Рішення

від 02.03.2011 по справі 13/36/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

13/36/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

 "02" березня 2011 р.Справа № 13/36/11

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Наливайко Є.М. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 13/36/11

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Золотий Колос", с. Губівка Компаніївського району Кіровоградської області  

до відповідача: приватного підприємства "Губівське", с. Губівка Компаніївського району Кіровоградської області     

про зобов'язання повернути майно на суму 79328,54 грн,

представники сторін:

від позивача - Усатенко Ю.Ю., довіреність від 13.01.2011 б/н;

від відповідача -  Дьяченко А.А., довіреність від 10.12.2009 б/н.

В судовому засіданні 24.02.2011 оголошувалась перерва до 16:00 02.03.2011.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Золотий Колос" подано позовну заяву, в якій він просить поновити позовну давність та  зобов'язати приватне підприємство "Губівське" повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Золотий Колос" наступне майно:

- автомобіль ГАЗ 3210 вартістю 15438,00 грн,

- лодку вартістю 350,00 грн,

- будку для рибаків вартістю 1171,00 грн,

- дискову борону вартістю 35667,00 грн,

- обприскувач вартістю 7700,00 грн,

- газогенератор вартістю 655,95 грн,

- електричний обігрівач вартістю 325,00 грн,

- сепаратор вартістю 400,00 грн,

- електричну дрель вартістю 300,00 грн,

- телефон "Панасонік" вартістю 338,71 грн,

- друкарську машину вартістю 257,50 грн,

- автомагнітолу вартістю 500,00 грн,

- транспортер вартістю 15666,66 грн,

- шрот вартістю 558,72 грн,

на загальну суму 79346,54 грн.

При цьому, позивачем у позовній заяві помилково визначено ціну позову в сумі 79346,54 грн, оскільки загальна вартість майна, яке позивач витребовує становить 79328,54 грн.

За правилами частини 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

З огляду на положення вказаної процесуальної норми та неправильне зазначення позивачем у позовній заяві ціни позову суддя самостійно визначає ціну пред'явленого позову, яка складає 79328,54 грн.

Позовні вимоги з урахуванням наданих представником пояснень обґрунтовані тим, що договір купівлі - продажу майна від 01.10.2002 підписаний директором ТОВ "Агрофірма Золотий Колос" Козаковим В.В. з перевищенням повноважень, передбачених статутом товариства і Законом України "Про господарські товариства", а тому цей договір є нікчемним і таким, що не створює, не змінює і не припиняє цивільні права і обов'язки. Крім цього, майно за вказаним договором не оплачено покупцем і не могло перейти у власність останнього, тому відповідач зобов'язаний повернути позивачу рухоме майно, безпідставно набуте за нікчемним договором.

Позивач вважає, що пропущення позовної давності для звернення до суду за захистом  цивільного права відбулося з поважних причин, так як директором товариства Козаковим В.В., який займав цю посаду з 2000 року по 2006 рік, приховувалися вчинені ним зловживання і зловмисна угода представника однієї сторони з іншою стороною, де він є засновником, а директором була пов'язана з ним особа. Тому про збереження майна товариства у відповідача без належних підстав стало відомо після оголошення товариства банкрутом, позивач звертався до суду з позовом про стягнення боргу.  

Відповідач позов заперечив з посиланням на безпідставність доводів позивача стосовно перевищення директором товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий колос" повноважень при укладенні договору купівлі-продажу від 01.10.2002 та на сплив позовної давності. З урахуванням вказаного відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши наявні матеріали справи та заслухавши подані сторонами пояснення господарський суд

                                                ВСТАНОВИВ:

01.10.2002 між товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий Колос" (далі за текстом - продавець) та приватним підприємством "Губівське" (далі за текстом - покупець) укладено договір купівлі-продажу майна (далі за текстом - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору продавець передає належне йому на праві власності майно покупцю, а покупець зобов'язується сплатити вартість цього майна.

Вартість майна, згідно пункту 1.2 Договору, визначається в протоколі погодження ціни, наведеному в додатку 1 до цього договору (а.с. 17), і на момент його укладення становить 237840,00 грн.

Пунктом 1.3 Договору передбачено обов'язок покупця сплатити продавцю вартість майна грішми 237840,00 грн до 30.10.2002.

Положеннями пунктів 1.4, 1.5 Договору визначено, що право власності на майно переходить до покупця з моменту повної сплати вартості майна; передача майна продавцем покупцю проводиться за актом приймання-передачі, наведеному в додатку 2 до Договору.

Згідно пункту 4.1 Договору даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами.

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов Договору передано, а відповідачем прийнято передбачене додатком 1 до цього договору майно на загальну суму 237840,00 грн, що підтверджується підписаним представниками сторін та скріпленим печатками актом приймання-передачі майна (а.с. 18), в тому числі і майно, яке позивач просить повернути на його користь.  

Із змісту постанови господарського суду від 22.11.2007 у справі № 9/166 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий колос" вбачається, що ліквідатором банкрута (ТОВ "Агрофірма "Золотий колос") призначено арбітражного керуючого Мироненка В'ячеслава Вікторовича, який до цього, починаючи з 28.02.2006 виконував повноваження розпорядника майном боржника.

Повноваження ліквідатора визначені статтею 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, в силу вимог частини 1 цієї статті ліквідатор пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Отже, твердження відповідача про відсутність у  ліквідатора ТОВ "Агрофірма Золотий Колос" Мироненка В.В. повноважень на подання позову про витребування майна є безпідставним  та таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Оскільки у термін, визначений пунктом 1.3 договору, а саме: до 30.10.2002, отримане майно покупцем не було оплачено, то, відповідно, ліквідатор стверджує про те, що право власності на отримане майно до відповідача не перейшло.

Окрім того, позивач вказує на те, що дії колишнього директора товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий колос", спрямовані на укладення договору, не створюють, не змінюють та не припиняють цивільних прав та обов'язків, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про господарські товариства" директор товариства діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

У відповідності до Статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий колос", із змінами та доповненнями, затвердженими рішенням зборів учасників, протокол від 30.06.2000 № 2, та зареєстрованими Компаніївською районною державною адміністрацією, розпорядження від 08.09.2000 № 389-р, реєстраційний № 04055073700010033 від 29.02.2000, зокрема, пункту 13.2.ж до компетенції зборів учасників належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує 2000,00 грн (дві тисячі гривень).

Згідно пункту 13.5.3 Статуту, із змінами та доповненнями, директор товариства має право укладати будь-які угоди та інші юридичні акти на суму, що не перевищує вказану в пункті 13.2.ж Статуту, видавати довіреності, відкривати в банках розрахункові та інші рахунки за узгодженням з учасниками.

Відтак, за твердженням ліквідатора ТОВ "Агрофірма "Золотий колос" Мироненка В.В., підписавши договір на суму 237840,00 грн директор продавця Козаков В.В. перевищив свої повноваження, передбачені Статутом і Законом України "Про господарські товариства".

Позивач посилається на положення статті 63 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, за змістом якої угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі подальшого схвалення угоди цією особою. Відповідно до вимог частини 2 статті 48 ЦК УРСР по недійсній угоді кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі, відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки не передбачені законом.

Позивач вважає, що правовідносин. які виникли на підставі спірного договору, слід застосовувати положення ЦК України від 16.03.2003, так як вони продовжували існувати після набрання ним  чинності.

За твердженням позивача недійсність договору, укладеного з перевищенням повноважень, передбачена статтею 63 ЦК УРСР і статтею 241 ЦК України, тому визнання такого правочину судом недійсним не передбачається. Такий договір, на думку позивача, є нікчемним на підставі частини 2 статті 215 ЦК України. Внаслідок цього, у відповідності до вимог статей 148, 387,469 ЦК УРСР, 144, 1212, 1213 ЦК України  позивач вважає, що відповідач повинен повернути йому  безпідставно набуте за актом приймання передачі майно загальною вартістю 79328,54 грн.

Вирішуючи даний спір, господарський суд враховує пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004. Відповідно до цього пункту Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли  до набрання  чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків,  що  виникли  або  продовжують  існувати після набрання ним чинності.

Так як Вищим господарським судом України при перегляді за касаційною скаргою рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду  у  справі № 10/181 за позовом ТОВ "Агрофірма Золотий Колос" до ПП "Губівське" про визнання договору недійсним та стягнення вартості майна встановлено, що грошові кошти  від ПП "Губівське" до ТОВ "Агрофірма Золотий Колос" не надійшли у термін, визначений пунктом 1.3 договору купівлі - продажу від 01.10.2002, слід вважати, що на момент набрання чинності Цивільним кодексом України, 01.01.2004, права і обов'язки у сторін - учасників вказаного договору,  продовжували існувати.

Отже, керуючись частиною 2 статті 35 ГПК України та пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України  господарський суд застосовує до цивільних відносин, які виникли між сторонами  у зв'язку з виконанням умов договору купівлі - продажу від 01.10.2002  Цивільний кодекс України.  

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, правовідносини за яким регулюються главою 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статей 11, 509, 525 Цивільного кодексу України договір є підставою для виникнення зобов'язань, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк.

Відповідач, не заперечуючи факту отримання майна, позов не визнав, посилаючись на безпідставність твердження позивача стосовно перевищення колишнім директором ТОВ "Агрофірма "Золотий колос" Козаковим В.В. повноважень при укладенні договору.

Господарський суд враховує положення Статуту ТОВ "Агрофірма "Золотий колос", зокрема, зміст пунктів 13.2.ж та 13.5.3.

При цьому, як вбачається із укладеної між сторонами угоди, її предметом було саме майно товариства. Згідно п. 13.5.1 Статуту обмеження директора у розпорядженні майном повинні встановлюватись зборами учасників. Учасники на зборах не встановлювали обмеження директора у розпорядженні майном товариства, тому останній мав право розпоряджатися майном товариства без обмежень.

Відтак, встановлене у п. 13.2.ж обмеження не стосується розпорядження саме майном товариства.

Господарським судом при розгляді справи № 10/181 за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий колос" до приватного підприємства "Губівське" про визнання договору купівлі-продажу від 01.10.2002 недійсним та стягнення вартості майна встановлено відсутність правових підстав для визнання даного договору недійсним, зокрема, через відсутність факту перевищення повноважень у особи, яка підписала спірний договір.

Рішенням від 10.01.2008 у вказаній справі відмовлено в задоволенні позовних вимог повністю.

Зазначене рішення залишено без змін апеляційною та касаційною інстанціями.

Зокрема, в постанові від 26.02.2009 у справі № 10/181 Дніпропетровським апеляційним господарським судом та постанові від 10.11.2009 Вищим господарським судом України зазначено про відповідність договору купівлі-продажу від 01.10.2002 вимогам чинного законодавства на момент його укладення.

Господарський суд при розгляді даної справи враховує положення частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відтак, факти, встановлені рішенням господарського суду від 10.01.2008, постановами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.02.2009 та Вищого господарського суду України від 10.11.2009 у справі        № 10/181 мають для господарського суду при вирішенні спору у даній справі преюдиціальний характер, не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у судових рішеннях і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судових актів, які вступили в законну силу.

З огляду на вказане господарський суд прийшов до висновку про безпідставність доводів позивача щодо нікчемності договору купівлі-продажу від 01.10.2002 з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях (а.с. 38-42, 92-95).

Інших доказів нікчемності укладеного Договору позивачем суду не надано.

Позивач при поданні позову посилається також на положення статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Вказаними нормами матеріального права визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

При цьому позивач посилається саме на безпідставність отримання відповідачем майна згідно договору, який, за твердженням позивача, є нікчемним.

Разом з тим, зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за обов'язкової відсутності правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК)).

Укладений між сторонами договір, який в судовому порядку недійсним не визнавався, та якому судовими рішеннями, які набрали законної сили, надано правову оцінку щодо його відповідності на момент укладення вимогам законодавства, є безпосередньою підставою в розумінні статті 11 Цивільного кодексу України для виникнення цивільних прав та обов'язків.

Господарський суд враховує, що згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно обов'язок доказування певних фактів та обставин із наданням відповідних доказів покладається у господарському процесі на сторону.

Однак, позивачем не доведено належними доказами в розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України обставин, викладених в позовній заяві.

З урахуванням вказаного та  висновку суду щодо дійсності укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 01.10.2002, позовні вимоги про зобов'язання відповідача повернути отримане за вказаним договором майно як безпідставно набуте задоволенню не підлягають.

Відповідачем заявлено суду клопотання від 21.02.2011 про застосування  позовної давності.

Згідно статті 71 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на момент укладення договору купівлі-продажу від 01.10.2002, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

За правилами статті 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого  права.

Право на позов про повернення безпідставно набутого майна у товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Золотий колос" за наявності певних  обставин могло виникнути з моменту  його передачі відповідачу.

Згідно з положеннями пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності 1 січня 2004 року правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

У даному випадку, строк пред'явлення позову про повернення отриманого за  договором купівлі - продажу від 01.10.2002 майна не сплив до набрання чинності Цивільним кодексом України, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила про позовну давність цього Кодексу.   

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Частиною 1 статті 261 цього кодексу передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 267 Цивільного кодексу України передбачено наслідки спливу позовної давності. Так, згідно частин 3, 4, 5 цієї статті позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому, у даному випадку судом на підставі досліджених матеріалів справи встановлено, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, відтак у позові слід відмовити саме з цих підстав, а не через пропуск позовної давності.

З наведених вище обставин клопотання позивача про поновлення позовної давності та заява відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягають.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати на державне мито та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 35, 44, 49, 55, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

                                                 ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання його повного тексту до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Суддя                                                                                              Є.М.Наливайко   

Повне рішення складено 04.03.2011