Рішення

від 15.02.2011 по справі 18/082-09/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" лютого 2011 р.                                                                  Справа № 18/082-09/15

       позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Братіслава», м. Київ         

             відповідачі: 1.Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Побутмаш»,    м. Сквира

                                  2.Товариство з обмеженою відповідальністю «Аларіт Україна», Сквирський район, село Каленна

                                 3.Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної                                  інвентаризації та реєстрації права власності на об‘єкти нерухомого майна»,  м. Київ

              третя особа  ОСОБА_1, м. Київ

              про  визнання недійсним договору та зобов`язання скасувати реєстрацію права власності.

                                                                                             Суддя О.О. Рябцева

за участю представників сторін:

від позивача: Яременко С.С. (дов. від 30.04.2009 р.);

від відповідача 1: не з‘явився;

від відповідача 2: не з‘явився;

від відповідача 3: не з‘явився;

від третьої особи: не з‘явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Братіслава»(далі - позивач) до обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Побутмаш»(далі - відповідач 1) та товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіт Україна»(далі - відповідач 2) за участю третьої особи Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об‘єкти нерухомого майна»про визнання недійсним договору купівлі-продажу гаражів від 06.03.2006 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Аларіт Україна»та товариством з обмеженою відповідальністю «Побутмаш», та зобов`язання Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна» скасувати реєстрацію права власності (за реєстровим номером 7712-п, номер запису в реєстровій книзі 130П-10) товариства з обмеженою відповідальністю «Побутмаш»на нерухоме майно – гаражі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що позивачем за договором купівлі-продажу від 01.12.1998 р. комплексу нежитлових приміщень, укладеним з колективним малим підприємством «Акмазіт», було придбано 11 гаражів загальною площею 430,3 кв. м., на які, крім того, за позивачем рішенням господарського суду м. Києва від 22.06.2007 р., яке набрало законної сили, у справі № 30/284 визнано право власності та зобов`язано БТІ м. Києва зареєструвати право власності позивача на приміщення. Проте, за договором купівлі-продажу від 06.03.2006 р., який був зареєстрований БТІ м. Києва, відповідач 2 відчужив відповідачеві1 приміщення, які перебували та перебувають у власності позивача. Позивач зазначає, що договір  купівлі-продажу від 06.03.2006 р. був укладений з порушенням вимог ст. 658 ЦК України, оскільки приміщення були відчужені особою, яка не мала на це права, поза волею їх власника, позивача. Позивач просить суд визнати зазначений договір недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України та ч. 1 ст. 215 ЦК України.  

Ухвалою суду від 04.06.2009 року залучено до участі у справі у якості третього  відповідача Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об‘єкти нерухомого майна»(далі –відповідач 3), оскільки, як вбачається із позовної заяви, вимога про зобов’язання скасувати реєстрацію права власності адресована Комунальному підприємству «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об‘єкти нерухомого майна».

Рішенням господарського суду Київської області від 18.06.2009 р., яке залишено без змін постановою Київського міжобласного господарського суду від 22.09.2009 р., позов задоволено в повному обсязі; визнано недійсним договір купівлі-продажу гаражів від 06.03.2006 року, укладений між ТОВ «Аларіт Україна»та ТОВ «Побутмаш», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим номером 836; зобов’язано Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна»скасувати реєстрацію права власності (за реєстровим номером 7712-п, номер запису в реєстровій книзі 130П-10) Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутмаш»на нерухоме майно –гаражі.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.11.2010 р. постанову Київського міжобласного господарського суду від 22.09.2009 р. та рішення господарського суду Київської області від 18.06.2009 р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.12.2010 р. справу прийнято до провадження (суддя Рябцева О.О.), справі присвоєно № 18/082-09/15; розгляд справи призначено на 17.12.2010 р.

17.12.2010 р. від відповідача 2 - ТОВ «Аларіт Україна»надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом було задоволено.

Представник позивача в судовому засіданні 17.12.2010 р. надав суду письмові пояснення по справі.

Ухвалою суду від 17.12.2010 р. розгляд справи відкладено на 14.01.2011 р.

10.01.2011р. до господарського суду Київської області від ОСОБА_1 надійшла апеляційна скарга б/н від 05.01.2011р. на ухвалу господарського суду Київської області від 02.12.2010 р. про прийняття до провадження та призначення до розгляду справи, в якій ОСОБА_1 просить поновити строк для подання апеляційної скарги та прийняти скаргу до провадження; скасувати ухвалу господарського суду Київської області від 02.12.2010р. по справі № 18/082-09/15.

     Ухвалою господарського суду Київської області від 12.01.2011 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернуто заявникові на підставі ч. 2 ст. 106 ГПК України.

     Ухвалою суду від 14.01.2011 р. розгляд справи відкладено на 01.02.2011 р.; залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача1 ОСОБА_1.

Ухвалою суду від 01.02.2011 р. розгляд справи відкладено на 15.02.2011 р.; продовжено строк розгляду справи до 17.02.2011 р.

14.02.2011 р. від позивача до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач уточнив редакцію позовних вимог до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна»шляхом внесення слова «запис»перед словами «державну реєстрацію»з посиланням на ч.2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Представник позивача в судових засіданнях 17.12.2010 р., 14.01.2011 р., 01.02.2011 р. та 15.02.2011 р. підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач 1, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень № 26823348, 24431582, в судові засідання 17.12.2010 р., 14.01.2011 р., 01.02.2011 р. та 15.02.2011 р. не з‘явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надіслав.

Відповідач 2, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується клопотанням про відкладення розгляду справи, призначеного на 17.12.2010 р., та повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 28093940, в судові засідання 17.12.2010 р., 14.01.2011 р., 01.02.2011 р. та 15.02.2011 р. не з‘явився.  Відповідач 2 про причини неявки в судові засідання 14.01.2011 р., 01.02.2011 р. та 15.02.2011 р. суд не повідомив, відзив на позов під час нового розгляду справи не надіслав.

Відповідач 3, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень  № 26823321, № 28104284, 28094998, 28093932, в судові засідання 17.12.2010 р., 14.01.2011 р., 01.02.2011 р. та 15.02.2011 р. не з‘явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов під час нового розгляду справи не надіслав. В матеріалах справи міститься відзив відповідача 3, надісланий при попередньому розгляді справи, в якому він просить суд розглядати справу у відповідності до чинного законодавства.

Третя особа, належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень № 28095005, 28093924, у судові засідання 01.02.2011 р. та 15.02.2011 р. не з‘явилася, про причини неявки суд не повідомила, відзив на позов не надіслала.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01.12.1998 року між закритим акціонерним товариством «Братіслава»(правонаступником якого є позивач) (покупець) та колективним малим підприємством «Акмазіт»(продавець) було укладено договір купівлі-продажу господарських споруд та боксів, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. М. Раскової, 52/1 у Дарницькому районі м. Києва.

На виконання умов договору від 01.12.1998 року між ЗАТ «Братіслава»та КМП «Акмазіт» 03.12.1998 р. було складено акт прийняття-передачі, згідно з яким  КМП «Акмазіт»передає, а ЗАТ «Братіслава»приймає господарські споруди та бокси, розташовані за адресою вул. М. Раскової 52/1, загальною площею 455 кв.м.

22.06.2007 року господарським судом міста Києва у справі № 30/284 було прийнято рішення, яке набрало законної сили, яким за позивачем визнано право  власності на 11 нежитлових будівель, які придбані у КМП «Акмазіт»за договором від 01.12.1998 р., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. М. Раскової, 52/1, а саме: будівля № 1 площею 38,9 кв.м.; будівля № 2 площею 38,8 кв.м.; будівля № 3 площею 40,2 кв.м.; будівля № 4 площею 39,8 кв.м.; будівля № 5 площею 39,7 кв.м.; будівля № 6 площею 41,2 кв.м.; будівля № 7 площею 23,8 кв.м.; будівля № 8 площею 41,9 кв.м.; будівля № 9 площею 43,0 кв.м.; будівля № 10 площею 41,5 кв.м.; будівля № 11 площею 41,5 кв.м. та зобов’язано Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об‘єкти нерухомого майна»зареєструвати право власності позивача на зазначені приміщення.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України  факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Господарським судом міста Києва у рішенні від 22.06.2007 року у справі № 30/284 був встановлений факт, що позивач є власником спірних приміщень з 03.12.1998 року (дата підписання акта прийняття-передачі відповідно до п. 2.3 договору від 01.12.1998 року).

На підставі рішення суду від 22.06.2007 р. зазначене в ньому майно було зареєстровано за позивачем  Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об‘єкти нерухомого майна», про що свідчить реєстраційний напис № 5 на правовстановлювальному документі, записаний у реєстрову книгу № 27з-240 за реєстровим № 1238-з  від 12.07.2007 р.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.03.2006 року між відповідачем 2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Побутмаш»(правонаступником якого є відповідач1, що підтверджується п. 1 Статуту, затвердженого загальними зборами 12.12.2006 р. та зареєстрованого державним реєстратором 10.02.2007 р.) було укладено договір купівлі-продажу гаражів, за яким відповідач 2 передав у власність відповідачеві1  приміщення, які, за твердженням позивача, придбані ним за договором від 01.12.1998 р. Проте, у п. 1 договору від 06.03.2006 р. зазначено, що гаражі знаходяться за адресою: м. Київ, вул. М. Раскової, буд № 4а.  

Договір купівлі-продажу від 06.03.2006 року посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та був зареєстрований Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об‘єкти нерухомого майна», що підтверджується реєстраційним посвідченням № 024125 від 14.02.2007 року.

Позивач просить визнати недійсним зазначений  договір купівлі-продажу гаражів  від 06.03.2006 року, укладений між ТОВ «Аларіт Україна»та ТОВ «Побутмаш»(правонаступником якого є відповідач1).

Як вбачається з матеріалів справи, право власності за товариством з обмеженою відповідальністю «Аларіт Україна»(продавець) було визнане відповідно до рішення  Голосіївського районного суду  від 24.06.2005 року, яке скасоване  ухвалою Апеляційного суду м. Києва  від 25.02.2008 року у справі № 22-9236/2007 р. При новому розгляді зазначеної справи рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05.11.2008 р. у задоволенні позову ТОВ  «Аларіт Україна»до ОСОБА_3 про визнання права власності на приміщення відмовлено. В цій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05.11.2008 р. залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10.02.2009 р.

Будь-яких інших документів в обґрунтування  права власності  відповідача 2 на зазначене майно  матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 2 п. 63 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 р. за N 283/8882, коли з витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно видно, що власник, наприклад, житлового будинку здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову, у тому числі перепланування житлового будинку, переобладнання нежитлового приміщення в житлове і навпаки, або звів чи зводить господарські, побутові будівлі та споруди без установленого дозволу або без належно затвердженого проекту чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, нотаріус вимагає подання рішення органу місцевого самоврядування про дозвіл здійснити перебудову, прибудову, перепланування чи звести господарські, побутові будівлі та споруди. При відсутності такого рішення нотаріус відмовляє в посвідченні договору відчуження житлового будинку, власником якого здійснено таку перебудову, прибудову, переобладнання чи зведено господарські побутові будівлі та споруди.

Згідно з п. 64 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо з поданих нотаріусу документів випливає, що житловий будинок, будівля, споруда інше нерухоме майно збудоване (або будується) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, нотаріус відмовляє в посвідченні договору відчуження житлового будинку та іншого нерухомого майна.

Судом встановлено, що договір купівлі-продажу від 06.03.2006 року було посвідчено приватним нотаріусом на підставі довідки-характеристики від 14.02.2006 року, відповідно до якої розпорядження про присвоєння поштової адреси, дозвіл на будівництво та дозвіл на відведення земельної ділянки під спірні приміщення не надавався, останні не прийняті в експлуатацію.

Скеровуючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у постанові від 10.11.2010 р. зазначив, що судами не було перевірено належним чином доводи Позивача про те, що майно, яке було відчужено за Договором купівлі-продажу від 06.03.2006р., є фактично майном, яке належить йому за Договором від 01.12.1998р. і право власності на яке було визнано за ним на підставі рішення господарського суду у справі № 30/284, як і не було вказано на підставі яких саме доказів суд дійшов висновку про те, що за договорами купівлі-продажу від 01.12.1998р. і від 06.03.2006р., було відчужено одне і те ж майно. Враховуючи, що Позивач не є стороною Договору купівлі-продажу від 06.03.2006р., а тільки вважає себе власником проданого майна, суди не з’ясували – чи відповідає вимогам законодавства обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права.

    З цього приводу судом встановлено наступне.

     В п. 3 оскаржуваного договору купівлі-продажу від 06.03.2006 р. зазначено, що гаражі належать відповідачеві 2 саме на підставі  рішення  Голосіївського районного суду  від 24.06.2005 року. Зазначене рішення скасоване ухвалою Апеляційного суду м. Києва  від 25.02.2008 року у справі № 22-9236/2007 р., в якій зазначено, що 11 споруд, право власності на які рішенням  Голосіївського районного суду  від 24.06.2005 року визнано за відповідачем 2, знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Марини Раскової, 52/1, а не по вул. Марини Раскової, 4а.

    В матеріалах справи міститься відзив Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об‘єкти нерухомого майна», яким останнє підтверджує наявність подвійної реєстрації права власності позивача та відповідача1 на одні й тіж самі нежитлові приміщення –гаражі.

          Як вбачається з листа № 03-56/27531 від 04.09.2007 р. першого заступника начальника Головного управління земельних ресурсів начальнику Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, в автоматизованій системі ПК «Кадастр»за обслуговуючим кооперативом «Гаражний кооператив «Побутмаш»з 04.04.2007 р. на підставі договору купівлі-продажу гаражів від 06.03.2006 р. зареєстрована земельна ділянка площею 1430,96 кв.м. за адресою: вул. Марини Раскової, 4а, тоді як товариством з обмеженою відповідальністю «Братіслава»у встановленому порядку отримано згоду Київського міського голови від 21.11.2005 р. № Д-1479 на розроблення проекту відведення вищезазначеної земельної ділянки за адресою: вул. Марини Раскової (перетин з вул. Петра Чаадаєва) та розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва офісно-побутового комплексу, якому розпорядженням Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 23.10.2006 р. № 1304 присвоєно поштову адресу –вул. Марини Раскової, 52/1, за якою за ТОВ  «Братіслава»зареєстровано також 11 нежилих будівель (реєстраційний напис на право- встановлювальному документі № 5 від 12.07.2007 р. за реєстровим № 1238-з). В листі зазначено, що за наявними в Головному управління земельних ресурсів документами та матеріалами вбачається, що на одну земельну ділянку за різними адресами (вул. Марини Раскової, 4а та вул. Марини Раскової, 52/1 надані клопотання від двох організацій та надані документи, що посвідчують право власності на майно, яке розташоване на цій земельній ділянці від обох організацій.

    07.08.2007 р. ТОВ «Братіслава»звернулося до Голови РДА у Дніпровському районі м. Києва з листом № 57, в якому просило присвоїти нежитловим приміщенням площею 430,3 кв.м, які належать ТОВ  «Братіслава»на підставі реєстраційного посвідчення БТІ від 12 липня 2007 р., та знаходяться на земельній ділянці, якій розпорядженням Дніпровської РДА від 23.10.2006 р.№ 1304 присвоєно поштову адресу –вул. Марини Раскової, 52/1, яка відводиться ТОВ «Братіслава»для будівництва офісно-побутового комплексу, поштову адресу вул. М. Раскової, 52/1.

          Розпорядженням Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації № 5 від 09.01.2008 р., яке було прийняте за наслідками звернення ТОВ «Братіслава», присвоєно поштову адресу нежитловим будівлям  ТОВ «Братіслава», що знаходяться на вул. М. Раскової –м. Київ, вул. М. Раскової, 52/1.

          Таким чином, за договором від 01.12.1998 р. та оскаржуваним договором від 06.03.2006 р. відчужені одні і ті ж самі споруди.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права судом встановлено наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

          Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу від 06.03.2006 р. відбулася подвійна реєстрація органами БТІ права власності на споруди (гаражі) за двома різними особами та адресами, про що стверджує відповідач3 - Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об‘єкти нерухомого майна».

          У зв`язку з вказаною подвійною реєстрацією позивач позбавлений можливості оформити земле відвід на земельну ділянку під майном, власником якого він являється, чим порушуються його законні права та охоронювані інтереси власника, а відтак позивач є заінтересованою особою.

          Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України у Інформаційному листі від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України».

Згідно з п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»за загальним правилом частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин); згідно з частиною п'ятою статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. ЦК України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на теперішній час є єдиним фактичним володільцем спірних споруд, спірні споруди у володінні відповідача1 не знаходяться.

Позивач не укладав правочинів ні з відповідачем 2 (особою, яка за скасованим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва була визнана власником спірних гаражів, але за іншою адресою, та відчужила їх під іншою адресою відповідачеві1), ні з відповідачем1. Тобто, відповідач1 в зв`язку з зазначенням в скасованому рішенні  Голосіївського районного суду іншої адреси спірних споруд (гаражів) та, як наслідок, подвійною реєстрацією в органах БТІ права власності на такі гаражі, є лише формальним власником останніх.

Враховуючи викладене, звернення з віндикаційним позовом про витребування майна з незаконного володіння до відповідача1, який не володіє спірними спорудами, не є належним способом захисту порушених оспорюваним  договором від 06.03.2006 р. прав позивача.

  Крім того, відповідно до ч.ч. 2, 3 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9  «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Отже, положення ч.ч. 2, 3 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9  передбачають необхідність звернення особи, яка не є стороною правочину, з віндикаційним позовом лише у випадку визнання недійсним правочинів, наступних після недійсного правочину, тоді як в даному випадку відсутній первинний недійсний правочин, оскільки, як вже зазначалося, відповідач 2 набув право власності на спірні споруди не від позивача, а за рішенням Голосіївського районного суду від 24.06.2005 року, яке скасоване ухвалою Апеляційного суду м. Києва  від 25.02.2008 року у справі № 22-9236/2007 р. Отже, в даному випадку позивач звертається до суду з вимогою визнати недійсним не наступний (вчинений після недійсного) правочин, а первинний правочин, який порушує його права та інтереси.

Згідно з абз. 5 ч. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9  «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, позивачем було вибрано вірний спосіб захисту його порушеного права в порядку ч. 3 ст. 215 ЦК України, якою передбачено, що правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо не тільки сторона правочину, а і інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом.

Згідно зі ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Судом встановлено, що договір купівлі-продажу від 06.03.2006 року суперечить приписам ст. 658 Цивільного кодексу України, оскільки майно було продано не його власником, а іншою особою.

В ході розгляду спору встановлено, що право власності на спірні приміщення до відповідача 1 перейшло із порушенням вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, а відтак, вимога позивача про визнання договору купівлі-продажу від 06.03.2006 року недійсним підлягає задоволенню.

Задоволенням вимоги позивача про визнання договору купівлі-продажу від 06.03.2006 р. недійсним не порушуються права третьої особи –ОСОБА_1, за яким право власності на спірні гаражі визнано рішенням третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Група Медіація»від 29.01.2009 р., оскільки відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням  третейського суду, не є обов`язковими при вирішенні спорів для господарського суду. Крім того згідно з ч. 10 ст. 38 Закону України «Про третейські суди»обставини, встановлені рішенням третейського суду, підлягають обов'язковому доказуванню при розгляді цивільних, господарських та інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»записи до Державного реєстру прав скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними.

Як вбачається з положень п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»однією з підстав внесення записів до Державного реєстру прав є договір.

Таким чином, враховуючи визнання договору купівлі-продажу від 06.03.2006 року недійсним, та враховуючи приписи п. 1 ч. 1 ст. 19, ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»похідна вимога про зобов’язання Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна»скасувати запис про державну реєстрацію права власності (за реєстровим номером 7712-п, номер запису в реєстровій книзі 130П-10) товариства з обмеженою відповідальністю «Побутмаш»на нерухоме майно підлягає задоволенню.

Відшкодування судових витрат та витрат по сплаті за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладається на відповідача 2 на підставі ч. 2 ст. 49 ГПК України, оскільки даний спір виник з його вини.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

          Позов задовольнити повністю.

          Визнати недійсним договір купівлі-продажу гаражів від 06.03.2006 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аларіт Україна»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Побутмаш», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим номером 836.

          Зобов’язати Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна»(01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4-В, код ЄДРПОУ 03359836) скасувати запис про державну реєстрацію права власності (за реєстровим номером 7712-п, номер запису в реєстровій книзі 130П-10) Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутмаш»на нерухоме майно – гаражі.

          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіт Україна»(09000, Київська область, Сквирський район, село Каленна, вул. Жовтнева 1-А, код ЄДРПОУ 31222562) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Братіслава»(02160, м. Київ, просп. Возз’єднання, 5, код ЄДРПОУ 19121195) 85 (вісімдесят п’ять) грн. державного мита та 312 (триста дванадцять) грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя                                                                                             Рябцева О. О.

Рішення підписане 09.03.2011 р.