Постанова

від 02.04.2008 по справі 9/479-06-12379

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

9/479-06-12379

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 02 квітня 2008 р.                                                                                    № 9/479-06-12379  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого судді      Кривди Д.С. –(доповідача у справі),

суддів:Жаботиної Г.В.,Уліцького А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПівденно-Українського державного виробничого підприємства  по інженерним розвідуванням для будівництва “Укрпівденбудрозвідування”

на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 05.07.2007 року

у справі№9/479-06-12379 господарського суду Одеської області    

за позовомПівденно-Українського державного виробничого підприємства  по інженерним розвідуванням для будівництва “Укрпівденбудрозвідування” в особі Ізмаїльського відділення комплексних розвідувань підприємства “Укрпівденбудрозвідування”

до 1)          Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради2)          ВАТ “Українське Дунайське пароплавство”

про визнання права заселення,

та за зустрічним позовомВАТ “Українське Дунайське пароплавство”

доПівденно-Українського державного виробничого підприємства  по інженерним розвідуванням для будівництва “Укрпівденбудрозвідування” в особі Ізмаїльського відділення комплексних розвідувань підприємства “Укрпівденбудрозвідування”

третя особаВиконавчий комітет Ізмаїльської міської ради

провизнання права заселення

за участю представників сторін від:

позивача:Петров В.С. –за довіреністю від 03.05.2006р.

відповідачів:1)          не з'явились 2)          Максименко О.А. –за довіреністю від 31.03.2008р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 04.05.2007р. (суддя Бакланова Н.В.) позов задоволено; визнано право Південно-Українського державного виробничого підприємства  по інженерним розвідуванням для будівництва “Укрпівденбудрозвідування” в особі Ізмаїльського відділення комплексних розвідувань підприємства “Укрпівденбудрозвідування” на заселення в квартиру №8 будинку №23 по проспекту Суворова в м.Ізмаїл Одеської області; стягнуто з Виконавчого  комітету Ізмаїльської міської ради та ВАТ  “Українське  Дунайське пароплавство” на користь позивача за первісним позовом з кожного по 42,50грн. державного мита та 59грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.07.2007р. (судді Тофан В.М. –головуючий, Журавльов О.О., Михайлов М.В.) рішення господарського суду Одеської області від 04.05.2007р. скасовано; в позові Південно-Українського державного виробничого підприємства  по інженерним розвідуванням для будівництва “Укрпівденбудрозвідування” відмовлено. Зустрічний позов ВАТ  “Українське  Дунайське пароплавство” задоволено частково; визнано за ВАТ  “Українське  Дунайське пароплавство” першочергове право заселення його працівниками квартири №8 по проспекту Суворова в м.Ізмаїл Одеської області; стягнуто з відповідача за зустрічним позовом на користь ВАТ  “Українське  Дунайське пароплавство” 127,50грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з відповідача за зустрічним позовом на користь Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради 42,50грн. державного мита.

 Південно-Українське державне виробниче підприємство  по інженерним розвідуванням для будівництва “Укрпівденбудрозвідування” в касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, залишивши в силі рішення місцевого господарського суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, у серпні 1982р. при будівництві будинку №23 по проспекту Суворова в м. Ізмаїлі Українське дунайське пароплавство звернулось до ЮКІ „УкрГІІНТІЗ” (Південно-Українське державне виробниче підприємство по інженерним розвідуванням для будівництва “Укрпівденбудрозвідування” –далі за текстом ДП “Укрпівденбудрозвідування”) з проханням виконати роботи з метою пошуку підземних виробок (мін). Так, як лімітів на ці роботи не було, то як стверджує позивач в рахунок оплати за вказані роботи була видана квартира, про що складено угоду від серпня 1982р. „УкрГІІНТІЗ” вказані роботи виконав у повному обсязі.

Після здачі будинку в експлуатацію „УкрГІІНТІЗ” була виділена однокімнатна квартира №8 в будинку №23 по пр. Суворова в м. Ізмаїлі, яка знаходиться на балансі ДП “Укрпівденбудрозвідування”, що підтверджується довідкою №147/ок від 15.03.2002р.

13.11.1985р. на спільному засіданні Президії Дунайського баскомфлоту та адміністрації РДП всі 91 квартири в будинку №23 по пр. Суворова були розподілені. Підприємству позивача була виділена одна квартира.

Дану квартиру №8 в будинку №23 по пр. Суворова заселяли тільки працівники підприємства позивача, згідно протоколів засідання адміністрації та профкому „УкрГІІНТІЗ”.

15.12.1992р. кв. №8 будинку №23 по пр. Суворова була заселена родина Іванової Л.І., оскільки Іванова Л.І. працювала в „УкрГІІНТІЗ” (ДП “Укрпівденбудрозвідування”), про що свідчить довідка №77-К від жовтня 2006р. З 15.12.1992р. по цей час Іванова Л.І. проживає у вказаній квартирі та сплачує комунальні послуги.

03.12.1998р. Ізмаїльський міськвиконком затвердив акт прийому-передачі 90 квартирного житлового будинку по пр. Суворова, 23 до комунальної власності.

01.11.2005р. Ізмаїльський міський районний суд прийняв рішення про виселення Іванової Л.І. з квартири, оскільки у неї відсутній ордер на вселення.

В даному рішенні зазначено, що пояснення представника Іванової Л.І. про те, що спірна квартира № 8 була передана пароплавством “УкрГПНТІЗу” за виконання зондіровочних робіт не може бути прийнята судом до уваги, оскільки спір між підприємством повинен розглядатися в господарському суді.

З огляду на викладене, ДП “Укрпівденбудрозвідування” звернулося до суду з вимогою про визнання права заселення кв.№8 в будинку №23 по проспекту Суворова в м. Ізмаїлі, виходячи з того, що дана квартира знаходиться на балансі ДП “Укрпівденбудрозвідування”, угода від 1982р. не визнана в судовому порядку недійсною, тому засідання працівників „“Укрпівденбудрозвідування” та, відповідно, останнє має право заселяти своїх працівників у вказану квартиру на підставі ст.55 ЖК України.

При цьому ВАТ „Українське Дунайське пароплавство”, не погодившись з  первісним позовом, звернулось до господарського суду з зустрічною позовною заявою про визнання за ним виключного права на повторне заселення його працівниками спірної квартири.

Суд першої інстанції, погодившись з доводами ДП “Укрпівденбудрозвідування”, задовольнив первісний позов, мотивуючи тим, що даний спір не є спором про право власності позивача на квартиру, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин це була державна власність і незалежно від того, на балансі якого підприємства знаходилось майно, воно не втрачало статусу  державної власності, а передано у встановленому законом порядку в даний час до комунальної власності. Спірна квартира була видана  „УкрГІІНТІЗ” за рахунок лімітів  підприємства РСУ РДП, яке було підрядником при будівництві будинку.

З огляду на обґрунтованість первісного позову, в задоволенні зустрічного позову було відмовлено.

Однак, Вищий господарський суд України не може погодитися з переконливістю висновків суду першої інстанції.

Так, суд першої інстанції, встановив, що 03.12.1998р. Ізмаїльський міськвиконком затвердив акт прийому-передачі 90 квартирного житлового будинку по пр. Суворова, 23 до комунальної власності.

Відповідно до статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до статті 4 Закону України “Про власність”, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Відповідно до ст. 317 ЦК України зміст права власності охоплює право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вищевикладене не врахував і не дослідив дійсні права та обов'язки сторін, природу спірних правовідносин, зокрема, не встановив, чи є право на заселення в квартиру однією з правомочностей,  що складають  права власності.

Водночас право володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд належить лише власнику (частина 1 статті 319 Цивільного кодексу України).

Вказані обставини не були предметом дослідження і в суді апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції задовольнив позов на підставі ст.55 Житлового кодексу України, якою передбачено, що жилі  приміщення,  що  звільняються  в  будинках,   переданих державними підприємствами, установами, організаціями виконавчим комітетам місцевих Рад народних депутатів, а також жилі приміщення, що звільняються в будинках, споруджених із залученням у   порядку пайової участі коштів підприємств, установ, організацій, заселяються в першу чергу потребуючими поліпшення житлових умов працівниками цих підприємств, установ, організацій. Зазначений порядок заселення застосовується незалежно від часу передачі або закінчення спорудження жилого будинку.

Однак, застосувавши вказану норму, суд не встановив обставини, з якими закон пов'язує підстави надання жилого приміщення, передбачені вказаною нормою, зокрема, щодо пайової участі (чи є виконання  зондировочних робіт, виконаних на підставі угоди, укладеної між сторонами, пайовою участю в спорудженні будинку тощо).

Суд апеляційної інстанції також припустився неповноти в дослідженні обставин справи.

Так, визнаючи вимоги ДП “Укрпівденбудрозвідування” про визнання права на заселення безпідставними, апеляційний господарський суд натомість задовольнив зустрічний позов і визнав за ВАТ  “Українське  Дунайське пароплавство” першочергове право заселення його працівниками квартири №8 по проспекту Суворова в м.Ізмаїл Одеської області.

Разом з тим суд не спростував покладені в основу судового рішення першої інстанції висновки про те, що спірну квартиру працівники ДП “Укрпівденбудрозвідування” заселяють на підставі постанови спільного засідання Президії Дунайського баскомфлоту та адміністрації РДП від 13.11.1985р. П-18.

Правовий аналіз змісту рішень суду першої та апеляційної інстанцій свідчить, що при встановленні певних фактів по справі вказані судові інстанції дійшли до протилежних висновків, водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що під час вирішення спору по суті попередні судові інстанції формально та односторонньо підійшли до встановлення обставин справи, в той час як необхідно було всебічно, повно і об'єктивно розглянути всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом, з урахуванням того, що ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір розглянуто судами першої та апеляційної інстанцій без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм матеріального права.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, п.3 ч.1 ст.1119, 11110, ст.11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,  –

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.07.2007р.  та рішення господарського суду Одеської області від 04.05.2007р. у справі №9/479-06-12379 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя                                                                      Д.Кривда

           Судді                                                                                        Г.Жаботина

     А.Уліцький