Ухвала

від 16.03.2007 по справі 22а-336/2007

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22а-336 / 07 р

Справа № 22а-336

/ 07 р.                                  Головуючий

першої інстанції Алєйніков В.О.

Категорія: 22                                                      Суддя

- доповідач апеляційного суду Паліюк В.П.

УХВАЛА

2007 року березня місяця 16 дня

колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду

Миколаївської області в складі:

головуючого Паліюка В. П.,

суддів: Лівінського І.В., Шолох

З.Л.,

при секретарі: Негрун І.О., за

участю: позивача ОСОБА_1

розглянула    у    

відкритому     судовому     засіданні     в    

м.     Миколаєві адміністративну

справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на

постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 1 грудня 2006 р. за

позовом ОСОБА_1 до Миколаївського обласного військового комісаріату (далі -

військовий комісаріат) про захист права на пенсійне забезпечення.

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2006 р. ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до

військового комісаріату про захист права на пенсійне забезпечення.

Позивач зазначав, що після звільнення з військової служби

йому була призначена щомісячна пенсія. З 1 січня 2005 р. раніше призначена пенсія

була перерахована з врахуванням положень ст. 63 Закону України «Про пенсійне

забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9

квітня 1992 р. (з наступними змінами) (далі - Закон від 9 квітня 1992 p.).

В той же час, як вважав позивач, військовий комісаріат не

повністю реалізував вимоги ст. 63 Закону від 9 квітня 1992 p.,

оскільки незаконно відмовився перерахувати пенсію на підставі тих

нормативно-правових актів, які були прийняті в період з 1992 р. по 2004 р.

Посилаючись на викладене,

позивач просив задовольнити його вимоги.

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 1

грудня 2006 р. в задоволенні

позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невірне

застосування судом норм матеріального права, просив постанову скасувати і

ухвалити нову постанову про задоволення його вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача, дослідивши

обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає

задоволенню частково з наступних підстав.

Ухвалюючи постанову про відмову в задоволенні позову,

місцевий суд виходив з того, що військовий пенсіонер до 1 січня 2005 р. не має

права на перерахунок пенсії, а нормативно-правові акти, які приймалися в період

з 1992 р.

по 2004 р., на думку суду, не мають правового значення до

реалізації ст. 63 Закону від 9 квітня

1992 p.

Між тим,

з такими висновками місцевого суду погодитися не можна, оскільки вони

суперечать конституційним засадам регулювання пенсійних відносин в Україні.

Так, місцевим судом встановлено, а сторонами не

оспорюється, що позивач є військовим пенсіонером, а тому має право на

відповідне пенсійне забезпечення.

Згідно з першою редакцією ч. 3 ст. 63 Закону від 9 квітня

1992 р. «призначені військовослужбовцям, особам начальницького і рядового

складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей пенсії щорічно

перераховуються згідно з установленим за станом на 1 січня поточного року

рівнем грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб

начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, з якого обчислюються

пенсії».

Положення ч. 3 ст. 63 Закону від 9 квітня 1992 p., з врахуванням

змін від 4 лютого 1994 p.,

передбачали, що: «призначені військовослужбовцям, особам начальницького і

рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей пенсії

перераховуються з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій

військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх

справ».

Нова редакція ч. 3 ст. 63 Закону від 9 квітня 1992 р. (зміни від 16 грудня

2004 р.) вказує, що: «усі призначені за цим Законом пенсії підлягають

перерахунку у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового

забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право

на пенсію за цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій

осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок,

доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством.

Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок

пенсій і провадиться у строки, встановлені частиною другою статті 51 цього

Закону».

Системний аналіз ч. 3 ст. 63 Закону від 9 квітня 1992 p., як в першій, так

і в другій редакції, свідчить про наявність обов'язку в перераховуванні призначених

військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх

справ та членам їх сімей пенсій. При цьому, вказана норма не містить будь-яких

обмежень щодо реалізації цього права.

Щодо ч. 3 ст. 63 Закону від 9 квітня 1992 р., в редакції від 16

грудня 2004 р., то вона в

логічній послідовності уточнює це право. Зокрема, вказує на такі види грошового

забезпечення, як: надбавки, доплати, підвищення та премії. Водночас, ч. 4 цієї

норми Закону обмежує право на перерахунок пенсії лише щодо чергових військових

(спеціальних) звань.

Між тим, місцевий суд, відмовляючи в задоволенні позову,

не звернув належної уваги на викладені вище вимоги спеціального законодавства

та обставини справи. Хоча це має суттєве значення для вірного вирішення спору.

В зв'язку з чим, постанова місцевого суду, яка ухвалена в

порушення норм матеріального права (п. 4 ст. 202 КАС України), підлягає

скасуванню, але без ухвалення нової постанови з врахуванням наступного:

- відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від

2 листопада 2006 р. «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з

призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян» та Закону України від

19 грудня 2006 р. «Про Державний бюджет України на 2007 p.», вирішити

зазначені позовні

вимоги можливо

лише за участі відповідного органу Пенсійного фонду України, оскільки вони

торкаються прав та обов'язків цього спеціального суб'єкта;

-

місцевий суд на час розгляду спору не міг притягнути його для участі в справі,

а апеляційний суд - позбавлений такої можливості.

Тому

судова колегія апеляційного суду не має процесуальної можливості вирішити по

суті позовні вимоги без притягнення для участі в справі відповідний орган

Пенсійного фонду України.

Водночас,

положення ст. 204 КАС України, які передбачають підстави для скасування

судового рішення і направлення справи на новий розгляд, не вказують на таку

підставу, яка зазначена, наприклад, в нормах ЦПК України.

Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України, рішення

суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд

вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Згідно з

ч. 7 ст. 9 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні

правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини

(аналогія закону).

Колегія

суддів, враховуючи викладене, а також вік позивача, його вимоги, які направлені

на захист соціальних прав, а також необхідність розгляду справи в «розумні

строки», вважає за необхідне застосувати за аналогією п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК

України. В зв'язку з чим, справа після скасування постанови підлягає

направленню на новий розгляд до того ж місцевого суду.

При новому розгляді справи місцевому суду необхідно

врахувати викладене, визначитися з колом відповідачів, з'ясувати їх права та

обов'язки щодо виплат заборгованості по пенсіях, встановити належного

відповідача і, в залежності від встановленого, вирішити справу у відповідності

до чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 9, 195, 204, 206 КАС України та ст. 311 ЦПК України, колегія

суддів:

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 1 грудня 2006 р.

скасувати, а справу передати на новий розгляд до того ж суду, але іншому судді.