Ухвала

від 15.03.2011 по справі 2а-11132/10/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

2а-11132/10/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2а-11132/10/2670                            Головуючий у 1-й інстанції:    Кармазін О.А.  

Суддя-доповідач:  Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"15" березня 2011 р.                                                                                                        м. Київ

             Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:  

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Сорочко Є.О., Усенка В.Г.,

при секретарі: Пеньковій О.Г.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2010 року у справі за адміністративним позовом Релігійного Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2010 року позивач Релігійне управління церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в Україні звернулися в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень рішень від 14.05.2010 року № 0003021705/0, від 17.05.2010 року № 0003572304/0 та №0003582304/0, від 13.07.2010 року № 0003021705/1, від 15.07.2010 року № 0003572304/1 та №0003582304/1.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2010 року вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні вимог позивача відмовити.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що згідно з  ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає судовому  розгляду справи, в зв'язку з чим фіксування судового  засідання  за  допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно з  п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва з 31.03.2010 року по 21.04.2010 року проведено планову виїзну перевірку Релігійного Управління Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів в України, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 09.10.1996 року по 31.12.2009 року.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 26.04.2010 року за № 940/23-04/21655840, на підставі якого прийнятті спірні податкові повідомлення рішення: № 0003572304/0 від 17.05.2010 року та № 0003572304/1 від 15.07.2010 року щодо визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток; № 0003582304/0 від 17.05.2010 року та № 0003582304/1 від 15.07.2010 року щодо визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість; № 0003021705/0 від 14.05.2010 року та № 0003021705/1 від 13.07.2010 року, щодо визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на доходи фізичних осіб.

Позивач 27 травня 2010 року до податкового органу скаргу, в якій просив скасувати повідомлення рішення № 0003572304/0 від 17.05.2010 року, № 0003582304/0 від 17.05.2010 року, № 0003021705/0 від 14.05.2010 року.

Відповідачем 10.06.2010 року ухвалено рішення № 4166/10/25-026 про залишення скарги позивача без розгляду, яке мотивовано недотриманням вимог п/п. 5 абзацу 4 пункту 3 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби (затверджене Наказом ДПА України від  11.12.1996 року № 29, зареєстрованим в Мінюсті України 18.12.1996 року за № 723/1748), а саме, підпис представника юридичної особи - платника податку на скарзі не скріплений печаткою юридичної особи - платника податку.

Податковим органом прийнятті податкові повідомлення-рішення щодо зазначених вище податків з літерою «1», відповідно - № 0003572304/1 від 15.07.2010 року, № 0003582304/1 від 15.07.2010 року, № 0003021705/1 від 13.07.2010 року.

З матеріалів справи вбачається, що згідно договору оренди від 16.10.2009 року, укладеному між позивачем та корпорацією «Дезерт Інтернешенел Чарітіз»(США) через Українське представництво цієї корпорації (код 21656673), позивач як власник приміщення по вулиці Терещенківській, 19А в м. Києві, надало корпорації в користування нежитлове приміщення загальною площею 172,6 кв.м. Згідно з п. 2.2. зазначеного договору, строк оренди був встановлений з урахуванням ст. 631 ЦК України - з 05.12.2006 року по 31.11.2009 року. Вартість оренди за весь період користування складає 100 грн. з урахуванням ПДВ. Суму орендної плати за весь період у сумі 100 грн. з ПДВ позивач отримав на свій рахунок 01.12.2009 року.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що згідно інформації ДП «Держовнішінформ»загальний рівень цін з оренди офісних приміщень нерезидентами у центральній частині м. Києва у 2008 році складав від 35 до 50 доларів США, а у 2009 році - від 25 до 40 доларів США. Таким чином, за висновком відповідача, середня ціна  оренди за 1 кв. м. у 2007 році склала 43 долари США, у 2008 році 43 долари США, а у 2009 році - 33 долари США. Для розрахунку орендної плати у гривнях поквартально за 2007, 2008, 2009 рік, відповідач використав середній поквартальний курс НБУ долара США до гривні.

Доводи податкового органу, що в порушення п. 7.11.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачем допущено заниження суми доходу з інших джерел, що підлягають оподаткуванню, у розмірі 1 448 711 грн., не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Особливості оподаткування неприбуткових організацій визначено у п. 7.11. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Позивач зареєстрований Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 30.07.1996 року, номер запису 1 074 120 0000 005556, ідентифікаційний код юридичної особи 21655840.

Статут позивача відповідно до ст. 30 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»зареєстрований Державним комітетом України у справах релігії згідно з постановою № 6/2 від 30.07.1996 року.

Відповідно до п.п. 7.11.7. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у абзаці "е" підпункту 7.11.1, отримані у вигляді: коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань; будь-яких інших доходів від надання культових послуг, а також пасивних доходів.

Згідно п. п. 7.11.9 п. 7.11 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі коли неприбуткова організація отримує доход з джерел, інших ніж визначені відповідними підпунктами 7.11.2 - 7.11.7 цього пункту, така неприбуткова організація зобов'язана сплатити податок на прибуток, який визначається як сума доходів, отриманих з таких інших джерел, зменшена на суму витрат, пов'язаних із отриманням таких доходів, але не вище суми таких доходів.

В акті перевірки відсутнє нормативно-правове обґрунтування з посиланням на конкретні норми закону, на підставі яких діяв апелянт, застосовуючи правила про звичайні ціни  до розглядуваної операції з оренди нежитлового приміщення, що не відповідає вимогам Порядку оформлення і реалізації документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, затвердженого наказом ДПА України від 16.09.2002 № 429 (далі - Порядок оформлення перевірок).

У пункті 1.20. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», надано визначення терміну «звичайна ціна», а також правила її визначення та застосування.

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно з підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках , визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

За змістом абзацу 2 підпункту 1.20.10. цього закону, податковий орган має право застосувати звичайні ціни  для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом.

Задовольняючи вимоги позивача в зазначеній частині, суд першої інстанції вірно виходив з того, що застосування правил про звичайні ціни залежить від вказівки закону про необхідність їх застосування у певних випадках, визначених Законом, відповідач в свою чергу не навів інших підстав для застосування правил про звичайні ціни в даному випадку.

Відповідач визначає звичайну ставку оренди за операцією з передачі в оренду нежитлового приміщення відповідачем, виходячи із ставок за оренду офісних приміщень для нерезидентів в центральних районах м. Києва.

Відповідно до п. 2 розділу II «Порядку оформлення перевірок», не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Апелянтом не доведено, що нежитлові приміщення, які здані в оренду відповідачем, є ідентичними офісним приміщенням, зазначеним в інформації, наданій ДП «Держзовнішінформ».

Застосування середніх ставок оренди офісних приміщень для нерезидентів до операції з передачі в оренду нежитлового приміщення позивачем, без урахування та аналізу якості орендованого майна, не ґрунтується на чинному законодавстві.

Вірно зазначає суд першої інстанції, що податковим органом не прийнято до уваги те, що відповідно до пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, тобто за правилами пункту 4.3. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Висновок суду першої інстанції, про скасування податкових повідомлень-рішень № 0003572304/0 від 17.05.2010 року та № 0003572304/1 від 15.07.2010 року є обґрунтованими.

Вирішуючи правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень № 0003582304/0 від 17.05.2010 року та № 0003582304/1 від 15.07.2010 року, колегія суддів виходить з наступного.

Податок на додану вартість нараховано відповідачем на дохід, отриманий від здійснення вищевказаної операції з оренди нежитлового приміщення, розрахований відповідачем за правилами звичайних цін.

Пунктом 7.3.4. Закону України «Про податок на додану вартість»визначається лише дата виникнення податкових зобов'язань орендодавця (лізингодавця) для операцій фінансової оренди  (лізингу), якою є дата фактичного передання об'єкта фінансової оренди (лізингу) у користування орендарю (лізингоотримувачу).

За змістом п. 1.4. цього закону, операції фінансового лізингу визначаються як операції з поставки, до яких не віднесено  операції з оперативної оренди, якою є розглядувана операція з оренди нежитлового приміщення.

Положення п.п. 7.3.4. закону регулюють інші правовідносини і не можуть застосовуватися в даному випадку.

В Акті перевірки не зазначено підстав застосування п.7.3.4. цього закону до операції з оперативної оренди, а тому нарахування податкових зобов'язань з ПДВ за операцію з оренди нежитлового приміщення з посиланням на п.7.3.4. є безпідставним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що неправомірність донарахування податку на прибуток за правилами звичайних цін у результаті визначення оподатковуваного доходу за операцією, до якої не застосовуються правила про звичайні ціни, пов'язується з необґрунтованістю висновків відповідача про визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у зв'язку з чим спірні податкові повідомлення-рішення рішення № 0003582304/0 від 17.05.2010 року та № 0003582304/1 від 15.07.2010 року підлягають скасуванню.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення № 0003582304/0 від 17.05.2010 року, відповідачем позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 2 014 863,60 грн. за основним платежем за грудень 2009 року.

Правова позиція податкового органу ґрунтується на тому, що в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 10.3. «Будівлі та споруди»значиться об'єкт за адресою м. Київ, вул. Глибочицька, 5., та станом на 01.01.2007 року та станом на 31.12.2009 року балансова вартість зазначеного об'єкту складає 10 074 318 грн.. Згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 15.1. «Капітальне будівництво»за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року капітальне будівництво зазначеного об'єкту станом на 01.01.2007 року становить 2 436 688,30 грн., дебетовий оборот за перевіряємий період становить 102 795,11 грн., капітальне будівництво станом на 31.12.2009 року становить 2 539 483,41 грн.

Працівниками ДПІ у Шевченківському районі м. Києва 23.04.2010 року проведена інвентаризація за адресою м. Київ, вул. Глибочицька, 5 та встановлено, що за цією адресою ніяких споруд немає, будівництво не ведеться, а значить відсутні будівлі і споруди, які рахуються на балансі позивача, вартістю 10 074 318 грн. та по яких проведено капітальне будівництво на суму 2 539 483,41 грн.

Зазначений комплекс будівель, загальною площею 2 234,7 кв.м., був придбаний позивачем 26.04.2001 року за договором із ЗАТ «Український промислово-фінансовий концерн «Славутич».

Станом на 2003 та 2004 рік зазначені приміщення були зруйновані на 80% та належали до категорії непридатних для нормальної експлуатації, що підтверджується висновком Держбуду України в особі Науково-дослідного інституту будівельних конструкцій від 16.09.2003 року та висновком Науково-технічного центру «Стройнаука».

З цією метою позивачем укладено договір підряду № 538-776003-75D від 31.03.2005 року з Науково-реставраційною виробничою фірмою «Реставрація», предметом якого було розбирання/демонтаж конструкцій існуючих будівель за вищезгаданою адресою.

Роботи виконані та оплачені у травні-липні 2005 року, що підтверджується актами № 1 від 11.05.2005 року, № 2 від 31.05.2005 року, № 3 від 15.06.2005 року, № 4 від 19.07.2005 року.

За змістом пункту 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складаються під час їх здійснення, а якщо це неможливо - безпосередньо після їх закінчення.

Згідно з п.п. 15 ч.1. ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», органи податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають, зокрема, право вимагати  від керівників підприємств, що перевіряються в ході планових та позапланових виїзних перевірок, проведення інвентаризацій основних фондів, товарно-матеріальних цінностей та коштів, у разі відмови у проведенні таких інвентаризацій або при проведенні адміністративного арешту активів - звернутися до суду щодо спонукання до проведення таких інвентаризацій.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що відповідач не наділений повноваженнями проводити інвентаризацію на підприємстві, а тому акт інвентаризації, на який відповідач посилається в Акті перевірки не може вважатися належним доказом порушення податкового законодавства, та не є первинним документом, на підставі якого фіксується факт здійснення певної операції.

Відповідно до п. 4.9. Закону України «Про податок на додану вартість», якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація розглядається для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів 1 групи - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Абзац 2 цього ж пункту встановлює, що дане правило не поширюється на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках,  коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

Здійснення позивачем ліквідації основних фондів за власним рішенням не виключає застосування абз. 2 п. 4.9 ст. 4 зазначеного Закону та відповідно не тягне за собою виникнення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, оскільки ліквідація основних фондів фактично відбулась внаслідок, того що будівлі підлягали зносу як такі, що створювали загрозу для оточуючих, тобто не могли використовуватись за призначенням.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п.15.1.1. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», строк визначення податковою службою податкових зобов'язань за даною операцією сплив у 2008 році.

Позивач належним чином відобразив зазначену операцію та подав декларації з податку на  додану вартість в тих періодах, коли був здійснений демонтаж та розбирання будівель, а саме в травні - липні 2005 року.

Податкові повідомлення-рішення № 0003582304/0 від 17.05.2010 року та № 0003582304/1 від 15.07.2010 року в частині нарахування податку на додану вартість не відповідають вищевказаним вимогам закону, а тому піддягають скасуванню.

Доводи апелянта, що правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень № 0003021705/0 від 14.05.2010 року та № 0003021705/1 від 13.07.2010 року, не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Твердження відповідача про порушення п.п. 8.1.2, п.8.2 ст. 8, ст. 17, п.п. «а»п. 19.2. ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», оскільки підприємством не перераховано податок з доходів фізичних осіб за 2009 рік у сумі 5 396,36 грн. є не обґрунтованими, так як з картки рахунку 64.1.1. станом на грудень 2009 року, де відображена вищезгадана заборгованість, а також картки цього рахунку станом на січень 2010 року та за період з 01.07.2010 року по 22.09.2010 року, які складені на підставі первинних документів вбачається, що після проведення перевірки позивач сплатив спірну суму податку та мав переплату з цього податку.

Відповідно до п.п. «а»п. 17.2. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів (ніж у п. 17.1.), в даному випадку, є: для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент.

Відповідно до п. 1.15. цього ж закону, податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.   

Відповідно до п.п. 8.1.1. цього закону, податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Умовою для покладання на позивача обов'язку з утримання податку є встановлення факту сплати доходу на користь фізичної особи.

В даному випадку позивач безпосередньо фізичним особам дохід не виплачував, медичні або інші послуги фізичним особам не надавав, а отже підстав для покладання на нього обов'язку з нарахування і сплати податку в цій частині немає.

Відповідач не довів, що кошти, перераховані ТОВ «Асістанський центр «Ел.Ай.Сі Асістанс», не відповідають ознакам цільової благодійної допомоги, визначеній у п.п. 9.7.4. вищенаведеного закону, яка надається резидентами - юридичними або фізичними особами у будь-якій сумі (вартості) закладу охорони здоров'я для компенсації вартості платних послуг з лікування платника податку і не підлягає включенню до оподатковуваного доходу.

Відповідно до п.п. 4.3.2. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»суми коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону, не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу.

Помилковим є висновок податкового органу про порушення позивачем абз. «е»п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, абз. «в»п.п. 17.2 ст. 17, п.п «а»п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», так як ним не доведено, що отримані кошти на організацію прийомів іноземних делегацій, у вигляді сервісних послуг є доходом фізичних осіб.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України  доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.   

Згідно ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірність прийнятих спірних податкових повідомлень - рішень, у зв'язку з цим колегія суддів погоджується  висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи апелянта не ґрунтуються на належній доказовій базі та правильному трактуванні норм права.

Суд першої інстанції вірно застосував норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», та Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 41, 158, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України,  колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2010 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 21.03.2011 року.

Головуючий суддя:                                                                                           Бистрик Г.М.

Судді:                                                                                                                 Сорочко Є.О.

                                                                                                                           Усенко В.Г.