Постанова

від 19.03.2008 по справі 12/593

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

12/593

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 19.03.2008                                                                                           № 12/593

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Сотнікова С.В.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Кузьмінський О.О. (дов. № 318д від 08.01.2008р.);

 від відповідача - Кліновський Е.В. (дов. № 02-14/111 від 26.12.2007р.);

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна акціонерна компанія "Хліб України"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 15.11.2007

 у справі № 12/593  

 за позовом                               Державне підприємство "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу"

 до                                                   Державна акціонерна компанія "Хліб України"

 третя особа відповідача           Закарпатське обласне дочірнє підприємство ДАК "Хліб України"

 третя особа позивача                     Товариство з обмеженою відповідальністю "Верховина"

 про                                                  стягнення 1300 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2007р. у справі

№12/593 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державної акціонерної компанії “Хліб України” на користь Державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” 1300 грн. заборгованості, 102 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Державна акціонерна компанія “Хліб України” звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, прийняти нове, яким в позові відмовити з підстав недоведеності обставин, що мають значення для справи, які судом визнано встановленими, порушення норм матеріального права, а саме ст. 519 Цивільного кодексу України та ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України, оскільки правовідносини між сторонами виникли на підставі адміністративного акту – Постанови Кабінету Міністрів № 690 від 15.05.2003р., відповідач свої зобов'язання виконав, передав дебіторську заборгованість позивачу на суму 1300 грн. Таким чином, відповідач не може нести відповідальність за порушення договірних зобов'язань, зокрема на підставі ст. 519 ЦК України. Крім цього, в матеріалах справи не міститься належних доказів проведення розрахунку ТОВ “Верховина” з ДАК “Хліб України”.

Позивачем надано пояснення, в яких ним зазначено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі адміністративного акту, проте вони є господарськими та до них застосовуються положення законодавства щодо передачі прав та обов'язків новоутвореній юридичній особі при виділі на загальних підставах. В судовому засіданні представник позивача не погодився з доводами апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції – без змін.

Представник третьої особи-1 у судове засідання не з'явився, але надав пояснення в яких зазначив про відсутність заборгованості ТОВ “Верховина” згідно постанови КМ України від 03.09.1997р. № 977, яка погашена протягом травня 2002р. – березня 2003р. в розмірі 1300 грн. Враховуючи те, що третьою особою надані апеляційному суду пояснення, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи-1.

Представник третьої особи-2 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи-2.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Постановою КМ України від 15.05.2003р. № 690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” шляхом виділення зі складу Державної акціонерної компанії “Хліб України” утворено позивача – ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” та віднесено його до сфери управління Міністерства аграрної політики України.

На виконання п. 3 Постанови КМ України від 15.05.2003р. № 690 між позивачем та відповідачем підписано розподільчий баланс станом на 31.07.2003р. та акт приймання-передачі дебіторської заборгованості до розподільчого балансу від 31.07.2003р., що були погоджені протоколом від 02.09.2003р. № 5 урядової комісії з реструктуризації ДАК “Хліб України”, відповідно до яких до позивача переходить право вимоги до дебіторів відповідача за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до Постанови КМ України від 03.09.1997р. № 977.

В тому числі, до позивача перейшло право вимоги до ТОВ “Верховина”  на суму 3176,73 грн.

Як стверджує позивач, в процесі роботи по стягненню заборгованості ним було встановлено, що ТОВ “Верховина” провело розрахунок з Закарпатським ОДП ДАК “Хліб Україна” – третьою особою-2 в сумі 1300 грн. в рахунок погашення заборгованості за постановою КМ України від 03.09.1997р. № 977 перед ДАК “Хліб України”, що підтверджується платіжними дорученнями № 17 від 06.02.2003р., № 65 від 23.05.2002р., № 157 від 18.10.2002р., № 181 від 11.12.2003р., № 72 від 30.05.2002р., № 116 від 30.08.2002р. (а.с. 34-39).

Таким чином, на думку позивача, відповідачем передано йому недійсну вимогу в розмірі 1300 грн., а тому він несе відповідальність відповідно до ст. 519 Цивільного кодексу України, крім того, згідно ч. 1 п. 2 Акта приймання-передачі дебіторської заборгованості до розподільчого балансу від 31.07.2003р. в разі виявлення факту проведення повного або часткового розрахунку дебіторів з відповідачем, що зменшує суму дебіторської заборгованості, переданої позивачу за розподільчим балансом, відповідач зобов'язаний перерахувати протягом одного місяця отримані суми на рахунок позивача.

Так, задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що згідно  ст. 4 Цивільного кодексу УРСР, яким регулювались відносини сторін на час передачі дебіторської заборгованості, адміністративні акти є одним з джерел виникнення цивільних прав і обов'язків, тому факт проведення реорганізації на підставі адміністративного акту не впливає на права та обов'язки сторін щодо передачі дебіторської заборгованості та не надає відповідачу підстав для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань, що виникли у зв'язку з передачею дебіторської заборгованості позивачу. Відповідно ж до законодавства, яке діяло станом на дату прийняття Постанови КМ України та підписання розподільчого балансу від 31.07.03 р., при виділі права та обов'язки переходять до новоутвореної юридичної особи згідно розподільчого балансу. Позивачу як новоутвореному підприємству передано непогашені зобов'язання ДАК “Хліб України”, отже фактично мала місце зміна кредитора у зобов'язанні внаслідок правонаступництва (ст. 512 ЦК України). Місцевим господарським судом застосовано положення ЦК України до правовідносин сторін, так як правовідносини є триваючими. Відповідно   до   ст.   519   ЦК   України   первісний   кредитор   відповідає   перед   новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги.

Як було зазначено вище, сторони в Акті передачі-приймання від 31.07.2003р. погодили наслідки передачі дебіторської заборгованості, що погашена станом на дату підписання акту, тобто, недійсної заборгованості.

Місцевим судом, встановивши факт розрахунку третьої особи-1 з відповідачем, зроблено висновок, що відповідачем передано позивачу погашену заборгованість, яка  підлягає стягненню на користь останнього.

Проте з таким висновком місцевого господарського суду апеляційна колегія не погоджується з огляду на наступне.

Між Кабінетом міністрів України, як суб'єктом управління об'єктами державної власності (п. 5 ст. 116 Конституції України в редакції, що діяла на час прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690) та відповідачем у 2003 році виникли відносини, пов'язані з реструктуризацією (реорганізацією) ДАК "Хліб України".

В силу адміністративного акту (постанови Кабінету Міністрів України віл 15.05.2003 №690) у відповідача виник обов'язок щодо передачі, а у позивача - щодо прийняття дебіторської заборгованості та права вимоги до дебіторів, незалежно від дійсності таких вимог, зокрема, до ТОВ “Верховина”.

В результаті зазначеної реструктуризації (реорганізації) утворено Державне підприємство "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу" шляхом виділення зі складу ДАК "Хліб України" філії - "Агентство з реструктуризації підприємств агропромислового комплексу", яке віднесено до сфери управління Міністерства аграрної політики (п. 1. постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 № 690. п. 1.1, 1.2., 1.3 Статуту позивача). Відповідачем передано позивачеві вимоги до ТОВ “Верховина” на суму 3176,73 грн.  (акт від 31.07.2003).

Отже, сторони  повністю виконали свої зобов'язання щодо передачі та прийняття права вимоги до ТОВ “Верховина”, які виникли на підставі адміністративного акту (постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.03 № 690).

В оскаржуваному рішенні суд посилається на порушення відповідачем вимог ст. 519 ЦК України стосовно відповідальності за передачу первісним кредитором новому кредитору недійсної вимоги.  

Проте, з матеріалів справи не вбачається, що між сторонами існували договірні зобов'язання, пов'язані з уступкою права вимоги.    

Нормою ст. 512 Цивільного кодексу України передбачено можливість уступки кредитором своїх прав вимоги за зобов'язанням іншій особі. Для цієї уступки вимоги необхідною є ініціативна вольова поведінка сторін та наявність угоди між старим та новим кредитором.

Таким чином, оскільки між позивачем та відповідачем зобов'язання виникли на підставі адміністративного акта внаслідок реструктуризації, а не на підставі договору про відступлення права вимоги, то до спірних правовідносин не можуть застосовуватись положення закону, що регулюють правовідносини стосовно правочинів про відступлення права вимоги (глава 47 ЦК України).

З врахуванням вищевикладеного, колегія суддів відзначає, що судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин ст. 519 Цивільного кодексу України, що призвело до неправильного вирішення спору, що є беззаперечною підставою для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду з одночасним ухваленням нового у відповідності до вимог чинного матеріального та процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 зазначеного Кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апеляційна колегія вважає, що відповідачем надано достатньо належних та беззаперечних доказів на підтвердження заперечень проти позовних вимог, погоджуючись з доводами, що викладені в апеляційній скарзі, вважає, що скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції – скасуванню, а в позові належить відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з позивача підлягає стягненню на користь відповідача 51 грн. витрат по сплаті державного мита за розгляд справи у апеляційному господарському суді.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Державної акціонерної компанії “Хліб України” задовольнити повністю.

2.          Рішення Господарського суду м. Києва від 15.11.2007р. у справі № 12/593 скасувати повністю.

3.          Прийняти нове рішення.

4.          В задоволенні позову відмовити повністю.

5.          Стягнути з Державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” на користь Державної акціонерної компанії “Хліб України” 51 (п'ятдесят одну) грн. витрат по сплаті державного мита за розгляд справи у апеляційному суді.

6.          Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 12/593 повернути Господарському суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді