Постанова

від 21.03.2011 по справі 19/318

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

19/318

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

16.03.2011 р.           справа №19/318

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:суддівПриходько І. В.,Акулової Н. В., Гези Т. Д.

за участю  представників сторін:                                                                             

від позивача:не з'явився;

від відповідача:не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

приватного підприємства «Євродом»м.Лисичанськ Луганської області

на рішення господарського суду

Луганської області

від16.12.2010р.

у справі№19/318 (суддя Косенко Т. В.)

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика будівельних сумішей «БудМайстер»м.Павлоград Дніпропетровської області

до приватного підприємства «Євродом»м.Лисичанськ Луганської області

простягнення 17 643,32грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фабрика будівельних сумішей «БудМайстер»(далі –Товариство) звернулось до господарського суду  Луганської області з  позовом  до приватного підприємства «Євродом»(далі –Підприємство) про стягнення боргу у розмірі  13 922,54грн., неустойки в сумі  2 492,25грн., інфляційних   в сумі 188,35грн., 3% річних у розмірі 1 040,18грн.

Рішенням господарського суду Луганської області від 16.12.2010р. у справі №19/318 позовні вимоги Товариства задоволені у повному обсязі з мотивів їх доведеності та обґрунтованості щодо стягнення суми основного боргу і  вірного розрахунку суми неустойки, інфляційних та 3% річних.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Підприємство  звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, висновки, що викладені в рішенні господарського суду, не відповідають обставинам справи. Зокрема, апелянт посилався на те, що судом першої інстанції не було належним чином з'ясовано фактичний стан розрахунків між сторонами та не встановлено в який саме спосіб відбулась поставка товару (автотранспортом, залізницею або само вивозом), що, на його думку, призвело до помилкового висновку суду щодо правомірності нарахування інфляційних, 3% річних та неустойки.     

У судове засідання 16.03.2010р. представники сторін не з'явились, хоча про час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с.74-75).   

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти вимог скаржника заперечував, вважає рішення обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи ті обставини, що в апеляційній скарзі заявник посилається тільки на документи, які знаходяться в матеріалах справи та досліджувались господарським судом, а також, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд встановив наступне.

02.01.2008р. між сторонами був укладений договір поставки №167 (далі –Договір), за умовами якого постачальник (позивач) зобов'язався поставити, а покупець (відповідач) сплатити і прийняти товар в асортименті, сортаменті, номенклатурі і за цінами зазначеними в специфікаціях, у кількості і терміни, відповідно до замовлення. Специфікації, замовлення є невід'ємною частиною договору (п.1.1 Договору).

Згідно п. 12.4 Договір   вступає в силу з моменту підписання його обома сторонами та діє до 31.12.2008р., а в частині взаєморозрахунків –до повного виконання.

Сторони також підписали до Договору специфікацію №1 від 01.02.2008р., якими передбачили найменування товару, його кількість, одиницю вимірювання, ціну за одиницю  з доставкою залізницею ті автотранспортом, рекомендовану роздрібну ціну.  

Договір та вказана специфікація підписані представниками обох сторін та скріплені печатками.

Відповідно до стверджень позивача, спірна партія товару була передана відповідачу згідно видаткової накладної №511 від 05.03.2008р (копія –а.с.10) на загальну суму 24 922,54грн. на  виконання  саме умов  Договору №167, про що свідчить  підпис  особи  у  графі „Принял” цієї накладної. Повноваження особи від імені Підприємства отримувати товар підтверджується наявною у матеріалах справи довіреністю серії ЯОП №915493 від 03.03.2008р. (копія –а.с.11).

Крім того, судова колегія зазначає, що проти факту отримання товару не заперечував і відповідач у письмових поясненнях до суду та у скарзі. Отже, факт  поставки  товару не заперечувався жодною із сторін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.

Положеннями ст. 334 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому переданням майна вважається вручення його, зокрема, перевізникові для відправлення майна.

З копії видаткової накладної №511 від 05.03.2008р. вбачається, що поставка товару відбувалась за умовами доставки постачальником на склад покупця. Зі змісту зазначеного вбачається, що поставка відбулась постачальником саме автотранспортом, оскільки при поставці залізницею за загальним правилом факт поставки відбувається з моменту передачі товару до перевезення залізниці, при цьому доставка контрагентом саме на склад покупця виключається, при передачі залізниці складаються відповідні перевізні документи. Таких перевізних документів сторонами до суду першої інстанції надано не було.

З огляду на вказане, судовою колегією не приймаються до уваги заперечення апелянта щодо недоведеності матеріалами справи способу, за яким відбулась поставка за Договором.  

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).  

Пунктом 5.1 Договору сторони встановили, що покупець здійснює оплату за отриманий товар з відстрочкою оплати, яка становить: 30 календарних днів при поставці товару автотранспортом постачальника.

Згідно п. 5.2 Договору, сторони передбачили, що в разі сплати з відстрочкою платежу розрахунки по кожній партії товару здійснюються у розмірі повної вартості поставленого товару шляхом переказу на розрахунковий рахунок постачальника окремими платіжними дорученнями за кожен окремий виставлений рахунок-фактуру, обов'язково вказуючи в платіжному дорученні номер видаткової накладної.

Відповідачем було частково здійснено оплату за отриманий товар в сумі 11 000грн., що підтверджується копіями платіжних доручень №1164 від 07.05.2009р.. №1186 від 18.05.2009р. та №1482 від 14.10.2009р. (а.с.37-39).

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів сплати товару на залишкову  суму 13 922,54грн., судова колегія вважає цілком вірним висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги Товариства в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі 13 922,54грн. є обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.

За приписом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на правильне нарахування (з 05.04.2008р. по 30.09.2010р.), позовні вимоги в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 188,35грн. та 3% річних у розмірі 1 040,18грн. обґрунтовані та правомірно задоволені судом першої інстанції.

         Приймаючи рішення щодо вимог про стягнення неустойки, що нарахована позивачем в розмірі  2 492,25грн., суд  першої  інстанції  правомірно врахував п. 10.2 Договору, яким сторони передбачили сплату покупцем неустойки в разі прострочення оплати товару у вигляді штрафу в розмірі 10% від суми постачання та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в цієї частині.

Згідно з п.4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Інші доводи скаржника судовою колегією не приймаються, оскільки спростовуються  вищевикладеним  та  не спростовують висновки суду першої інстанції.

         Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України  рішення господарського суду Луганської області від 16.12.2010р. у справі №19/318 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.

         Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відкритого приватного підприємства «Євродом»м.Лисичанськ Луганської області на рішення господарського суду Луганської області від 16.12.2010р. у справі №19/318 залишити без задоволення, рішення господарського  суду Луганської області від 16.12.2010р. у справі №19/318–без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк  та може бути оскаржена  до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий суддя                                                             І. В. Приходько

                     Судді                                                             Н. В. Акулова

                                                                                            Т. Д. Геза

Надруковано: 5 прим.

1-позивачу

2-відповідачу

3-у справу

4-ГСДО

5-ДАГС