Постанова

від 04.03.2008 по справі 20-2/375

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 04 березня 2008 р.                                                                                   

№

20-2/375 

Вищий 

господарський суд  України у

складі колегії  суддів:

Т.Б.

Дроботової - головуючого Н.О. Волковицької 

Л.І. Рогач

за

участю представників:

позивача

не

з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином)

відповідача

Хацкевич

Л.В., дов. від 12.03.07р. № 6

розглянувши

у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу 

Комунального

підприємства "Севастопольське міське ринкове господарство"

на

постанову

Севастопольського

апеляційного господарського суду від 26.11.2007 року

у

справі

№

20-2/375 господарського суду міста Севастополя

за

позовом

Суб'єкта

підприємницької діяльності ОСОБА_1

до

Комунального

підприємства "Севастопольське міське ринкове господарство"

про

спонукання

укласти договір

ВСТАНОВИВ:

Позивач

звернувся до господарського суду з позовом до Комунального підприємства

"Севастопольське міське ринкове господарство" про спонукання його

укласти з позивачем договір про розміщення павільйону        № НО-32 для торгівлі на ринку

"Мелкооптовый", покликаючись на безпідставну відмову відповідача від

укладення публічного договору, що порушує статті 3, 633, 642 Цивільного кодексу

України, Правила торгівлі на ринках міста Севастополя, затверджені рішенням

міської Ради від 06.04.2004р. № 1879.

Відповідач

заперечив проти позовних вимог, посилаючись на припинення дії договору на

розміщення павільйону від 29.06.2003р. з огляду на його розірвання

сторонами,  а позивачем не було додержано

вимог статті 181 Господарського кодексу України про направлення відповідачу

проекту договору та повного пакету документів до нього. Також відповідач вважає

помилковим визначення позивачем правової природи договору на розміщення

об'єктів на території ринку як публічного.

Рішенням

господарського суду міста Севастополя від 24.09.2007 року (суддя Шевчук Н.Г.) у

позові відмовлено; судове рішення мотивовано необґрунтованістю позовних вимог,

оскільки позивачем не надано доказів додержання вимог статті 181 Господарського

процесуального кодексу України щодо направлення відповідачу проекту договору, а

також повного пакету документів, необхідних для укладення договору.

Постановою

Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.11.2007 року (судді:

Котлярова О.Л. -головуючий, Антонова І.В., Ткаченко М.І.) рішення місцевого

господарського суду у даній справі скасовано та прийнято нове рішення, яким

позовні вимоги задоволено, зобов'язано комунальне підприємство

"Севастопольське міське ринкове господарство" Севастопольської

міської ради укласти з суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 договір про

розміщення торговельного павільйону № НО-32 для торгівлі на ринку

"Мелкооптовый" на умовах договору № 168 від 29.06.2003р., укладеного

між комунальним підприємством "Севастопольське міське ринкове

господарство" Севастопольської міської ради та суб'єктом підприємницької

діяльності ОСОБА_2; з відповідача на користь позивача стягнуто 245,5грн судових

витрат.

Скасовуючи

рішення місцевого суду та задовольняючи позов, апеляційний господарський суд

зазначив, що рішення прийнято при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають

значення для справи, оскільки позивачем фактично дотримано вимоги статті 181

Господарського кодексу України, а в якості проекту договору виступає саме

договір від 29.06.2003р. № 168, відповідно до умов якого позивачем

сплачувались, а відповідачем приймались суми ринкового збору.

Не

погоджуючись з постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду

України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову та залишити в

силі рішення господарського суду першої інстанції; касаційну скаргу вмотивовано

доводами про неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме

статті 181 Господарського кодексу України, оскільки позивач не направляв

відповідачу проект договору, що встановлено судом першої інстанції та не спростовано

апеляційною інстанцією, прийом відповідачем разових платежів позивача в оплату

послуг ринку (охорону павільйону та прибирання території) не свідчить про згоду

відповідача з умовами договору. Правочин з позивачем є самостійним договором, а

не заміною сторони у зобов'язанні за договором з попереднім власником

павільйону.

Позивач

відзив на касаційну скаргу не надав, не скористався своїм правом на участь

представника в судовому засіданні.

Заслухавши

доповідь судді -доповідача, пояснення представника відповідача, присутнього в

судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності

юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні,

колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких

підстав.

Відповідно

до частин 1 та 2 статті 1117  Господарського

процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові

рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи

перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального

і процесуального права.

Касаційна

інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не

були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним,

вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних

доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як

вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, на

підставі рішень № 145 від 24.12.1998р. та № 814 від 10.06.2001р. між

Севастопольською міською радою та комунальним підприємством

"Севастопольське міське ринкове господарство" Севастопольської

міської ради було укладено договір оренди землі від 05.11.2001р.

Відповідно

до умов вказаного договору Севастопольська міська рада надала, а комунальне

підприємство "Севастопольське міське ринкове господарство"

Севастопольської міської ради прийняло у володіння та користування земельну

ділянку загальною площею 2,6156га, розташовану в Ленінському районі міста Севастополя

на перетині проспекту генерала Острякова і дороги на Максимову дачу для

господарського використання -розташування оптового продовольчого ринку.

29.06.2003р.

відповідачем та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 було укладено

договір № 168 по розміщення павільйону НО-32 для торгівлі на ринку

"Мелкооптовый" строком до 01.01.2009р.

Також

місцевим судом встановлено, що 09.12.2006р. суб'єкт підприємницької діяльності

ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу павільйону з суб'єктом підприємницької діяльності

ОСОБА_1 та передав їй павільйон за актом приймання-передачі від 11.12.2006р.

15.12.2006р.

суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 та суб'єкт підприємницької

діяльності ОСОБА_1 звернулися до відповідача зі заявами про укладення договору

на розміщення павільйону  з його новим

власником - суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1; до заяви було додано

копію паспорту, копію свідоцтва про підприємницьку діяльність та копію довідки

з ідентифікаційним кодом.

За

наслідками засідання комісії з розгляду заяви від 15.12.2006р. (протокол № 2

від 03.01.2007р.) в укладенні договору було відмовлено з огляду на відсутність

всіх необхідних документів: доказів переходу права власності на павільйон,

копії довідки про відсутність заборгованості перед бюджетом, копії патенту або

свідоцтва про сплату єдиного податку, підтвердження фактичного метражу

павільйону.

21.03.2007р.

позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про видачу йому договору,

додавши копії квитанцій про оплату послуг відповідача за січень-березень 2007р.

Відтак

місцевий господарський суд дійшов висновку, що з встановлених ним обставин

справи не вбачається додержання позивачем встановленого порядку  укладення договорів.

Натомість

суд апеляційної інстанції зазначив, що в даному випадку в якості проекту

договору між позивачем та відповідачем належить прийняти наявний договір № 168

від 29.06.2003р. про розміщення цього ж павільйону НО-32, укладений між

відповідачем та попередній власником цього павільйону.

Таким

чином, предметом спору у даній справі є зміст взаємних зобов'язань сторін за

наслідками зміни власника павільйону та додержання способу документального

оформлення такої зміни.

За

змістом статей 11, 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають,

змінюються та припиняються, виходячи із дій осіб, що передбачені актами

цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами,

але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Сторонами

у зобов'язанні є боржник та кредитор і саме вони мають права та обов'язки у

зобов'язанні. Заміна сторони у зобов'язанні може відбуватися у випадках,

встановлених законом (внаслідок відступлення права вимоги, правонаступництва

тощо), та у порядку, встановленому законом, для заміни боржника чи кредитора у

зобов'язанні.

При

цьому правочин щодо заміни сторони у зобов'язанні вчиняється у тій самій формі,

що й первісний правочин.

Загальний

порядок укладення господарських договорів передбачено статтею 181

Господарського кодексу України, за якою господарський договір викладається у

формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; проект

договору може бути запропоновано будь-якою зі сторін, яка надає його другій

стороні, а інша сторона у разі згоди з його умовами оформляє договір та

повертає його ініціатору договору у двадцятиденний строк після одержання.

Сторона,

що одержала договір, може також, виявивши свою волю на укладення договору,

викласти свою власну редакцію окремих умов договору, про що складається

протокол розбіжностей.

Відтак

саме проект договору та протоколу розбіжностей є доказами існування спору, що

виник при укладанні договору і який сторони передають на вирішення

господарського суду.

Водночас

на розгляд суду може бути передано не будь-який спір, котрий виник при

укладенні договору, а той, для якого чинним законодавством  передбачено таку можливість за згодою сторін

чи приписами чинного законодавства.

З

огляду на вище вказані положення чинного законодавства, встановлені обставини

справи, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого та правомірного

висновку  про недоведеність позивачем

порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів за відсутності належних

та допустимих доказів, що підтверджували б додержання ним порядку укладення

спірного договору, відсутності проекту договору, укладення якого було предметом

позову.

Натомість

висновок апеляційного господарського суду про визнання в якості такого проекту

договору тексту договору, укладеного  з

попереднім власником, суперечить статті 181 Господарського кодексу України,

приписам чинного законодавства про поняття зобов'язання та сторони в ньому,

порядок заміни сторони в зобов'язанні; зазначаючи про фактичне звернення

позивачем до відповідача з вимогою про переоформлення договору, суд не

розмежував правовідносини, що виникли між суб'єктом підприємницької діяльності

ОСОБА_2 та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1, та правовідносини між

сторонами даного спору.

Також

рішення апеляційного суду про задоволення позову не ґрунтується на дослідженні

обставин справи щодо правомірності передачі даного спору на судовий розгляд, а

саме обов'язковості укладення такого договору сторонами.

Таким

чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5  Господарського процесуального кодексу

України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові

апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що

апеляційний господарський суд, не розглянув всебічно, повно та об'єктивно в

судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; неналежним чином

проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та невірно застосував

норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Як

наслідок, прийнята апеляційним судом постанова не відповідає вимогам статті 105

Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного

суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" зі змінами та

доповненнями.

Натомість

рішення місцевого господарського суду ґрунтується на повному з'ясуванні

істотних обставин справи та приписах чинного законодавства, що регулюють спірні

правовідносини.

На

підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117,

пунктом 6 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України,

Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну

скаргу Комунального підприємства "Севастопольське міське ринкове

господарство" задовольнити.

Постанову

Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.11.2007 року у справі

№ 20-2/375 господарського суду міста Севастополя скасувати.

Рішення

господарського суду міста Севастополя від 24.09.2007р. залишити без змін.

Головуючий                                                                                

Т. Дроботова

Судді:                                                                                           

Н. Волковицька

          Л. Рогач