Постанова

від 04.02.2008 по справі 5/457

КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5/457

КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01033, м.Київ,  вул.Жилянська 58-б                                                       тел. 284-37-31

Іменем   України

                                          П О С Т А Н О В А

04.02.08 р.                                                                                                    № 5/457                                                                                

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий                                                                                Агрикова  О.В.

Судді :                                                                                          

                                                                                                                 Рудченко С.Г.

                                                                                                                 Жук Г. А.

при секретарі судового засідання Рустам'яні Е.А.,

представники сторін в судове засідання не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Полтавафарфор»на рішення господарського суду Полтавської області від 27.09.2007р.

у справі          №5/457 (суддя Гетя Н.Г.)

за позовом          товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінвест-груп»м. Полтава

до          відкритого акціонерного товариства «Полтавафарфор»м. Полтава

про          виділення окремої земельної ділянки та визначення меж земельної ділянки, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрінвест-груп»звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до відкритого акціонерного товариства «Полтавафарфор»про виділення окремої земельної ділянки, яка складається з реальної земельної частки під будівлею літ. В-1 та територією, вільною від забудови, площею 1 405,4 кв. м згідно проекту визначення меж земельної ділянки товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінвест-груп»за адресою: вул. М. Бірюзова, 37 в м. Полтаві та про визначення меж територій товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінвест-груп»згідно проекту визначення меж земельної ділянки товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінвест-груп»за адресою вул. М. Бірюзова, 37 в м. Полтаві без погодження з відкритим акціонерним товариством «Полтавафарфор».

Рішенням господарського суду Полтавської області від 27.09.2007р. позов задоволено. Виділено товариству з обмеженою відповідальністю «Укрінвест-груп»для обслуговування виробничих приміщень за адресою м. Полтава, вул. Маршала Бірюзова, 37 окрему земельну ділянку, яка складається з реальної земельної частки під будівлею літ. В-1 та територією, вільною від забудови, площею 1405,40 кв. м. згідно проекту визначення меж земельної ділянки товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінвест-груп»за адресою вул. Маршала Бірюзова, 37 в м. Полтаві. Визначено межі територій товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінвест-груп»згідно проекту визначення меж земельної ділянки товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінвест-груп»за адресою вул. Маршала Бірюзова, 37 в м. Полтаві без погодження з відкритим акціонерним товариством «Полтавафарфор»для приватизації, отримання в оренду, користування.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався п. п. 1, 4 ст. 120 Земельного кодексу України, дійшовши до висновку про те, що позивач та відповідач як власники будівель розташованих на земельній ділянці, що знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Маршала Бірюзова, загальною площею 26 645,51 м кв., набули права укласти договори оренди частин спірної земельної ділянки, на яких розташовані придбані будівлі.

Крім цього, взявши до уваги положення ст. 377 ЦК України, ст. 123, п. 1 ст. 151 Земельного кодексу України, місцевий господарський суд переконаний, що відмова відповідача від визначення права на земельну ділянку певної площі, яка внаслідок зміни власників розташованих на ній будівель і споруд підлягає розподілу з визначенням меж земельних ділянок, які є об'єктом надання для користування та визнання меж для затвердження проекту відводу цих земель, є порушенням прав позивача.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач, відкрите акціонерне товариство «Полтавафарфор», подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 27.09.2007р. у справі №5/457 повністю і припинити провадження у справі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовуються тим, що оскаржуване рішення прийняте за порушення норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник зазначає, що суд першої інстанції, не задовольнивши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, позбавив останнього права на захист.

Крім того, відповідач зазначає, що взявши до уваги ст. 123, п. 1 ст. 151 Земельного кодексу України, місцевий господарський суд мав би залучити до участі у справі орган місцевого самоврядування. А юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані, як вважає скаржник, до початку проектування погодити із власниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів, умови проживання населення і охорону довкілля.

Позивач, на думку відповідача, не вжив жодних досудових заходів, щодо погодження меж земельних ділянок з землекористувачем, що передбачено п. 16 ст. 151 Земельного кодексу України.

При цьому, скаржник зазначає, що позивач надав суду неправдиві дані, щодо звернення до відповідача та погодження з ним меж земельної ділянки. Так, у мотивувальній частині рішення суд встановив, що позивач звертався до відповідача з проектом визначення меж земельної ділянки та листом - пропозицією. Дані твердження в рішенні не підтвердженні жодними доказами отримання відповідних документів відповідачем. До сьогоднішнього дня на адресу відповідача не надходило ні документів, ні листів від позивача щодо погодження меж земельних ділянок.

Водночас, відповідач зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що загальна площа нерухомого майна складає 1 212,7 кв. м. Ця цифра не може становити площу земельної ділянки на якій розміщена споруда, адже дана споруда складається з трьох поверхів, тому, скаржник вважає, що площа земельної ділянки має бути втричі меншою ніж та, яку вказує позивач.

Таким чином, відповідач звертає увагу господарського апеляційного суду на те, що позивач, не враховуючи норм закону щодо досудового вирішення питання визначення меж земельної ділянки, звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів, надаючи суду завідомо неправдиві дані, які лягли в основу оскаржуваного рішення.

У своєму відзиві позивач зазначає, що порушень місцевим господарським судом норм процесуального права не було, оскільки, на думку позивача, відповідач умисно ухилявся від розгляду спору по суту шляхом неявки у судові засідання, в зв'язку з чим розгляд справи неодноразово відкладався, а тому, відповідно до ст. 75 ГПК України, справу розглянуто у відсутності представників відповідача.

Крім цього позивач вказує на те, що відповідач не заявляв клопотання в суді про залучення органів виконавчої влади в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору відповідно до вимог ст. 123 Земельного кодексу.

Також позивач звертає увагу суду на те, що посилання відповідача на п. 16 ст. 151 Земельного кодексу України щодо не вжиття з боку позивача жодних досудових заходів щодо погодження меж земельних ділянок з землекористувачем є неправдивими і такими що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки 03.07.2007р. позивач направив цінним листом з описом Проект визначення меж земельної ділянки позивача та лист-пропозицію з клопотання погодити межі земельної ділянки позивача.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 19.11.2007р. апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Полтавафарфор»на рішення господарського суду Полтавської області від 27.09.2007р. було прийнято до провадження та призначено розгляд справи.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.12.2007р. на підставі ст. 27 ГПК України до участі у справі залучено в якості третьої особи на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Полтавську міську раду.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, зазначених у відповідних ухвалах суду. Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги. Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві. Представник третьої особи відзиву на апеляційну скаргу не надав, жодного разу у судові засідання не з'являвся, при цьому був повідомлений належним чином про дату, час і місце судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судовою колегією апеляційного суду встановлено наступне.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а. с. 12) позивач є власником нерухомого майна (механічної майстерні), що знаходиться за адресою м. Полтава, вул. М. Бірюзова, 37 на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз»від 06.10.2006р. (а. с. 8-11).

Право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано колективним підприємством Полтавським бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор»09.10.2006р.

Відповідач є власником іншої частини нежитлових приміщень, розташованих за адресою м. Полтава, вул. М. Бірюзова, 37. З цією метою погодження проекту відведення земельної ділянки із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, органами архітектури та охорони культурної спадщини позивач замовив у дочірнього підприємства «Проектний інститут «Укргеолбудпроект»Національної акціонерної компанії «Надра України»Проект визначення меж земельної ділянки позивача за адресою вул. Маршала Бірюзова, 37 в м. Полтава (а. с. 22-32).

03.07.2007р. позивач звернувся до відповідача з проханням погодити проект визначення меж земельної ділянки (а. с. 20).

Не отримавши відповіді на вказаний лист, позивач звернулося з позовом до суду про виділення окремої земельної ділянки та визначення меж земельної ділянки.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.

В процесі розгляду апеляційної скарги колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було прийнято рішення, що стосується прав особі, а саме Полтавської міської ради, яка не була залучена до участі у справі, що є порушенням норм процесуального права і тягне за собою скасування рішення.

Відповідно до частини 3 ст. 104 ГПК України незаперечною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду є прийняття рішення про права та обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Виявлення зазначених порушень під час апеляційного розгляду зобов'язує апеляційний господарський суд скасувати рішення місцевого господарського суду. Відповідно до п. 11 роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002р. №04-5/366 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України», порушення норм процесуального права, зазначені у пунктах 1-6 частини третьої статті 104 ГПК, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. У такому випадку апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду повністю і згідно з пунктом 2 ст. 103 ГПК приймає нове рішення.

Крім цього, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України, рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому, у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Згідно зі ст. 4 ГПК України, рішення з господарського спору повинно прийматися у цілковитій відповідності нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинами справи, достовірно встановленими господарським судом.

Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що у відповідності зі ст. 43 ГПК України, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду від 27.09.2007р. не відповідає вимогам ст. 84 ГПК України, оскільки мотивувальна частина оскаржуваного рішення не містить правового обґрунтування підстав, на яких було прийняте рішення про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів, зазначає, що відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Необґрунтованим є рішення, в якому неправильно встановлено або взагалі не встановлено фактичних обставин справи. Неповне з'ясування обставин справи свідчить про те, що господарський суд не поставив на свій розгляд і не дослідив усіх передбачених нормою матеріального права юридичних фактів чи доказових фактів, наявність або відсутність яких впливає на вирішення справи. Недоведеність обставин, які мають значення для справи, що їх місцевий господарський суд визнав установленими, має місце в тих випадках, коли істотні для справи обставини не підтверджено вказаними в законі доказами або підтверджено недопустимими чи недостовірними суперечливими доказами.

Як зазначає, ч. 3 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення»№11 від 29.12.1976р., обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення місцевого господарського суду не відповідає зазначеним вимогам, обставини справи з'ясовані ні в повному обсязі, неправильно застосовано норми матеріального права, що тягне за собою скасування  рішення суду першої інстанції.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглядаючи спір по суті, колегією суддів встановлено, що позивач, придбавши частину нежитлових приміщень звернувся до суду з позовом про виділення окремої земельної ділянки та визначення меж земельної ділянки на підставі ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України. Відповідно до вимог ст. 120 Земельного кодексу України, якщо об'єкт нерухомості розташований на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні, то до набувача об'єкта земельна ділянка переходить на праві постійного користування чи оренди.

Як вбачається із матеріалів справи, спірна земельна ділянка була надана у постійне користування відповідачу рішенням міськвиконкомом від 13.05.1993п. №186. Згідно ст. 141 Земельно кодексу України (в редакції від 25.10.2001р.), підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим кодексом. Згідно зі ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельними ділянками можуть набувати лише державні та комунальні юридичні особи. Тобто на підставі ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України позивач, отримавши право власності на об'єкт нерухомості, має право на оренду земельної ділянки на який розташований даний об'єкт.

Відповідно до п. 2 ст. 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Пунктом 5 цієї же статті визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом. Зі змісту наведених норм вбачається, що для оформлення оренди земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні, необхідно здійснити заходи для її вилучення.

Стаття 151 Земельного кодексу України визначає порядок погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок. Загальним положенням вказаної статті є обов'язковість погодження питань, пов'язаних із місцем розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умовами її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці та прилеглих територіях усіх об'єктів. Суб'єктом, який зобов'язаний погоджувати питання вилучення земельної ділянки, є юридична особа, якій буде надана у власність або користування вилучена (викуплена) земельна ділянка. У даному випадку таким суб'єктом є позивач, якій відповідно до вимог ст. 151 Земельного кодексу України зобов'язаний погоджувати питання пов'язані з вилученням земельної ділянки. Суб'єктами, з якими погоджується вилучення земельної ділянки є: власники землі і землекористувачі; сільські; селищні; міські ради; державні адміністрації; Рада міністрів АР Крим; Кабінет Міністрів України; Верховна Рада України. Погодження — це отримання згоди щодо: а) найбільш доцільного місця розташування об'єкта з урахуванням його можливого впливу на стан здоров'я людей, екологічну безпеку, забруднення атмосферного повітря та інших об'єктів природи; б) розмірів намічуваної для вилучення земельної ділянки, якщо вони не визначені безпосередньо у Земельному кодексі України; в) умов вилучення (викупу) земельної ділянки. Перелік суб'єктів, які дають згоду щодо зазначених питань, визначений у п. 8 зазначеної статті. Насамперед, це власники землі або землекористувачі, районні (міські) органи земельних ресурсів, природоохоронні та санітарно-епідеміологічні органи, органи містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини. Якщо власник землі або землекористувач, сільська, селищна, міська рада, органи державної влади не погоджують питання, пов'язані з відведенням земельної ділянки, справа вирішується в судовому порядку (п.16 ст. 151 Земельного кодексу України). При цьому, колегія суддів звертає увагу, що підставою для звернення в суд є відмова вище перелічених суб'єктів погодити питання вилучення земельної ділянки. Як вбачається із матеріалів справи, позивач не звертався до вище перелічених суб'єктів, з якими погоджується вилучення земельної ділянки, з відповідними заявами про погодження питань, пов'язаних із вилученням спірної земельної ділянки. Лист від 03.07.2007р. ( а.с. 20), на який посилається позивач, як на доказ звернення до відповідача (користувача спірної земельної ділянкою), колегією суддів не може бути взятий до уваги в якості підтвердження звернення з пропозицією погодити розмір земельної ділянки та умови її вилучення, як зобов'язує ст. 151 Земельного кодексу України. Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем передчасно подано позов до суду про виділення земельної ділянки, оскільки ним не дотримано порядок вилучення земельних ділянок, встановлений Земельним кодексом України. А відтак відсутнє і порушення прав позивача, що є обов'язковою умовою для подання позову до господарського суду. Оскільки, відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ч.2 ст.21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами, права.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій України»є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Отже, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав особи, яка звернулася до суду з позовом, а також наявність спору між сторонами, оскільки в силу ст. 12 ГПК України господарським судом підвідомчі справи саме у спорах, що виникають між сторонами з тих або інших підстав, і, відповідно, ухвалити рішення про захист порушеного права або відмову позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Одночасно колегія суддів вважає, що позовна вимога про виділення земельної ділянки в загалі не є окремим предметом розгляду в господарських судах, оскільки питання виділення земельної ділянки є виключною компетенцію органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що задовольняючи позов в частині визначення меж користування земельною ділянкою, суд не встановив предмет вимог в цій частині, оскільки позов не містив посилань на порушення прав позивача на земельну ділянку, а неузгодження передачі позивачу земельної ділянки не є обставиною визначеною законом, як порушення межі. Відповідно до частини 6 статті 93 Земельного кодексу України, відносини пов'язані з орендою землі, регулюються законом. Згідно частини 4 статті 15 Закону України «Про оренду землі»невід'ємною частиною договору оренди є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду, а також акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відносини, щодо встановлення меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, а також щодо складання плану земельної ділянки регулюються Законом України «Про землеустрій». Згідно статті 1 зазначеного Закону, план земельної ділянки включає графічне зображення, що відображає місцезнаходження, зовнішні межі земельної ділянки та межі земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб, а також розміщення об'єктів нерухомого майна, природних ресурсів на земельній ділянці. Згідно статті 55 зазначеного Закону, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Статтею 56 Закону України «Про землеустрій»встановлено, що технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку; в) копії заяв фізичних або клопотання юридичних осіб; г) матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки; ґ) рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди; д) акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання; е) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності; є) кадастровий план земельної ділянки; ж) перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути. Відповідно до ст. 62 Закону, документація із землеустрою підлягає державній експертизі з метою забезпечення її відповідності вихідним даним та технічним умовам, вимогам законів України, іншим нормативно-правовим актам. Як вбачається із матеріалів справи, позивачем не надано до суду жодного із вище перелічених документів. Сам по собі проект визначення меж земельної ділянки (а.с. 22-32) без відповідних погоджень та державної експертизи не є підставою для визначення судом меж земельної ділянки.

Враховуючи наведене, колегія суддів, дійшла висновку про відмову товариству з обмеженою відповідальністю «Укрінвест-груп»повністю у задоволенні позовних вимог про виділення окремої земельної ділянки та визначення меж земельної ділянки.

Керуючись ст. ст. 85, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -

постановив:

1.           Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Полтавафарфор»на рішення господарського суду Полтавської області від 27.09.2007 року у справі №5/457 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінвест-груп»до відкритого акціонерного товариства «Полтавафарфор»про виділення окремої земельної ділянки та визначення меж земельної ділянки задовольнити частково.

2.           Рішення господарського суду Полтавської області від 27.09.2007 року у справі №5/457 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінвест-груп»до відкритого акціонерного товариства «Полтавафарфор»про виділення окремої земельної ділянки та визначення меж земельної ділянки скасувати повністю.

3.          Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінвест-груп»до відкритого акціонерного товариства «Полтавафарфор»про виділення окремої земельної ділянки та визначення меж земельної ділянки відмовити повністю.

4.           Судові витрати за подачу апеляційної скарги покласти на позивача.

5.          Справу №5/457 повернути до господарського суду Полтавської області.

Головуючий                                                                                     Агрикова  О.В.

Судді :                                                                                

                                                                                                                   Рудченко С.Г.

                                                                                                                   Жук Г. А.

Дата відправки