Рішення

від 25.02.2011 по справі 12/224-20/009-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/224-20/009-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                              тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2011 р.                                                                          Справа № 12/224-20/009-11

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ностра Комунікація»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Молодіжна реклама»

про примусове виконання господарського зобов'язання в натурі в сумі 983172,07 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Кобилецький О.І. - довіреність від 04.02.2011 р.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ностра Комунікація»(далі –позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Молодіжна реклама»(далі –відповідач) про примусове виконання господарського зобов'язання в натурі в сумі 983172,07 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.12.2010 р. справу № 12/224, порушену за вказаною позовною заявою, було передано за підсудністю до господарського суду Київської області.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.01.2011 р. справу було прийнято до провадження з присвоєнням справі № 12/224-20/009-11.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.04.2010 р. ТОВ «Ностра Комунікація»та відповідачем було укладено договір про надання рекламних послуг № 29/04-10, відповідно до якого виконавець (позивач) зобов'язався надавати рекламні послуги, а замовник (відповідач) - оплатити їх на умовах, встановлених договором, а також додаток №1 до договору, яким визначено строки виконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих позивачем рекламних послуг.

ТОВ «Ностра Комунікація»заявлені позовні вимоги щодо примусового виконання відповідачем господарського зобов'язання в натурі шляхом стягнення з ТОВ «Молодіжна реклама» 933968,00 грн. суми основного боргу, а також про стягнення пені в сумі 41722,82 грн. та 3% річних в сумі 7481,25 грн., з огляду на порушення відповідачем, на думку позивача, строків оплати за договором про надання рекламних послуг № 29/04-10.

Крім того, позивачем було подано господарському суду м. Києва заяву б/н б/д про забезпечення позову, за якою товариство просить суд накласти арешт на грошові суми, які належать ТОВ «Молодіжна реклама», в межах розміру позовних вимог –983172,07 грн., у зв'язку із поверненням на адресу позивача вимог від 10.08.2010 р. щодо належного виконання зобов'язань відповідачем та не підтвердженням у ЄДРПОУ відомостей про підприємство відповідача, що, на думку позивача, свідчить про ухилення ТОВ «Молодіжна реклама»від виконання договірних зобов'язань, та що, в свою чергу, може утруднити чи унеможливити виконання рішення господарського суду у випадку невжиття заходів до забезпечення позову.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з п. 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 р. № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову»умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі - грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення господарського суду.

Таким чином, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 «Про деякі питання практики забезпечення позову»).

Таким чином, заходи до забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами та вживатися у разі достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

З огляду на викладене та враховуючи, що позивачем не доведено суду наявності достатньо обґрунтованих припущень та передумов для майбутнього невиконання відповідачем судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, заява ТОВ «Ностра Комунікація»про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Молодіжна реклама»залишена судом без задоволення.

Розгляд справи відкладався.

У судовому засіданні 08.02.2011 р. представник позивача позовні вимоги підтримував, представник відповідача проти позову заперечував, надавши суду відзив на позовну заяву б/н від 07.02.2011 р.

Відповідач, зокрема, посилається на те, що всупереч приписам ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, згідно з якими при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити його предмет, ціну та строк дії, у даному випадку сторонами не було погоджено істотних умов договору про надання рекламних послуг № 29/04-10.

Відповідач наголошував, що згідно з п. 2.2 договору останній є генеральною угодою між сторонами, яка регулює права та обов'язки сторін в процесі надання окремих рекламних послуг, відповідальність за невиконання або неналежне виконання сторонами своїх обов'язків, загальний порядок оплати таких послуг, порядок їх надання та прийняття. Водночас п. 2.3 договору визначено, що надання кожної окремої послуги в рамках даного договору здійснюється на підставі відповідного додатку до договору, яким встановлюються строки надання послуги, вартість, строки та порядок надання та узгодження замовником рекламних матеріалів та графіків, порядок та строки оплати послуги, інші суттєві умови. В кожному конкретному випадку невід'ємними частинами кожного додатку можуть бути медіа-плани, адресні програми, кошториси тощо.

За твердженням відповідача, сторони не погодили умову щодо предмета договору - обсягу послуг, які будуть за таким договором надаватись. Жодні кошториси, медіа-плани чи адресні програми, у яких могли б такі обсяги погоджуватись, сторонами не підписувались. У додатку № 1 до договору, на який посилається позивач, ці істотні умови договору також не були погоджені.

З огляду на наведене відповідач просив суд припинити провадження у справі за відсутності предмету спору.

У судове засідання 25.02.2011 р. представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином під розписку у бланку повідомлення про перерву у засіданні суду.

У судовому засіданні 25.02.2011 р. представник відповідача надав суду відзив № 2 від 21.02.2011 р. на позовну заяву, за яким в цілому підтримав заперечення щодо позовних вимог та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У судовому засіданні 25.02.2011 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

29 квітня 2010 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Ностра Комунікація»(виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Молодіжна реклама»(замовник) було укладено договір про надання рекламних послуг № 29/04-10, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання самостійно або за допомогою третіх осіб надати рекламні послуги, в обсязі та на умовах, передбачених даним договором (п. 2.1 договору).

Пунктом 2.2 договору встановлено, що договір є генеральною угодою між сторонами, яка регулює права та обов'язки сторін в процесі надання окремих рекламних послуг, відповідальність за невиконання або неналежне виконання сторонами своїх обов'язків, загальний порядок оплати таких послуг, порядок їх надання та прийняття.

Водночас за умовами п. 2.3 договору надання кожної окремої послуги здійснюється на підставах відповідного додатку до договору, яким встановлюється строки надання послуги, вартість, строки та порядок узгодження замовником рекламних матеріалів та графіків, порядок та строки оплати послуги, інші суттєві умови. В кожному конкретному випадку невід'ємними частинами кожного додатку можуть бути медіа-плани, адресні програми, кошториси тощо.

29 квітня 2010 р., як передбачено п. 2.3 договору, сторонами було укладено додаток № 1 до договору № 29/04-10, відповідно до якого замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов'язання з проведення рекламної кампанії замовника на телебаченні. Продуктом замовника, що повинен рекламуватись в рамках цієї кампанії, сторонами було визначено торгову марку (ТМ) «Учить легко».

Як вказує позивач, підпунктом 2.4.1 цього додатку сторонами було встановлено вартість послуг та порядок їх оплати.

Так, згідно з наведеним у цьому підпункті графіком платежів замовник мав сплатити виконавцеві загалом 1400000,33 грн.

Тобто, на переконання позивача, на підставі п.п. 2.2, 2.3 договору про надання рекламних послуг № 29/04-10 від 29.04.2010 р. та пп. 2.4.1 додатку № 1 від 29.04.2010 р. у відповідача виникло зобов'язання щодо оплати послуг позивача, зокрема, замовник був зобов'язаний до 07.05.2010 р. сплатити суму у розмірі 214032,00 грн.; до 21.05.2010 р. сплатити суму у розмірі 100800,00 грн.; до 04.06.2010 р. сплатити суму у розмірі 51744,00 грн.; до 16.06.2010 р. сплатити суму у розмірі 86240,00 грн.; до 24.06.2010 р. сплатити суму у розмірі 34496,00 грн.; до 25.06.2010 р. сплатити суму у розмірі 397488,00 грн.; до 30.06.2010 р. сплатити суму у розмірі 235200,00 грн. Проте замовник неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 933968,00 грн.

10 серпня 2010 року ТОВ «Ностра Комунікація»звернулось до відповідача з вимогою щодо належного виконання договірних зобов'язань, яка була надіслана як за його юридичною адресою, так і за адресою, яка зазначена в укладеному між сторонами договорі як поштова. Однак вказані вимоги повернулись на адресу підприємства позивача у зв'язку з неможливістю їх вручення.

Викладене і спричинило звернення ТОВ «Ностра Комунікація»до суду з даним позовом про примусове виконання господарського зобов'язання в натурі в сумі 983172,07 грн.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в них докази та оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У відповідності до ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. У той же час, законодавство дозволяє сторонам укладати договори й у спрощений спосіб (наприклад, обмін листами), а також шляхом складання кількох документів (наприклад, договір і один чи кілька додатків до нього). У цьому разі договором буде вважатись сукупність усіх документів, які засвідчують погодження сторонами певних умов.

Водночас, ч. 2 ст. 180 ГК України визначає, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

До істотних умов закон, за приписами ч. 2 ст. 180 ГК України, ч. 1 ст. 638 ЦК України, відносить умови, визнані такими законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк його дії.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначали найменування та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. 4 ст. 180 ГК України).

Як зазначалося вище, згідно з п. 2.2 договору останній є генеральною угодою між сторонами, яка регулює права та обов'язки сторін в процесі надання окремих рекламних послуг, відповідальність за невиконання або неналежне виконання сторонами своїх обов'язків, загальний порядок оплати таких послуг, порядок їх надання та прийняття

У той же час п. 2.3 договору визначено, що надання кожної окремої послуги в рамках даного договору, здійснюється на підставі відповідного додатку до договору, яким встановлюються строки надання послуги, вартість, строки та порядок надання та узгодження замовником рекламних матеріалів та графіків, порядок та строки оплати послуги, інші суттєві умови. В кожному конкретному випадку невід'ємними частинами кожного додатку можуть бути медіа-плани, адресні програми, кошториси тощо.

Окрім цього, у відповідності до п. 5.3 договору усі послуги з розробки, виробництва, адаптації та розповсюдження рекламних матеріалів для замовника надаються тільки після письмового затвердження сторонами відповідних кошторисів, медіа-планів, адресних програм та інших документів, в яких зазначаються обсяги та вартість робіт.

У пункті 5.4 договору визначено, що сторони розуміють і згодні з тим, що письмове затвердження документів, перелічених у п. 5.3 даного договору, є фактом визнання взаємних зобов'язань щодо зазначених в цих документах обсягів та вартості робіт, і є підставою для складання та підписання відповідних додатків до даного договору.

Зазначене свідчить про те, що сторони визначили серед істотних умов, які обов'язково повинні бути ними погоджені, строки та порядок надання та узгодження замовником рекламних матеріалів та графіків, обсяги та вартість робіт.

Як з'ясовано судом, сторони вищевказаних істотних умов господарського договору не погодили.

Зокрема, сторони не погодили умову щодо предмета договору - обсягу послуг, які будуть за таким договором надаватись.

Згідно з приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна із сторін повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сторонами не надано суду будь-яких кошторисів, медіа-планів, адресних програм, чи інших документів, у яких могли б погоджуватись зазначені вище обсяги послуг. Водночас представник відповідача у засіданні суду та у відзивах на позов неодноразово зазначав, що такі документи сторонами не підписувались.

Поряд з цим, у додатку № 1 до договору (оригінал якого був оглянутий судом) ці істотні умови договору також не були погоджені.

З огляду на наведене не можуть братися до уваги посилання позивача на те, що відповідно до положень п. 5.4 договору № 29/04-10 від 29.04.2010 р. самим фактом підписання додатку № 1 від 29.04.2010 року сторони в порядку, встановленому п.п. 5.1 - 5.3 договору узгодили обсяг і вартість робіт.

При цьому судом враховано, що з огляду на специфіку рекламних послуг, належним чином погодженим обсяг таких послуг буде за умови визначення не тільки тривалості розміщення відповідного рекламного матеріалу (хронометражу сюжетів), але й за умови погодження кількості повторів рекламного матеріалу, місця такого розміщення (назва телеканалу), часового проміжку упродовж календарної доби, коли такі рекламі матеріали будуть демонструватись (ефірного часу), програм, протягом яких будуть розміщуватись рекламні матеріали, тощо.

Також суд зазначає, що надані позивачем на підтвердження факту надання ним послуг за договором № 29/04-10 від 29.04.2010 р. «ефірні довідки», не можуть вважатися належними та допустимими доказами надання рекламних послуг позивачем відповідачеві за вказаним договором, оскільки зазначені довідки (оригінали яких були оглянуті судом) не містять будь-яких посилань ані на замовника реклами - ТОВ «Молодіжна реклама», ані на виконавця за даним договором -  ТОВ «Ностра Комунікація», так само як не містять будь-яких посилань на сам договір.

При цьому вказані довідки в переважній більшості не засвідчені підписами відповідальних осіб телеканалів та печатками телеканалів.

Окрім того, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження наявності договірних відносин позивача з ТОВ «Відмінна реклама», ТОВ «Стиль-С Плюс», ТОВ «МА» Максимум Едвертайзинг»та на підтвердження їх зв'язку з наданням рекламних послуг за договором № 29/04-10 від 29.04.2010 р., які б замовлялися відповідачем за вказаним договором.

Частиною 8 статті 181 ГК України передбачено, що, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Враховуючи, що зазначені вище істотні умови договору - обсяг та умови надання послуг, їх вартість, за яку вони повинні придбаватись позивачем для відповідача - не були погоджені сторонами ані в момент підписання договору, ані в-подальшому, то договір № 29/04-10 від 29.04.2010 р. про надання рекламних послуг є неукладеним, у зв'язку з чим не породжує для сторін будь-яких цивільно-правових наслідків.

Таким чином суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, і, відповідно, не підлягають задоволенню.

Судові витрати, відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

                  У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суддя                                                                                      В.М. Бабкіна

Дата підписання рішення –02.03.2011 р.