Рішення

від 31.03.2011 по справі 30/40

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  30/40

31.03.11

За позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю «Екобуд»

До     Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»

Про   визнання додаткових угод до кредитного договору недійсними

                                                                                                 Суддя  Ващенко Т.М.                                                                                                                                                  

Представники сторін:

Від позивача        не з’явився

Від відповідача   Молодюк А.Л. –представник за довіреністю № 21/199 від 03.09.10.

Рішення прийнято 31.03.11. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в зв’язку з оголошеною в судовому засіданні перервою з 10.03.11. по 31.03.11.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Екобуд»до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»про:

- визнання недійсним п. 1 Додаткової угоди № 3 від 14.03.08., яким внесено зміни до п. 2.1 Кредитного Договору № 76/07 від 12.09.07., в частині надання Позичальнику кредитних коштів в іноземній валюті;

- визнання недійсним п. 1 Додаткової угоди № 4 від 24.03.08., яким внесено зміни до п. 2.1 Кредитного Договору № 76/07 від 12.09.07., в частині надання Позичальнику кредитних коштів в іноземній валюті;

- визнання недійсним п. 1 Додаткової угоди № 5 від 26.05.08., яким внесено зміни до п. 2.1 Кредитного Договору № 76/07 від 12.09.07., в частині надання Позичальнику кредитних коштів в іноземній валюті;

- визнання недійсним п. 1 Додаткової угоди № 6 від 10.06.08., яким внесено зміни до п. 2.1 Кредитного Договору № 76/07 від 12.09.07., в частині надання Позичальнику кредитних коштів в іноземній валюті;

- визнання недійсним п. 1 Додаткової угоди № 7 від 27.08.08., яким внесено зміни до п. п. 2.1, 2.3 Кредитного Договору № 76/07 від 12.09.07., в частині надання та повернення Позичальником кредитних коштів в іноземній валюті;

- визнання недійсним п. 1 Додаткової угоди № 8 від 06.10.08., яким внесено зміни до п. 2.1 Кредитного Договору № 76/07 від 12.09.07., в частині надання Позичальнику кредитних коштів в іноземній валюті;

- визнання недійсним п. 1 Додаткової угоди № 9 від 10.10.08., яким внесено зміни до п. п. 2.1, 4.4.9 Кредитного Договору № 76/07 від 12.09.07., в частині надання Позичальнику кредитних коштів та повернення процентів за користування кредитом в іноземній валюті.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Додаткові угоди до Кредитного Договору № 3 від 14.03.08., № 4 від 24.03.08., № 5 від 26.05.08., № 6 від 10.06.08., № 7 від 27.08.08., № 8 від 06.10.08., № 9 від 10.10.08., як господарське зобов’язання, не відповідають вимогам закону і згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України можуть бути визнаними судом недійсними повністю або в частині.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.11. порушено провадження у справі № 30/40; розгляд справи було призначено на 10.03.11. о 12-00.

В судовому засіданні 10.03.11. представником відповідача було подано письмовий відзив на позов відповідно до якого Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Київ»просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю з підстав, викладених в відзиві.

В судовому засіданні 10.03.11. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 31.03.11. о 11-10.

23.03.11. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано заяву про залучення до участі в розгляді справи № 30/40 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.11. відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в задоволенні заяви про залучення їх до участі в розгляді справи № 30/40 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

В судовому засіданні 31.03.11. представник відповідача проти позову заперечує.

Представник позивача в судове засідання 31.03.11. не з’явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 30/40.

Розглянувши подані матеріали справи, та заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.09.07. між Публічним акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» (далі –Кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екобуд»(далі – Позичальник) було укладено Кредитний Договір № 76/07 (далі –Договір), відповідно до умов якого (п.2.1) Кредитодавець надає позичальнику кредит на поповнення обігових коштів для здійснення статутної діяльності, пов’язаної з будівництвом нерухомості на наступних умовах: сума кредиту 18 000 000,00 грн., строк користування кредитом з 12.09.07. по 11.09.08. (включно), розмір плати за користування кредитом 16% річних.

Відповідно до п. 10.2 Договору, зміни та доповнення до цього Договору вносяться тільки за домовленістю сторін та оформлюються додатковими угодами до цього Договору.

Згідно зі ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

В подальшому між позивачем та відповідачем було укладено ряд додаткових угод, якими вносились зміни до Кредитного Договору № 76/07, зокрема, в частині зміни розміру кредиту, валюти кредиту, відсоткової ставки за користування кредитом, порядку та строків повернення кредиту.

Так, Додатковою угодою № 3 від 14.03.08. суму кредиту встановлено в розмірі 60 000 000, 00 грн. та 700 000,00 доларів США; розмір плати за користуванням кредитом в національній валюті - 16% річних, в іноземній валюті - 12,5% річних.

Додатковою угодою № 4 від 24.03.08. суму кредиту встановлено 60 000 000,00 грн. та 1 600 000,00 доларів США.

Додатковою угодою № 5 від 26.05.08. пункт 2.1. Договору викладено в наступній редакції: сума кредиту становить 60 000 000,00 грн. та 2 600 000,00 доларів США.

Додатковою угодою № 6 від 10.06.08. суму кредиту встановлено в розмірі 60 000 000,00 грн. та 2 600 000,00 доларів США; строк користування кредитом з 12.09.07. по 01.04.09. (включно); розмір плати за користування кредитом в національній валюті - 25% річних, в іноземній валюті - 19,7% річних.

Відповідно до Додаткової угоди № 7 від 27.08.08. сторонами погоджено, що сума кредиту становить 61 500 000,00 грн. та 2 600 000,00 доларів США, строк користування кредитом з 12.09.07. по 01.04.09. (включно), розмір плати за користування кредитом в національній валюті - 25% річних, в іноземній валюті - 19,7% річних; позичальник повертає кредит наступними траншами: 1500 000,00 грн. - не пізніше 05.09.08., 60 000 000,00 грн. та 2 600 000,00 доларів США - не пізніше 01.04.09.

Додатковою угодою № 8 від 06.10.08. суму кредиту встановлено в розмірі 61 500 000,00 грн. та 2 600 000,00 доларів США. Строк користування кредитом з 12.09.07. по 01.04.09. (включно). Розмір плати за користування кредитом в національній валюті - 25% річних, в іноземній валюті - 20,0% річних.

Згідно Додаткової угоди № 9 від 10.10.08., якою суму кредиту встановлено 58 785 925,73 грн. та 2 600 000,00 доларів США. Строк користування кредитом з 12.09.07. по 09.10.09. (включно). Розмір плати за користування кредитом в національній валюті - 25% річних, в іноземній валюті - 20,0% річних.

Згідно ст. 202, ст. 203, 205, 207  ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися  усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України).

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у зв’язку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України.

Згідно з ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Конституції України не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частина 1 статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов’язань передбачений Господарського кодексу України.

Частиною 2 статті 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.

Так, згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти –гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно зі статтею 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет КМ України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, стаття 1 якого відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій.

Частина 1 статті 5 Декрету КМ України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачає, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

При цьому, відповідно до ч. 2 статті 5 Декрету КМ України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Як встановлено ч. 4 статті 5 Декрету КМ України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (підпункт “в” пункту 4 статті 5 Декрету);  використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт “г” пункту 4 статті 5 Декрету).

Оскільки, станом на день розгляду справи законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.

В своєму Листі Національний банк України “Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті” № 13-210/7871-22612 від 07.12.09. у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Згідно до статей 192, 533, 1054 ЦК України, статті 198 ГК України, статей 32, 44 Закону України “Про Національний банк України”, статей 2, 47, 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, статей 1, 4, 34 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, статей 1, 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійсненну валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Як вбачається з матеріалів справи, Національним банком України було видано відповідачу банківську ліцензію №14, згідно з якою АКБ «Київ»надано право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п. п. 5-11 ч. 2 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», та Дозвіл № 14-1 на право здійснення операцій, визначених п. п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»згідно з додатком до цього дозволу. Так, відповідно до додатку до цього дозволу відповідач має право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

З вищезазначеного вбачається, що відповідач на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу регламентує Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу»(затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.11.04. за № 1429/10028; далі –Положення), яке було розроблено Національним банком України відповідно до вимог статей 5, 11, 13 Декрету, а також статей 7 і 44 Закону України “Про Національний банк України” (пункти 1.1, 1.2 Положення).

Відповідно до пункту 1.5 вказаного Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Таким чином, враховуючи наведене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії  на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.

Отже, відсутність у сторін індивідуальної ліцензії Національного банку України не дає підстав для визнання недійсними кредитних договорів, у яких містяться положення про видачу кредитів у іноземній валюті та сплату відсотків за користування цими кредитами іноземною валютою.

Відсутність у необхідних випадках відповідних індивідуальних ліцензій може бути підставою лише для застування до учасників валютних відносин передбачених законодавством України певних заходів відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини які наводяться позивачем у позовній заяві не відповідають дійсності, оскільки усі вищенаведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання Додаткових угод № 3 від 14.03.08., № 4 від 24.03.08., № 5 від 26.05.08., № 6 від 10.06.08., № 7 від 27.08.08., № 8 від 06.10.08., № 9 від 10.10.08. до Кредитного договору № 76/07 від 12.09.07.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Екобуд»відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

    Суддя                                                                                                       Т.М. Ващенко

Повне рішення складено 06.04.11.