toshiba Satelite 5105-S607 FM56 через товариство з обмеженою відповідальністю «НПГ Комп'ютерс», а позичальник зобов'язується повернути кредитні кошти в повному обсязі та сплатити відсотки за користування кредитними коштами (а.с. 16-19).

На виконання вимог п. п. 2.1., 2.4. та 2.5. генерального договору 19.03.2003р. між позивачем та відповідачем укладено договір страхування кредиту №63 серії КРС (договір страхування кредиту), відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв на страхування ризик неповернення або повернення не в повному обсязі кредиту та процентів за його користування, наданого позивачем позичальнику згідно кредитного договору (а.с. 20-21).

Пунктом 4.1. генерального договору передбачено, що за кредитами, наданими позивачем починаючи з 01.03.2003р., страховим випадком є невиконання або виконання не в повному обсязі позичальником своїх платіжних зобов'язань перед страхувальником, а саме в розмірі поточних нарахованих відсотків протягом 15 днів з моменту настання зобов'язань, в розмірі несплаченої суми кредиту по кінцевому терміну його погашення та згідно умов кредитного договору і внаслідок чого позивачу заподіяно фінансовий збиток, в результаті якого настає відповідальність відповідача по виплаті страхового відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач повідомляв відповідача про виникнення ситуації, передбаченої п. 4.1. генерального договору (а.с. 40-43).

Крім цього, позивач звертався з листом до відповідача №644/09 від 31.03.2004р. з вимогою здійснити страхову виплату в зв'язку з настанням страхового випадку (а.с. 22).

Відповідач письмової відповіді про прийняття вимоги до виконання або мотивованої відмови на звернення позивача з вимогою здійснити страхову виплату в зв'язку з настанням страхового випадку не надав.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга є такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування»страховий випадок –подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася із настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Страховим випадком відповідно до п. 4.1. генерального договору, укладеного між позивачем та відповідачем, є заподіяння фінансових збитків страхувальнику внаслідок непогашення або погашення не в повному обсязі позичальником суми кредиту та відсотків за користування ним протягом 15 днів з моменту настання терміну погашення кредитних коштів, відповідно до кредитного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позичальник неналежно виконував взяті на себе за кредитним договором обов'язки та не вносив необхідні платежі, чим заподіяв позивачу фінансові збитки в сумі 12 857,32 грн.

Виходячи з наведеного вище, колегія судів апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду про встановлення факту настання страхового випадку, про що не заперечує і відповідач.

Статтею 990 ЦК України та ст. 25 Закону України «Про страхування»встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Стаття 26 Закону України «Про страхування» та ст. 991 ЦК України передбачають підстави, за яких страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати, зокрема, у разі подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку та несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Вказаними статтями також передбачено, що договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови у виплаті. Пунктом 5.7. генерального договору встановлено випадки, коли страховик має право відмовити у виплаті відшкодування.

Пунктом 5.2 генерального договору сторони обумовили перелік необхідних документів, які повинен надати позивач для отримання страхового відшкодування від відповідача.

Згідно зі п. 2 ч. 1 ст. 988 ЦК України, страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові. Статтею 25 Закону України «Про страхування»визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що відповідно до п. 5.2. генерального договору у разі настання страхового випадку страхувальник зобов'язаний повідомити про це страховика протягом п'яти банківських днів з моменту настання страхового випадку, шляхом надання йому документів, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір фінансових збитків.

Як вказано в додатку №1 до кредитного договору, графік погашення заборгованості встановлено з 1-го по 15 число кожного місяця, наступного за звітним.

Таким чином, з огляду на погоджені сторонами умови виплати страхового відшкодування, страховий випадок настає через 15 днів прострочки виконання зобов'язань за кредитним договором, тобто страховий випадок настає через 15 днів після кінцевого терміну сплати –15 числа місяця наступного за звітним, а якщо це вихідний день, то в перший робочий день після неробочого.

Посилання відповідача на п. 5.7. генерального договору та п. 5 Закону України «Про страхування»щодо несвоєчасного повідомлення страхувальником страховика про настання страхового випадку та що таке неповідомлення є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування колегією суддів відхиляються, оскільки відмова має бути мотивована та викладена письмово з метою надання позивачу змоги захистити свої права в разі їх порушення. Відсутність письмової відповіді на звернення позивача за страховим відшкодуванням свідчить про зволікання відповідачем з виплатою страхових сум та про порушення відповідачем взятих на себе грошових зобов'язань.

Місцевий господарський суд, взявши до уваги листи позивача до відповідача, правомірно зробив висновок про те, що позивач звертався до відповідача з повідомленням про настання страхового випадку та з вимогою погасити прострочену заборгованість по кредитам.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо доведення факту своєчасного звернення позивача з листами до відповідача з вимогою здійснити страхову виплату в зв'язку з настанням страхового випадку.

Відповідно до п. 5.8. генерального договору, рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування приймається страховиком протягом трьох робочих днів після подачі страхувальником всіх належним чином оформлених документів і надається страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

В матеріалах справи відсутні докази надання відповідачем відповіді про прийняття вимоги до виконання або мотивованої відмови на звернення позивача з вимогою здійснити страхову виплату в зв'язку з настанням страхового випадку.

Господарський суд першої інстанції, встановивши факт надання позивачем страховикові усіх необхідних документів на підтвердження настання страхового випадку, дійшов вірного висновку про наявність у відповідача обов'язку здійснити страхові виплати відповідно до умов цього договору та правомірно задовольнив позов.

Посилання ж скаржника на неналежне повідомлення його про настання страхового випадку як на підставу для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про страхування»спростовуються встановленими судом першої інстанції фактичними даними. Скаржником не наведено переконливих доводів про порушення місцевим господарським судом правил оцінки доказів у встановленні обставин надання позивачем необхідних документів для одержання страхового відшкодування.

Щодо зауважень відповідача про захист прав позивача, порушених позичальником неповерненням кредитних коштів шляхом звернення до Голосіївського районного суду міста Києва за захистом своїх порушених прав, місцевий господарський суд правомірно їх відхилив, враховуючи наступне.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва позовні вимоги позивача задоволені та відкрито виконавче провадження щодо позичальника про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, яке на даний час ще не закінчено, докази відшкодування позичальником позивачу заподіяних збитків в матеріалах справи відсутні.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження по його примусовому виконанню. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п. 4 ст. 26 Закону України «Про страхування», підставою для відмови страховика у здійсненні страхового відшкодування є отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що підстава для відмови відповідача у здійсненні страхового відшкодування позивачу в зв'язку прийняттям рішення Голосіївським районним судом міста Києва про стягнення з позичальника заборгованості відсутня, оскільки прийняття рішення судом про стягнення не забезпечує його фактичного виконання.

Крім цього, колегія суддів апеляційного господарського суду бере до уваги лист позивача до відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції №198/05 від 24.01.2008р., в якому він відмовляється від примусового виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03.08.2004р. та просить прийняти постанову про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором на підставі того, що триває судове провадження в Київському міжобласному апеляційному господарському суді щодо стягнення страхового відшкодування за неповернення позичальником кредиту з відповідача (а.с. 181), тобто позивач не отримав повного відшкодування за завдані позичальником фінансові збитки. У зв'язку з чим, у відповідача відсутні підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування позивачу відповідно до п. 6. ч. 1 ст. 26 Закону України «Про страхування».

Посилання відповідача на те, що він є гарантом виплати заборгованості відповідно до п. 8.2. кредитного договору колегією суддів відхиляються, оскільки гарантійні відносини в розумінні параграфу 4 книги 5 ЦК України в даному випадку місця не мали. Зазначений пункт кредитного договору не засвідчує гарантійних відносин і не звільняє відповідача від виконання своїх обов'язків за договором страхування.

Посилання відповідача на те, що оскаржуваним рішенням його позбавлено права на регресний позов до позичальника та на те, що позивач своїми діями намагається отримати подвійне відшкодування, а саме від позичальника та від відповідача, колегією суддів відхиляються з наступних підстав.

Відповідно до п.8.3. кредитного договору, позичальник погоджується на умову, що у разі неповернення ним по цьому кредитному договору до зазначеного терміну суму кредиту в повному обсязі чи частково, або відсотків за користування кредитом повністю чи частково, позивач має право передати відповідачу всі документи відносно кредитного договору, що надають останньому (відповідачу) право на стягнення з позичальника заборгованої ним суми в порядку встановленому чинним законодавством України.

Крім того, таке право гарантовано відповідачу ст. 1191 ЦК України, відповідно до якої особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, господарський суд з достатньою повнотою встановивши обставини, що входять до предмету доказування, надав цим обставинам правильну юридичну оцінку. Отже, передбачені законом підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для скасування рішення господарського суду Київської області від 16.11.2007 року у справі №4/360-07.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -

постановив:

1.          Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»на рішення господарського суду Київської області від 16.11.2007 року у справі №4/360-07 за позовом відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Славутич»до акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»про стягнення 12 857,32 грн. залишити без задоволення.

2.           Рішення господарського суду Київської області від 16.11.2007 року у справі №4/360-07 за позовом відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Славутич»до акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»про стягнення 12 857,32 грн. залишити без змін.

3.          Справу №4/360-07 повернути до господарського суду Київської області.

4.          Постанова набирає чинності з дня її прийняття.

Головуючий суддя:                                                                      Агрикова  О.В.

Судді:

                                                                                                    Поліщук В.Ю.

                                                                                                    Рудченко С.Г.

Дата відправки  28.02.08