Ухвала

від 26.09.2006 по справі 02-4/6-29

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

02-4/6-29

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

УХВАЛА

26.09.06                                                                                           Справа№ 02-4/6-29

Суддя М. Синчук, розглянувши матеріали справи заяви

кредитора 1: Приватного підприємства “Амікар”, м. Львів,

кредитора 2:Державної виконавчої служби у Галицькому районі м. Львова, м. Львів,

про: порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю “Стелла-2000” (код ЄДРПОУ 30823147), м. Львів,

визнав подані матеріали недостатніми для порушення провадження у справі про банкрутство з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ст. 6 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Статтею 1 цього закону визначено, що грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом.

Рішенням Господарського суду Львівської області №4/1892-15/307 від 23.09.2005 р. з боржника на користь кредитора 1 стягнуто 31'174,78 грн. основного боргу, 2'782,67 грн. пені, 4'738,57 грн. інфляційних нарахувань, 1'083,86 грн. –3% річних, 397,80 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Судом видано наказ на примусове виконання цього рішення.

Рішенням Господарського суду Львівської області №4/196-26/7 від 31.03.2006 р. з боржника на користь кредитора 1 стягнуто 36'783,18 грн. основного боргу, 3'513,05 грн. пені, 7'791,86 грн. інфляційних нарахувань, 2'083,39 грн. –3% річних, 501,72 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Судом видано наказ на примусове виконання цього рішення.

Рішенням Господарського суду Львівської області №4/561-21/65 від 20.04.2006 р. з боржника на користь кредитора 1 стягнуто 2'937,26 грн. пені, 1'983,89 грн. інфляційних нарахувань, 609,83 грн. –3% річних, 102,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Судом видано наказ на примусове виконання цього рішення.

Таким чином, вказаними рішеннями з боржника на користь кредитора 1 стягнуто 67'957,96 грн. основного боргу, 9'232,98 грн. пені, 14'514,32 грн. інфляційних нарахувань, 3'777,08 грн. –3% річних, 1'001,52 грн., 354,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних –платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань. Таким чином, боржник має безспірне грошове зобов'язання перед кредитором 1 на суму 87'604,88 грн. (як вказано вище, відповідно до ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” до складу грошових зобов'язань не зараховуються штрафні снакції –в даному випадку 9'232,98 грн. пені.).

Що стосується вимог кредитора 2, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” кредитором визнається юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'зкових платежів). А грошовим зобов'язанням, як зазначалося вище, визнається зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Заборгованість зі сплати виконавчого збору виникла на підставі Закону України “Про виконавче провадження”, який регулює порядок виконання судових рішень. Цей закон регулює не приватно-майнові, а публічні відносини, відносини, засновані на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні. Тому на підставі п. 2 ст. 1, ст. 4 ЦК України Закон України “Про виконавче провадження” не може визнаватися актом цивільного законодавства.

Таким чином, у боржника не виникло грошового зобов'язання перед кредитором 2 в розумінні ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Враховуючи наведені обставини, суддя приходить до висновку, що у боржника виникло грошове зобов'язання лише перед кредитором 1 на суму 87'604,88 грн., яка є меншою від трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати.

Крім того, суд звертає увагу кредитора 2 на те, що ним не представлено докази повноважень в.о. начальника ДВС.

Відповідно до п. 2 ст. 8 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” суддя господарського суду відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство якщо вимоги кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство, в сумі складають менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 1, п. 3 ст. 6, п. 2 ст. 8 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, п. 1 ст. 62, ст. 86 ГПК України, суддя

У Х В А Л И В:

1.          В прийнятті заяви приватного підприємства “Амікар”, Державної виконавчої служби у Галицькому районі м. Львова про порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю “Стелла-2000” відмовити.

2.          Матеріали заяви повернути кредитору 1.

Суддя                                                                                                       Синчук М.М.