Постанова

від 14.05.2008 по справі 4/360-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

4/360-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 14 травня 2008 р.                                                                                    № 4/360-07  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г.,

Разводової С.С.,

Самусенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2008 року у справі № 4/360-07 Господарського суду Київської області за позовом Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Славутич", м. Київ, до Акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", Київська область, про стягнення 12 857,32 грн.,

за участю представників сторін:

позивача –ВАТ "Комерційний банк "Славутич" –Радкевич С.О. (дов. № 85 від 26.11.2007 р.);

відповідача –АТ "Українська пожежно-страхова компанія" –Чурсіна К.А. (дов. № 176 від 15.07.2008 р.);

встановив:

У січні 2006 року позивач –Відкрите акціонерне товариство "Комерційний банк "Славутич" пред'явив у господарському суді позов до відповідача –Акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 12 857,32 грн.

Вказував, що на виконання вимог генерального договору № 2 добровільного страхування кредиту від 28 грудня 2002 року між ним (страхувальником) та Акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" (страховиком) 19 березня 2003 року укладено договір № 63 серії КРС страхування кредиту, виданого Банком (кредитором) фізичній особі –Козловському І.В. (позичальнику) на підставі кредитного договору № 290 від 19 березня 2003 року.

Посилаючись на неналежне виконання позичальником умов кредитного договору в частині повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом, позивач просив стягнути з Акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" 12 857,32 грн. страхового відшкодування та судові витрати.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16 листопада 2007 року (суддя Попікова О.В.), залишеного без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2008 року (колегія суддів у складі Агрикової О.В., Поліщука В.Ю., Рудченка С.Г.), позов задоволено.

Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 12 857,32 грн. страхового відшкодування та судові витрати.

Судові рішення мотивовані посиланнями на ст.ст. 525, 526, 988, 989, 990, 991 ЦК України, ст. 8 Закону України "Про страхування" та виникненням у відповідача зобов'язання по сплаті коштів внаслідок настання страхового випадку.

У касаційній скарзі АТ "Українська пожежно-страхова компанія", посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, а саме: ст.ст. 988, 993 ЦК України, ст. 35 ГПК України, ст. 27 Закону України "Про страхування", – просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів знаходить за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення місцевого та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 28 грудня 2002 року між ВАТ "Комерційний банк "Славутич" та АТ "Українська пожежно-страхова компанія" укладено Генеральний договір добровільного страхування та Додаткову угоду № 1 від 12 червня 2003 року, відповідно до яких страховик (відповідач) здійснює страхування кредиту, наданого страхувальником (позивачем) позичальнику, та зобов'язується сплатити страхове відшкодування у випадку заподіяння страхувальнику фінансового збитку внаслідок невиконання позичальником своїх платіжних зобов'язань у порядку та в терміни, передбачені договором.

19 березня 2003 року між ВАТ "Комерційний банк "Славутич" (кредитором) та Козловським Ігорем Володимировичем (позичальником) укладено кредитний договір та договір застави № 290, згідно якого позивач надає позичальнику кредитні кошти в сумі 13 281,60 грн. зі сплатою 33 % річних, строком на 1 рік для придбання ноутбука Toshiba Satelite 5105-S607 FM56 через ТОВ “НПГ Комп'ютерс”, а позичальник зобов'язується повернути кредитні кошти в повному обсязі та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

Строк повернення кредиту та відсотків за користування кредитом встановлено до 18 березня 2004 року.

На виконання вимог п.п. 2.1., 2.4. та 2.5. генерального договору 19 березня 2003 року між ВАТ "Комерційний банк "Славутич" (страхувальником) та Акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" (страховиком) укладено договір страхування кредиту № 63 серії КРС, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв на страхування ризик неповернення або повернення не в повному обсязі кредиту та процентів за його користування, наданого позивачем позичальнику згідно кредитного договору.

Пунктом 4.1. генерального договору передбачено, що страховим випадком є невиконання або виконання не в повному обсязі позичальником своїх платіжних зобов'язань перед страхувальником, а саме в розмірі поточних нарахованих відсотків протягом 15 днів з моменту настання зобов'язань, в розмірі несплаченої суми кредиту по кінцевому терміну його погашення та згідно умов кредитного договору і внаслідок чого позивачу заподіяно фінансовий збиток, в результаті якого настає відповідальність відповідача по виплаті страхового відшкодування.

Судами встановлено, що позичальником умови кредитного договору, в частині погашення кредитних коштів та внесення необхідних платежів, належним чином не виконувалися, що призвело до настання страхового випадку згідно договору від 19 березня 2003 року № 63 серії КРС страхування кредиту.

Відповідно до ст. 8 Закону України “Про страхування” страховий випадок –подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася із настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Також судами встановлено, що 31 березня 2004 року позивач звернувся з листом до відповідача з вимогою здійснити страхову виплату в зв'язку з настанням страхового випадку.

Згідно зі п. 2 ч. 1 ст. 988 ЦК України, страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові.

Статтею 25 Закону України “Про страхування” визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до п. 5.2. генерального договору у разі настання страхового випадку страхувальник зобов'язаний повідомити про це страховика протягом п'яти банківських днів з моменту настання страхового випадку, шляхом надання йому документів, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір фінансових збитків.

Як вказано в додатку № 1 до кредитного договору, графік погашення заборгованості встановлено з 1-го по 15 число кожного місяця, наступного за звітним.

Отже, з огляду умов Договору і діючого законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд першої інстанції, з висновками якого правомірно погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до обгрунтованого висновку, що страховий випадок настає через 15 днів прострочки виконання зобов'язань за кредитним договором, тобто страховий випадок настає через 15 днів після кінцевого терміну сплати –15 числа місяця наступного за звітним, а якщо це вихідний день, то в перший робочий день після неробочого.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що 3 серпня 2004 року Голосіївським районним судом міста Києва винесено рішення у справі № 2-2806/5 за позовом ВАТ "Комерційний банк "Славутич" до Козловського Ігоря Володимировича про стягнення боргу за кредитним договором № 290 від 19 березня 2003 року, яким стягнуто з останнього 11 357,06 грн. боргу, 1500,26 грн. несплачених відсотків, 524,98 грн. пені та судові витрати.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, ВАТ "Комерційний банк "Славутич" звернувся до відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції № 198/05 від 24 січня 2008 року, в якому він відмовляється від примусового виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 3 серпня 2004 року та просить прийняти постанову про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором на підставі того, що триває судове провадження в Київському міжобласному апеляційному господарському суді щодо стягнення страхового відшкодування за неповернення позичальником кредиту з відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд першої та апеляційної інстанції дійшли правомірного висновку, що позивач не отримав повного відшкодування за завдані позичальником фінансові збитки, а тому у відповідача відсутні підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає юридичну оцінку, дану апеляційним судом обставинам справи такою, що грунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.

Твердження касаційної скарги про несвоєчасне повідомлення страхувальником страховика про настання страхового випадку на увагу не заслуговують та спростовуються наявними в матеріалах справи зверненнями позивач до відповідача з вимогою здійснити страхову виплату в зв'язку з настанням страхового випадку.

Посилання касаційної скарги на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 3 серпня 2004 року у справі № 2-2806/5, як на підставу для відмови відповідача у здійснені страхового відшкодування не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують правильності висновку суду про те, що позивач не отримав повного відшкодування за завдані позичальником фінансові збитки, а наявність вказаного рішення не звільняє відповідача від виконання своїх обов'язків за договором страхування.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань відповідача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 1117 ГПК України, і тому до уваги не беруться.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" залишити без задоволення.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2008 року у  справі № 4/360-07 залишити без змін.

Судді:Н. Дунаєвська

С. Разводова

С. Самусенко