Рішення

від 24.03.2011 по справі 8/183

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  8/183

24.03.11

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Містобуд - Бровари"

до                  1) Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку"  

                     2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіум  центр"  

третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівна корпорація "Місто"    

про                     визнання недійсним договору поруки № 14/10-140-"П" від 05.10.2007р.

Суддя   В.С. Катрич

Представники сторін:

від позивача         ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 01.09.2010р.

від відповідача 1  ОСОБА_2 за довіреністю №Л-43 від 11.10.2010р.

від відповідача 2  не з’явився

від третьої особи  ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 01.09.2010р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач   звернувся  до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору поруки № 14/10-140-"П" від 05.10.2007 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Містобуд-Бровари", Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіум Центр".   

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2010 р. порушено провадження у справі № 8/183, розгляд справи призначений на 29.04.2010 р.

У судове засідання, призначене на 29.04.2010 р. з‘явились представники позивача та відповідача-1. Представник відповідача-2 у судове засідання не з’явився, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу-2.

Через канцелярію суду від представника позивача надійшли клопотання про виклик працівників Товариства з обмеженою відповідальністю "Містобуд-Бровари" для дачі пояснень по справі № 8/183 та клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості позивачу надати суду витребувані докази.

Крім того, від представника позивача через канцелярію суду надійшла заява про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони Акціонерному банку "Банк регіонального розвитку" та/або уповноваженим ним особам, органам державної виконавчої служби, будь-яким іншим особам, накладати арешт на банківські рахунки ТОВ "Містобуд-Бровари" за договором поруки № 14/10-140-“П”від 05.10.2007р. та заборони Акціонерному банку “Банк регіонального розвитку” та/або уповноваженим ним особам, органам державної виконавчої служби, будь-яким іншим особам, здійснювати списання грошових коштів з банківських рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю "Містобуд-Бровари" за договором поруки № 14/10-140-“П”від 05.10.2007р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2010р. у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Містобуд - Бровари" про забезпечення позову відмовлено, продовжено строк розгляду справи та відкладений розгляд справи на 27.05.2010 р. у зв’язку з нез’явленням представника відповідача 2 у судове засідання, неподанням сторонами витребуваних доказів.

Не погодившись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2010 р. позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського господарського суду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2010 р. ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.04.2010 р. залишено без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення, матеріали справи повернуто Господарському суду міста Києва.

Не погодившись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2010р. позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.09.2010 р. касаційну скаргу повернуто скаржнику без розгляду.

Згідно резолюції Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 15.09.2010 р. справу передано для розгляду судді Катрич В.С.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2010 р. розгляд справи призначений на 18.11.2010 р.

Через загальний відділ суду 17.11.2010 р. від позивача надійшло клопотання про витребування додаткових доказів та залучення у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівна корпорація «Місто».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2010 р. залучено у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівна корпорація «Місто».

У судове засідання 18.11.2010 р. представники сторін з’явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.10 р. відкладено розгляд справи на 09.12.10 р., зобов’язано сторони виконати певні дії.

В судових засіданнях Господарського суду міста Києва від 09.12.2010 р., 23.12.2010 р., 03.02.2011 р. оголошувались перерви.

В зв’язку з  перебуванням судді на лікарняному, розгляд справи 24.02.2011 р. не відбувся.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2011 р. призначено судове засідання на 10.03.2011 р.

В судових засіданнях Господарського суду міста Києва від 10.03.2011 р. та 17.03.2011 р. оголошувалися перерви.

В судове засідання 24.03.2011 р. представник відповідача 2 не з’явився.

Представники позивача, відповідача 1 та третьої особи надали суду пояснення по суті спору.

В зв’язку з неподанням відповідачем 2 відзиву на позовну заяву і витребуваних господарським судом документів суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін ознайомлено з їх  правами та обов’язками передбаченими ст.ст. 20, 22 ГПК України. Крім цього, у судовому засіданні роз’яснені положення ст.81-1 ГПК України.

Господарським судом, відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення уповноважених представника позивача, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

В С Т А Н О В И В:

   05.10.2007 р. між Акціонерним товариством "Банк регіонального розвитку" (надалі-відповідач 1, банк), як кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіум  центр" (надалі –відповідач 2, боржник), як позичальником, було укладено кредитний договір №  14/10-140 (надалі - кредитний договір), відповідно до якого банк відкриває позичальнику невідновлювану кредитну лінію без безумовних зобов'язань щодо надання грошових коштів, з можливістю надання позичальнику в її межах кредитів, що надалі іменуються "кредити", а позичальник зобов'язується використати кредити на цілі, зазначені в п. 1.5. цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитами, виконати інші умови цього договору і своєчасно повернути кредити Банку.

Умовами кредитного договору погоджено, що банк встановлює позичальнику ліміт кредитування в розмірі 21000000, 00 грн.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Поряд з цим, з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, 05.10.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Містобуд - Бровари" (надалі-позивач), як поручителем, боржником та банком було укладено договір поруки № 14/10-140-"П" (надалі-договір поруки).

Укладені договори є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст. ст. 173, 174 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Пунктом 1.1. договору поруки визначено, що поручитель зобов'язується перед банком у повному обсязі відповідати за виконання боржником зобов'язань, що існують або виникнуть в майбутньому на підставі наступного договору, укладеного між банком та боржником: кредитний договір № 14/10-140 від  «05» жовтня 2007 року, укладений між банком та боржником, за умовами якого банк зобов'язується відкрити боржнику не відновлювану кредитну лінію з лімітом 21 000 000,00 (двадцять один мільйон, 00) гривень,

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Як зазначає позивач,  договір поруки від імені позивача укладав директор - Лунів Михайло Михайлович, що діяв на підставі Статуту. Згідно Статуту Tовариства з обмеженою відповідальністю «Містобуд-Бровари», затвердженого Загальними Зборами учасників Товариства, Протокол від 03.04.2007 року (який діяв на момент укладання договору поруки), директор вирішує всі питання діяльності Товариства, за винятком тих, що віднесені до виключної компетенції Загальних Зборів учасників (п.6.17); директор не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників Товариства (п. 6.18); директор в межах компетенції, визначеної Загальними Зборами учасників Товариства, діє без довіреності від імені Товариства, представляє інтереси Товариства в органах державної влади та управління, у відносинах з вітчизняними і зарубіжними юридичними особами та громадянами, укладає угоди (договори) та відчужує майно Товариства з обмеженнями передбаченими п. п. 6.4.14, 6.4.15 статуту, вчиняє інші юридичні дії, в межах наданих йому повноважень (п. 6.19). Згідно, п. 6.4.14 Статуту, до компетенції Загальних Зборів учасників належить, зокрема, надання попередньої згоди на укладення угод (договорів) на суму більше 200 000,00 (двісті тисяч) гривень.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до  ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 7 постанови від 06.11.2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як передбачено ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених Цивільним кодексом України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. п. 9.1 - 9.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. N 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»(зі змінами та доповненнями). Так, зокрема, письмова угода може бути укладена від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час укладення угод діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

За загальним правилом передбачені установчими документами обмеження повноважень особи щодо укладення угод у порівнянні з визначеними у довіреності, законі не повинні впливати на відносини підприємства, установи, організації, від імені якої укладено угоду, з іншими особами. Винятком є випадки, коли сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження. У цих випадках угода може бути визнана недійсною за позовом особи, в інтересах якої встановлено обмеження, але заявник повинен довести, що друга сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження.

До матеріалів справи не додано будь-яких документів, які б свідчили про надання повноважень директору Товариства з обмеженою відповідальністю «Містобуд-Бровари»Луніву Михайлу Михайловичу укладати угоди (договори) на суму більше 200000, 00 грн. (п 6.4.14 статуту ТОВ «Містобуд-Бровари»).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Містобуд-Бровари»не вчинило будь-яких дій направлених на наступне схвалення укладеного від його імені директором Лунівим Михайлом Михайловичем договору поруки (ст. 241 ЦК України).   

Враховуючи те, що наведені позивачем доводи щодо недійсності договору поруки грунтуються на приписах законодавства, яке визначає недійсність правочину і містять докази на наявність підстав, наявність всіх обов’язкових ознак для визнання договору недійсним позивач довів, що спірний договір суперечить чинному законодавству в розумінні ст. ст. 203, 215  Цивільного кодексу України, а тому господарський суд приходить до висновку, що є підстави для визнання його недійсним.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, до господарського суду мають право звертатися підприємства та організації за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач в установленому порядку заявлених до нього вимог не спростував.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги про визнання недійсним договору поруки № 14/10-140-«П»від 05.10.2007 року, укладеного між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку", Товариством з обмеженою відповідальністю "Містобуд - Бровари" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіум  центр"  обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідачів.

На підставі викладеного, беручі до уваги Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. N 02-5/111, керуючись ст.ст. 11, 202, 203, 207, 215, 509, 553, 1049, 1054 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 193 ГК України, ст. ст. 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним договір поруки № 14/10-140-«П»від 05.10.2007 року, укладений між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку", Товариством з обмеженою відповідальністю "Містобуд - Бровари" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіум  центр".

Стягнути з Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку"  (04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 8-А, ідентифікаційний код 35076670), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Містобуд - Бровари" (07400, м. Бровари, вул. Гагаріна буд. 21, кім. 3, ідентифікаційний код 32752576) 42 (сорок дві) грн. 50  коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіум центр»(01021, м. Київ, вул. Маряненка, буд. 9, оф. 1, ідентифікаційний код 35479710), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Містобуд - Бровари" (07400, м. Бровари, вул. Гагаріна буд. 21, кім. 3, ідентифікаційний код 32752576) 42 (сорок дві) грн. 50  коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Суддя                                                                                                                  В.С. Катрич                                                                                                                                                                                              

Дата підписання рішення: 29.04.2011 р.