Ухвала

від 21.09.2006 по справі 02/134-64а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

02/134-64А

       ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

УХВАЛА

21.09.06                                                                                           Справа  № 02/134-64А

Львівський апеляційний господарський суд  у складі колегії:

Судді-доповідача                                     Л.Л.Давид

судді                                                           Х.В.Мурської

судді                                                           Д.Ф.Новосад

при секретарі                                           В.Т. Мазурській                                                                     

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства “Волиньавтотранссервіс” за вих. № 673 від 07.08.2006 року  

на постанову  Господарського суду Волинської області від 11.07.2006 року

у справі №  02/134-64А

за позовом  Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луцьк, Волинська область

до відповідача Державного підприємства “Волиньавтотранссервіс”, м. Луцьк, Волинська область

про стягнення 10950 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у 2005 році

за участю представників сторін:

від позивача : не з”явились;

від відповідача : не з”явились;

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Волинської області від 11.07.2006 року у справі № 02/134-64А (суддя –Костюк С.В., при секретарі судового засідання –Сур”як О.Г.) задоволено позовні вимоги Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів , м. Луцьк, Волинська область (надалі –Позивач) до Державного підприємства “Волиньавтотранссервіс”, м. Луцьк, Волинська область (надалі –Відповідач) про стягнення 10 950 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у 2005 році.

При винесенні оскаржуваної постанови  місцевий господарський суд керувався ст. ст. 18,19,20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів”, Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1434 від 26.09.2002 року, Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інваліда, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 та мотивував її тим, що Відповідач не виконав вимоги чинного законодавства по працевлаштуванню інвалідів, не створив одне робоче місце для нього, не інформував центр зайнятості, управління праці і соціального захисту населення про вакантні робочі місця для інвалідів.

Відповідач –Державне підприємство “Волиньавтотранссервіс”, не погодившись з винесеною постановою, подав апеляційну скаргу ( вих. № 637 від 07.08.2006 року) , в якій покликається на те, що оскаржувана постанова винесена з невірним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права та неповним дослідженням матеріалів справи, а саме: судом невірно встановлено, на думку скаржника, що відповідно до п. 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів , а також ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” працевлаштування інвалідів може здійснюватись компетентними органами лише за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця для працевлаштування останніх, оскільки ст. 18 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (в редакції від 22.05.2006 року) чітко визначено, на думку скаржника, та покладено обов”язок працевлаштування інвалідів на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві ради, громадські організації інвалідів , незалежно від факту подання або неподання звітності згідно з п. 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів.  Крім цього, судом не враховано того, що скаржник надсилав Луцькому міському центру зайнятості населення звіти (форма №3-ПН) про наявність вакансії інженера інваліда третьої групи, що зазначено в поясненні на позовну заяву від 07.07.2006 року № 516. Скаржник вказує, що судом встановлений факт не працевлаштування інваліда, але разом з тим факт не створення останнім робочого місця для інваліда , на думку скаржника, Позивачем не доведений і судом не встановлений . Тому відповідно до цього , скаржник не може нести відповідальності по ст. 20 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, оскільки не зобов”язаний безпосередньо самостійно забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Дані обставини, на думку апелянта, є безумовною підставою для скасування постанови  Господарського суду Волинської області.

Позивач, у запереченні на апеляційну скаргу ( вих. № 153.17/606 від 23.08.2006 року) заперечив доводи, викладені в апеляційній скарзі, просить постанову місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. В підтвердження своїх доводів покликається на те, що відповідно до п.5 та п.14 Положення “Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” підприємство повинно створити робочі місця та проінформувати про це органи працевлаштування, а ті, в свою чергу, повинні направити інвалідів для працевлаштування. Відповідачем не створено належним чином відповідно до законодавства робочих місць для працевлаштування інвалідів. Крім цього,  Відповідач не інформував центр зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, протягом року. Посилання скаржника на те, що в грудні 2005 року Відповідач один раз надав інформацію не можна вважати аргументом на користь останнього, оскільки навіть при направлені на роботу інваліда на один місяць середньооблікова чисельність інвалідів за рік буде дорівнювати нулю. Відповідно до вищезазначеного до Відповідача застосовується відповідальність, передбачена ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Крім цього, Позивач в запереченні зазначив, що розгляд справи проводити без участі представника відділення Фонду.

Скаржник в апеляційній скарзі просив розглянути справу за відсутності представника Відповідача.

Сторони у справі були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи ухвалою суду від 28.08.2006 року, про що свідчать поштові повідомлення про вручення №167160, №167211.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані по них докази, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність  постанови місцевого господарського суду нормам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі –Закон)  -  для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Частина друга ст. 19 Закону України покладає відповідальність за незабезпечення наведених нормативів на керівників відповідних підприємств. Підприємства (об”єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об”єднанні),  установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша ст. 20 Закону).

Механізм сплати штрафних санкцій, передбачених ст. 20 Закону, визначено Порядком сплати підприємствами (об”єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року №1767 (далі –Порядок), відповідно до п. 4 якого підприємства сплачують штрафні санкції самостійно в доход державного бюджету не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій визначаються в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (п.5 Порядку).

Штрафні санкції за нестворені робочі місця для інвалідів відповідно до п. 3 ст. 9 Бюджетного кодексу України відносяться до неподаткових надходжень доходів Державного бюджету України і за змістом п. 11 Порядку у разі їх несплати підприємствами в установлений термін –стягуються в примусовому порядку.

Відповідно до поданого Державним підприємством “Волиньавтотранссервіс”  звіту форми №10—ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу станом на 2005 рік склала 12 осіб,  середньооблікова чисельність працюючих інвалідів на даному підприємстві –0 осіб (а.с.4).  В розрахунку, доданому до позовної заяви Позивач встановив, що норматив для працевлаштування інвалідів, згідно ст. 19 Закону -  становить 1 особу ( а.с.2-3). Керуючись вимогами ст. ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі –Закон), якими встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості працюючих та обов`язок сплати штрафних санкцій за меншу кількість працюючих інвалідів. Відповідно до Звіту річний фонд заробітної плати на підприємстві складає –262800 грн., розмір середньорічної заробітної плати працівника становить 10 950 грн.. Враховуючи наведене, на думку скаржника, Відповідач зобов”язаний сплати 10 950  грн. штрафних санкцій  за одне нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда.

За п. п. 3.3.3. Інструкції із статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві, середньооблікова чисельність штатних працівників за період з початку року ( у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.

Згідно змісту Листів Держкомстату № 6-2-7/230 від 21.10.2002 року та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 6538 від 12.11.2003 року, у разі отримання при розрахунку не цілого значення показника необхідно заокруглювати його за загальними правилами арифметики до цілого значення.  

Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів , підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості , місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до пункту 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів визначено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади , на яких може використовуватись праця інваліда.

Частиною першою ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.

Ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції Відповідачем не надано доказів про належне створення ( пристосування ) робочих місць для працевлаштування інвалідів та  повідомлення про це органи перелічені в ч. 1 ст. 18 вищезазначеного Закону протягом року.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що в грудні місяці 2005 року в Луцький міський центр зайнятості ним подавався звіт форми 3-ПН про наявність вакансії інженера , в рядку 4 якого вказано –інвалід ІІІ групи (а.с.11).

Луцький міський центр зайнятості листом за вих. № 1187/05-06 від 16.05.2006 року підтверджує те, що Відповідач дійсно один раз за рік подавав звіт форми З-ПН про наявність вакансії для інваліда лише в грудні місяці ( а.с.18-20).

Повідомлення центру зайнятості протягом 2005 року лише один раз –в кінці року , не може вважатись належним доказом про створення (пристосування) робочого місця для інваліда, і відповідно не приймається судом апеляційної інстанції як доказ виконання вимог ст. ст. 19,20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Враховуючи вищенаведене, виконання Позивачем вимог ч. 1 ст. 18 вищезазначеного Закону –не можливе, з огляду на те, що Відповідач не створив та не повідомляв органи, перелічені в ст. 18 Закону про створення  (пристосування) робочого місця для працевлаштування інваліда.

Отже, враховуючи вищевикладене, апеляційна інстанція встановила, що Фондом соціального захисту інвалідів обґрунтовано та на законних підставах застосовано штрафні санкції за одне нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда.

Оцінивши докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність постанови Господарського суду Волинської області чинному законодавству, матеріалам справи та дійсним обставинам і не вбачає підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 184, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 209 п. 6, 7 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України  , -

Львівський апеляційний господарський суд УХВАЛИВ:

1.Постанову Господарського суду Волинської області від 11.07.2006 року у справі № 02/134-64А залишити без змін, апеляційну скаргу Державного підприємства “Волиньавтотранссервіс” -  без задоволення.

2.Ухвала може бути оскаржена в порядку ст. 212 КАСУ.

3.Справу № 02/134-64А повернути Господарському суду Волинської області .

Суддя-доповідач                                                                                           Л.Л. Давид

Суддя                                                                                                             Х.В. Мурська

Суддя                                                                                                             Д.Ф.Новосад