Постанова

від 23.02.2011 по справі 2/245-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/245-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2011 року                                                                             Справа №  2/245-10

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий  –суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді –Мороз В.Ф., Науменко І.М.,

секретар судового засідання –Колесник Д.А.,

за участю представників сторін:

від позивача –не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;

від відповідача –Степанов Є.В., довіреність від 12 листопада 2010 року №02-04/719;

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сагал-КР”, м.Кривий Ріг Дніпропетровської області

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2010 року у справі № 2/245-10

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Сагал-КР”, м.Кривий Ріг

до Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”, м.Київ, в особі Криворізького відділення Дніпропетровської обласної філії ПАТ “Укрсоцбанк”, м.Кривий Ріг

про  визнання кредитного договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2010 року у справі № 2/245-10 (суддя Боділовська М.М.) відмовлено в задоволенні позову ТОВ “Сагал-КР” про визнання недійсним кредитного договору від 26 квітня 2007 року №М120/109/07.

При прийнятті рішення господарський суд виходив із відповідності вказаного договору актам цивільного законодавства та відсутності підстав для визнання його недійсним.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач –ТОВ “Сагал-КР” звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати і прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги з урахуванням уточнень.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що судом безпідставно не прийнято до розгляду заяву про уточнення позовних вимог, в якій він  просив визнати недійсними окремі пункти кредитного договору, а не договір вцілому. Зазначає, що оспорювані пункти договору порушують вимоги чинного законодавства.  

Відповідач –ПАТ “Укрсоцбанк” в особі Криворізького відділення Дніпропетровської обласної філії ПАТ “Укрсоцбанк” проти апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення, а рішення господарського суду без змін. У поданих запереченнях зазначає, що кредитний договір був укладений після узгодження сторонами всіх його істотних умов, тому договір вцілому є результатом вільного волевиявлення сторін. Оспорювані позивачем пункти договору відповідають вимогам діючого законодавства.

Позивач –ТОВ “Сагал-КР”, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином /а.с.26-27, 32-33 т.1/, у судове засідання повторно не з'явився, своїм правом участі в судовому засіданні не скористався, явку представників в судове засідання не забезпечив. Враховуючи, що наявні в справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду справи у відсутності позивача.

Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

26 квітня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк”, правонаступником якого є відповідач – ПАТ “Укрсоцбанк”, в особі Криворізького відділення Дніпропетровської обласної філії (кредитор) та позивачем ТОВ “Сагал-КР” (позичальник) укладено договір кредиту № М120/109/07, відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 270000 доларів США, зі сплатою 13 процентів річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними Тарифами на послуги по наданню кредитів та порядком погашення суми основної заборгованості згідно з графіком, та з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 25 квітня 2017 року /а.с.11-17 т.1/.

У вересні 2010 року позивач –ТОВ “Сагал-КР” звернувся до господарського суду з позовом про визнання вказаного кредитного договору недійсним і, з урахуванням поданої 24 листопада 2010 року заяви про уточнення позовних вимог /а.с.76-80 т.1/, просив замість вимоги про визнання недійсним кредитного договору вцілому, визнати недійсними його окремі пункти, а саме п.п.6.2, 2.10, 2.10.3, 3.2.5, 3.2.6.2, 3.3.16, 3.3.17 договору.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору. Як передбачено її положеннями, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.

Відповідно до ст.6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Судова колегія приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ “Сагал-КР” виходячи з наступного.

Позивачем оспорюються п.п.6.2, 2.10, 2.10.3, 3.2.5, 3.2.6.2, 3.3.16, 3.3.17 кредитного договору від 26 квітня 2007 року № М 120/109/07.

В п.6.2 договору сторонами встановлено третейське застереження, яким передбачено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст.5 Закону України “Про третейські суди”, домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м.Київ, вул.М.Раскової,15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею, він розглядається третейським суддею Ярошевичем Василем Миколайовичем, або Білоконем Юрієм Миколайовичем, в порядку черговості, вказаному в даному пункті. У разі якщо спір не може бути розглянутий визначеними в даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків.

Обґрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсним п.6.2 договору позивач посилається на те, що на те, вказане третейське застереження обмежує його конституційне право на звернення за захистом своїх прав та інтересів до суду загальної юрисдикції та вирішення спору між сторонами в судовому порядку відповідно до вимог чинного законодавства і вносить істотний дисбаланс в обсяг договірних прав та обов'язків сторін на його шкоду.

У відповідності з п.1 ч.1 ст.12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Частина 2 ст.12 ГПК України передбачає, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України “Про третейські суди” юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Отже, звернення за вирішенням спору до третейського суду є правом особи, яка самостійно на свій розсуд вибирає способи захисту порушених або оспорюваних інтересів. Третейське застереження є обов'язковою і головною умовою звернення особи з позовом до третейського суду, проте її наявність не свідчить про обов'язок особи у разі виникнення спору звертатись за його вирішенням лише до третейського суду, не тягне за собою позбавлення права особи на звернення за захистом своїх прав та інтересів з позовом до суду загальної юрисдикції.

Як встановлено ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

За вказаними обставинами умови п.6.2 кредитного договору прав позивача, положень закону та закріпленим ним принципів справедливості, розумності та добросовісності не порушують, а тому підстави для визнання недійсним вказаного пункту договору відсутні.

В п.2.10 договору сторони передбачили, що у разі зміни економічної ситуації у кредитно-фінансовій системи України, кон'юнктури ринку ресурсів на Україні, в тому числі, але не обмежуючись, внаслідок прийняття органами державної влади України та/або органами місцевого самоврядування нормативно-правових актів (рішень), що прямо або опосередковано впливають на стан грошового (кредитного) ринку України, а також за рішенням правління, комітету з питань управління активами та пасивами, кредитно-інвестиційного комітету чи іншого повноважного колегіального органу АКБ “Укрсоцбанк”, кредитор має право ініціювати зміну розміру процентів та/або комісій, зазначених у п.п.1.1 цього договору;

При цьому, в п.п.2.10.3 договору встановлено, що у разі, якщо позичальник не погодиться із запропонованими кредитором змінами розмірів процентів та/або комісій і не укладе протягом строку, встановленого в п.п.2.10.2. цього договору, відповідної додаткової угоди (договору про внесення змін) до цього договору, кредитор має право в односторонньому порядку розірвати цей договір у порядку, передбаченому договором, та вимагати від позичальника дострокового погашення ним у повному обсязі заборгованості за кредитом, сплати процентів та комісій, а також можливої неустойки (штрафу, пені) відповідно до умов даного договору. При цьому вимога кредитора щодо дострокового погашення його вимог за цим договором підлягає задоволенню у тридцятиденний строк від дня її пред'явлення.

Відповідно до ст.55 Закону України “Про банки і банківську діяльність” відносини банку з клієнтами регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком.

          Стаття 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність” передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки по своїх операціях, але ця норма регулює питання встановлення процентної ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі.

Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена на підставах, передбачених законодавством.

Крім цього, ч.4 ст.55 Закону України “Про банки та банківську діяльність” містить пряму заборону банкам в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами.

Також, як передбачено ч.2 ст.1056-1 ЦК України, встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

Отже, положення п.2.10.3 договору, які надають банку право в односторонньому порядку розірвати договір через незгоду позичальника змінити процентну ставку, суперечить вимогам закону та встановленим п.6 ст.3 ЦК України засадам цивільного законодавства як справедливість, розумність та добросовісність, у зв'язку з чим судова колегія вважає обґрунтованими вимоги позивача про визнання вказаних умов договору недійсними.

Що стосується положень п.2.10 договору, які також оспорюються позивачем, то вони лише передбачають право кредитора ініціювати зміну розміру процентів та/або комісій, встановлених договором. Підстав для визнання недійсним умов вказаного пункту кредитного договору не вбачається.

Підпунктом 3.2.5 договору встановлено, що у випадку, передбаченому у п.п.2.10.3 цього договору, у разі порушення позичальником зобов'язань, зазначених у п.п.3.3.3 –3.3.18 цього договору, а також у разі порушення позичальником або третьою особою (майновим поручителем, поручителем) обов'язків, встановлених договорами, зазначеними в п.1.3 цього Договору, за письмовим повідомленням кредитора до позичальника, в односторонньому порядку розірвати цей договір, що має наслідком дострокове, протягом 30 календарних днів від дня отримання позичальником відповідної письмової вимоги кредитора, виконання позичальником всіх своїх зобов'язань за договором, а саме: повернення кредиту, сплату процентів, комісій, а також сплату можливої неустойки (пені, штрафу) та відшкодування збитків, завданих простроченням виконання. Після погашення зазначених вимог цей договір вважається розірваним. В той же час, у разі усунення з боку позичальника всіх порушень умов цього договору, положення про його розірвання втрачає чинність.

Отже, положення вказаного пункту договору надають банку право в односторонньому порядку розірвати договір, що суперечить загальним підставам та порядку зміни та розірвання договорів, встановлених ст.ст.651-654 ЦК України, якими передбачено, що якщо сторони не досягли згоди щодо зміни або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, договір може бути розірваний (змінений) лише за рішенням суду на вимогу зацікавленої сторони.

Вказане є підставою для визнання п.3.2.5 договору недійсним.

Відповідно до п.п.3.2.6.2 кредитного договору кредитор має право у разі невиконання позичальником своїх обов'язків за цим договором, погіршення фінансового стану позичальника за звітний період, зокрема, появи збитків, зменшення виручки (доходу) від реалізації та/або збільшення дефіциту робочого капіталу за звітний період в порівнянні з аналогічним періодом минулого року вимагати від позичальника дострокового виконання ним всіх своїх зобов'язань за цим договором протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дня отримання позичальником письмової вимоги про повернення кредиту, сплати процентів, комісій, а також можливої неустойки (пені, штрафу).

Вказаним пунктом договору встановлено право кредитора вимагати дострокового виконання позичальником своїх зобов'язань за договором.

Як встановлено ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 531 ЦК України закріплюється можливість дострокового виконання зобов'язання боржником.

Дострокове ж виконання зобов'язання за ініціативою кредитора допускається лише у разі порушення зобов'язання боржником.

Як передбачено ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення  повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Також, відповідно до ст.ст.611, 615 ЦК України, правовим наслідком порушення зобов'язання є його припинення у зв'язку з повною або частковою відмовою іншої сторони від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Таким чином, підставою для дострокового виконання позичальником зобов'язань за договором може бути лише порушення ним обов'язків за цим договором щодо своєчасного та у повному обсязі повернення кредиту та сплати процентів.

Умови ж п.п.3.2.6.2 договору щодо права банку вимагати дострокового виконання позичальником зобов'язань за договором у зв'язку з погіршенням фінансового стану позичальника, появи збитків, зменшення виручки (доходу) від реалізації, збільшення дефіциту робочого капіталу за звітний період в порівнянні з аналогічним періодом минулого року, суперечать загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) та підлягають визнанню у вказаній частині недійсними.

Підпунктом 3.3.16 договору встановлений обов'язок позичальника на вимогу кредитора у випадках, передбачених у п.п.2.10.3, 3.2.5, 3.2.6.2, 3.2.7 цього договору, достроково протягом 30 (тридцяти) календарних днів після отримання письмової вимоги кредитора повернути кредит, сплатити проценти, комісії, можливу неустойку (пеню, штраф), а також достроково виконати свої зобов'язання у випадках, в порядку та в строки, що передбачені в п.5.4 цього договору.

Пунктам 2.10.3, 3.2.5 та 3.2.6.2, які перелічені у п.п.3.3.16, надана оцінка щодо їх відповідності вимогам закону.

П.п.3.2.7 договору надає кредитору право вимагати від позичальника дострокового  виконання ним всіх своїх зобов'язань за цим договором у випадках його ліквідації чи реорганізації. Також, п.п.3.3.17 договору, який оспорюється позивачем, передбачає обов'язок позичальника достроково, протягом 5 (п'яти) робочих днів після отримання позичальником письмової вимоги кредитора, виконати всі свої зобов'язання за цим договором у  випадках ліквідації чи реорганізації.

Умови п.п.3.2.7 та 3.3.17 не відповідають встановленому законом порядку ліквідації (реорганізації) юридичної особи.

Так, як передбачено ч.4 ст.105 ЦК України, комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яках публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи.

Отже, діючим законодавством України передбачений строк для пред'явлення вимог кредиторами, який не може становити менше 2 місяців з моменту публікації повідомлення. Зазначення в п.п.3.2.7 та 3.3.17 договору іншого порядку задоволення вимог кредитора і строку, який значно менший строку, встановленого ст.105 ЦК України, свідчить про порушення прав як боржника, так і інших його кредиторів, крім відповідача.

З урахуванням вищенаведеного умови п.п.3.2.7 та 3.3.17 договору є недійсними, що також свідчить про недійсність положень п.п.3.3.16 договору в частині посилання на п.п.2.10.3, 3.2.5 та 3.2.7 договору.

Умови п.п.3.3.16 договору щодо обов'язку позичальника достроково виконати зобов'язання за договором у випадку, передбаченому п.3.2.6.2 –у разі отримання відповідної вимоги кредитора у зв'язку з невиконанням позичальником своїх обов'язків за договором, - відповідають вимогам закону і підстави для визнання їх недійсними відсутні.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції безпідставно відхилено заяву позивача ТОВ “Сагал-КР” про уточнення позовних вимог та неправомірно розглянуто позов у первісній редакції. Подання позивачем 24 листопада 2010 року заяви про уточнення позовних вимог відповідає вимогам ст.22 ГПК України, а тому позов підлягав розгляду в редакції вказаної заяви.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду першої інстанції, у зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю викладених в рішенні висновків обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню з постановленням нового рішення по суті позовних вимог з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 24 листопада 2010 року, про часткове задоволення позову.

Судові витрати підлягають покладенню на обидві сторони порівну.

Керуючись ст.ст.103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сагал-КР” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2010 року у справі № 2/245-10 скасувати.

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсними підпункти 2.10.3., 3.2.5, 3.3.17 договору кредиту від 26 квітня 2007 року № М120/109/07, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк” в особі Криворізького відділення Дніпропетровської обласної філії АКБ “Укрсоцбанк” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Сагал-КР”.

Визнати недійсним підпункт 3.2.6.2 договору кредиту від 26 квітня 2007 року №М120/109/07, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк” в особі Криворізького відділення Дніпропетровської обласної філії АКБ “Укрсоцбанк” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Сагал-КР”, в частині  права кредитора  вимагати від позичальника дострокового виконання ним всіх своїх зобов'язань за цим договором у разі погіршення фінансового стану позичальника за звітний період, зокрема, появи збитків, зменшення виручки (доходу) від реалізації та/або збільшення дефіциту робочого капіталу за звітний період в порівнянні з аналогічним періодом минулого року.

Визнати недійсним підпункт 3.3.16 договору кредиту від 26 квітня 2007 року №М120/109/07, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк” в особі Криворізького відділення Дніпропетровської обласної філії АКБ “Укрсоцбанк” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Сагал-КР”, в частині посилання на підпункти 2.10.3, 3.2.5 та 3.2.7 договору.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк” в особі Криворізького відділення Дніпропетровської обласної філії ПАТ “Укрсоцбанк” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сагал-КР” 42,50 грн. витрат по сплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 21,25 грн. витрат по сплаті державного мита при поданні апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати відповідні накази.

Головуючий                                                                                     О.В.Голяшкін

Судді                                                                                                 В.Ф.Мороз

                                                                                                                           І.М.Науменко