Рішення

від 03.03.2011 по справі 6/111-2043

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/111-2043

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" березня 2011 р.Справа № 6/111-2043

Господарський суд Тернопільської області

у складі   судді Шумського І.П.             

Розглянув справу

за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Христина" вул. Замость, 4, м. Бережани, Бережанський район, Тернопільська область 47501           

до відповідача  -  Товариства з обмеженою відповідальністю  "Бережанський склозавод"  вул. Братів Лепких, 33 м. Бережани, Бережанський район, Тернопільська область 47500        

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору №1 -   Тернопільська філія ДП "Центр державного земельного кадастру"  вул. Живова, 32А, м. Тернопіль

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору №2 - Управління Держкомзему в Бережанському районі, вул. Шевченка, 15 м. Бережани, Тернопільська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору №3 - Регіональне відділення  Фонду  державного майна України  по Тернопільській області, вул. Танцорова, 11 м. Тернопіль

про визнання права власності на земельну ділянку та зобов'язання сприяти у встановленні її меж.

За участю представників сторін:

Позивача - Ленчак В.В.

Відповідача - не з'явився

Третьої особи №1 - не з'явився

Третьої особи №2 - не з'явився

Третьої особи №3 - Великанович Я.Б.

Суть справи:

ТОВ  "Христина" звернулось в господарський суд Тернопільської області з позовом до відповідача - ТОВ "Бережанський склозавод" про визнання права власності на земельну ділянку площею 117,67 кв.м. по вул. Лепких, 33А в м. Бережани, Тернопільської області та про зобов'язання відповідача сприяти у встановленні її меж.

Свої вимоги, підтриманні в засіданні його представником, позивач мотивував знаходженням на згаданій ділянці, нежитлової будівлі (побутового комплексу), що належить ТОВ  "Христина" на праві власності.

Розгляд  справи, призначений вперше на 13 січня 2011 року неодноразово відкладався, востаннє до 03 березня 2011 року.

Відповідно до ст.69 ГПК України, строк вирішення спору продовжувався.

Ухвалами суду від 13.01., 27.01. та 17.02.2011 року  до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору залучено: Тернопільську філію ДП "Центр державного земельного кадастру"; Управління Держкомзему в Бережанському районі;  Регіональне відділення  Фонду  державного майна України  по Тернопільській області.

       Відповідач, в судові засідання жодного разу не з'явився, відзив на позов не подав, хоча про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, в порядку, передбаченому ст.64,87 ГПК України, пунктом 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. N 75, пунктом 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. N 01-8/482 та пунктом 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009р. №01-08/530.

В судовому засіданні учасникам процесу роз'яснювались належні їм права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20,22,27,81-1 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання, аудіозапис судового  засідання  не здійснювався.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, у т.ч. дані у попередніх судових засіданнях, суд встановив:

         -10 березня 2009 року між РВ ФДМУ по Тернопільській області (третя особа №3) як продавцем та ТОВ  "Христина" (позивачем) як покупцем укладено договір купівлі –продажу нежитлової будівлі (побутового комплексу) загальною площею 51,1 кв.м., за адресою: вул. Лепких,33а м.Бережани, яка не увійшла до статутного капіталу ВАТ  "Бережанський склозавод"  (відповідача по справі).

Відповідно до його змісту, проданий позивачу об'єкт знаходиться в межах земельної ділянки, що перебуває у власності ВАТ "Бережанський склозавод" (відповідача) згідно з Державним актом на право власності серії ЯГ№462497 (п.1.1 договору).

Вирішувати питання  наступного землекористування ТОВ  "Христина" повинно було самостійно, згідно з чинним законодавством (п.1.3,5.2.3 договору).

Того ж дня згаданий договір посвідчено нотаріально та зареєстровано в Державному реєстрі правочинів.

В подальшому, ТОВ  "Христина" зареєструвало право власності на придбане за договором приміщення.

Листом від 28.09.2010р. за вих.№221, ТОВ "Христина" звернулось в Бережанську міську раду щодо передачі товариству земельної ділянки розміром 117,67 кв.м., на якій знаходиться викуплений об'єкт по вул. Лепких в м.Бережани.

Рішенням Бережанської міської ради від 22.10.2010р. №1163 заявнику відмовлено в задоволенні, порушеного питання, через те, що згадана в заяві земельна ділянка перебуває у власності ВАТ "Бережанський склозавод".

Знаходження спірної земельної ділянки у власності відповідача стверджується і даними Управління Держкомзему в Бережанському районі (третя особа №3).

У зв'язку з цим, ТОВ "Христина" звернулось до суду з відповідним позовом.

Оцінивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст.ст.4-3,33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, право визначення підстав та предмета позову, які становлять предмет судового дослідження, належить виключно позивачу.

Однак, поданими суду доказами позивачем не доведено обґрунтованості підстав, з якими заявник пов'язує свої вимоги.

Так, земельні відносини регулюються нормами Земельного кодексу України, іншими нормативно-правовими актами, що регулюють дані правовідносини та Цивільним кодексом України.  

Як зазначалось вище, земельна ділянка, на набуття якої у власність претендує позивач, належить на праві власності відповідачу.  

Відповідно до ст.82 ЗК України, юридичні особи можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу;

в) прийняття спадщини;

г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Право власності на земельну ділянку посвідчується: відповідним державним актом чи договором оренди;  цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтвом про право на спадщину (ст. 126 ЗК України).

Право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права (ст. 125 ЗК України).

У позивача, на час вирішення даного спору, відсутні документи щодо права власності на спірну земельну ділянку.

Таке право на неї за ТОВ "Христина" не зареєстровано.

Відповідно норм закону (ст.377 ЦК України і ст.120 ЗК України), на які посилається позивач, в редакціях чинних на час виникнення спірних правовідносин, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

При цьому, у разі переходу права власності на будівлю і споруду, право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Проте, право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухомість, переходить до набувача об'єктів нерухомості, винятково за умови, якщо в момент їх відчуження у попереднього власника, згідно вимог земельного законодавства, таке право було і воно належним чином посвідчене.

У вирішенні спорів про право власника об'єкта нерухомості на земельну ділянку, на якій він розташований, судам слід враховувати, що виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення  договору оренди земельної ділянки, що випливає з положень ст. 377 ЦК України,  ст. 120 ЗК України.

При цьому, реєстрація права власності на будівлю і споруду автоматично не тягне за собою перехід права користування земельною ділянкою під нею, оскільки в ст. 377 ЦК України і ст. 120 ЗК України, йдеться про перехід права власності на землю при переході права власності на об'єкт нерухомості на підставі договору відчуження.

Отже, правочини, що тягнуть перехід права власності на об'єкт нерухомості, одночасно є підставою для переходу права на землю, проте оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку.

Вищезазначена правова позиція викладена у постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 16 квітня 2004 року, Рекомендаціях Вищого господарського суду України від 02 лютого 2010 року №04-06/15 "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства") та листі Вищого господарського суду від 01 січня 2010 року "Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами".

Як вбачається із змісту договору купівлі – продажу від 10.03.2009р., при відчужені позивачу приміщення по вул. Лепких,33а в м.Бережани, РВ ФДМУ по Тернопільській області не передавало ТОВ "Христина" права на земельну ділянку під цим об'єктом та для його обслуговування, оскільки остання перебувала у власності іншого суб'єкта господарювання.

Надання у користування земельної ділянки, що вже перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому Земельним кодексом (ч.5 ст.116 ЗК України).

Станом на 03.03.2011р., земельна ділянка по вул. Лепких,33а в м.Бережани не вибула з розпорядження відповідача.

З урахуванням всього викладеного, в задоволенні позовних вимог, з наведених позивачем підстав, слід відмовити.

Відповідно до ст.ст.44,49 ГПК України, судові витрати по справі не відшкодовуються.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1, 2, 4-3, 12, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85     ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони, прокурор, треті особи та особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки  мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення 10 березня 2011р., через місцевий господарський суд.

Суддя                                                                                          І.П. Шумський