Постанова

від 22.01.2008 по справі 13/638

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

13/638

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  

м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2

ПОСТАНОВА

Іменем України

22.01.2008  року                                                            Справа № 13/638

Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:                                        Бойченка К.І.

суддів          Єжової С.С.

          Парамонової Т.Ф.

секретар

судового засідання:                                Наумов Б.Є.

за участю представників:

від  позивача:                               -Цимбалюк О.В., представник за дов. б/н від 16.03.07;

від  відповідача:                                -повноважний представник не прибув;

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу                              Товариства з обмеженою відповідальністю

„Виробничо-комерційна фірма „Артемспецбуд”,

м. Щастя Луганської області

на рішення          

господарського суду                    Луганської області

від                                                  12.11.07

по справі                                        №13/638 (суддя –Яресько Б.В.)

за позовом:                                        Товариства з обмеженою відповідальністю „АРМ-Сервіс”,

м. Сєвєродонецьк Луганської області

до відповідача:                              Товариства з обмеженою відповідальністю

„Виробничо-комерційна фірма „Артемспецбуд”,

м. Щастя Луганської області

про                                                  стягнення 40100 грн. 75 коп.

В С Т А Н О В И В:

          Відповідно до ч. 7 ст. 811 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням позивача від 22.01.08 б/н у судовому засіданні здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу „Діловодство суду”.

          У вересні 2007 року  Товариство з обмеженою відповідальністю „АРМ-Сервіс”,             м. Сєвєродонецьк Луганської області (далі за текстом –ТОВ “АРМ-Сервіс”, позивач), звернулось до господарського суду Луганської області з позовною заявою від 20.08.07 №196 з вимогами про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Артемспецбуд”, м. Щастя Луганської області (далі за текстом –ТОВ „ВКФ „Артемспецбуд”, відповідач), заборгованості за виконані роботи у сумі 24226 грн. 32 коп., інфляційних нарахувань на суму оплати за виконані роботи у розмірі 8659 грн. 31 коп., 3% річних у розмірі 2109 грн. 83 коп., пені за прострочення оплати виконаних робіт у розмірі 2105 грн. 29 коп., збитків у розмірі 3000 грн. 00 коп. (всього на суму 40100 грн. 75 коп.)

          Заявою від 12.11.07 позивач частково змінив ціну позову та просить стягнути з відповідача суму заборгованості за виконанні роботи в розмірі 19226 грн. 32 коп., інфляційні нарахування  у розмірі 8296 грн. 55 коп., 3 % річних  у розмірі 1799 грн. 51 коп., пеню у розмірі 1677 грн. 47 коп. та збитки у розмірі 3000 грн. 00 коп. (всього на суму     33999 грн. 85 коп.).

Зазначена зміна ціни позову була прийнята судом першої інстанції.

          Рішенням господарського суду Луганської області від 12.11.07 у справі №13/638  позов задоволений частково, а саме: з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість за виконані роботи у розмірі 19226 грн. 32 коп., інфляційні нарахування у сумі 8296 грн. 55 коп., 3% річних у сумі 1799 грн. 51 коп.,  пеню у сумі 1677 грн. 47 коп., а також державне мито у сумі 309 грн. 99 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 107 грн. 59 коп.; в решті позову відмовлено (з урахуванням ухвали суду першої інстанції від 10.12.07 у справі №13/638).           

          Згадане рішення суду першої інстанції мотивоване наступним:

-відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження оплати виконаних робіт за договором №11/08 від 11 серпня 2004 року, таким чином основний борг відповідача перед позивачем складає 19226 грн. 32 коп.;

-ст. ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України;

-відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом;

-за таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за виконанні роботи в розмірі 19226 грн. 32 коп., суми інфляційних нарахувань –8296 грн. 55 коп., 3 % річних –1799 грн. 51 коп. та пені - 1677 грн. 47 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню;

-вимога позивача щодо стягнення збитків у сумі 3000 грн. 00 коп., які він поніс на оплату юридичної допомоги, є необґрунтованими та відхиляються судом, оскільки заявлена  позивачем  до стягнення грошова сума у розмірі 3000 грн. 00 коп., витрачена ним  у  зв'язку  з  отриманням  юридичних  послуг  від  іншої  особи безпосередньо, не може  розглядатись  як  завдані йому (позивачу) відповідачем збитки, оскільки такі витрати не знаходяться у необхідному причинно-наслідковому зв'язку з фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань.

          Не погоджуючись з рішенням господарського суду Луганської області від 12.11.07 у справі №13/638, відповідач подав до Луганського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу №29/11 від 29.11.07, у якій просить згадане рішення скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позову на суму основного боргу у розмірі 12226 грн. 32 коп., а в решті позовних вимог відмовити.

          В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що, на його думку:

          -при винесенні оскаржуваного рішення господарським судом Луганської області  були грубо порушені норми процесуального права, зокрема, ст. ст. 42, 43, 47 Господарського процесуального кодексу України, що потягло до неправильного визначення суми основного боргу, а як слід –до неправильного застосування норм матеріального права;

          -судом першої інстанції не прийняті до уваги докази часткової оплати за виконані роботи за договором №11/08 від 11.08.04, а саме: платіжні доручення від 05.11.04 №117 на суму 4000 грн. 00 коп. та від 12.11.04 №118 на суму 3000 грн. 00 коп.;

          -судом першої інстанції не було надано ні якої правової оцінки вищевказаним платіжним дорученням; зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається позиція позивача стосовно цих платіжних доручень;

          -судом першої інстанції також не було надано ні якої правової оцінки акту приймання –передачі наданих послуг №146/У, згідно якого проводились платежі за зазначеними платіжними дорученнями.

          18.12.07 позивач подав до суду апеляційної інстанції відзив без дати та номеру на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначив, що, на його думку, оскаржуване рішення господарського суду Луганської області є законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

          Згідно зі ст. 28 Закону України “Про судоустрій України” розпорядженням першого заступника голови Луганського апеляційного господарського суду від 07.12.07 для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма „Артемспецбуд”,  м. Щастя Луганської області, №29/11 від 29.11.07 на рішення господарського суду Луганської області від 12.11.07 у справі №13/638 була призначена судова колегія у складі: головуючий суддя –Бойченко К.І., суддя –Єжова С.С., суддя –Парамонова Т.Ф.

          Повноважні та компетентні представники відповідача у судове засідання, яке відбулося 22.01.08, не прибули, хоча усі сторони у даній справі були повідомлені Луганським апеляційним господарським судом про час, дату та місце цього судового засідання належним чином, про що свідчать матеріали даної справи.

          Згідно з ч. 2 ст. 99  Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

          Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

          Апеляційний господарський суд не зв'язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

          Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши пояснення та доводи   представника позивача у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, оцінивши надані сторонами докази у сукупності, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга  відповідача до задоволення не підлягає, з огляду на наступне.

          Як вбачається з матеріалів даної справи і встановлено господарським судом Луганської області, сторони 11.08.04 уклали договір № 11/08 (далі за текстом - договір).

          За умовами п. 1.1 договору сторони визначили, що „Замовник” (відповідач у справі) доручає, а  „Виконавець” (позивач у справі) приймає на себе зобов'язання по здійсненню доставки гранульованого шлаку власним автотранспортом на умовах, обумовлених даним договором, а  „Замовник”  зобов'язується прийняти цю роботу і здійснити її оплату.

          Умовами п. 3.2 договору сторони передбачили, що обсяги виконаних робіт визначаються за календарний місяць роботи шляхом складання двостороннього акту  на підставі даних оперативного обліку.

          Відповідно до п. 4.2 договору виконані позивачем роботи відповідач зобов'язувався оплачувати щомісячно згідно виставленого позивачем рахунка, але не пізніше п'яти банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт.

          Пунктом 4.4 договору сторони встановили вартість доставки однієї тони гранульованого шлаку –02,40 грн. (з урахуванням ПДВ).

          За порушення строків оплати сторони передбачили сплату пені (п. 5.3 договору).

          Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

          На виконання умов договору позивач у серпні 2004 року виконав для відповідача роботи на суму 10611 грн. 36 коп., а у вересні 2004 року –на суму 13614 грн. 96 коп., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими печатками актами здачі –приймання робіт (надання послуг) №91/у від 31.08.04 та №146/у від 30.09.04, відповідно.

          Як свідчать матеріали справи, позивач виписав відповідачу рахунок –фактуру №91/у від 21.08.04 та рахунок –фактуру №146/у від 30.09.04 на суму 10611 грн. 36 коп. та 13614 грн. 96 коп., відповідно, із зазначенням у них виконаних робіт –перевезення гранульованого шлаку.

          Відповідач за платіжним дорученням №72 від 21.08.04 на користь позивача перерахував 5000 грн. 00 коп., зазначивши призначення платежу –автопослуги, згідно з рахунком №91 від 21.08.04.

          Дана оплата врахована позивачем в якості розрахунків за договором, у зв'язку з чим він вказує, що основний борг складає 19226 грн. 32 коп.

          Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо недоведеності доводів відповідача стосовно оплати за договором на користь позивача, окрім вищевказаних 5000 грн. 00 коп., ще 7000 грн. 00 коп.

          Так, як слідує з матеріалів даної справи, за платіжним дорученням №117 від 05.11.04 з призначенням платежу –автопослуги, згідно договору №146у від 30.09.04, відповідач перерахував позивачу 4000 грн. 00 коп., а за платіжним дорученням №118 від 12.11.04 з призначенням платежу –автопослуги, згідно договору №146у  від 30.09.04 відповідач перерахував позивачу 3000 грн. 00 коп.

          Позовні вимоги не ґрунтуються на договорі №146у від 30.09.04.

          Відповідачем не доведено факту корегування сторонами призначення наведених вище платежів за платіжними дорученнями №117 від 05.11.04 та №118 від 12.11.04 і відповідач не позбавлений права наполягати на поверненні цих коштів за умов їх помилкового перерахування.

Згідно зі ст. 33 Господарського  процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

У частині 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем не спростовані доводи позивача щодо наявності боргу за договором в сумі 19226 грн. 32 коп.

Заявлений до стягнення борг в сумі 19226 грн. 32 коп. підтверджується договором, вищевказаними актами здачі-приймання робіт (надання послуг), наданим розрахунком, іншими матеріалами справи.

Позивач нарахував відповідачу пеню від боргу за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №91 від 31.08.04 за період розрахунку з 08.09.04 по 08.03.05, що склало 480 грн. 10 коп., а від боргу за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №146у від 30.09.04 за період розрахунку з 08.10.04 по 07.04.05, що склало 1197 грн. 37 коп., тобто на загальну суму 1677 грн. 47 коп.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, заяви від відповідача про застосування позовної давності до вимог щодо стягнення пені зроблено не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позивач розрахував інфляційні нарахування по жовтень 2007 року, що склало 8296 грн.  55 коп. та 3% річних за період з 08.09.04 по 12.08.07 від боргу по акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №91/у від 31.08.04 та за період з 08.10.04 по 01.07.07 від боргу по акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №146/у від 30.09.04, загальна сума яких склала 1799 грн. 51 коп.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача необґрунтовані не тільки у частині стягнення боргу в сумі 7000 грн. 00 коп., а ще і у частині стягнення збитків у сумі 3000 грн. 00 коп.

Так, згідно з ч. 1 ст. 623  Цивільного кодексу  України  боржник,  який порушив зобов'язання, має відшкодувати  кредиторові завдані цим збитки.

В  силу  ч. 2  ст. 22  Цивільного кодексу України,  під  збитками розуміються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила  або  мусить  зробити  для  відновлення  свого порушеного права (реальні збитки).

Притягнення  до  цивільно-правової  відповідальності  можливо лише при наявності певних,  передбачених  законом  умов.  Їх  сукупність  утворює  склад цивільного правопорушення, який і є   підставою  цивільно-правової  відповідальності.

Одним з елементів складу цивільного правопорушення, який вимагається законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, є об'єктивна сторона, яку  утворюють: наявність  збитків у майновій сфері кредитора; протиправні дії, які  виражені  у невиконанні або неналежному виконанні боржником взятого на себе зобов'язання;  причинний  зв'язок  між протиправними діями боржника та збитками.

При цьому важливим елементом об'єктивної сторони правопорушення є причинний зв'язок між збитками, які виникли у кредитора та протиправними діями боржника, які  виражені у порушенні ним взятих на себе зобов'язань. Тобто, протиправна дія є причиною,  а збитки –наслідком протиправної дії.

Між  тим, заявлена  позивачем  до стягнення грошова сума у розмірі 3000 грн. 00 коп., витрачена ним  у  зв'язку  з  отриманням  юридичних  послуг  від  іншої  особи безпосередньо, не може  розглядатись  як  завдані йому (позивачу) відповідачем збитки, оскільки такі витрати не знаходяться у необхідному причинно-наслідковому зв'язку з фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду України щодо стягнення витрат з оплати юридичних послуг викладена в постанові від 04.03.02 у справі №2/217.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив остаточні позовні вимоги у частині стягнення боргу в сумі 19226 грн. 32 коп., інфляційних нарахувань в сумі 8296 грн. 55 коп., 3% річних в сумі 1799 грн. 51 коп. та пені в сумі 1677 грн. 47 коп., з покладанням на відповідача витрат зі сплати державного мита в сумі 309 грн. 99 коп. та 107 грн. 59 коп. на інформаційно-технічне  забезпечення судового процесу та на законних підставах відмовив у задоволенні решти позовних вимог.

Таким чином, оскаржуване рішення суду першої інстанції від 12.11.07 у справі №13/638 відповідає вимогам чинного законодавства, ґрунтується на матеріалах даної справи, а тому є законним і залишається судовою колегією без змін.

          Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита у розмірі 93 грн. 87 коп. за подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного господарського суду покладаються на заявника скарги (відповідача у справі) –Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма „Артемспецбуд”, м. Щастя Луганської області.    

          Товариству з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма “Артемспецбуд м. Щастя Луганська область, ідентифікаційний код №32803887, слід повернути з Державного бюджету України зайве сплачене при поданні до Луганського апеляційного господарського суду апеляційної скарги державне мито у сумі 61 грн. 13 коп. за квитанцією  №00409У від 29.11.07, яка знаходиться у матеріалах справи №13/638.

У судовому засіданні за згодою представника позивача оголошені вступна та резолютивна частини даної постанови.

Керуючись ст. ст. 43, 47, 49, 85, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

                    1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма „Артемспецбуд”, м. Щастя Луганської області, №29/11 від 29.11.07 на рішення господарського суду Луганської області від 12.11.07 у справі №13/638 залишити без задоволення.

          2.Рішення господарського суду Луганської області від 12.11.07 у справі №13/638 залишити без змін.

          3.Витрати по сплаті державного мита у розмірі 93 грн. 87 коп. за подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного господарського суду покласти на заявника скарги (відповідача у справі) –Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма „Артемспецбуд”, м. Щастя Луганської області.    

          Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма “Артемспецбуд м. Щастя Луганська область, ідентифікаційний код №32803887, з Державного бюджету України зайве сплачене при поданні до Луганського апеляційного господарського суду апеляційної скарги державне мито у сумі 61 грн. 13 коп. за квитанцією  №00409У від 29.11.07, яка знаходиться у матеріалах справи №13/638.

          Підставою повернення з Державного бюджету України державного мита є дана постанова, засвідчена гербовою печаткою Луганського апеляційного господарського суду.

          Відповідно ч. 3, ч. 5 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

          Головуючий суддя                                                             К.І. Бойченко

Суддя                                                                                С.С. Єжова

Суддя                                                                                Т.Ф. Парамонова