Постанова

від 07.05.2007 по справі 17/47

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

17/47

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 07.05.2007                                                                                           № 17/47

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Капацин  Н.В.

 суддів:                                          Смірнової  Л.Г.

                                        Синиці  О.Ф.

 при секретарі:                     Кулачок О.А.  

 За участю представників:

 від позивача - не з'явився

відповідача –           Єлишев К.Ю. (довір. № 0735 від 08.08.06)

                                         Колесник В.В. (довір. № 01-1582/07 від 28.02.07)  

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кожний про своє - 1"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 28.02.2007

 у справі № 17/47 (Кролевець О.А.)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Кожний про своє - 1"

 до                                                   ВАТ "Кредобанк" в особі Київської філії ВАТ "Кредобанк"

 про                                                  визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.07 року у справі№ 17/47 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю „Кожний про своє-1”  в задоволені позовних вимог, стягнуто з ТОВ „Кожний про своє-1” в доход  державного бюджету України державне мито в розмірі 14 780 грн., яке не було сплачене при поданні позову.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що згідно умов кредитного договору від 15.04.03, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Кожний про своє-1” і Акціонерним товариством „Кредит банк”, останнім відкрито позивачу поновлювану кредитну лінію. В забезпечення виконання умов кредитного договору між сторонами укладено договори застави основних засобів від 15.04.03 і від 07.07.03, відповідно до яких позивачем передано у заставу основні засоби підприємства, а саме багатогалузеве підприємство, розташоване за адресою: Київська обл., Макарівський р-н,         с. Завалівка, вул. Польова, 1. Відповідно до протоколу № 1 від 03.02.03 Загальних зборів учасників ТОВ „Кожний про своє-1” затверджено рішення про збільшення Товариством розміру кредитної лінії до 855 000 грн., рішення про затвердження та надання у заставу в якості забезпечення збільшеної кредитної лінії єдиного майнового комплексу Товариства загальною вартістю 1 500 000 грн. та майнових прав на придбане обладнання по розливу мінеральної та солодкої води вартістю 100 000 грн. та затверджені повноваження директора Катальнікової О.О. щодо підпису договорів фінансування, договорів застави та інших видів кредитних документів у повному обсязі. Згідно протоколу  № 3/03 від 02.07.03 затверджено рішення про збільшення розміру кредитної лінії до 500 000 грн., рішення про затвердження та надання у заставу в якості забезпечення збільшеної кредитної лінії єдиного майнового комплексу загальною вартістю 1 641 000 грн. та затверджені повноваження  директора Катальнікової щодо підпису договорів фінансування, договорів застави та інших видів комерційних та фінансових документів у повному обсязі. Дані рішення спростовують твердження позивача про те, що оспорювані угоди не затверджувались загальними зборами товариства та підписані не уповноваженою особою. Крім того, в матеріалах справи є докази отримання позивачем кредиту  та сплати ним процентів за користування цим кредитом. Договори застави відповідають вимогам статті 12 Закону України „Про заставу”. Позивач не довів, що кредитний договір № 89 від 15.04.03, договори застави від 15.04.03, від 07.07.03 укладені не уповноваженою особою, з перевищенням повноважень, а також не надав суду доказів того, що сторонами не були дотримані вимоги законодавства, яке діяло на час укладення зазначених договорів. Позовні вимоги про визнання недійсними кредитного договору № 89 від 15.04.03, договорів застави основних засобів від 15.04.03, від 07.07.03 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, суд першої інстанції посилається на статтю 76 Цивільного кодексу УРСР вказуючи, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2006 у справі № 17/47 та прийняти нове рішення.

В апеляційній скарзі позивач вказує на те, що кредитний договір № 89 від 15.04.03  підписано  невідомою особою без згоди зборів  учасників товариства. Судом першої інстанції не призначено  почеркознавчої експертизи щодо дослідження підпису Катальникової О.О., як директора „Кожний про своє-1”. Протокол загальних зборів № 1 від 03.02.03 не можна рахувати як факт затвердження кредитного договору загальними зборами товариства, оскільки збори проводилися у лютому  з метою отримання інвестиційних коштів на програму придбання обладнання по розливу мінеральної та солодкої води. Крім того, сторонами у кредитному договорі не дотримані умови, щодо цільової спрямованості кредитних коштів.

Суд не звернув уваги на те, що відповідачем до укладення кредитного договору № 89 від 15.04.03 в заставу за актом від 10.04.03 було прийнято майно позивача.

Майно, яке передано в заставу не має відповідних характеристик, і тому не відповідає вимогам щодо опису майна, передбаченого статтею 12 Закону України „Про заставу”. А силу цього договір застави є недійсним, як такий що не відповідає нормам закону.

          Позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо стягнення з позивача в доход державного бюджету несплаченого державного мита в розмірі 14 780 грн., оскільки заявлений позов містить немайновий характер, предметом спору є визнання недійсними кредитного договору та договорів застави.

Розгляд апеляційної скарги призначено на 23.04.07. Представник позивача в судове засідання 23.04.07 не з'явився, про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги позивач був повідомлений належним чином, згідно поштового повідомлення ухвала про призначення розгляду апеляційної скарги на 23.04.07 вручена позивачеві 04.04.07.

У зв'язку з неявкою у судове засідання 23.04.07 представника позивача та поданням ТОВ „Кожний про своє-1” заяви про відвід судді, розгляд апеляційної скарги відкладено. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.07 залишено без задоволення вищезазначену заяву.

В судове засідання апеляційної інстанції 07.05.07 вдруге не з'явився представник позивача.

          Колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.07 за наявними у справі матеріалами без представника позивача, оскільки матеріали справи містять докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце судового засідання по розгляду апеляційної скарги. Ухвала суду апеляційної інстанції від 23.04.07 про відкладення розгляду апеляційної скарги на 07.05.07 направлена сторонам по справі 25.04.07 рекомендованим листом з поштовим повідомленням (а.с. 129). Дана ухвала направлена позивачу за адресою: м. Київ,  Тверський тупік, 6/8-169. Поштовою установою повернуто рекомендований лист з зазначенням причини повернення, а саме за закінченням терміну зберігання.

          Відповідно до пункту 3.6 роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/589 від 18.09.97 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час  і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення  провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

          В позовній заяві вказана адреса ТОВ „Кожний про своє-1” -  м. Київ,  Тверський тупік, 6/8 кв. 169. Така ж адреса зазначена і в апеляційній скарзі ТОВ „Кожний про своє-1”. Крім того, в матеріалах справи міститься поштове повідомлення № 945514  про вручення позивачу (Катальніковій О.О.) ухвали суду апеляційної інстанції від 29.03.07, дана ухвала направлена позивачу за адресою: м. Київ,  Тверський тупік, 6/8 кв.169 (а.с. 101).

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників відповідача колегія суддів встановила наступне:

          На підставі кредитного договору № 89 від 15.04.03 укладеного між Акціонерним товариством „Кредит Банк (Україна) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Кожний про своє-1”, банк відкрив позичальнику поновлювану кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 105 000 грн., плата за користування кредитом встановлюється в розмірі 24% річних.

          Згідно Положення про Київську філію ВАТ „Кредобанк”, затвердженого рішенням Спостережної Ради ВАТ „Кредобанк”, Київська філія ВАТ „Кредобанк” виступає правонаступником всіх прав і зобов'язань Київської філії АТ „Західно-Український Комерційний банк” та Київської філії АТ „Кредит Банк (Україна).

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника, між сторонами укладено договір застави основних засобів від 15.04.03, відповідно до якого заставодавець (ТОВ „Кожний про своє-1”) зобов'язується передати банку основні засоби підприємства, заставна вартість становить 720 095 грн., акт перевірки наявності та оцінки майна, що передається в заставу (додаток № 1 від 10.04.03) додається.

Відповідно до пункту 2 договору застави від 07.07.03, укладеного між позивачем та відповідачем, позивачем для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором передано у заставу багатогалузеве виробниче підприємство, яке складається в цілому з 31 будівлі та 2 споруд (додаток № 1 до цього договору), що розташоване за адресою: Київська обл., Макарівський р-н, с. Завалівка, вул. Польова, 1.

Додатковою угодою № 2 від 15.07.03 до кредитного договору банк збільшив суму ліміту по кредитній лінії до 385 000 грн. Додатковою угодою № 3 від 17.07.03 максимальний ліміт заборгованості по кредитній лінії збільшено до 495 000 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Кожний про своє-1” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсними кредитного договору № 18 від 15.04.03, договору застави від 15.04.03 та договору застави від 07.07.03, укладених між сторонами по справі.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що кредитний договір був укладений не уповноваженою особою без згоди зборів учасників товариства і замість директора ТОВ „Кожний про своє-1” підписала невідома особа. Кредитний договір не мітить істотні умови такі як повернення, строковість, платність і цільова спрямованість, порядок нарахування процентів і доведення їх розміру до позичальника, що є порушенням вимог статті 153 Цивільного кодексу УРСР. Позивач вказує, що на момент передачі основних засобів на підставі додатку № 1 від 10.04.03, договірних відносин між банком та товариством не існувало, а тому договір застави від 15.04.03 в силу статті 3 Закону України „Про заставу” не міг бути укладений, а майно переданим. Що стосується договору застави від 07.07.03 позивач стверджує, що він не відповідає вимогам статті 153 Цивільного кодексу України, оскільки в його умовах відсутній предмет застави.

Відкрите акціонерне товариство „Кредобанк” в особі Київської філії ВАТ „Кредобанк” звернулося до суду першої інстанції з заявою про застосування строків позовної давності, передбачених нормами Цивільного кодексу УРСР та Цивільного кодексу України.

          Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України                       № 02-5/111 від 12.03.99 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме:

-          відповідність змісту угод вимогам закону;

-          правоздатність сторін за угодою;

-          у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

В п. 10 цього роз'яснення вказується на те, що відповідність чи не відповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.

Кредитний договір № 18 від 15.04.03, договір застави від 15.04.03 та договір застави від 07.07.03, укладені в 2003 році, а тому правову оцінку цих угод слід визначати по відношенню до законодавства, яке діяло на цей час, зокрема Цивільного кодексу УРСР та Закону України “Про заставу”.

Згідно статті 4 Цивільного кодексу УРСР, цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод , хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Кредитний договір № 86 від 15.04.03 підписано від Товариства з обмеженою відповідальністю „Кожний про своє-1” директором Катальніковою Оленою Олексіївною.

Згідно зі статтею 29 Цивільного кодексу УРСР юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом.

Статутом Товариства з обмеженою відповідальністю „Кожний про своє-1”, зареєстрованого Ленінградською районною державною адміністрацією 18.09.2000, Вищим органом Товариства є збори Учасників Товариства. Пунктом 7.4 Статуту встановлена виключна компетенція зборів Учасників, зокрема затвердження господарських контрактів, що укладаються Товариством на суму, що перевищує еквівалент 5 000 дол. США. Виконавчим органом Товариства, згідно пункту 7.13, який здійснює поточне керівництво діяльністю Товариства, є директор. Директор вирішує всі питання фінансово-господарської діяльності Товариства, крім тих що належать до виключної компетенції зборів Учасників. Збори можуть винести рішення про передачу частину прав до компетенції директора. Згідно пункту 7.14 Статуту директор представляє інтереси Товариства, укладає договори, угоди, контракти, в тому числі зовнішньоекономічні.

В пункті 9.4 роз'яснення  № 02-5/111 від 12.03.99 Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення судами спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” зазначено, що відповідно до статті 41 Закону України „Про господарські товариства” до компетенції загальних зборів акціонерного товариства віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Цією нормою передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо господарським судом буде з'ясовано, що установчими документами акціонерного товариства право органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган підписав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт не затвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Крім того, в матеріалах справи міститься протокол № 1 загальних зборів учасників ТОВ „Кожний про своє-1” від 03.02.03, яким затверджено рішення про збільшення ТОВ „Кожний про своє-1” розміру кредитної лінії до 855 000 грн. у Київський Філії АТ „Кредит Банк” строком на три роки під програму поновлення та розширення виробництва мінеральної та солодкої води (цех № 1 виробничого комплексу ТОВ „Кожний про своє-1”), вирішено надати у заставу в якості забезпечення збільшеної кредитної лінії єдиний майновий комплекс ТОВ „Кожний про своє-1” загальною 1 500 000 грн. та майнових прав на придбане обладнання по розливу мінеральної та солодкої води вартістю 1 00 000 грн. та затверджено повноваження директора Катальнікової О.О., щодо підпису договорів фінансування, договорів застави та інших видів кредитних документів у повному обсязі (а.с. 83).

Протоколом № 3/03 від 02.07.03 загальних зборів учасників ТОВ „Кожний про своє-1” затверджено рішення про збільшення ТОВ „Кожний про своє-1” розміру кредитної лінії на 500 000 грн. у Київський Філії АТ „Кредит Банк” строком на один рік під програму поновлення та розширення виробництва мінеральної та солодкої води, вирішено надати в якості забезпечення збільшеної кредитної лінії єдиний майновий комплекс ТОВ „Кожний про своє-1” загальною вартістю на суму 1 641 000 грн. та затверджено повноваження директора Катальнікової О.О., щодо підпису договорів фінансування, договорів застави та інших видів кредитних документів у повному обсязі.

В пункті 9.4 роз'яснення  № 02-5/111 від 12.03.99 Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення судами спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” зазначено, що доказам схвалення юридичною особою угоди можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма, тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладання угоди задоволенню не підлягає.

ТОВ „Кожний про своє-1” вчинені дії щодо подальшого схвалення укладеного між сторонами кредитного договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами сплати ним процентів за користування кредитом (а.с. 48-54), укладеними додатковими угодами № 2 від 15.07.03, № 3 від 17.07.03, № 4 від 01.04.04 та договорами застави від 15.04.03, 07.07.03.

З моменту коли позивачеві стало відомо про укладення кредитного  договору  директором без згоди учасників Товариства останній не повернув отримані грошові кошти, більше того, сплачував відсотки за користування кредитними коштами.

Крім того, відповідно до статті 47 Закону України  „Про судоустрій України” Верховний суд України забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами. В постанові Верховного Суду України від 09.12.03 у справі № 6/21-03 вказується на те, що стаття 59 Закону України „Про господарські товариства”, визначаючи обсяг компетенції зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю (вищого органу товариства), не передбачає будь-яких обмежень чи заборон, щодо вирішення директором питань діяльності товариства в частині вчинення дій щодо ведення господарської діяльності, зокрема, укладення будь-яких договорів від імені товариства.

Відповідно до статті 153 Цивільного кодексу УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

В пункті 9 Положення Національного банку України „Про кредитування” основними з умов кредитного договору є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Статтею 1 кредитного договору № 86 від 15.04.03, з урахуванням додаткових угод, визначено розмір кредиту, строк повернення , розмір плати за користування кредитом, цільова направленість кредиту, порядок забезпечення виконання  позичальником умов договору.

До матеріалів справи не надано листів, заяв, протоколів розбіжностей сторін стосовно суттєвих умов договору.

Позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції не призначено почеркознавчу експертизу на відповідність підпису на кредитному договорі підпису Катальнікової О.О.

Згідно частини першої статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Позивач в позовній заяві виразив свої сумніви щодо підписання кредитного договору № 86 від 15.04.03 директором Товариства з обмеженою відповідальністю „Кожний про своє-1”, але певними засобами доказувати позивач не довів, що кредитний договір позивачем не укладався. Крім того, позивач в позовній заяві  і в апеляційній скарзі вказує, що кредитний договір № 86 від 15.04.06 підписаний посадовою особою з перевищенням своїх повноважень без згоди зборів учасників Товариства.

Крім того, висновок спеціаліста КНДЕ не є висновком судового експерта в розумінні статей 41, 42 Господарського процесуального кодексу України, оскільки призначення судової експертизи є прерогативою суду. Крім того, висновок судового експерта виступає лише як один з доказів у справі, який не має для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом у сукупності з іншими доказами з метою встановлення наявності чи відсутності обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 151 Цивільного кодексу УРСР, договір (багатостороння угода) є однією з підстав виникнення зобов'язань.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника, між сторонами укладено договір застави основних засобів від 15.04.03, відповідно до якого заставодавець (ТОВ „Кожний про своє-1”) зобов'язується передати банку основні засоби підприємства балансовою вартістю 10 074 204 грн., згідно оцінки експерта вартість обладнання становить 1 311 400 грн., та з врахуванням коефіцієнта ліквідності, заставна вартість становить 720 095 грн., акт перевірки наявності та оцінки майна, що передається в заставу (додаток № 1 від 10.04.03).

Відповідно до пункту 3 даного договору застави майно, яке є предметом застави є його власністю і на нього може бути звернене стягнення відповідно до законодавства України. Факт наявності майна підтверджується довідкою № 01/22 від 14.03.03 про балансову вартість основних засобів на 14.03.03. Заставлене майно залишено на відповідному збереженні та користуванні у заставодавця за адресою:  Київська обл., Макарівський р-н.,  с. Завалівка, вул. Польова, 1; Київська обл., Макарівський р-н., с. Тарасівка, вул. Косовського, 28; м. Київ, вул. Туполєва, 4А (фабрика хімчистки). Дане майно знаходиться у попередній заставі АТ „Кредит банк Україна” згідно з договором застави, посвідченого 06.04.02 приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області                 Дарнопих Т.М.

За договором застави від 07.07.03, позивачем передано банку у заставу багатогалузеве виробниче підприємство, яке складається в цілому з 31 будівлі та 2 споруд (додаток № 1 до цього договору), що розташоване за адресою: Київська обл., Макарівський р-н, с. Завалівка, вул. Польова, 1. Згідно пункту 6 договору застави від 07.07.03 заставлене майно залишено на відповідному збереженні та користуванні у заставодавця.

Стаття 12 Закону України “Про заставу” передбачає, що у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

          В пункті 5 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України  № 02-5/602 від 24.12.99 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України “Про заставу” зазначається, що опис заставленого майна повинен містити індивідуальні ознаки останнього, які дозволяють встановити, яке саме майно є предметом застави, і відрізнити його від однорідних предметів.

Разом з тим, законодавець не встановлює перелік ознак, які має містити опис майна і сторони в момент укладення договору застави самостійно визначають, які саме ідентифікуючі ознаки необхідно включати в опис майна.

В пунктах 2 договорів застави від 15.04.03 та від 07.07.03 містяться посилання на додатки № 1, саме акти опису та оцінки майна, що передається в заставу відповідно  від 10.04.03 та 04.07.03, які є невід'ємною частиною до вказаних договорів застави.

Відповідно до пункту 20 Положення Національного банку України „Про кредитування” вказується, що банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання кредиту.

Вказані акти від 10.04.03 та від 04.07.03 свідчать про наявність майна у позичальника та містять опис предмета застави, а не  про передачу майна.

          В пункті 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України                     № 02-5/111 від 12.03.99 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” зазначається, що сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які могли б потягти за собою визнання договору недійсним, зокрема, шляхом укладення нового договору.

Враховуючи викладене, судова колегія прийшла до висновку, що у Господарського суду міста Києва не було правових підстав для визнання недійсними кредитного договору № 86 від 15.04.03, договорів застави від 15.04.03, від 07.07.03, а тому судом першої інстанції правомірно відмовлено позивачу в задоволенні позовних вимог.

В матеріалах справи міститься заява відповідача про застосування строків позовної давності.

Пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення, якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Стаття 76 Цивільного кодексу УРСР встановлює, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право  на позов виникає з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Загальний строк для захисту права встановлений статтею 71 даного Кодексу і складає три роки.

Судом першої інстанції встановлено, що право на позов виникло у позивача з моменту укладення оспорюваних угод, і на день звернення до суду з позовом встановлений законодавством трирічний строк позовної давності вже сплив. В матеріалах справи відсутня заява позивача про поновлення пропущеного строку позовної давності.

Крім того, стаття 92 Цивільного кодексу України встановлює, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Що стосується державного мита стягнутого з позивача в дохід державного бюджету судова колегія зазначає наступне:

В пункті 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 28.04.78 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”  зазначено, що визнаючи угоду недійсною, суд, якщо інше не передбачено законом, своїм рішенням зобов'язує кожну із сторін повернути другій стороні все одержане за угодою. Відповідно до пункту 18 даної постанови позови про визнання недійсними угод оплачуються державним митом залежно від вартості відшукуваного майна або розміру грошових сум, обумовлених угодою.

Відповідно до кредитного договору № 89 від 15.04.03 з врахуванням додаткових угод №  2 від 15.07.03, № 3 від 17.07.03 максимальний ліміт по кредитній лінії з врахуванням збільшення становить 495 000 грн.

Згідно з частиною першою статті 46 Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.     

Стаття 2 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” передбачає 1 відсоток ціни позову. Пунктом 4.6 роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/78 від 04.03.98 „Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України” передбачено, що якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення, державне мито сплачується як за подання однієї заяви немайнового характеру. Предметом спору у даній справі є визнання недійсними кредитного договору № 89 від 15.04.03, договорів застави основних засобів від 15.04.03, від 07.07.03, позивач повинен був сплатити 85 грн. замість 255грн. А тому позивач при зверненні з позовом до суду першої інстанції повинен був сплатити 4 950 грн.  та 85 грн.                 

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2007 по даній справі підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Кожний про своє-1” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.07 року у справі № 17/47 змінити.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

В позові відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Кожний про своє-1” (03148, м. Київ, вул. Героїв Космосу, 4, кв. 115, код 31167732) на користь державного бюджету України державне мито в розмірі 4 780 грн.

3. Матеріали справи № 17/47 повернути до Господарського суду    міста Києва.      

 Головуючий суддя                                                                      Капацин  Н.В.

 Судді                                                                                          Смірнова  Л.Г.

                                                                                          Синиця  О.Ф.

 10.05.07 (відправлено)