Постанова

від 11.03.2008 по справі 20-5/550

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20-5/550

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

5 березня 2008 року   Справа № 20-5/550

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Гонтаря В.І.,

суддів                                                                      Голика В.С.,

                                                                                          Лисенко В.А.,

за участю представників сторін:

представник позивача - Ткач Іван Федорович, довіреність №  б/н   від 11.05.07 - Закрите акціонерне товариство  "Источник";

представник позивача - Епіфанцева Людмила Іванівна (повноваження перевірені) - Директор Закритого акціонерного товариства  "Источник";

представник відповідача - Гатіятуллін Ерік Дамірович, довіреність №  407   від 06.02.08 - Фонд комунального майна Севастопольської міської ради;

представник 3-ої особи - не з'явився - Севастопольська міська рада;

розглянувши апеляційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Євдокимов І.В.) від 24.12.2007 у справі № 20-5/550,

за позовом           Закритого акціонерного товариства  "Источник" (вул. В. Морська, 10, Севастополь, 99011)

до           Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)

3-тя особа  Севастопольська міська рада  (вул. Леніна, 3,Севастополь,99011)

про визнання права на приватизацію

                                                            ВСТАНОВИВ:

                    Позивач звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідача - Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, про спонукання здійснити інвентаризацію та зобов'язати відповідача здійснити приватизацію нежитлового приміщення, розташованого за адресою: місто Севастополь, вул. В. Морська, б. 10, і укласти договір купівлі-продажу вказаних приміщень.

                    Ухвалою суду від 11.12.2007 до участі у в якості 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучена Севастопольська міська Рада.

                    В процесі розгляду справи позивач доповнив позовні вимоги, та просив також, визнати недійсним рішення виконкому Севастопольської міської Ради від 17.07.1990 № 11/915 "Про включення до Переліку пам'ятників архітектури та градобудівництва місцевого призначення містобудівного комплексу місцевого кільця міста Севастополя " в частині включення будинку № 10 по вул. В. Морська міста Севастополя.

                    Відповідач - Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради позовні вимоги не визнав, мотивуючи свої заперечення тим, що за даними Відділу культурної спадщини Управління культури Севастопольської міської державної адміністрації житловий будинок, розташований по вул. В. Морська, 10 є пам'ятником архітектури та включений до Реєстру нерухомих об'єктів культурної спадщини національного та місцевого значення по місту Севастополю та зараховано у Державному Реєстру нерухомих пам'яток України.

Крім того, рішенням сесії Севастопольської міської Ради № 359 від 11.12.2002 "Про затвердження Переліку об'єктів культурної спадщини, соціально значущих для міста (у тому числі не житлових приміщень, займаних ними), які відносяться до комунальної власності, приватизація яких не допускається, а також, рішенням Севастопольської міської Ради № 1926 від 15.05.2007 "Про внесення доповнень та змін до рішення Севастопольської міської Ради № 359 від 11.12.2002 "Про затвердження Переліку об'єктів культурної спадщини, соціально значущих для міста (у тому числі не житлових приміщень, займаних ними), які відносяться до комунальної власності, приватизація яких не допускається", Севастопольська міська Рада признала спірний об'єкт, таким, що не підлягає приватизації, з тих підстав, що він є об'єктом культурної спадщини.

                    Рішенням господарського суду міста Севастополя від 24.12.2007 (суддя Євдокимов І.В.) позов задоволено.

                    Визнано   недійсними   рішення   виконкому   Севастопольської   міської   Ради від 17.07.1990 № 11/915  "Про  включення до Переліку пам'ятників  архітектури та градобудівництва   місцевого   призначення   містобудівного   комплексу   місцевого кільця міста Севастополя" в частині включення будинку № 10 по вул. В. Морська міста Севастополя. Визнано незаконними дії Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради по розгляду заяви Закритого акціонерного товариства "Источник"  про   приватизацію   шляхом   викупу нежитлового  приміщення,  розташованого  за  адресою:   місто  Севастополь,  вул.  В.Морська, б. 10. Суд зобов'язав Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради здійснити інвентаризацію вбудованого нежитлового приміщення площею 326,3кв.м., розташованого за адресою: місто Севастополь, вул. В. Морська, б. 10, яке підлягає приватизації шляхом викупу. Суд зобов'язав Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради здійснити приватизацію вбудованого нежитлового приміщення площею 326,3кв.м., розташованого за адресою:  місто   Севастополь,   вул.   В.   Морська,   б.   10,   шляхом  викупу  Закритим акціонерним товариством "Источник".

                    Суд           зобов'язав Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради укласти з Закритим акціонерним товариством "Источник" договір купівлі-продажу шляхом викупу вбудованого нежитлового приміщення площею 326,3кв.м., розташованого за адресою: місто Севастополь, вул. В. Морська, б.10.

                    З Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради на користь Закритого акціонерного товариства "Источник" стягнуто державне мито у сумі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн.

                    Не погодившись з вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду скасувати.

                    Заявник апеляційної скарги вважає рішення господарського суду незаконним та таким, що не відповідає обставинам справи.

                    Розглянувши матеріали справи повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд встановив наступне.

                    22.06.1995          між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Севастополю (Продавець) та Організацією орендарів Орендного підприємства Магазин "Источник"  (Покупець) (правонаступником якого  є позивач)  було  укладений договір купівлі-продажу державного майна, згідно з умовами якого у власність Покупця було передано  державне  майно   цілісного  майнового  комплексу  Орендного  підприємства Магазин   "Источник",   розташованого   у   вбудованому   приміщенні   за   адресою:   місто Севастополь, вул. В. Морська, 10.

                    До моменту реєстрації позивача, нежитлове приміщення по вул. В. Морська, 10 перебувало в оренді в Організації орендарів Орендного підприємства Магазин "Источник" по договорам оренди № 254 від 30.12.1993, № 939 від 24.11.1994.

                    08.08.1996          між   Управлінням   загальнодержавної   і   комунальної   власності   міста Севастополя та позивачем був укладений договір оренди № 1894 на оренду не житлового приміщення загальною площею 476,6кв.м., розташованого за адресою: місто Севастополь, вул. В. Морська, 10, з строком дії на 10 років.

                    У подальшому договірні відносини були продовжені по договору оренди № 428-06 від 29.12.2006, вказані приміщення були передані позивачу в оренду під розміщення магазину, кафе, складу, на строк до 29.11.2007. площа орендованого приміщення склала 326,3кв.м. (у зв'язку із поверненням площі бомбосховища).

                    Згідно рішенню Севастопольської міської Ради № 637 від 04.03.2003 "Про програму оптимізації структури комунального майна та підвищення ефективності його використання на 2003-2006 роки в місті Севастополі", нежитлове приміщення, яке перебуває в оренді у позивача, по вул. В.Морська, 10, було включено до переліку об'єктів комунальної власності які підлягають приватизації шляхом викупу.

                    Позивач звернувся до Фонду комунального майна із заявою про приватизацію нежитлового приміщення загальною площею 326,3кв.м., розташованого за адресою: місто Севастополь, вул. В. Морська, б. 10.

                    Фонд комунального майна повідомив позивачеві, що будинок по вул. В.Морська, 10    включений   до   Реєстру    нерухомих   пам'яток    об'єктів    культурної   спадщини національного та місцевого значення по місту Севастополю, у зв'язку з чим питання про включення вказаного об'єкту до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, буде розглядатися Севастопольською міською Радою після зняття обмежень, які діють відповідно до Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" від 01.02.2005.

                    Також, відповідач зазначив, що здійснення приватизації орендованого приміщення не може бути можливим до знаття встановлених обмежень, з посиланням на пункт 5 статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", на рішення Севастопольської міської Ради № 1926 від 15.05.2007 "Про внесення доповнень та змін до рішення міської Ради № 359 від 11.12.2002 "Про затвердження переліку об'єктів культурної спадщини та об'єктів соціально значущих для міста (в тому числі нежитлових приміщень) які відносяться до комунальної власності, приватизація яких не допускається".

                    Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, провівши оцінку представленим доказам, судова колегія вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.

                    Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; іншими способами, передбаченими законом.

                    Відповідно до положень статті 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" № 2163-ХП від 04.03.1992 (з подальшими змінами і доповненнями) державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.

                    Згідно статті 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до вказаного Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

                    Згідно частині 4 статті 3 вказаного Закону, відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

                    Продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними та підконтрольними.

                    Рішенням Севастопольської міської Ради № 339 від 12.11.2002 затверджено Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, пунктами 6.19, 6.20 якого передбачено, що Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради організує програму приватизації, є органом приватизації по об'єктам права комунальної власності від імені та за дорученням ради, укладає договори купівлі-продажу, здійснює контроль їх виконання.

                    Згідно пункту 3 статті 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" за наявності заборони на приватизацію будівлі (споруди, приміщення), в якій розташований об'єкт приватизації, або у разі відмови покупця від приватизації будівлі (споруди,   приміщення), в якій розташований об'єкт, що приватизується шляхом викупу, зазначені будівлі (споруди, приміщення) передаються у встановленому порядку власникам приватизованих об'єктів в оренду на строк не менш як десять років.

                    Як свідчать матеріали справи, позивачу на підставі договору оренди надано у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 326,3кв.м., розташованого за адресою: місто Севастополь, вул. В. Морська, б. 10, від викупу цього приміщення позивач не відмовлявся.

                    Відповідно до статті 4 Закону України Про приватизацію державного майна" державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, розробляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України законом України.

                    Згідно пункту 49 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки, затвердженою Законом України "Про Державну програму приватизації" покупець, який став власником об'єкта приватизації групи А і не скористався на момент приватизації об'єкта правом викупу будівлі (споруди, приміщення) у межах займаної цим об'єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, приміщення) у разі, якщо це не заборонено законодавством України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим (щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим) чи відповідною місцевою радою (щодо об'єктів права комунальної власності).

                    Згідно статті 5 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки, до об'єктів приватизації групи А відносяться цілісні майнові комплекси державних, орендних підприємств та структурні підрозділи підприємств, виділені у самостійні підприємства (далі - цілісні майнові комплекси підприємств), у тому числі у процесі реструктуризації державних підприємств із середньообліковою чисельністю працюючих до 100 осіб включно або понад 100 осіб, але вартість основних фондів яких недостатня для формування статутних фондів відкритих акціонерних товариств, а також готелі, об'єкти санаторно-курортних закладів та будинки відпочинку, які перебувають на самостійних балансах; окреме індивідуально визначене майно (в тому числі таке, яке не увійшло до статутних фондів відкритих акціонерних товариств, будівлі, споруди та нежилі приміщення, майно підприємств, ліквідованих за рішенням господарського суду, та майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном); майно підприємств, які не були продані як цілісні майнові комплекси.

                    Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2000 у справі № 1-16/2000 щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" зазначено, що положення частин першої, третьої статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" щодо ініціативи покупців про включення відповідного майна до переліку об'єктів, що підлягають приватизації треба розуміти як право покупця пропонувати проведення приватизації конкретного об'єкта малої приватизації у вказаний ним спосіб, зокрема шляхом викупу.

                    17.07.1990, виконавчий комітет Севастопольської міської Ради народних депутатів, розглянув перелік пам'ятників архітектури та градобудівництва місцевого значення м. Севастополя, складений Управлінням архітектури та градобудівництва станом на 01.06.1990 та керуючись положеннями Закону України "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", що діяв на той момент, прийнято рішення № 11/915 "Про внесення до Переліку пам'ятників архітектури та містобудування місцевого значення містобудівного комплексу міського кільця міста Севастополя".

                    Пунктом 1 рішення виконавчого комітету Севастопольської міської Ради народних депутатів № 11/915 від 17.07.1990 затверджений Перелік пам'ятників архітектури і градобудівництва місцевого значення, згідно до якого житловий будинок № 10 по вул. Велика Морська віднесений до вищезазначеного переліку пам'ятників архітектури.

          Проте, рішенням Севастопольської міської Ради № 637 від 04.03.2003 "Про програму оптимізації структури комунального майна та підвищення ефективності його використання на 2003-2006 роки в місті Севастополі", нежитлове приміщення, яке перебуває в оренді у позивача, по вул. В.Морська, 10, було включено до переліку об'єктів комунальної власності які підлягають приватизації шляхом викупу.

          Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що на той момент, коли орган приватизації відповідно до закону повинен був вирішити питання про приватизацію об'єкту по вул. В.Морська, 10, ніяких обмежень щодо приватизації таких об'єктів не існувало, позивач мав право на приватизацію шляхом викупу приміщень, які знаходились у нього в оренді.

          Крім того, статтею 13 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки.

          Згідно статті 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини" занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки:

          а) пам'ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини;

          б) пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання. Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини надає органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органам охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, органам охорони культурної спадщини місцевого самоврядування витяги з Реєстру щодо пам'яток, які розташовані на їхніх територіях.

          Крім того, статтею 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності, суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом.

          Статтею 1 Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" встановлена заборона приватизації пам'яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

          Одночасно пунктом 2 статті 2 Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" доручено Кабінету Міністрів України у шестимісячний термін з дня набрання чинності цим Законом подати на розгляд Верховної Ради України проект Закону України про затвердження переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

          Невиконання норми Закону вищим органом виконавчої влади не може бути підставою для обмеження прав господарюючих суб'єктів.

          Згідно Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1760 від 27.12.2001 об'єкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за рішенням Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів національного значення або за рішенням відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини - щодо об'єктів місцевого значення. На кожний об'єкт культурної спадщини, що пропонується відповідним органом охорони культурної спадщини для занесення до Реєстру, складається облікова документація, яка підлягає постійному зберіганню в цьому органі. Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації не допускається.

          Відповідно до пункту 3 вказаного порядку облікова документація на об'єкт культурної спадщини включає облікову картку, його паспорт, коротку історичну довідку, акт технічного стану, довідку про майнову цінність об'єкта.

          Згідно частині 1 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

          Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

          Таким чином, судова колегія дійшла до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

          Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України суд покладає на відповідача витрати по сплаті державного мита в сумі 85,00 грн. і витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу в сумі 118,00 грн.

          На підставі висловленого, судова колегія вважає, що рішення господарського суду прийнято при правильному застосуванні норм діючого законодавства, у зв'язку з чим, воно підлягає залишенню без змін.                    

                    Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

                    Рішення господарського суду міста Севастополя від 24.12.2007 у справі № 20-5/550 залишити без змін.

                    Апеляційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради залишити без задоволення.

Головуючий суддя                                                  В.І. Гонтар

Судді                                                                                В.С. Голик

                                                                                В.А. Лисенко