Постанова

від 02.04.2008 по справі 31/93-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

31/93-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 02 квітня 2008 р.                                                                                    № 31/93-07  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Головуючого:Михайлюка М.В.,  

Суддів : Дунаєвської  Н.Г.,Рибака В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  касаційну скаргу

Акціонерного товариства "Індустріально-експортний банк"

на  рішеннягосподарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2007 року

у справі№ 31/93-07 господарського суду Дніпропетровської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Перше видавництво"

до

третя особаТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група "Експлерент"Акціонерне товариство "Індустріально-експортний банк"

про та за зустрічним позовом

до

простягнення боргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група "Експлерент"Товариства з обмеженою відповідальністю "Перше видавництво"Акціонерного товариства "Індустріально-експортний банк"визнання договору недійсним

за  участю представників  сторін:

позивача  Драп'ятий Б.Є.,

відповідача третьої особине з'явились,Краско І.В.,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2007 р. у справі № 31/93-07 (суддя: Мороз В.Ф.) у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено: визнано недійсним договір заміни кредитора від 28.08.2006 р., укладений між АТ "Індустріально-експортний банк" та ТОВ "Перше видавництво". Стягнуто з ТОВ "Перше видавництво" на користь позивача за зустрічним позовом 42,50 грн. держмита та 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з АТ "Індустріально-експортний банк" на користь позивача за зустрічним позовом 42,50 грн. держмита та 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Не погоджуючись з рішенням суду, АТ "Індустріально-експортний банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким  відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановив господарський суд, відповідно до договору заміни кредитора від 28.08.2006 р., укладеного між ТОВ "Перше видавництво" та АТ "Індустріально-експортний банк", останній передає позивачу в повному обсязі всі права вимоги по зобов'язанню ТОВ "Експлерент", що випливають з кредитного договору №1348/2005-юр від 14.10.2005 р. на суму 2 288 109,57 грн., у тому числі 2000000 грн. боргу по кредиту та 288109,57 грн. відсотків за користування кредитом. Згідно п. 7 договору заміни кредитора вартість переданого права вимоги за цим договором становить 2 288 109,57 грн.

Пунктами 8, 9 договору заміни кредитора передбачено, що оплату первинному кредитору новий кредитор зобов'язаний здійснити до 28.08.2006 р. незалежно від виконання переданого зобов'язання боржником новому кредитору. Розрахунки проводяться шляхом випуску новим кредитором первісному кредитору   простого векселя на вказану у п. 7 договору суму.

Господарський суд також з'ясував, що згідно кредитного договору №1348/2005-юр від 14.10.2005 р. АТ "Індустріально-експортний банк" надав позичальнику (відповідачу) кредит у розмірі 2000000 грн. строком до 28.12.2005 р. зі сплатою 20 % річних.

Предметом первісного позову є стягнення з ТОВ "Інвестиційна група "Експлерент" на користь ТОВ "Перше видавництво" на підставі договору заміни кредитора від 28.08.2006 р. заборгованості в сумі 2856285,69 грн. (а.с. 75 –уточнення позовних вимог).

Предметом зустрічного позову є визнання договору заміни кредитора від 28.08.2006 р. недійсним у зв'язку з невідповідністю вимогам ст. 1077, 1079 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1079 Цивільного кодексу України передбачено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Місцевий господарський суд прийшов до висновку, що договір заміни кредитора від 28.08.2006 року за своєю правовою природою є договором факторингу, а також те, що він не відповідає вимогам ст. 1079 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1,5 Закону України "Про фінансові послуги", оскільки позивач не є банком або фінансовою установою.

Таким чином, господарський суд на підставі ст. 207 Господарського кодексу України визнав договір заміни кредитора від 28.08.2006 р. недійсним.

Враховуючи, що договір заміни кредитора, на підставі якого заявлено первісні позовні вимоги, визнано недійсним, суд відмовив у задоволенні первісного позову.

Однак, з такими висновками місцевого господарського суду неможливо погодитись.

Так, згідно постанови Пленуму Верховного суду України "Про судове рішення” від 29.12.1976 р. № 11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.1981 р. № 4, від 25.12.1992 р. № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Однак, рішення у даній справі зазначеним вимогам не відповідає.

Так, господарський суд належним чином не з'ясував правову природу спірного договору заміни кредитора. Зі змісту договору заміни кредитора вбачається, що цей договір укладався відповідно до вимог ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України. Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою.

Позивач за зустрічним позовом просив суд визнати договір заміни кредитора недійсним з підстав недотримання вимог ст.ст. 1077, 1079 Цивільного кодексу України.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу України.

За приписом ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором  факторингу  (фінансування  під відступлення права  грошової  вимоги)  одна  сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в  розпорядження  другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити  факторові  своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

З огляду на визначення договору факторингу, такий правочин спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Така послуга за цим договором надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Господарський суд, задовольняючи зустрічну позовну заяву, зазначеного не врахував.

Водночас, суд всупереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не здійснив всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, відтак його висновки є передчасними.

Зокрема, з аналізу вимог ст. 1077 Цивільного кодексу України вбачається, що фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в  розпорядження  клієнта за плату. Разом з тим, місцевий господарський суд з'ясувавши, що за договором заміни кредитора, розрахунки проводяться шляхом випуску новим кредитором первісному кредитору простого векселя на вказану у п. 7 договору суму, прийшов до помилкового висновку, що даний договір є договором факторингу, оскільки в ньому відсутнє зобов'язання нового кредитора передати первісному кредитору грошові кошти.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України  касаційна  інстанція  не має  права  встановлювати  або  вважати  доведеними  обставини, які не були  встановлені  у рішенні або  постанові  господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу  одних  доказів  над  іншими,  збирати  нові  докази  або додатково  перевіряти  докази.

За таких обставин, рішення суду у даній справі підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно, об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та вирішити спір відповідно до вимог закону.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ  :

Касаційну  скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2007 р. у справі № 31/93-07 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий, суддя                                                       М. Михайлюк

Судді:                                                                               Н. Дунаєвська

                                                                                         В. Рибак