Рішення

від 21.04.2011 по справі 41/35пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

41/35пн

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

21.04.11 р.                                                                                 Справа № 41/35пн                               

Господарський суд Донецької області у складі судді          Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання Говор О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарську справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Мегапром”, м. Маріуполь

до відповідача: Маріупольської міської ради, м. Маріуполь

про визнання права власності на навіс „А-1”, естакади „Б” та „В”, огородження № 1,2,3 і замощення № І, ІІ, розташовані за адресою м. Маріуполь, пл. Морвокзал, 1

При участі представників:

від позивача: Хаджинов О.О – довіреність від 20.04.2011 №70

від відповідача: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Мегапром”, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Маріупольської міської ради про визнання права власності на навіс „А-1”, естакади „Б” та „В”, огородження №1,2,3 і замощення № І, ІІ, розташовані за адресою м. Маріуполь, пл. Морвокзал, 1.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним, під час експлуатації наданої йому у користування згідно з договором від 20.11.2001 року земельної ділянки, було без належних дозволів здійснено будівництво навісу, змонтовано дві естакади, огородження, замощення; станом на 11.09.2008 року зазначені споруди визначені в технічному паспорті.

Відповідач, згідно з наданою суду письмовою заявою від 18.04.2011 року № 510, проти позовних вимог не заперечив.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:  

20.11.2001 року між Маріупольською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю „Мегапром” було укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), відповідно до п. 1.1. якого Маріупольська міська рада згідно з рішенням виконкому від 15.08.2001 року № 342/5 надає, а товариство з обмеженою відповідальністю „Мегапром” приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,903500 га.

Пунктом 1.2. цього договору визначено, що земельна ділянка надається на умовах тимчасового користування строком на 25 років (з 15.08.2001 року) для транспортної обробки вантажів та складування на площі Морвокзалу у Приморському районі.

Наведений договір зареєстрований Маріупольською міською радою в Книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 20.11.2001 року за № 1615.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, технічного паспорту на виробничий будинок, розташований в м. Маріуполі на пл. Морвокзал, 1, складеного КП Маріупольське БТІ станом на 11.09.2008 року, позивачем, під час користування земельною ділянкою, щодо якої 20.11.2001 року було укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), було здійснено будівництво навісу „А-1”, естакад „Б” та „В”, огороджень № 1,2,3 та замощення № І, ІІ.

Також, як вбачається з довідки від 24.09.2008 року № 150 ДКП Маріупольське бюро технічної інвентаризації, у домоволодінні на пл. Морвокзал, 1, Товариством з обмеженою відповідальністю „Мегапром” самочинно побудовані: навіс літ. „А-1”, естакада літ. „Б” та „В”, огородження № 1,2,3 та замощення № І, ІІ.

Як зазначалось, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання права власності на навіс „А-1”, естакади „Б” та „В”, огородження № 1,2,3 і замощення № І, ІІ, розташовані за адресою м. Маріуполь, пл. Морвокзал, 1.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Таким чином, позов про визнання права власності - це недоговірна вимога про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов'язаних з позбавленням володіння.

Відповідно до приписів ст.ст.317, 320 Цивільного кодексу України, власникові належать право володіння, користування та розпорядження майном, зокрема, він має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Оскільки роботи з будівництва нерухомого майна – навісу „А-1”, естакад „Б” та „В”, огороджень № 1,2,3 і замощень № І, ІІ, розташованих за адресою м. Маріуполь, пл. Морвокзал, 1, були проведені позивачем без додержання приписів чинного законодавства щодо отримання дозвільної документації на проведення вказаних робіт, побудовані об'єкти нерухомого майна вважаються такими, що побудовані самочинно, тобто без достатніх правових підстав. Правовідносини, пов'язані з самочинним будівництвом об'єктів нерухомого майна регулюються в Україні, зокрема, статтею 376 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належне затвердженого проекту або з істотними порушеннями будівельних норм та правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинне збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України).

Виходячи зі змісту положень ст.376 Цивільного кодексу України, загальне правило ч.2 ст. 376 вказаного Кодексу України встановлює, що сам по собі факт здійснення особою самочинного будівництва нерухомого майна не призводить до виникнення у такої особи права власності на це майно, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, але виключно за рішенням суду, набуття чинності яким і призводить до виникнення права власності.

За приписами ч.5 вказаної статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Тобто, законодавчо передбачена можливість легалізації самочинно збудованого нерухомого майна шляхом визнання права власності на нього в судовому порядку.

При цьому, для визнання права власності на самочинно збудоване майно, необхідно з'ясувати ряд обставин, що мають суттєве значення для розгляду справи, а саме: встановити особу, яка є фактичним власником спірного майна, відсутність порушень прав третіх осіб, відповідність самочинно збудованих об'єктів приписам основних державних будівельних норм та питання щодо можливості їх подальшого безпечного використання, наявність наданої у передбаченому законом порядку у користування земельної ділянки.

Судом встановлено, що позивач є законним користувачем земельної ділянки площею 0,903500 га, розташованої на площі Морвокзалу у Приморському районі.

У матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про припинення  права користування позивача вказаною земельною ділянкою.

Одночасно, згідно з ч.4 ст.376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Чинне законодавство передбачає декілька шляхів набуття права власності на об'єкти нерухомого майна. Положення Цивільного кодексу України щодо регулювання правових наслідків самочинного будівництва передбачають в якості способу набуття права власності на нього лише його визнання в судовому порядку. Обов'язок власника чи іншої зацікавленої особи, а також сама необхідність прийняття в експлуатацію об'єктів самочинного  будівництва не передбачена в чинному законодавстві, а порядок прийняття в експлуатацію об'єктів самочинного будівництва не врегульовано жодним нормативним актом.

До моменту розгляду справи відповідач, до компетенції якого відносяться повноваження щодо розпорядження землями в межах території міста, та його виконавчі органи, до повноважень яких належить здійснення контролю за дотриманням місцевих правил забудови, та зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу, не здійснював жодних дій та не приймав жодних рішень, спрямованих на ліквідацію вказаного об'єкту самочинного будівництва, та не інформував його власників щодо неможливості подальшого існування спірного майна.

Одночасно, до матеріалів справи не надано яких-небудь доказів порушення позивачем прав та законних інтересів інших осіб при здійсненні повноважень користувача відповідної земельної ділянки, наданої в оренду на підставі договору від 20.11.2001 року.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю „Донбасспецмонтаж” на замовлення позивача було здійснено будівельно-технічне експертне обстеження будівельних конструкцій навісу, двох естакад, огородження та замощення, розташованих за адресою: м. Маріуполь, пл. Морвокзал, 1.

Згідно висновку від 30.10.2008 року № 1825, складеного за результатами проведення наведеного обстеження, навіс „А-1”, естакади „Б” та „В”, огородження № 1,2,3 і замощення № І, ІІ, розташовані за адресою м. Маріуполь, пл. Морвокзал, 1, іх несучі та огороджувальні конструкції знаходяться в задовільному технічному стані та можуть експлуатуватись у подальшому; технічний стан будівельних конструкцій наведених об'єктів, забезпечує їх безпечну та надійну експлуатацію.

Зазначені висновки з урахуванням статей 32, 34, 43 ГПК України, можуть свідчити про відсутність порушень основних державних будівельних норм та можливість подальшого безпечного користування об'єктів нерухомого майна: навісу „А-1”, естакад „Б” та „В”, огороджень № 1,2,3 і замощень № І, ІІ, розташовані за адресою м. Маріуполь, пл. Морвокзал, 1.

За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, суд робить висновок про те, що існування об'єктів нерухомого майна: навісу „А-1”, естакад „Б” та „В”, огороджень № 1,2,3 і замощень № І, ІІ, розташовані за адресою м. Маріуполь, пл. Морвокзал, 1, не порушує нічиї права. Документів, які б підтверджували, що спірне майно порушує права інших осіб, до матеріалів справи не надано.

Згідно до п.2 ст.3  Цивільного Кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Як  визначено  положеннями  ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст.41  Конституції України, кожен  має  право  вільно володіти,  користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку,  визначеному законом. В даному випадку, набуття права власності на самочинно збудоване та самочинно реконструйоване майно можливе лише в судовому порядку за умови додержання низки умов.

Відповідно до ст.316 Цивільного кодексу України, правом власності особи є право особи на певну річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 319 ЦК України, встановлюється, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, та має право вчиняти до свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Статтею 320 Цивільного кодексу України передбачено право власника використовувати своє майно для підприємницької діяльності. Наразі, ст.321 Цивільного кодексу України гарантує, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише в випадках, прямо передбачених законом.

Виходячи зі змісту ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України, звернення до суду  з вимогами про визнання права власності визнано законодавцем як єдиний можливий спосіб узаконення самочинного будівництва. При цьому, у такому випадку рішення суду опосередковує не захист вже наявного у особи права власності, а виступає саме правостворюючим чинником, що випливає із ч.5 ст.11 цього Кодексу.

Відсутність альтернативної можливості вирішити подальшу долю об'єктів самочинного будівництва та належним чином оформити правовстановлюючі документи на належне позивачу майно, заважає йому вільно володіти та користуватись зазначеним об'єктом нерухомості та унеможливлює розпорядження їм. Чинне законодавство України передбачає необхідність вирішення подальшої долі самочинно збудованого нерухомого майна саме в судовому порядку на підставі статті 376 ЦК України.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що спірний об'єкт збудований на земельній ділянці, користувачем якої є позивач, відсутність будь-яких доказів порушення прав інших осіб, а також враховуючи відповідність спірних об'єктів діючим будівельним нормативним правилам, позовні вимоги про визнання права власності на навіс „А-1”, естакади „Б” та „В”, огородження № 1,2,3 і замощення № І, ІІ, розташовані за адресою м. Маріуполь, пл. Морвокзал, 1.

Виходячи з того, що з боку відповідача не було припущено будь-яких неправильних дій, внаслідок яких виник спір по цій справі, згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.41  Конституції України, ст.ст. 3, 16, 316, 317, 319, 320, 321, 328, 376, 392  Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 22, 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Мегапром” до Маріупольської міської ради про визнання права власності на навіс „А-1”, естакади „Б” та „В”, огородження № 1,2,3 і замощення № І, ІІ, розташовані за адресою м. Маріуполь, пл. Морвокзал, 1 – задовольнити.

Визнати за Товариства з обмеженою відповідальністю „Мегапром” (87543, м. Маріуполь, вул. Таганрогська, 70, ЄДРПОУ 20326152) право власності на навіс „А-1”, естакади „Б” та „В”, огородження № 1,2,3 і замощення № І, ІІ, розташовані за адресою м. Маріуполь, пл. Морвокзал, 1.

Суддя                                                               Гончаров С.А.           

В судовому засіданні 21.04.2011 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення

Рішення підписане 26.04.2011р.