Постанова

від 29.03.2011 по справі 11/170-10

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2011 року                                                 Справа №11/170-10

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П.,  суддя Ільїн О.В., суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Голозубовій О.І.

за участю представників сторін:

позивач –не з’явився;

відповідач - не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу  відповідача (вх. №140С/1-35) на рішення господарського суду Сумської  області від 08 грудня 2010 року по справі №11/170-10

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про виселення орендаря з орендованого нежитлового приміщення, -

встановила:

Рішенням господарського суду Сумської  області від 08 грудня 2010 року по справі №11/170-10  (суддя Зражевський Ю.О.) позов задоволено. Виселено ФОП ОСОБА_2 з орендованого приміщення. Стягнуто з відповідача на користь позивача держмито в сумі 85 грн.; витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  в сумі 236 грн.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові  відмовити.

У судове засідання учасники процесу не з’явились, повноважних представників до суду не направили, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату і місце судового розгляду були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх. 2700), в якому просив відмовити відповідачу у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін, а також просив розглянути справу без участі представника позивача.

Колегія суддів розглянула апеляційну скаргу відповідача, перевірила матеріали справи і встановила наступне.

Між позивачем, ФОП ОСОБА_1 та відповідачем, ФОП ОСОБА_2, було укладено договір оренди від 21.11.2006 р., відповідно до умов якого позивач зобов’язувався передати відповідачу у строкове платне користування приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 55 кв. м., яке надавалось орендарю для розміщення аптеки.

Позивач, ФОП ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив виселити відповідача –ФОП ОСОБА_2 із орендованого нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 55 кв. м., яке надавалось орендарю для розміщення аптеки.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він не мав наміру продовжувати строк дії договору з відповідачем, у зв’язку з чим завчасно попередив про своє рішення орендаря листами від 31.05.2010 р., 27.07.2010 р. та 10.11.2010 р.

Однак, відповідач не зважаючи на закінчення строку дії договору оренди від 21.11.2006 р. орендоване приміщення не звільнив, а користується до теперішнього часу майном, належним на праві власності позивачу, безпідставно і протизаконно, чим порушує норми чинного законодавства.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.12.2010 р. позов задоволено та виселено відповідача з займаного нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 55 кв. м., а також стягнуто з відповідача на користь позивача 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

Відповідач із рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові  відмовити.

В апеляційній скарзі та доповненні до неї, відповідач посилається на те, що в судовому рішенні йдеться мова про якийсь неіснуючий договір суборенди від 02.02.2009 р., який, як стверджує заявник, вона не укладала.

У матеріалах справи міститься відповідь адвоката ОСОБА_3 на попередження від 29.10.2010 р., адресована ФОП ОСОБА_1, в якій зазначено, що попередження позивача від 27.07.2010 р. підлягає відхиленню, оскільки кінцевий термін закінчення договору визначений 31.01.2011 р.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до розділу 4 вказаного договору  строк оренди складає 364 дні та починає перебіг з моменту підписання договору; пунктом 4.2 договору передбачено, що сторона, яка ініціює припинення договору оренди повинна повідомити в строк за три місяці до дати закінчення дії цього договору про  намір не продовжувати його дію.

Згідно ст. 629 та ст. 530 Цивільного кодексу України договір є обов‘язковим для виконання сторонами. Зобов‘язання повинні  виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до  п. 1.4. оглядового листа ВАС України від 20.04.2001р. № 01-8/481 «Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними об’єкт оренди у період дії відповідного договору не може  бути об’єктом оренди за іншим договором, укладеним пізніше.

Позивач зазначає, що на момент підписання договору суборенди від 02.02.2009 р. між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_2 діяв договір оренди, укладений між позивачем та відповідачем від 21.11.2006р.

У свою чергу, позивач, як власник спірного приміщення письмової згоди на укладення договору суборенди не надавав. Також позивач зазначає, що єдиним  чинним договором оренди є договір оренди нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, укладений між позивачем та відповідачем 21.11.2006 р., а тому є підстави вважати договір суборенди від 02.02.2009р., на який посилається відповідач, неукладеним, тобто таким, який не породжує для його сторін права та обов’язки.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України статті 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до п. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як встановлено господарським судом першої інстанції, строк дії договору оренди від  21.11.2006 р. закінчився  21.11.2010 р.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 291 Господарського Кодексу України встановлено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідач, в порушення умов договорів оренди, не звільняє приміщення позивача.

Відповідно  до ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. У зв’язку з чим, позивач звернувся до суду  з вимогою виселення відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного Кодексу України у разі припинення договору найму, наймач  зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була  одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів вважає, що позивач надав, а господарський суд належним чином дослідив та оцінив докази того, що відповідач порушив вимоги чинного законодавства щодо звільнення орендованого нежитлового приміщення в зв’язку з припиненням дії договору оренди.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку що вимоги позивача щодо виселення ФОП ОСОБА_2 із займаного нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 55 кв.м., що використовується під розміщення аптеки є правомірними, ґрунтуються на нормах чинного законодавства і підлягають задоволенню.

Відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Сумської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного документального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених в апеляційній скарзі тверджень.

Разом з тим, відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не повідомив його належним чином про час та дату розгляду справи, а розглянув її за відсутністю представника відповідача, чим порушив норми процесуального права. Крім того, відповідач зазначає про ненаправлення судом першої інстанції на його адресу копії рішення.

Колегія суддів вважає такі твердження відповідача безпідставними, оскільки відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвала господарського суду Сумської області про порушення провадження у справі від 26.11.2010 р. була направлена на адресу відповідача, вказану позивачем у позовній заяві та зазначену сторонами у договорі оренди від 21.11.2006 р.

Відповідач ухвалу від 26.11.2010 р. отримав особисто, що підтверджується підписом на повідомленні про вручення поштового відправлення.

Відповідач своїми правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України не скористався, хоча про дату і місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Слід зазначити, що відсутність відповідача жодним чином не вплинула на прийняття місцевим господарським судом рішення по суті спору, оскільки суд вправі розглянути справу за відсутністю будь-якої із сторін, якщо в матеріалах справи є всі наявні докази, необхідні для розгляду справи у встановленому порядку. А згідно з приписами статті 75 Господарського процесуального кодексу України правом господарського суду є розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

Твердження відповідача про ненаправлення судом першої інстанції на його адресу копії рішення, колегія суддів вважає також необґрунтованими, оскільки рішення було направлено на адресу відповідача.

За таких обставин, колегія суддів визнає необґрунтованість та безпідставність тверджень відповідача про порушення судом першої інстанції його процесуальних прав.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Сумської  області від 08 грудня 2010 року по справі №11/170-10 прийняте при належному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до чинного матеріального та процесуального законодавства і підстави для його скасування відсутні, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача  задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

          Рішення господарського суду Сумської  області від 08 грудня 2010 року по справі №11/170-10 залишити без змін.

          Головуючий суддя                                                             Бондаренко В.П.  

                                 Суддя                                                            Ільїн О.В.  

                                 Суддя                                                           Медуниця О.Є.          

 Повний текст постанови підписаний 21.03.2011 року.