Ухвала

від 07.02.2008 по справі 11-78/2008

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 11- 78\2008 р

Справа № 11- 78\2008 р.                                               

Головуючий у 1 інстанції - Короїд Ю.М. Категорія - ст. 215-3 ч. 2 КК

України (1960 р.).          Доповідач -

Сердюк О.Г.

У  Х 

В  А  Л  А

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

07 лютого 2008 року колегія суддів судової палати з кримінальних справ

апеляційного суду Чернігівської області 

в складі:

головуючого судді -                   Щербакова О.С.     

суддів -                            Сердюка О.Г.,

Широян т.А.

з участю прокурора -                  Томилка М.П.

засудженого -                           ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові  кримінальну справу за апеляцією засудженого

ОСОБА_1 та помічника прокурора Козелецького району Крупини Л.Г. на вирок

Козелецького районного суду Чернігівської області від 22 листопада 2007 року, -

      В С Т А Н О В И Л А:

         Цим

вироком:

 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець АДРЕСА_1, українець, громадянин

України, з середньою освітою, не одружений, не працюючий, раніше судимий

Броварським районним судом Київської області: 03 липня 1998 року за ст.ст. 140

ч. 2, 17, 140 ч. 2, 17, 81 ч. 3, 89 ч. 1 КК України (1960 р.) до 3 років

позбавлення волі з відстрочкою строком на 2 роки; 17 лютого 2003 року за ст.

125 ч. 2 КК України до 1 року обмеження волі з іспитовим строком на 1 рік; 01

липня 1999 року Ватутінським районним судом м. Києва за ст.ст. 222 ч. 3, 43 КК

України (1960 р.) до 3 років 6 місяців позбавлення волі; 18 березня 2004 року

Святошинським районним судом м. Києва за ст. 187 ч. 1, 71 КК України до 5 років

позбавлення волі, 

- засуджений за ст. 215-3 ч. 2 КК України (1960 р.) до 5 років позбавлення

волі.

На підставі ст. 70 ч. 4 КК України, за сукупністю злочинів ОСОБА_1 у строк

покарання зараховано невідбуте покарання за вироком Святошинського районного

суду м. Києва від 18 березня 2004 року і остаточно призначеного покарання у

вигляді 5 років позбавлення волі.

Зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання відбутий строк покарання за

вироком Святошинського районного суду м.Києва від 18 березня 2004 року з 19

грудня 2003 року по 17 липня 2007 року.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним і засуджений за те, що 21 грудня

1998 року знаходячись в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою з

ОСОБА_2 з подвір'я, розташованого в с. Калита Козелецького району незаконно

заволодів транспортним засобом,- 

автомобілем марки ВАЗ-21063 д.н.з. НОМЕР_1, який належить ОСОБА_3

Не погоджуючись з вироком суду засуджений ОСОБА_1 подав апеляцію в якій, не

оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи та кваліфікацію дій,

просить вирок скасувати, а справу провадженням закрити на підставі ст. 7 п. 5

КПК України, внаслідок зміни обстановки. Вважає, що призначене покарання не

відповідає ступеню тяжкості злочину та звертає увагу на те, що злочин він скоїв

в неповнолітньому віці та примирився з потерпілим.

В апеляції 

прокурор, який приймав участь по справі, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи та кваліфікацію

дій засудженого, просить вирок суду змінити, призначити ОСОБА_1 покарання  за ст. 215-3 ч. 2 КК України у вигляді 4

років позбавлення волі та на підставі ст. 70 ч. 4 КК України, шляхом поглинання

менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити 5 років позбавлення

волі. Аргументовано це тим, що місцевий суд при призначенні покарання ОСОБА_1

застосував принцип поглинання, що є не допустимим, оскільки однакові за видом і

розміром покарання поглиненню не підлягають.

         Заслухавши

доповідача, пояснення засудженого ОСОБА_1 та думку прокурора,  які підтримали свої апеляції і просили їх

задовольнити з вказаних в апеляціях підстав, , перевіривши матеріали справи в

повному обсязі та обговоривши доводи викладені в апеляціях, колегія суддів

приходить до висновку, що апеляція прокурора підлягає задоволенню в повному

обсязі, а апеляція засудженого - частково, з слідуючих підстав.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного у вироку

злочину ґрунтується на сукупності досліджених у судовому засіданні доказів,

яким дана належна юридична оцінка. У відповідності з встановленими судом

фактичними обставинами події злочину правильно застосований і матеріальний

закон, що не оспорюється  в апеляціях.

 Дії засудженого ОСОБА_1 за ст.215-3

ч.2 КК України (1960 р.) кваліфіковані вірно.

Вимога засудженого про скасування вироку та закриття кримінальної справи у

зв'язку із зміною

обстановки являється безпідставною і такою, що задоволенню не підлягає,

оскільки звільнення від покарання на підставі ст.7 ч.5 КПК України допускається

лише такої особи, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, а  вчинений ОСОБА_1 злочин відноситься до

категорії тяжких.

Що стосується вимоги засудженого про необхідність пом'якшення покарання з

врахуванням того, що він скоїв злочин у неповнолітньому віці та вимоги прокурора

про зменшення міри покарання засудженому за даний злочин, то вони підлягають

задоволенню з наступних підстав.

Із вироку суду першої інстанції вбачається, що при визначенні міри

покарання ОСОБА_1, суд не врахував такої по'якшуючої покарання обставини як вчинення злочину

неповнолітнім, хоч на день скоєння злочину ОСОБА_1 виповнилося лише 16 років, а

також при визначенні остаточної міри покарання 

на підставі ст.70 ч.4 КК України, не були враховані керівні роз'яснення Постанови

Пленуму Верховного Суду від 24.10.2003 року „Про практику призначення судами

кримінального покарання”, відповідно до яких однакові за видом і розміром

покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у

максимальних межах санкції статей Кримінального кодексу.

Призначені ОСОБА_1 покарання вироком Святошинського районного суду м.Києва

від 18.03.2004 року за ст.187 ч.1 КК України 5 років позбавлення волі і

оскаржуваним вироком, за ст.215-3 ч.2 КК України (1960 р.) також 5 років

позбавлення волі, не у максимальних межах санкцій зазначених статей. Тому

застосований судом першої інстанції, при визначенні остаточної міри покарання

засудженому ОСОБА_1, порядок зарахування чи поглинення однакових покарань

протирічить вимогам чинного кримінального законодавства.

Враховуючи наведене та особу засудженого, який скоїв злочин у

неповнолітньому віці, колегія суддів вважає за можливе пом'якшити йому покарання

за ст.215-3 ч.2 КК України (1960 року) змінивши в цій частині вирок суду.

 На підставі

викладеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 379 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляцію засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково, а апеляцію помічника

прокурора Козелецького району Крупини Л.Г. задовольнити повністю.

Вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 22 листопада

2007 року щодо ОСОБА_1 - змінити, пом'якшити йому покарання за ст.215-3 ч.2 КК України (1960 року) до 4 років

позбавлення волі.

На підставі ст.70 ч.4 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення

менш суворого покарання більш суворим покаранням,  призначеним вироком Святошинського районного

суду м.Києва від 18 березня 2004 року, остаточно призначити ОСОБА_1 покарання 5

років позбавлення волі.

В решті цей вирок залишити без змін.

  С У Д Д І:

Сердюк О.Г.                   Щербаков О.С.                        Широян Т.А.