Постанова

від 30.03.2011 по справі 2а-0770/664/11

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 2а-0770/664/11

рядок статзвіту – 8.2.1

код -  01  

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

   30 березня 2011 року                     11 год. 55 хв.                                   м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого -  судді Андрійцьо В.Д.

при секретарі судового засідання - Повханич Г.П.

за участю:

представника позивача –ОСОБА_1  (довіреність від 25 січня 2010 року)

представника відповідача - ОСОБА_2 (довіреність № 59/10/10 від 06 січня 2011 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді  адміністративну справу за позовною заявою Приватного підприємства "Аксет-2005" до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 17 грудня 2010 № 0006761640/0 4219/15-2/34022540/9903, від 17 січня 2011 року № 0000031640/0 6/15-2/34022540/286, від 18 лютого 2011 року № 00000101640/0 136/15-2/34022540/629., -

ВСТАНОВИВ:

          Позивач - Приватне підприємство "Аксет-2005" звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 17 грудня 2010 № 0006761640/0 4219/15-2/34022540/9903, від 17 січня 2011 року № 0000031640/0 6/15-2/34022540/286, від 18 лютого 2011 року № 00000101640/0 136/15-2/34022540/629. щодо зменшення суми бюджетного відшкодування по ПДВ.

          У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги за обставин викладених у позовній заяві підтримав повністю, просив суд їх задовольнити.

          Представник відповідача  у судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити в задоволенні такого, як безпідставному, обґрунтовуючи свою позицію обставинами, викладеними у письмових запереченнях на позов, зокрема пояснивши, що податковим органом правомірно зменшено позивачу  суму бюджетного відшкодування по ПДВ. При визначенні бази оподаткування операцій з поставки товарів на митній території України було правомірно застосовано "звичайні ціни", оскільки договірна (контрактна) вартість такого була нижча за звичайну ціну (митну вартість).

          Дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд  приходить до наступного висновку.

          Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з Акту  від 13 грудня 2010 року № 4228/15-2 (а. с. 11-14 ) відповідачем було проведено документальну невиїзну перевірку податкової декларації з податку на додану вартість  приватного підприємства "Аксет -2005".

          Даною перевіркою встановлено, розмір податку, зазначеного приватним підприємством "Аксет - 2005" у декларації є більшим, ніж визначено за результатами  документальної перевірки, оскільки при заповненні податкової декларації платником заявлено до бюджетного відшкодування суму ПДВ в розмірі 40 209, 00 грн., як від'ємне значення різниці між  податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за жовтень 2010 року. При цьому, відповідно до  п. 4.1, 4.3 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підприємству визначено від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом у сумі 177, 00 грн., р. 10.1 декларації з ПДВ ПП "Аксет - 2005" за вересень 2010 року складає 177, 00 грн.

          Перевіркою зроблено висновок, що залишок від'ємного значення за вересень 2010 року, фактично сплачений платником в попередніх податкових періодах постачальником товарів і складає 177, 00 грн.

           За наслідками розгляду акту перевірки 13 грудня 2010 було прийнято податкове повідомлення –рішення № 0006761640/0 4219/15-2/34022540/9903 від 17 грудня 2010 року (а. с. 15 ), яким на підставі "б", "в" пп. 4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", пп. 7.7.2  п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"  зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів)  з податку на додану вартість в розмірі 40 032, 00 грн., правомірність якого і є предметом розгляду даної адміністративної справи.

          Крім того, 10 січня 2011 року працівниками Державної податкової інспекції у м. Ужгороді, за наслідками прийняття декларації ПП "Аксет - 2005" з податку  на додану вартість за листопад 2010 року було складено акт № 11/15-2, яким встановлено порушення пп. 7.7.2 п. 7.7 с. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Так, перевіркою встановлено, що  розмір податку, зазначеного  платником у декларації є більшим, ніж визначено за результатами документальної невиїзної перевірки, оскільки при заповненні податкової декларації платником заявлено до бюджетного відшкодування суму ПДВ в розмірі 7 226, 00 грн., як від'ємне значення різниці між  податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за листопад 2010 року. При цьому, відповідно до  п. 4.1, 4.3 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підприємству визначено від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом у сумі 39, 00 грн., р. 10.1 декларації з ПДВ ПП "Аксет - 2005" за жовтень 2010 року складає 39, 00 грн.

          Перевіркою зроблено висновок, що залишок від'ємного значення за жовтень 2010 року, фактично сплачений платником в попередніх податкових періодах постачальником товарів і складає 39, 00 грн.

          За наслідками розгляду вищевказаного акту перевірки Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді прийнято податкове повідомлення –рішення № 0000031640/0 6/15-2/34022540/286 від 17 січня 2011 року (а. с. 36 ), яким  згідно пп. 54.3 ст. 54 та п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України пп. 7.7.2  п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"  зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів)  з податку на додану вартість в розмірі 7 187, 00 грн., правомірність якого також є предметом розгляду даної адміністративної справи.

          Окрім того, 14 лютого 2011 року працівниками Державної податкової інспекції у м. Ужгороді, за наслідками прийняття декларації ПП "Аксет - 2005" з податку  на додану вартість за грудень 2010 року було складено акт № 149/15-2 (а.с. 30-33), яким встановлено порушення пп. 7.7.2 п. 7.7 с. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Так, перевіркою встановлено, що  розмір податку, зазначеного  платником у декларації є більшим, ніж визначено за результатами документальної невиїзної перевірки, оскільки при заповненні податкової декларації платником заявлено до бюджетного відшкодування суму ПДВ в розмірі 14 526, 00 грн., як від'ємне значення різниці між  податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за грудень 2010 року. При цьому, відповідно до  п. 4.1, 4.3 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та ст. 187, 200 Податкового кодексу України підприємству визначено від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом у сумі 65, 00 грн., р. 10.1 декларації з ПДВ ПП "Аксет - 2005" за грудень 2010 року складає 65, 00 грн.

          У судовому засіданні встановлено, що працівниками податкового органу в акті перевірки № 149/15-2 від 14 лютого допущено технічну помилку, а саме замість "грудень 2010 року" вживається "листопад 2010 року".

          Перевіркою зроблено висновок, що залишок від'ємного значення за грудень 2010 року, фактично сплачений платником в попередніх податкових періодах постачальником товарів і складає 65, 00 грн.

          За наслідками розгляду вищевказаного акту перевірки Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді прийнято податкове повідомлення –рішення № 00000101640/0 136/15-2/34022540/629 від 18 лютого 2011 року (а. с. 34 ), яким  згідно пп. 54.3 ст. 54 та п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України пп. 7.7.2  п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"  зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів)  з податку на додану вартість в розмірі 14 461, 00 грн., правомірність якого також є предметом розгляду даної адміністративної справи.

          Матеріалами справи встановлено, що позивач здійснював діяльність з імпорту товарів  на митну територію України, які в подальшому реалізовувались на внутрішньому ринку.  Зокрема підприємство проводило реалізацію пластмасових виробів санітарно –технічного призначення  суб’єктам підприємницької діяльності по цінам, що сформовані на основі фактурної вартості та включають ввізне мито, націнку. При ввезенні товарів позивач належним чином сплатив до бюджету суми ПДВ, що були визначені відповідно до ч.3 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" з митної вартості імпортованих товарів, що підтверджується відповідними  ВМД. Даний факт представником відповідача не заперечується.

          Заперечуючи проти позову представник відповідача зазначає, що договірна (контрактна) вартість реалізованого позивачем товару на території України  була нижча за звичайну ціну (митну вартість).

          Згідно пунктом 1.18 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

          Відповідно до пункту 1.20.1 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Там же визначено, що: справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) і сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території; ідентичні товари (роботи, послуги) –це товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися; однорідні товари (роботи, послуги) –це товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

За пунктом 1.20.2 ст. 1 цього  ж Закону України, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні, при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

За пунктом 1.20.6 ст. 1 цього ж Закону України, у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

За пунктами 1.20.8 та 1.20.10 статті 1 того ж Закону України, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня можуть бути прийняті до уваги правила, визначені відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Також пунктом 13 Указу Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання  підприємницької діяльності", який було видано з метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, є визначено, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Там же визначено, що індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Крім того, за Законом України "Про ціни та ціноутворення" (зокрема, статтями 6 і 7) в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. На сьогодні державне регулювання цін запроваджено Кабінетом Міністрів України за постановою від 25.12.96 року № 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)", у якій відсутні будь-яке регулювання цін на митну вартість.

Аналізуючи зазначені норми суд приходить до висновку, що будь-яке застосування податковим органом "звичайних цін" є можливим виключно у випадках продажу товарів (робіт, послуг) навіть пов’язаним особам або придбання товарів у таких же осіб лише за наявності незвичайних умов ведення господарської діяльності, що повинно бути доведено саме податковим органом належним чином та за умови відсутності належного обґрунтування фактичної ціни продажу або придбання, яка при цьому повинна не відповідати статистичній оцінці рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України.

При цьому податковий орган несе обов'язок належного доведення самого факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Також при цьому податковий орган має довести, що в нього є належна інформація про укладені на момент продажу товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що дозволило б йому висунути обґрунтовані претензії до фактичної ціни договору.

В актах відповідача відсутні будь-які докази  здійснення перевірки рівня звичайних цін на продукцію, що реалізувалась позивачем на внутрішньому ринку, порівнюючи її з справедливою ринковою ціною ідентичних (аналогічних) товарів у співставних умовах, що свідчить про відсутність будь-яких підстав для застосування звичайних цін.

Здійснюючи перевірки відповідач дійшов до хибного  висновку щодо визначення звичайної ціни товару шляхом використання митної вартості, оскільки імпорт товарів і їх реалізація на внутрішньому ринку в Україні не можуть вважатися співставними умовами для визначення звичайних цін.

Так, ч.1 ст. 263 МК України передбачено можливість використання інформації, що стосується митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон, виключно митними органами для митних цілей. В тому числі для визначення бази оподаткування ПДВ при імпорті товарів.

Аналогічно визначено і п.1.7. Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої  наказом Державної митної служби України № 307 від 09.07.1997р.,  згідно якого митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Таким чином, звичайна ціна встановлюється за правилами п.1.20 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" і залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Наведене положення відповідає вимогам ст. 11 Закону України "Про ціни та ціноутворення", де встановлено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до цін та умов світового ринку, та не суперечить п.1.20.5, п.7.4.1, п.7.4.3. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Таким чином, якщо товари продані за ціною вищою від фактурної, але нижчою від митної вартості, база обкладення ПДВ визначається виходячи з продажної вартості товару; в такому випадку ціна продажу є звичайною.

Жодним  законодавчим актом України не передбачено ототожнення поняття "звичайна ціна", яке застосовується при визначенні бази операцій поставки товарів на митній  території України, і поняття "митна вартість", яке застосовується при визначенні бази оподаткування операцій з імпорту товарів на митну територію України.

А тому посилання відповідача на п.4.3. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість", згідно якого для товарів, які імпортуються на митну територію України платником податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації (з урахуванням витрат згідно цього ж підпункту), не приймається судом до уваги, оскільки вказана норма стосується оподаткування податком на додану вартість при розмитненні імпортованих товарів.

Відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що він сплатив всі необхідні при розмитненні платежі та податки від митної вартості товару, а ціну, за якою реалізував товари покупцям, формував на підставі п.4.1. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість", при здійсненні господарської діяльності ціна реалізації товару коливалася відповідно до попиту, економічного стану ринку, маркетингових досліджень. Реалізація товару проводилась оптом, але в жодному випадку ціна товару не була нижчою від ринкової ціни, а отже, й від звичайної.

Крім того, донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Проте, відповідно до пункту 4.3.1 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", застосування непрямих методів визначення податкових зобов'язань платника податків є можливим виключно у випадках, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону (тобто лише у разі, якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію) у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з не веденням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів. Там же визначено, що цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Також пунктом 4.3.2 статті 4 цього ж Закону є визначено, що якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Там же визначено, що якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.

Крім того, пунктом 4.3.3 статті 4 того ж Закону України є, зокрема, встановлено, що методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків, а пунктом 4.3.4 тієї ж статті 4 є визначено застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється.

Як вбачається із змісту актів відповідача, перевірки позивача проводилися, за наслідками подання декларацій, а тому жодних законних підстав щодо самого факту застосування непрямих методів не було.

За таких обставин суд приходить до переконання, що нарахування податкових зобов’язань на імпортовані товари, що реалізуються по договірній ціні на території України, виходячи з митної вартості, є безпідставним, оскільки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Суд констатує, що відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

З огляду на викладені обставини та враховуючи приписи ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в силу яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд вважає позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень –рішень щодо зменшення суми бюджетного відшкодування по ПДВ є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Слід присудити понесені позивачем документально підтверджені, у вигляді сплати судового збору (квитанція № 36 від 23 лютого 2011 р.) судові витрати у розмірі 3 (три) грн. 40 (сорок)  коп. до стягнення з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги приватного підприємства "Аксет - 2005"  -  задовольнити  повністю.

2. Визнати протиправним  та скасувати податкове повідомлення –рішення прийняте Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді Закарпатської області від 17 грудня 2010 року № 0006761640/0 4219/15-2/34022540/9903, щодо зменшення приватному підприємству "Аксет –2005"  суми бюджетного відшкодування по ПДВ за жовтень 2010 року на суму 40 032, 00 грн.

3. Визнати протиправним  та скасувати податкове повідомлення –рішення прийняте Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді Закарпатської області від 17 січня 2011 року № 0000031640/0 6/15-2/34022540/286, щодо зменшення приватному підприємству "Аксет –2005"  суми бюджетного відшкодування по ПДВ за жовтень 2010 року на суму 7 187, 00 грн.

4. Визнати протиправним  та скасувати податкове повідомлення –рішення прийняте Державною податковою інспекцією у м. Ужгороді Закарпатської області від 18 лютого 2011 року № 00000101640/0 136/15-2/34022540/629, щодо зменшення приватному підприємству "Аксет –2005"  суми бюджетного відшкодування по ПДВ за грудень 2010 року на суму 14 461, 00 грн.

5. Присудити до стягнення з Державного бюджету України на користь приватного підприємства "Аксет -2005"  (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Гарайди, 8/1,  код ЄДРПОУ 34022540) понесені судові витрати у розмірі 3 (три) грн. 40 (сорок) коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову.

          Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

          Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя                                                                                     Андрійцьо В.Д.

Повний текст постанови виготовлено та підписано протягом 05 квітня  2011 р.

Суддя                                                                                     Андрійцьо В.Д.