Рішення

від 07.04.2011 по справі 28/27

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  28/27

07.04.11

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю "Каштанове місто", м.

до

товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ВОК Інвестмент", м. Київ

товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт Брок", м. Київ

про

визнання недійсним договору про уступку прав на вимогу №4/10-РІМ від 06.09.2010

Суддя Копитова О.С.

Секретар судового засідання Шмуйло А.Д.

Представники:

від позивача:

не з’явився

від відповідача-1:

не з’явився

від відповідача-2:

Іванець О.М., довіреність б/н від 01.02.2011

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Каштанове місто" звернулось з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ВОК Інвестмент", товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт Брок" про визнання недійсним договору про уступку прав на вимогу №4/10-РІМ від 06.09.2010.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2011 порушено провадження по справі №28/27 та призначено її розгляд на 24.02.2011.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що вважає безпідставними дії відповідача-1 щодо передачі відповідачу-2 права вимоги за договором купівлі продажу цінних паперів укладеному між позивачем та відповідачем -1. Позивач посилається на ст.ст. 651, 654 Цивільного кодексу України та зазначає, що не укладав із відповідачем -1 будь-яких змін та доповнень до договору купівлі-продажу цінних паперів відповідно до яких надавав би згоду на передачу відповідачем-1 відповідачу-2 прав та обов’язків за договором купівлі-продажу цінних паперів, зокрема права грошової вимоги, що виникло на підставі цього договору.

Розгляд справи відкладався.

09.03.2011 через загальний відділ суду від відповідача-1 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідачами через загальний відділ суду подано письмові відзиви.

Відповідач-1 зазначає, що підстави для визнання спірного договору недійсним відсутні. Всі висновки позивача про недійсність договору про уступку права на вимогу ґрунтуються на неправильному трактуванні позивачем норм Цивільного кодексу України. Доводи позивача про те, що спірний договір може бути визнаний недійсним в зв’язку з тим, що позивач не надавав своєї згоди на його укладення, на думку відповідача-1, суперечать ст. 516 Цивільного кодексу України. Підсумовуючи відзив відповідач-1 просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

Відповідач -2 також не погоджується з позовними вимогами. В відзиві на позов зазначив, що ненадання позивачем (боржником) згоди на укладення договору про уступку права на вимогу не є відповідно до закону підставою для визнання спірного договору недійсним. Законодавчо встановлено, що право вимоги передається без згоди боржника, окрім встановлених випадків (коли заборона на відступлення права вимоги прямо встановлена законом або договором). В розглядуваній справі такі обставини відсутні, тобто ані договором купівлі-продажу цінних паперів, ані чинним законодавством не встановлено заборон на відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Зазначене свідчить, що відповідач 1 (первісний кредитор) не був обмежений у своєму праві відступити своє право вимоги до позивача іншій особі, що і було здійснено шляхом укладення договору про уступку права на вимогу (спірного договору).

Крім того відповідач-2 вказує, що договір купівлі-продажу цінних паперів з боку відповідача-1 був виконаний в повному обсязі, отже, не може йти мови про односторонню відмову від виконання умов договору купівлі-продажу. Шляхом укладення спірного договору відбулась не заміна сторони в договорі купівлі-продажу з переданням усіх прав і обов'язків за ними, і навіть не зміна договору, а саме передача права вимоги за грошовим зобов'язанням, що не було виконане боржником (позивачем).

Також, відповідач-2 наголошує, що сторонами був дотриманий порядок заміни кредитора у зобов'язанні, встановлений статтею 516 ЦК України. Так, відповідачем-1 на адресу позивача було надіслане повідомлення від 07.09.2010 р. № 2-07/09/10 –КМ.

Позивач та відповідач-1 явку своїх представників в судові засідання,  призначене на 07.04.2011, не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Як убачається з матеріалів справи, ухвали суду, якими сторін повідомлялось про розгляд справи, надсилались належним чином та отримані сторонами згідно поштових повідомлень, однак, позивач та відповідач-1 своїм правом на участь їх представників в судовому засіданні 07.04.2011 року, не скористались.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, що надавались під час судового розгляду справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

26.09.2008 між відповідачем-1 (продавцем) та позивачем (покупцем) був укладений договір №Б17/2007-41 купівлі-продажу цінних паперів (надалі - Договір купівлі-продажу ЦП).

Згідно п.1.1 Договору купівлі-продажу ЦП продавець за посередництвом торговця (АКБ “Трансбанк”) продає і передає, а покупець купує і приймає наступні цінні папери:

Вид ЦП

облігація іменна безпроцентна (цільова)

Емітент

TOB “Каштанове місто”

Код ЄДРПОУ

31242154

Номінальна вартість одного ЦП

477,90 гривень

Серія ЦП (кодифікаційний номер ЦП у депозитарії)

С, UA531242154C

Кількість ЦП

25024 штуки

Загальний обсяг ЦП за номінальною вартістю

11 958 969,60 гривень

Загальна сума договору

11 958 969,60 гривень

06.09.2010 між відповідачем-1 (кредитором) та відповідачем-2 (новим кредитором) був укладений Договір №4/10-РІМ про уступку прав на вимогу (надалі - Договір уступки).

В договорі уступки терміни вживаються в такому значенні:

Боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Каштанове місто»(код ЕДРПОУ 31242154);

Первинний договір - договір купівлі-продажу цінних паперів, укладений в минулому між Кредитором та Боржником у відповідності до якого Боржник є покупцем, а кредитор є продавцем, по якому боржник має заборгованість перед кредитором та реквізити якого вказані нижче в таблиці №1.

№

з/п

Реквізити первинного договору

Сума заборгованості

грн.

№ договору уступки

Дата договору уступки

1

Б17/2007-41

26 вересня 2008 року

11 632 919,60

Всього:

11 632 919,60

Заборгованість - кредиторська заборгованість боржника перед кредитором за первинним договором, що є непогашеною на дату укладання даного договору уступки, та яка наведена в таблиці №1.

Відповідач-1 передає, а відповідач-2 приймає на себе право вимоги першого і стає кредитором позивача за договором купівлі-продажу ЦП; за договором уступки відповідач-2 одержує право (замість відповідача-1) вимагати від позивача належною виконання зобов'язань по оплаті за договором купівлі-продажу ЦП в загальній сумі 11 632 919,60 гривень (п. 2.1, 2.2 договору уступки).

Посилаючись на п. 6.1 договору купівлі-продажу ЦП, згідно якого передбачено, що договір може бути змінений за письмовою згодою сторін, оформленою додатковими угодами, позивач вважає, що договір уступки повинен був укладатись за його письмовою згодою. В зв’язку з чим, просив визнати недійсним договір №4/10-РІМ про уступку прав на вимогу від 06.09.2010.

Основні  засади  господарювання  в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між  суб'єктами господарювання,  а  також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

При укладенні  господарських  договорів  сторони  визначають зміст договору на основі     вільного  волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати  на свій   розсуд  будь-які  умови  договору,  що  не  суперечать законодавству (ч.4 ст.179 Господарського кодексу України).

 Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного  кодексу  України  з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1) п. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

        Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі, якщо цей кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто відступлення права вимоги є можливим за умови її дійсності.

Відповідно до пп. 2.2.1 п. 2.1 Договору купівлі-продажу ЦП позивач зобов’язався перерахувати необхідну для придбання ЦП загальну суму договору згідно п. 1.1 цього Договору на рахунок відповідача-1 не пізніше 31.12.2008 року.

Матеріали справи не містять доказів виконання позивачем свого обов’язку щодо перерахування коштів відповідачу-1 на виконання умов договору купівлі –продажу ЦП в повному обсязі. Факт наявності заборгованості не спростовувався представником позивача під час судового розгляду справи.

Таким чином, наявність у відповідача-1 на момент укладення Договору права вимагати від позивача погашення заборгованості за договором купівлі-продажу ЦП встановлено судом під час розгляду справи.

Відповідно до п. 3 ст. 511 Цивільного кодексу України кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Положення Договору купівлі-продажу ЦП не містять будь-яких заборон щодо передачі відповідачем-1 свого права вимоги до позивача, що виникають з зазначеного договору.

         При цьому слід зазначити, що за спірним договором відповідачем-1 відступлено відповідачу-2 лише право вимоги до позивача, щодо погашення останнім  заборгованості, а не здійснено заміну сторони у самому договорі купівлі-продажу, як помилково стверджує позивач. Підписавши зазначений договір, відповідач-2 не отримав від відповідача-1 всього обсягу його  прав та обов’язків за спірним договором, а отримав лише єдине право вимагати від позивача виконання його обов’язку щодо оплати отриманих цінних паперів.

         Фактичне ж виконання відповідачем-1 своїх зобов’язань за Договором купівлі-продажу ЦП не заперечується сторонами.

Згідно зі ст. 12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 515 Цивільного кодексу України, заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Частиною 1 ст. 516 Цивільного кодексу України прямо передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивачем не надано доказів того, що укладення оспорюваного договору  потребувало його згоди внаслідок умов Договору купівлі-продажу ЦП або норм діючого законодавства.

Під час судового розгляду справи позивач вказував, що не отримував від відповідачів жодних повідомлень про укладення договору уступки права вимоги.

В матеріалах справи наявні докази на підтвердження направлення відповідачем-1 на адресу позивача повідомлення № 2-07/09/10 від 07.09.2010 року.

        Крім того, в даному контексті слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу України  якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

        Тобто, зазначеною нормою встановлено, що в разі неотримання боржником повідомлення про відступлення права вимоги він може виконати свій обов’язок щодо оплати первісному кредиторові, що буде вважатись належним виконанням, однак факт неотримання такого повідомлення не може бути підставою для визнання недійсним укладеного між кредиторами договору про уступку права вимоги до такого боржника.

При цьому слід зазначити, що позивач, з посиланням на ст. ст. 15, 16  Цивільного кодексу України, стверджує про порушення його прав та необхідності їх захисту в судовому порядку шляхом визнання недійсним укладеного між відповідачами договору, в зв’язку з недодержанням сторонами в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою-шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Судом не встановлено зазначених обставин під час розгляду справи.

Крім того, суд також зважає на той факт, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Подібні висновки щодо трактування вказаних вище норм зазначені у постанові Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Позивач не є стороною спірного договору, а порушення його прав внаслідок укладання договору не встановлено під час судового розгляду справи.

З огляду на викладені вище обставини, підстав для задоволення позовних вимог не вбачається.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач не довів суду підставності своїх вимог, в зв’язку з чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

 На підставі викладеного, керуючись Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд –

  ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

       Суддя

                           О.С. Копитова