Постанова

від 27.04.2011 по справі 4/721-43/371

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 27 квітня 2011 р.                                                                                    

№ 4/721-43/371  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Кравчука Г.А.,

суддів:

Мачульського Г.М.,

Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ"

на постанову

від 22.02.11 Київського апеляційного господарського суду     

у справі

№4/721-43/371       

господарського суду

м. Києва

за позовом

Заступника прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі Фінансового управління Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації

до

Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ"    

третя особа

Національний Банк України

про

стягнення 132401,29 грн.

за участю представників сторін

від позивача:

у засідання не прибули

від відповідача:

Бойкініч Д.В., дов.

від третьої особи:

Залевський В.О., дов.

від ГПУ:

Савицька О.В., посв.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Деснянського району м. Києва звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Фінансового управління Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації з позовом про стягнення з Акціонерного комерційного банку "Київ" 132401,29 грн., у тому числі 26017,73 грн. інфляційних втрат за період з травня до серпня 2009 року, 22356,16 грн. 3% річних за період з квітня до вересня 2009 року та 84027,40 грн. пені за період з 27.04.09 до 10.09.09.

Позов мотивований посиланням на несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором банківського вкладу (депозиту) та додатковою угодою №9 до договору щодо повернення вкладнику його вкладу та виплати нарахованих процентів.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на введений Національним банком України згідно з постановою від 06.02.09 №53 мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців –з 09.02.09 до 09.08.09 та призначення тимчасової адміністрації  на один рік.

Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою від 28.09.10 Вищий господарський суд України скасував судові рішення в справі, направивши її на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення усіх суттєвих обставин.

Рішенням від 24.11.11 господарський суд м. Києва (суддя Пасько М.В.) позов задовольнив частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 19260,28 грн. пені та 5260,27 грн. 3% річних за період, коли не діяв мораторій, введений постановою Національного банку України №53 від 06.02.09.

Постановою від 22.02.11 Київський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Бондар С.В. –головуючий, Кондратова І.Д., Попікова О.В.) рішення суду першої інстанції змінив щодо стягнення з відповідача на користь позивача 26017,73 грн. інфляційної складової боргу та 22356,16 грн. 3 % річних. Постанова мотивована тим, що мораторій не поширюється на вимоги, пов'язані з відповідальністю за невиконання грошового зобов'язання.

Ухвалою від 29.03.11 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування вказаних судових рішень та відмову в позові новим рішенням.

Касатор доводить неправомірність застосування до нього відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої ст. 625 ЦК України, під час дії мораторію. Одночасно касатор інформує без надання доказів, що 22.09.09 ухвалою господарського суду м. Києва у справі №33/461 за аналогічним предметом і підставою між тими ж сторонами було припинено провадження в справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, відповідач не виконав грошове зобов'язання та не видав позивачу суму депозиту у визначений укладеними між ними депозитними угодами від 11.12.07 №07/390 і №5 від 25.06.08 строк –27.04.09, а фактично депозитна сума видана була 10.09.09, тобто з простроченням на 4 місяці та 12 днів, що стало підставою для звернення прокурора до суду з позовом щодо стягнення в інтересах позивача індексу інфляції, 3% річних та пені.

Постановою правління Національного банку України №53 від 06.02.09 у ПАТ “Акціонерний комерційний банк "Київ" призначено тимчасову адміністрацію строком на один рік з 09.02.09 до 09.02.10 та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку. Тобто на час виконання відповідачем депозитних угод діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів

Посилаючись на положення ч. 2 ст. 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відповідач доводив, що банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань, зокрема в разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Дійсно, відповідно до положень законодавства, зокрема п. 2 ч. 3 ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Проте згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання, в зв'язку з чим дія мораторію відповідно до ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на них не розповсюджується. Доводи касатора в цій частині слід визнати невідповідними законодавству.

З огляду на викладене судова колегія не вбачає підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.11 у справі №4/721-43/371 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий                                                                                Г.Кравчук

Судді                                                                                          Г.Мачульський

                                                                                                    А.Уліцький