Рішення

від 14.04.2011 по справі 11/289-40/70

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  11/289-40/70

14.04.11

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Полімер»

до                  1. Київської міської ради

                    2. Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу  Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про            визнання права на користування земельною ділянкою та визнання укладеним договору оренди

За участю прокуратури м. Києва

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники  сторін:

від позивача:          Шульженко І.В. за довіреністю № 63 від 10.09.2008 р.                                                       

від відповідача 1:   Дорошенко О.О. за довіреністю № 225-КР-176 від 21.02.2011 р.

від відповідача 2:   Колодій О.В.  за довіреністю № 06-34/6603 від 14.03.2011 р.                                                                                                            

від прокуратури:    Лищук В.С. за посвідченням

У судовому засіданні 14.04.11 суд, керуючись ч.1 ст. 85 ГПК України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-полімер»(далі - позивач) до Київської міської ради (далі - відповідач-1) та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі –відповідач-2) про:

- визнання права позивача на оренду земельної ділянки площею 10 584,11 кв.м. по вул. Березняківська, 22-а у Дніпровському районі м. Києва (кадастровий номер 90:140:026);

- визнання укладеним Договору оренди земельної ділянки площею 10 584,11кв.м. по вул. Березняківська, 22-а у Дніпровському районі м. Києва між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто-полімер" та Київською міською радою з дня набрання судовим рішенням законної сили, в редакції, яка підписана Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто-полімер" та відповідає вимогам Закону України "Про оренду землі" та Типового договору оренди землі, затвердженого постановою KM України від 03.03.2004 № 220;

- зобов’язання Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєструвати договір оренди земельної ділянки площею 10 584,11кв.м. по вул. Березняківська, 22-а у

Дніпровському районі м. Києва між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто-полімер", у встановленому порядку.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 24.07.09 у справі № 11/289 позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.10 рішення Господарського суду м.Києва від  24.07.09 у справі № 11/289 скасовано частково. Резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: «Позов задовольнити частково. Визнати право Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-полімер» на оренду земельної ділянки площею 10584,11 кв.м. по вул. Березняківська, 22-а у Дніпровському районі м. Києва (кадастровий номер 90:140:026). В решті позовних вимог відмовити».

Постановою Вищого господарського суду України від 27.01.11 касаційні скарги Київської міської ради та Заступника прокурора міста Києва задоволено частково, рішення Господарського суду м. Києва від 24.07.09 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.10 у справі № 11/289 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Відповідно до вимог ст. 2-1 ГПК України справу № 11/289 передано для подальшого розгляду  судді Пукшин Л.Г.

Ухвалою суду від 02.02.11 прийнято справу №11/289 до свого провадження, присвоєно справі №11/289-40/70 та  призначено до розгляду на 17.02.11.

Розгляд справи неодноразово відкладався через неявку у судове засідання уповноваженого представника позивача.

Позивачем подано заяву про зміну предмету позову, яка ухвалою суду від 14.04.11 повернуто судом без розгляду.

У судовому засіданні 14.04.11 позивач заявив клопотання про залишення позовних вимог у первісному вигляді без розгляду.

Представники прокуратури та відповідачів щодо вказаного клопотання зазначили на розсуд суду.

Заслухавши думку учасників щодо заявленого клопотання про залишення позову без розгляду суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 81 ГПК України Господарський суд залишає позов без розгляду, якщо:

1) позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;

2) у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

3) виключено

4) позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк;

5) позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору;

6) громадянин відмовився від позову, який було подано у його інтересах прокурором.

Даний перелік підстав є виключеним і не підлягає розширенню, а відтак у суду відсутні правові підстави для залишення позовної заяви без розгляду за усним клопотанням позивача.

Представники прокуратури та відповідачів заперечували проти позовних вимог та просили суд відмовити у позові у повному обсязі.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури позивача та відповідачів, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:   

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2008 у справі № 36/110 визнано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-полімер»на нежилий майновий комплекс загальною площею 1 072,8 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, 22-а, розташований на земельній ділянці площею 10 584,11 кв.м. (кадастровий № 90140026) та складається з будівель:

Літера "А" (виробничий корпус з мезоніном) площею 704,4 кв.м.

Літера "Б" (виробничий корпус) площею 143,0кв.м.

Літера "В" (сушка) площею 42,0 кв.м.

Літера "Г" (склад) площею 37,9 кв.м.

Літера "Д" (прохідна) площею 6,7 кв.м.

Літера "Е" (складські приміщення) площею 142,8 кв.м.

За доводами позивача останній з 01.06.1998р  користується спірною земельною ділянкою і є її добросовісним користувачем, та реалізує свою господарську діяльність.

В обґрунтування правової позиції посилається на ч. 2 ст. 377, ч. 3 ст. 415 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають  задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності до ч. 3 ст. 415 Цивільного кодексу України особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди).

Частиною 1 ст. 120 Земельного кодексу України також передбачено, що при переході права власності на будівлю або споруду, які розміщені на наданій у користування земельній ділянці, до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Тобто,  у випадку придбання нерухомого майна право користування відповідною земельною ділянкою переходить до набувача нерухомого майна в силу закону.

Відповідно до ст. 377 ЦК та ст. 120 ЗК до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташоване відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Право користування (в т. ч. на правах оренди) земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухомість, переходить до набувача об'єктів нерухомості виключно за умови, що в момент їх відчуження у попереднього власника, згідно з вимогами земельного законодавства України, таке право було і воно належним чином посвідчене.

В матеріалах справи відсутні докази, які свідчили про право власності чи користування спірною земельною ділянкою попереднім власником нерухомого майна на момент його відчуження.

Суд вважає за необхідне зазначити, що виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Так, у відповідності до ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського   народу.   Від   імені   Українського   народу   права   власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлено Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі».

Право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове, платне, володіння та користування земельною ділянкою, необхідною  орендареві для провадження підприємницької або іншої діяльності (ст. 93 Земельного кодексу України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України).

В силу ст. 4 Закону України «Про оренду землі»орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до  статті 16 Закону України «Про оренду землі» особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання), розгляд якої і надання земельної ділянки в оренду проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, при цьому сторони укладають договір оренди землі лише у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду.

Пунктом 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради.

Як встановлено судом, питання щодо спірної земельної ділянки і надання її в оренду позивачу на сесії Київської міської ради не розглядалось.

Таким чином,  позовні вимоги про визнання права та визнання договору укладеним є необґрунтованими, а отже не підлягають задоволенню.   

Відповідно до ст. 1 та ст. 2 ГПК України правом на звернення до господарського суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу наділені підприємства та організації, права та інтереси яких дійсно порушені.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги поданими суду доказами. Обов’язок доказування згідно зі ст. 33 ГПК України покладено на сторони, кожна з яких повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.      

Матеріали справи не містять посилань на фактичне порушення прав позивача з боку відповідача-2, а тому вимоги в цій частині є необґрунтованими та безпідставними.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Полімер»є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України, витрати по сплаті державного мита, та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Суддя                                                                                                                             Пукшин Л.Г.

Дата підписання рішення 18.04.2011 р.