Рішення

від 29.03.2011 по справі 9/30

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/30

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

29.03.11 р.                                                                                 Справа № 9/30                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Марченко О. А.

При секретарі судового засідання Бахрамовій А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Євроліфтсервіс”, м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Донотіс”,  м.Донецьк

про стягнення заборгованості у розмірі 228 748грн.75коп.

В засіданні брали участь представники сторін:

від позивача: Каленюк Д.А. представник (за довіреністю б/н від 01.03.2011р.);

від відповідача: Ковинева О.С. директор (за протоколом загальних зборів учасників ТОВ „Донотіс” від 27.07.2007р.).

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Євроліфтсервіс”, м.Київ, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Донотіс”,  м.Донецьк, про стягнення заборгованості в розмірі 228 748грн.75коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 171 590грн.00коп., інфляційних витрат в розмірі 28 140грн.76коп., 3% річних в розмірі 9 279грн.96коп. та пені в розмірі 19 738грн.03коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір поставки ліфтового обладнання №13/П від 25.02.2008р., специфікацію обладнання (додаток №1 до наведеного договору), додаткову угоду №1 від 20.10.2008р. до наведеного договору, видаткову накладну №РН-0000109 від 17.12.2008р., банківські виписки від 11.03.2008р., 25.11.2008р., довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей серії НБІ №540804 від 17.12.2008р.

Відповідач 29.03.2011р. надав відзив на позовну заяву №29/03-11 від 29.03.2011р., згідно якого останній позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 171 590грн.00коп., інфляційних витрат в розмірі 28 140грн.76коп. та 3% річних в розмірі 9 279грн.96коп. визнає, проте проти позовних вимог в частині стягнення суми пені в розмірі 19 738грн.03коп. та витрат на юридичну допомогу відповідач заперечує.

29.03.2011р. позивачем надані уточнення до позовної заяви б/н від 28.03.2011р., відповідно до яких останній збільшує розмір позовних вимог в частині стягнення сум  інфляційних витрат, 3% річних та пені, у зв'язку з чим просить суд стягнути з  відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 235 640грн.08коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 171 590грн.00коп., інфляційних витрат в розмірі 33 631грн.64коп., 3% річних в розмірі 10 676грн.19коп. та пені в розмірі 19 742грн.25коп.

Суд розглядає позовні вимоги з урахування наданих позивачем уточнень до позовної заяви б/н від 28.03.2011р.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №8767372 Товариство з обмеженою відповідальністю „Донотіс”,  м.Донецьк станом на 15.02.2011р. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстровано як юридична особа.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

25.02.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Євроліфтсервіс”, м.Київ та Товариством з обмеженою відповідальністю „Донотіс”,  м.Донецьк укладений договір поставки ліфтового обладнання №13/П, відповідно з яким постачальник (позивач) зобов'язується поставити ліфт пасажирський панорамний виробництва Іспанія на об'єкт кінотеатр „Україна”, м.Луганськ та передати власнику на умовах, викладених у даному договорі, а покупець (відповідач) зобов'язується оплатити постачальнику вартість обладнання, за ціною, узгодженою даним договором у розділі 2; здійснити приймання поставленого обладнання від постачальника у відповідності з умовами розділу 4 (п.1.1 договору).

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ч.6 ст.265 Господарського кодексу України та ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж.

Дослідивши договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання статей 712 Цивільного кодексу України, 265 Господарського кодексу України.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що поставка обладнання здійснюється на протязі 14 тижнів після оплати обладнання згідно п.2.2 та повного узгодження замовленої технічної документації, наданої згідно п.5.2 договору. При невиконанні умов оплати п.2.2, постачальник переносить строки постачання на час затримання оплати.

Специфікацією обладнання (додаток №1 до договору) та п.2.1 договору сторони визначили, найменування, асортимент, комплектність та ціну обладнання.

20.10.2008р. між сторонами укладена додаткова угода №1 до договору поставки ліфтового обладнання №13/П від 25.02.2008р., якою останні змінили умови поставки, а саме поставка ліфтового обладнання постачальником покупцю здійснюється за адресою: м.Луганськ, вул.Оборонна, 4к, на протязі 5 календарних днів після отримання постачальником платежу, встановленого п.1.1 даної додаткової угоди до договору (п.2 додаткової угоди).

Пунктами 1, 1.1 наведеної додаткової угоди передбачено, що оплата заборгованості за договором буде здійснюватись у 2 етапи. 1-й етап – 88 000грн.00коп. покупець сплачує постачальнику до 25.11.2008р.

11.03.2008р. та 25.11.2008р. відповідач сплатив позивачу грошові кошти в розмірі 707 346грн.00коп. та 88 000грн.00коп. відповідно з призначенням платежу – передоплата за ліфти згідно договору №13/П від 25.02.2008р., що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками від 11.03.2008р., 25.11.2008р.

За твердженням позивача, на виконання умов договору останнім на адресу відповідача здійснена поставка товару на загальну суму 966 936грн.00коп., що підтверджує видатковою накладною №РН-0000109 від 17.12.2008р., копія якої наявна в матеріалах справи.

Наразі, наведена накладна не містить посилання на договір поставки ліфтового обладнання №13/П від 25.02.2008р., проте суд вважає, що постачання продукції за наведеною накладною відбувалась на підставі саме договору поставки ліфтового обладнання №13/П від 25.02.2008р., оскільки: найменування, асортимент, кількість та ціна продукції, поставленої за видатковою накладною №РН-0000109 від 17.12.2008р. відповідає найменуванню, асортименту, кількості та ціні продукції, визначеної змістом договору поставки ліфтового обладнання №13/П від 25.02.2008р.; у судовому засіданні 29.03.2011р. представником позивача зазначено, що інших правовідносин, крім як за договором поставки ліфтового обладнання №13/П від 25.02.2008р., між сторонами не існувало (протокол судового засідання від 29.03.2011р.), що не заперечується відповідачем.

Фактичне отримання відповідачем зазначеного вище товару підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на зазначеній накладній в графі „Отримав(ла)”, печаткою підприємства відповідача та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серії НБІ №540804 від 17.12.2008р., а отже прийнятий відповідачем без заперечень (копія довіреності додана до матеріалів справи).

Відповідно до п.2.2 договору, розрахунки за договором здійснюються покупцем шляхом поетапної оплати: 1-й етап – 70% вартості договору на протязі 5 банківських днів з моменту підписання договору; 2-й етап – 30% вартості договору за два тижня до відвантаження обладнання.

Одночасно, додатковою угодою №1 від 20.10.2008р. до наведеного договору сторони змінили умови оплати та визначили, що оплата заборгованості за договором буде здійснюватись у 2 етапи. 1-й етап – 88 000грн.00коп. покупець сплачує постачальнику до 25.11.2008р. 2-й етап – залишкову суму заборгованості в розмірі 171 590грн.00коп., покупець сплачує постачальнику до 25.02.2009р., скореговану за курсом євро на момент платежу.

За приписом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, кінцевим строком оплати отриманого відповідачем за видатковою накладною №РН-0000109 від 17.12.2008р. товару є 25.02.2009р.

За твердженням позивача, відповідач залишкову вартість отриманого товару в розмірі 171 590грн.00коп. не оплатив, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість в розмірі 171 590грн.00коп. за договором поставки ліфтового обладнання №13/П від 25.02.2008р.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Зобов'язанням у свою чергу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, позивач свої обов`язки за договором виконав належним чином, здійснивши поставку продукції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати товару не виконав, у зв`язку з чим за останнім утворилась заборгованість в розмірі 171 590грн.00коп.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Одночасно, як зазначено вище, у відзиві на позовну заяву відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. В даному випадку дії відповідача, пов'язані із визнанням позову в частині стягнення суми основного боргу, не суперечать закону та не порушують права та інтереси інших осіб.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за поставлений товар, суд робить висновок, що заборгованості в розмірі 171 590грн.00коп. не погашена до теперішнього часу.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Євроліфтсервіс”, м.Київ  щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 171 590грн.00коп. є обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.

На ряду з зазначеним, позивач заявляє про стягнення з відповідача інфляційних витрат в розмірі 33 631грн.64коп. та 3% річних в розмірі 10 676грн.19коп.

За приписом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначеного, за розрахунком позивача, розмір інфляційних витрат становить 33 631грн.64коп. за період з 26.02.2009р. по 24.03.2011р. та 3% річних становлять суму в розмірі 10 676грн.19коп за період прострочення з 26.02.2009р. по 24.03.2011р.

Розглянувши розрахунок позивача щодо нарахування інфляційних витрат,  враховуючи встановлені судом кінцеві строки оплати товару та те, що державний комітет статистики України станом на 29.03.2011р. не опублікував повідомлення про індекс споживчих цін (індекс інфляції) у березні 2011 року, суд вважає що вимоги позивача в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 33 631грн.64коп. за період прострочення з 26.02.2009р. по 24.03.2011р. підлягають частковому задоволенню на суму в розмірі 33 549грн.30коп. за період прострочення з березня 2009р. по лютий 2011р. (включно).

Одночасно, перевіривши арифметичний розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних, суд зазначає, що розмір 3% річних не суперечить вимогам чинного законодавства, а відтак вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в розмірі 10 676грн.19коп. є такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач заявляє про стягнення з відповідача суму пені в розмірі 19 742грн.25коп.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 Цивільного кодексу України).

За приписом ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6.2 договору, за порушення строків оплати договору, згідно з розділом 2, покупець виплачує постачальнику штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

На підставі вищезазначеного пункту договору позивачем нарахована пеня в розмірі 19 742грн.25коп. за період прострочення з 26.02.2009р. по 26.08.2009р.

Наразі, визначена сторонами у п.6.2 договору неустойка у вигляді штрафу за своєю правовою природою, з урахуванням припису ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, є пенею. Таким чином, позивачем правомірно заявлена до стягнення з відповідача сума пені.

Розглянувши розрахунок позивача, враховуючи прострочення оплати товару, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 19 742грн.25коп. є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 10 000грн.00коп.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов`язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки статею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника та повноваження адвоката підтвердженні відповідними документами.

На ряду з зазначеним, в контексті ст.44 Господарського процесуального кодексу України, судовими витратами вважаються лише витрати по оплаті послуг адвоката.

Втім, матеріалами справи не підтверджено понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката.

Так, 01.12.2010р. між позивачем та Адвокатським об'єднанням „Каленюк і партнери” укладений договір на юридичне обслуговування №8 від 01.12.2010р., згідно п.1.1 якого замовник (позивач) доручає, а виконавець (Адвокатське об'єднання „Каленюк і партнери”) бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором. Пунктами 4.1, 4.2 даного договору визначено, що за роботу, виконану виконавцем, замовник перераховує на рахунок виконавця щомісячно, до 5 числа, гонорар у розмірі 6 000грн.00коп. Розмір гонорару може бути змінений за письмової згоди сторін, у тому числі на підставі акту виконаних робіт.

У підтвердження сплати наведених послуг позивачем до матеріалів справи надана копія банківської виписки за 28.12.2010р., з якої вбачається, що 28.12.2010р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Євроліфтсервіс” перерахувало Адвокатському об'єднанню „Каленюк і партнери” грошові кошти в розмірі 10 000грн.00коп. з призначенням платежу – оплата за послуги адвоката згідно акту б/н від 05.12.2010р. Проте, позивачем до матеріалів справи не надано примірника акту б/н від 05.12.2010р.

Наявний в матеріалах справи акт виконаних робіт б/н від 28.02.2011р. на суму 5 000грн.00коп. не може розцінюватись судом, як підстава понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 10 000грн.00коп., сплачених 28.12.2010р.

Одночасно, для того, щоб витрати позивача на правову допомогу вважались судовими витратами в розумінні ст.44 Господарського процесуального кодексу України, повноваження адвоката повинні бути підтвердженні відповідними документами.

За приписом ст.2 Закону України „Про адвокатуру”, адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Таким чином, належним підтвердженням повноважень адвоката є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, яке не додано позивачем до матеріалів справи.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає, що позивачем не доведено понесення витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 10 000грн.00коп.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення витрат по сплаті послуг адвоката в сумі 10 000грн.00коп. є необгрунтованою, недоведеною, а тому такою, що підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають пропорційному розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись Законом України „Про адвокатуру”, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 193, 265 Господарського кодексу України, ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 44, 49, 75, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

                                                        ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Євроліфтсервіс”, м.Київ до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Донотіс”, м.Донецьк, про стягнення заборгованості в розмірі 235 640грн.08коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 171 590грн.00коп., інфляційних витрат в розмірі 33 631грн.64коп., 3% річних в розмірі 10 676грн.19коп. та пені в розмірі 19 742грн.25коп. – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Донотіс” (за адресою: пр-т. Панфілова, б.20, м. Донецьк, 83114, код ЄДРПОУ 35318951) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Євроліфт сервіс” (за адресою: вул. Радистів, б.64, м. Київ, 02089, р/р 26005012238516 в Філії ВАТ КБ „Укрексімбанк” в м.Києві, МФО 380333, код ЄДРПОУ 31519822) суму основного боргу в розмірі 171 590грн.00коп., інфляційні витрати в розмірі 33 549грн.30коп., 3% річних в розмірі 10 676грн.19коп., пеню в розмірі 19 742грн.25коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 2 355грн.58коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 235грн.92коп.

Видати наказ після набуття рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Позивачу видати довідку для повернення з державного бюджету держмита в сумі 131грн.09коп., перерахованого згідно платіжного доручення №1459 від 05.01.2011р., в зв'язку із внесенням державного мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 29.03.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя                                                               Марченко О.А.           

Повне рішення складено 31.03.2011р.