Постанова

від 05.04.2011 по справі 17/224/10

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

              

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"05" квітня 2011 р.

Справа № 17/224/10

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:   Мирошниченко М. А.,

суддів:   Бєляновського В. В., Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання   -  Риковій О.М..,

за участю :

позивача ФОП ОСОБА_1  

представника відповідача ФОП ОСОБА_2 –ОСОБА_3 (за дорученням),

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення господарського суду Миколаївської області від 08.02.2011 р.

по справі №17/224/10

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення заборгованості у розмірі 22374,31 грн. за договором оренди обладнання № П-00000104 від 01.10.2008 р.

  ВСТАНОВИЛА:   

            27.12.2010 р. (вх.№4991) Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі –позивач) звернулась до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця  ОСОБА_2 (далі –відповідач) 18 720 грн. основного боргу, 1415,50 грн. інфляційних втрат, 2014,95 грн. –10% річних, 223,86 грн. пені за період з 12.11.2009 р. по 01.02.2010 р., а також 223,74 грн. –витрат державного мита та 236 грн. –витрат на ІТЗ судового процесу (а.с.2-6). Свої  вимоги він мотивував наступним.

01.10.2008 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди обладнання №00000104  (далі Договір), відповідно до умов якого, орендодавець (позивач) передає, а орендар (відповідач) приймає в тимчасове володіння та користування на умовах оренди обладнання для приготування кави, яке є власністю орендодавця.

Відповідно до специфікації та акту прийому-передачі відповідачу було передано в оренду 12 автоматів для приготування гарячих напоїв.

Позивач у позові зазначив, що пунктом  5.1 договору сторони визначили плату за оренду автоматів у розмірі 600,00 грн. на місяць за кожний автомат. Орендна плата сплачується орендодавцю у гривні не пізніше 5 числа кожного місяця в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок останнього.

Згідно п.4.2 договору термін оренди складає 1 рік з моменту прийняття майна, що орендується за актом прийому - передачі.

          Пунктом 4.4. договору сторони передбачили, в разі, якщо орендар продовжує користуватись майном, що орендується після закінчення строку договору, визначеного п.4.2 даного договору, а орендодавець протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору не заявить про його припинення або зміну умов договору, то договір вважається пролонгованим на один рік на тих самих умовах.

Оскільки, на думку позивача, строк дії договору закінчився 01.10.2009р., але  відповідач продовжував користуватись зазначеним майном та не повернув його після закінчення строку дії договору, то на підставі п.4.4 договору - останній продовжував діяти.

29.01.2010р. відповідач повернув два автомати, а 01.02.2010р. повернув ще десять автоматів. При цьому орендна плата за користування майном за листопад, грудень, січень   відповідачем сплачена не була.

В вересні 2010 р. позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 17 274,50 грн. за період користування майном до 18.11.2009 року, а також просив суд стягнути неустойку за затримку передачі орендованого майна.

Рішенням господарського суду Миколаївської області по справі №7/98/10 від 08.11.2010р., яке набрало законної сили, з відповідача була стягнута заборгованість по орендній платі станом на 12.11.2009р. (а.с.16-18). Також, як зазначає позивач,  вказаним рішенням встановлено, що дія договору була продовжена сторонами і відповідач продовжував користуватись майном до 01.02.2010 р.

Таким чином, у відповідача, який порушив свої зобов'язання щодо своєчасного і повного внесення оплати за користування майном, утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 18720,00 грн. за період з 12.11.2009 р. по 01.02.2010 р.  В обґрунтування  позову позивач послався на ст. ст. 11, 526, 610, 625, 759 ЦК України, ст. ст. 1, 2, 35, 54, 55, 56, 57 ГПК України.

Рішенням господарського суду Миколаївської області  від 08.02.2011 р. (суддя Коваль С.М..) позов задоволено у повному обсязі (а.с.36-39).  Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується несвоєчасне виконання відповідачем зобов’язань за Договором по оренди обладнання №00000104, а відтак, відповідач порушив своїм зобов’язання  щодо своєчасного і повного внесення оплати за користування майном, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем, яка станом на день розгляду спору склала 18 720,00 грн.

Враховуючи відсутність доказів повернення орендованого обладнання позивачу, місцевий суд дійшов висновку, що останнім цілком правомірно нараховано відповідачу до стягнення неустойки у вигляді пені за період користування орендованим обладнанням з 12.11.2009р. по 12.05.2010р. у розмірі 223,86 грн., інфляційних витрат у розмірі 1415,50 грн., 10% річних у розмірі 2 014,95 грн. В обґрунтування такого рішення суд послався на ст. ст. 526, 612,  625, 629, 762  ЦК України, ст. ст. 193 ГК України та ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 80, 82-85 ГПК України.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № 874/11), в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 08.02.2011 р. по справі №17/224/10 та постановити нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення суми у розмірі 22 374 грн. –залишити без задоволення.

Свою позицію щодо необхідності скасування рішення місцевого суду скаржник обґрунтував наступним.

Як зазначає скаржник, що спір між ним та позивачем з приводу спірного договору та відповідальності за його положення вже розглядався господарським судом Миколаївської області, внаслідок чого було прийнято рішення, за яким на користь позивача з відповідача стягнута сума заборгованості. Відповідно до ст. 80 ГПК України спір між тими ж самими сторонами з одного й того ж предмету є неприпустимим. А тому, суд повинен відмовити у відкриті провадження по справі. Таким чином,  судом порушено норми процесуального права.

Скаржник вважає, що  вимоги позивача та твердження щодо продовження існування спірного договору є безпідставними, т. я. повернення обладнання не відбулось через дії самого позивача, який відмовлявся від отримання майна та всіляко ухилявся від складання акту приймання-передачі. Тому, на думку скаржника, покладення відповідальності на відповідача за дії самого позивача суперечить принципам, визначених ЦК України. Крім того, свідченням отримання позивачем коштів у відповідному обсязі є надіслання позивачем на адресу скаржника  електронного листа із пропозицією щодо поліпшення співпраці. Подібні пропозиції не надходять несумлінним контрагентам та свідчать про дотримання відповідачем прийнятих на себе зобов’язань. В обґрунтуванні апеляційної скарги скаржник також послався на ст. 80, 93, 104 ГПК України.

          Одночасно скаржником подано клопотання про відновлення процесуального строку для подання апеляційної скарги, передбаченого ст. 93 ГПК України.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 14.03.2011 р. відновлено скаржнику строк для подання апеляційної скарги, прийнято її до свого провадження та призначено до розгляду на 05.04.2011 р. о 14.30, про що учасники процесу, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

У письмовому відзиві на скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду - без  змін.

Фіксування судового засідання здійснювалось за допомогою технічних засобів.

Представник  скаржника (відповідача) в усних поясненнях наданих суду підтримав скаргу і просив задовольнити на викладений у ній підставах.

Позивач  в усних поясненнях наданих суду просив залишити скаргу без задоволення.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні  оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши доводи викладені в  апеляційній скарзі, наявні у матеріалах справи докази та обставини справи, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права,  судова колегія встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи,  що 01.10.2008 р. між позивачем та відповідачем  було укладено договір оренди обладнання №П~00000104 (надалі - Договір), згідно умов якого орендодавець (позивач) передає, а орендар (відповідач) приймає в тимчасове володіння та користування на умовах оренди обладнання для приготування кави, яке є власністю орендодавця.

Відповідно до специфікації та акту прийому-передачі відповідачу було передано в оренду 12 автоматів для приготування гарячих напоїв.

Відповідно до п. 5,1 договору, сторони визначили плату за оренду автоматів у розмірі 600,00 грн. на місяць за кожний автомат. Орендна плата сплачується орендодавцю у гривні не пізніше 5 числа кожного місяця в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок останнього.

Згідно п.4.2 договору термін оренди складає 1 рік з моменту прийняття майна, що орендується за актом прийому - передачі.

Пунктом 4.4. договору сторони передбачили, в разі якщо орендар продовжує користуватись майном, що орендується після закінчення строку договору, визначеного п.4.2 даного договору, а орендодавець протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору не заявить про його припинення або зміну умов договору, то договір вважається пролонгованим на один рік на тих самих умовах.

З матеріалів справи вбачається, що строк дії договору закінчився 01.10.2009 р., однак, оскільки відповідач продовжував користуватись зазначеним майном, та не повернув його після закінчення строку дії договору, то на підставі п.4.4 договору - останній продовжував діяти.

Слід зазначити, що рішенням господарського суду Миколаївської області по справі №7/98/10 від 08.11.2010 р., яке набрало законної сили, встановлено, що дія договору була продовжена сторонами і відповідач продовжував користуватись майном до 01.02.2010 р.

Згідно зі ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що спірним договір був пролонгований на той саме строк, і  на тих саме умовах, а відтак, посилання  скаржника на те, що договір не був пролонгованим є безпідставним та хибним.

Як свідчать матеріали справи, що 29.01.2010 р. відповідач повернув два автомати, що підтверджується накладною від 29.01.2010 р., а 01.02.2010р. відповідач повернув ще десять автоматів.

Матеріали справи свідчать, і ця обставина встановлена місцевим судом, що зобов'язання за вказаним договором позивачем були виконані повністю, проте відповідач в порушення умов договору, не сплатив орендну плату за користування зазначеним вище майном за листопад 2009 р., грудень 2009 р., січень 2010 р., а відтак, у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 18 720,00 грн.

Згідно приписів ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Вимогами статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

В свою чергу ст. 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В свою чергу невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата орендної плати за користування відповідачем обладнання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

Слід також зазначити, що рішенням господарського суду Миколаївської області від 08.11.2010 р. по справі №7/98/10, на яке посилається в своїй скарзі скаржник, як на підставу звільнення його від відповідальності, з відповідача на користь позивача була стягнута заборгованість по орендній платі за договором оренди обладнання №П~00000104  від 01.10.2008 р. до 12.11.2009 р.

Таким чином, оцінюючи довід скаржника, що рішенням господарського суду Миколаївської області від 08.11.2010 р. по справі №7/98/10 на користь позивача з відповідача вже стягнута сума заборгованості за тим самим договором оренди обладнання, а відтак, враховуючи положення ст. 80 ГПК України, спір між тими ж самими сторонами з одного й того ж предмету є неприпустимим, а тому, суд повинен був відмовити у відкриті провадження по справ,  судова колегія приходить до висновку, що він є хибним, суперечить фактичним обставинам, та спростовується матеріалами справи.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що вимога позивача про стягнення заборгованості за період з 12.11.2009 р. по 01.02.2010 р. обґрунтована, і, місцевий суд,  враховуючи вищезазначені норми матеріального права, вмотивовано задовольнив її.

Слід зазначити, що скаржник, який у скарзі просив скасувати рішення в повному обсязі, тобто і в частині стягнення заборгованості, не навів суду апеляційної інстанції  будь-яких доводів, які б спростовували висновки місцевого суду в цій частині, і не надав  належних доказів, які б спростовували наявність вказаної заборгованості, хоча, в разі незгоди щодо наявності вказаного боргу, такий обов’язок, згідно приписів ст.33 ГПК України, покладено на нього, а відтак, вимога скаржника про скасування рішення місцевого суду в частині стягнення боргу необґрунтована і не підлягає задоволенню.

Оцінюючи висновки місцевого суду щодо стягнення з відповідача пені, 10 % річних та збитків від інфляції судова колегія встановила наступне.

          Відповідно до правил ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, що відповідно до  п. 5.1 договору встановлений строк для здійснення відповідачем орендної плати за користування обладнання, (а саме:  не пізніше 5 числа кожного місяця), був порушений, і, існуюча заборгованість за вказаним договором не погашена відповідачем, про що зазначалось вище.

Таким чином, враховуючи, що у відповідача є заборгованість перед позивачем по орендним платежам за користування зазначеним вище обладнанням, то у позивача були усі  правові підстави вимагати нарахування індексу інфляції на вказану суму заборгованості.

                На думку судової колегії, позивачем правомірно, у відповідності до приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахований індекс інфляції на вказану суму заборгованості за період  листопад 2009 р., грудень 2009 р., січень 2010 р. у розмірі 1 415,50 грн.

Відповідно до приписів п. 9.1 Договору встановлено, що орендар сплачує орендодавцю 10% річних  від несплаченої суми за користування чужими грошовими коштами.

Крім того, відповідно до положень ст. ст.  9,  627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням   вимог  цього  Кодексу,  інших  актів  цивільного законодавства,  звичаїв  ділового  обороту,  вимог  розумності  та справедливості. Тобто визначений один із загальних принципів договірних правовідносин - принцип свободи договору. При цьому не має значення, які це умови - істотні, або ті, які сторони узгодили виключно за власною згодою. Якщо умова виконання закріплена у договорі, вона є обов'язковою для сторін та є критерієм належності виконання.

                 Таким чином, враховуючи вищевикладене та те, що у відповідача є заборгованість перед позивачем по сплаті платежів за користування майном, то у позивача були правові підстави вимагати стягнення 10 % річних.

              Перевіривши наданий позивачем розрахунок розміру 10 % річних, судова колегія дійшла висновку, що його зроблено правильно.

              З огляду на викладене, судова колегія вважає, що місцевим  судом правомірно задоволено вимогу позивача про стягнення 10 % річних у розмірі 12 014,95 грн.

          Також, на думку судової колегії, позивачем правомірно нарахована пеня, оскільки сторони передбачили у п. п. 9.1 Договору встановлено, що орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

          З огляду на викладене, судова колегія вважає, що місцевим судом правомірно задоволено вимогу позивача про стягнення пені  за листопад 2009 р., грудень 2009 р. та січень 2010 р. у розмірі 223,86 грн.

На думку судової колегії, місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи,  дав  повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права.

Наведені відповідачем у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому, не можуть бути підставою для скасування судового  рішення.

                  Будь-яких інших доводів, щодо незаконності рішення місцевого суду та допущення ним порушень норм матеріального та процесуального права, крім вищезазначених та визнаних апеляційною інстанцією необґрунтованими та безпідставними, скаржник  не навів.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України рішення місцевого суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків місцевого  суду,  а відтак, підстав передбачених ст.104 України, для його скасування і задоволення апеляційної скарги   немає.

На підставі викладеного та керуючись  ст.ст. 99,101-105  ГПК  України, колегія суддів  –

ПОСТАНОВИЛА:

          Рішення господарського суду Миколаївської області від 08.02.2011 р. у справі №17/224/10–залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на зазначене судове рішення –без задоволення.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                                               Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                               Бєляновський В. В.

                                                                                                            ОСОБА_4

Повний текст постанови підписано 05.04.2011 р.