Рішення

від 24.02.2011 по справі 27/128

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

  

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        24.02.2011 р.                                                                                               Справа №27/128

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Батайське виробниче об'єднання "Электросвет", 346880, вул. Орджонікідзе, 126, м. Балтійськ, Ростовська область, Росія

до Відкритого акціонерного товариства Холдингова Компанія "АвтоКрАЗ", 39631, вул. Київська, 62, м. Кременчук, Полтавська обл., Україна

про стягнення 1 159 179, 29 російських рублів.

суддя Солодюк О.В.

Представники:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився.

У відповідності до ст. 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

В судовому засіданні 24.02.2011 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення оформлено та підписано відповідно до вимог ст. 84 ГПК України.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення з відповідача 1 159 179, 29 російських рублів за контрактом № 68 від 08.08.2006 року, з яких: 1065673,76 російських рублів –основний борг; 93505,53 російських рублів –відсотки за користування чужими грошовими коштами.

Сторони в засідання не з'явились, про час та місце проведення засідання повідомлені належним чином.

Позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач у відзиві на позов заперечує, вважає, що накладні № 1388 від 15.09.2008 року та № 1537 від 02.10.2008 року, на які позивач посилається, як на підставу позовних вимог, не являються підтвердженням факту поставки товару, оскільки на них відсутня відмітка уповноваженої особи відповідача на прийняття указаної в них продукції.

Позивач з твердженнями відповідача не погоджується та вважає їх безпідставними. Як доказ того, що товар відповідачем був отриманий, позивач надав суду оригінали митних декларацій і міжнародних товарно-транспортних накладних про фактичний вивіз товарів з митної території Російської Федерації на дві суми –697 387, 76 російських рублів та 368 286 російських рублів.

Зважаючи на те, що сторони належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, необхідних для вирішення спору доказів достатньо, суд визнав за можливе розглянути справу по суті.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

08.08.2006 року між сторонами був укладений контракт № 68 (далі –Контракт), за яким продавець (позивач) зобов’язався здійснювати на умовах, передбачених Контрактом, продаж продукції номенклатура та кількість якої вказані в специфікаціях до Контракту, а покупець (відповідач) зобов'язався здійснювати оплату продукції та приймати її згідно умов даного Контракту (п.1. Контракту).

Пунктом 2.1 Контракту сторони узгодили, що ціна продукції вказується в специфікаціях до Контракту.

Валюта Контракту –російські рублі (п. 2.2. Контракту).

В усьому, що не передбачено Контрактом сторони керуються законами Російської Федерації (п.9.1 Контракту).

На виконання умов Контракту позивачем було поставлено відповідачу товару на загальну суму 1065673,76 російських рублів, що підтверджується товарними накладними від 15.09.2008 року № 1388 на суму 697387,76 російських рублів та товарною накладною від 22.10.2008 року № 1537 на суму 368 286 російських рублів (а.с. 25-29).

Відповідач посилається на те, що товар за Контрактом ним не був отриманий. Заперечення відповідача судом не приймаються виходячи з наступного.

Суд вважає надані позивачем накладні належними доказами отримання товару. Товарні накладні №1537 від 22.10.2008 року на суму 368 286 російських рублів, № 1388 від 15.09.2008 року  на суму 697387,76 російських рублів містять найменування товару, його кількість, ціну. В графі "вантаж прийняв" вказано посаду працівників відповідача "кладовщик", а також міститься їх прізвище і підпис, які засвідчені печаткою відповідача. Зазначені обставини дають підстави вважати, що повноваження представника виходили з обстановки та не потребували додаткового підтвердження, згідно положень абзацу 2 пункту 1 ст. 182 Цивільного кодексу Російської Федерації (далі - Цивільного кодексу РФ), а також те, що поведінка сторін засвідчує їх волю до настання відповідних правових наслідків.

Заперечення відповідача також спростовуються наданими позивачем оригіналами митних декларацій і міжнародних товарно-транспортних накладних.

Відмітки на вантажних митних деклараціях № 10313070/241008/0006645 та № 10313070/220908/0005911 свідчать про фактичне вивезення товару з митної території Російської Федерації на дві суми –697 387, 76 російських рублів та 368 286 російських рублів.

При дослідженні міжнародних товарно-транспортних накладних (в мат. справи) судом встановлено, що на них стоїть печатка відповідача про отримання товару. Адреса, що зазначена в графі "отримувач" збігається з адресою, визначеною сторонами в п. 3.1 Контракту.

Виходячи з умов Контракту та наданих доказів суд вважає, що товар за товарними та міжнародними накладними прийнятий уповноваженою особою покупця.

Претензії щодо якості чи кількості товару зі сторони відповідача в матеріалах справи відсутні.

Позивачем були виставлені рахунок-фактура від 23.10.2008 року № 00002209 на суму 368286 рублів та рахунок-фактура від 17.09.2008 року №00001978 на суму 697387, 76 рублів з реквізитами рахунків для оплати отриманого відповідачем товару.

У відповідності до п. 2.2. Додаткового погодження № 29 від 30.04.2009 року до Контракту (а.с. 20), розрахунки за кожну партію продукції проводяться по факту поставки з відстрочкою платежу 250 календарних днів з моменту поставки продукції на склад покупця.

Таким чином строк оплати за накладною № 1388 від 15.09.2008 року настав 25.05.2009 року, за накладною № 1537 від 02.10.2008 року строк оплати настав 02.06.2009 року.

У визначені Контрактом строки товар не був оплачений відповідачем.

З врахуванням пункту 8.1  в редакції протоколу розбіжностей до Контракту (а.с. 21-22), сторони встановили, що всі спори, що виникли в зв'язку з підписанням, виконанням, розірванням даного Контракту вирішуються з дотриманням претензійного порядку. а при не досягненні згоди спори розглядаються в арбітражному (господарському) суді за місцезнаходженням відповідача.

Як свідчить квитанція відділення зв'язку, 10.07.2010 року на адресу відповідача була направлена претензія від 09.07.2010 року № 05/-1407 (а.с. 31-32) з вимогою оплатити отриману продукцію.

За твердженням позивача, відповіді на претензію він не отримував і борг станом на момент подання позову та розгляду справи в суді відповідачем не погашений. Згідно розрахунку, за відповідачем значиться основний борг по Контракту в розмірі 1065673,76 російських рублів.

Сторони п. 9.1 Контракту встановили, що в усьому, що не передбачено Контрактом, сторони керуються законами Російської Федерації.

Згідно статті 309 Цивільного кодексу РФ зобов'язання повинні виконуватися належним чином у відповідності до умов зобов'язань і вимог закону, інших правових актів, а при відсутності таких умов та вимог –у відповідності до звичаїв ділового обороту або інших вимог що звичайно ставляться.

За змістом статті 310 Цивільного кодексу РФ одностороння відмова від зобов'язання не допускається, за виключенням випадків, передбачених законом та договором.

За договором купівлі-продажу одна сторона зобов'язується передати річ (товар) у власність другої сторони, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і заплатити за нього певну грошову суму (ціну) (стаття 454 Цивільного кодексу РФ).

Покупець, згідно норм статті 486 Цивільного кодексу РФ зобов'язаний оплатити товар безпосередньо до або після передачі йому продавцем товару, якщо інше не передбачено даним кодексом, іншим законом, іншим правовим актом чи договором купівлі-продажу або не витікає із зобов'язання. Якщо договором купівлі-продажу не передбачена розстрочка оплати товару, покупець зобов'язаний заплатити продавцю ціну переданого товару повністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 486 Цивільного кодексу РФ якщо покупець своєчасно не оплачує переданий за договором купівлі-продажу товар, продавець має право вимагати оплату товару і виплати відсотків згідно з ст. 395 Цивільного кодексу РФ.

Згідно ст. 395 Цивільного кодексу РФ за користування чужими грошовими коштами внаслідок їх неправомірного утримання, ухилення від їх повернення, іншої прострочки в їх виплаті або безпідставного отримання чи збереження за рахунок іншої особи підлягають сплаті відсотки на суму цих коштів. Розмір відсотків визначається існуючою в місці проживання кредитора, а якщо кредитором являється юридична особа, в місці його находження обліковою ставкою банківських відсотків на день виконання грошового зобов'язання або його відповідної частини.

На підставі вказівки Банку Росії від 31.05.2010 року № 2450-У "Про розмір ставки рефінансування Банку Росії" з 01.06.2010 року встановлена ставка рефінансування ЦБ РФ в розмірі 7,75 %.

Позивачем заявлено до стягнення 93505,53 російських рублів – що є відсотками за користування чужими грошовими коштами, а саме: в період з 25.05.2009 року по 15.07.2010 року  за накладною № 1388 від 15.09.2008 року в розмірі 61554,16 російських рублів; за накладною № 1537 від 02.10.2008 року за період з 02.06.2009 року по 15.07.2010 року  в розмірі 31951,37 російських рублів.

За розрахунком суду відсотки за користування чужими грошовими коштами становлять 93458,83 російських рублів, тому позов в частині стягнення відсотків задовольняється частково – на суму 93458,83 російських рублів. В частині вимог про стягнення відсотків на суму 46,70 російських рублів у позові відмовляється як надмірно нарахованих позивачем.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах  здійснюється  на засадах змагальності. За ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості та відсотків за користування чужими коштами за контрактом № 68 від 08.08.2006 року на суму 1 159 132, 59 російських рублів.

Судові витрати покладаються відповідно до ст. 44, частини 5 ст. 49 ГПК України, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

За ст. 47 ГПК України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

Згідно п. 8 роз'яснення ВАСУ N 02-5/78 від 04.03.98 року господарський  суд  самостійно чи за заявою сторони в ухвалі, рішенні чи  постанові зазначає обставини,  які є підставою для повного або часткового повернення державного мита. Підставами для повернення  державного мита  відповідно  до статті 8 Декрету КМУ "Про державне мито" є, зокрема, внесення державного мита у більшому розмірі, ніж  передбачено  законом.

Так, згідно платіжного доручення № 1788 від 18.08.2010 року та листа Держказначейства України від 07.09.2010 року при подачі позовної заяви позивачем було сплачено 12000,00 російських рублів державного мита, що є на 408,00 рублів більше, ніж потрібно внести до бюджету з розрахунку 1% від ціни позову, згідно п.2 ст. 3  Декрету КМУ "Про державне мито" від 12.02.1993 року.

Таким чином, надмірно сплачені  кошти необхідно повернути позивачу.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Холдингова Компанія "АвтоКрАЗ", 39631, вул. Київська, 62, м. Кременчук, Полтавська обл., Україна, код ЄДРПОУ 05808735 на користь: Товариства з обмеженою відповідальністю "Батайське виробниче об'єднання "Электросвет", 346880, вул. Орджонікідзе, 126, м. Балтійськ, Ростовська область, Росія, код 1026101840489 – 1065673 російських рублів 76 коп. – основного боргу; 93458 російських рублів 83 коп. – відсотків за користування чужими коштами; 11591 російських рублів 32 коп. - відшкодування витрат по оплаті держмита; 918 російських рублів 41 коп. – відшкодування витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

3. В частині вимог про стягнення відсотків на суму 46,70 російських рублів у позові відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Батайське виробниче об'єднання "Электросвет", 346880, вул. Орджонікідзе, 126, м. Балтійськ, Ростовська область, Росія з Державного бюджету України 408,00 російських рублів, сплачених згідно платіжного доручення № 1788 від 18.08.2010 року.

      Суддя                                                                                                                   Солодюк О.В.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 03 березня 2011 року.

Примітка: Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, визначеному ст. 93 ГПК України.