Ухвала

від 28.03.2007 по справі 22ц-937/2007

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-937/2007

Справа № 22ц-937/2007                             Головуючий

у 1 інстанції

Бузанов П.М.

Категорія 21                                                 Доповідач

Ігнатова Л.Є.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2007 року Апеляційний

суд Донецької області в складі:

головуючого Краснощокової Н.С., суддів Ігнатової Л.Є.,

Кіянової С .В., при

секретарі Маслаковій М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в місті

Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відділення виконавчої дирекції

Фонду соціального страхування   від   нещасних  

випадків   на   виробництві  

і   професійних захворювань   України  

в   м.   Жданівка  

Донецької   області   на  

рішення Жданівського міського суду Донецької області від 1 листопада 2006 року по

справі  за  позовом 

ОСОБА_1  до  відділення

виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на

виробництві та професійного захворювання України в м. Жданівка про

відшкодування моральної шкоди.

встановив:

Відділення

виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на

виробництві та професійного захворювання України в м. Жданівка звернулось до

апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Жданівського міського суду

Донецької області від 1 листопада

2006 року,

яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково і з відповідача на користь

позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 7 000 грн. В

апеляційній скарзі відділення ФСС

у м. Жданівка оспорює обгрунтованість зазначеного судового рішення і ставить

питання про його скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні

позову, оскільки є відсутнім висновок МСЕК про спричинення позивачеві такої

шкоди, а сам позивач не надав суду доказів заподіяння йому моральних страждань

внаслідок професійного захворювання.

Крім цього, за

зупиненням дії статті закону, що регламентує право позивача на відшкодування

моральної шкоди, у суду не було підстав для задоволення вказаного позову, тим

більше, що позивач пропустив строк на звернення з позовом до суду і відділення

ФСС не є належним відповідачем по справі.

2

В засіданні

апеляційного суду представник відділення ФСС за довіреністю підтримала доводи

апеляційної скарги, просила про її задоволення, скасування судового рішення із

ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.

Судом першої

інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.

У жовтні 2006 року ОСОБА_1

звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача і зазначав, що працював на

підприємствах вугільної промисловості на підземних роботах, має 46 років

професійного стажу.

Висновком МСЕК

від 22.06.2004 року в

нього встановлено 35% втрати

професійної працездатності у зв"язку з професійним захворюванням та він

був визнаний інвалідом 3

групи.

За таких

обставин, ушкодженням здоров'я та стійкою втратою працездатності внаслідок

цього йому спричинено моральну шкоду, оскільки він змушений внаслідок хвороби

додавати багато зусиль для організації свого життя.

Тому він просив

суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь у

відшкодування моральної шкоди 50

000 грн.

Рішенням

Жданівського міського суду Донецької області від 1 листопада 2006

року позов задоволено частково і на користь ОСОБА_1 з відповідача стягнуто

у відшкодування моральної шкоди 14

000грн.

Суд дійшов

висновку, що викладені позивачем обставини обгрунтовано наданими ним довідками

та іншими відповідними матеріалами (а.с. 9-24

) і тому знайшли підтвердження в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає

задоволенню.

При розгляді

цієї справи судом було встановлено, що внаслідок шкідливих умов праці

позивачеві було завдано стійку втрату працездатності і визнано інвалідом

безстроково.

За вказаних

обставин, суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку щодо спричинення

позивачеві внаслідок професійного захворювання моральних страждань.

При вирішенні

питання щодо розміру спричиненої моральної шкоди судом враховано тяжкість

професійного захворювання та характер спричинених ним моральних страждань, їх

тривалість, неможливість відновлення стану здоров'я та змушеність позивача

постійно додавати зусиль для організації свого життя.

Конституційним

Судом України в п. 4.1 рішення № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року визначено,

що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових

обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють

йому моральні та фізичні страждання.

У випадку втрати

потерпілим працездатності він зазнає значно більше моральної шкоди, ніж

заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

3

У той же час, суд при вирішенні

цього спору визначив

розмір відшкодування шкоди значно меншим ніж встановлений в ст. 34 Закону України

„Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку

на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату

працездатності" гранічним для осіб, у яких не встановлено стійку втрату

працездатності.

За таких

обставин, немає підстав вважати, що визначаючи розмір відшкодування позивачеві

моральної шкоди суд не врахував межі достаньості та справедливості.

Крім цього,

апеляційний суд вважає, що зупинення на час розгляду справи дії спеціальної

норми закону, яка визначає лише порядок відшкодування позивачеві моральної

шкоди, всупереч доводам апеляційної скарги, не є підставою для відмови в

задоволенні позову і тому не впливає на правильність визначених правових

висновків суду.

Право позивача

на відшкодування моральної шкоди виникло в нього ще до зупинення дії вказаної

норми закону в 2004 році і

регламентовано ст. 1167

ЦК України, що на час розгляду справи є чинною в повному обсязі.

До того ж згідно

з п. З ст. 34 Закону

України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного

випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату

працездатності", висновок МСЕК про встановлення наявності чи відсутності

спричинення моральної шкоди особам, у яких встановлено стійку втрату

працездатності внаслідок шкідливих умов праці, не є обов'язковим, оскільки

спричинення моральної шкоди в таких випадках є очевидним.

Тому не можна

визнати спроможним і довод

апеляційної скарги щодо відсутності по цій справі взагалі доказів

спричинення позивачеві моральної шкоди стійким ушкодженням здоров'я на

виробництві внаслідок шкідливих умов праці.

Не можна визнати

спроможними і доводи скарги щодо пропуску позивачем строку на звернення з

позовом до суду, оскільки відповідно до вимог ст. 268 ЦК України позовна

давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих

немайнових прав, крім випадків, встановлених законом та на вимогу про

відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я.

Не грунтуються

на вимогах чинного законодавства доводи скарги щодо притягнення судом

неналежного відповідача.

Відповідно до

вимог ст. ст. 1167, 1187

ЦК України дійсно шкода, завдана джерелом   

підвищенної    небезпеки,    до   

яких    віднесено    і   

копальні,

4

відшкодовується особою, яка на

відповідні правовій підставі володіє цим джерелом.

Разом з цим,

відповідно до вимог вказаного Закону державою встановлено спеціальний порядок

щодо відшкодування шкоди, завданої здоров'ю потерпілого умовами виробництва - через відділення

ФСС України.

Оскільки

апеляційним судом не встановлено порушень або неправильного застосування судом

першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального

права та неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для

задоволення апеляційної скарги і скасування або зміни судового рішення немає.

Керуючись ст.

ст. 307, 308, 314 ЦПК

України апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну

скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від

нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України у м.

Жданівка відхилити.

Рішення

Жданівського міського суду Донецької області від 1 листопада 2006

року залишити без зміни.

Ухвала

Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути

оскаржена протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.

Судді: