Постанова

від 17.04.2008 по справі 4/2506-7/374

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

4/2506-7/374

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 17 квітня 2008 р.                                                                                    № 4/2506-7/374  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дерепи В.І. –головуючого, Разводової С.С.,Стратієнко Л.В.,

за участю повноважних представників:

позивача

відповідачаФіліппової О.М.,

розглянувши у відкритому засіданні касаційну скаргуСпільного українсько-узбецького ТОВ фірми "Тиса"

на рішеннявід 13 березня 2007 рокугосподарського суду Львівської області

та постановувід 2 жовтня 2007 рокуЛьвівського апеляційного господарського суду

у справі за позовомМалого приватного підприємства "Охорона"

доЗакритого акціонерного товариства "Фарфор",Спільного українсько-узбецького ТОВ фірми "Тиса"

простягнення 55350 грн.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2006 року МПП "Охорона" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до ЗАТ "Фарфор", СП ТОВ фірма "Тиса" про стягнення 55350 грн., посилаючись на те, що відповідачі не виконують умови договору щодо оплати послуг по охороні об'єкту.

Рішенням  господарського суду Львівської області від 13 березня 2007 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду  від 2 жовтня 2007 року позов задоволено та постановлено стягнути з СП ТОВ фірма "Тиса" на користь МПП "Охорона" 55350 грн. та судові витрати.

Провадження у справі відносно ЗАТ "Фарфор" припинено.

У касаційній скарзі СП ТОВ фірма "Тиса" просить вказані судові рішення скасувати, як прийняті з порушенням  норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши  матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими  судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм матеріального і  процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга  підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.03.2003 року між МПП "Охорона та ЗАТ "Фарфор" укладено договір № 2 на охорону об'єкта. Об'єкт охорони визначений у додатку 1 до договору. Сума оплати становить 90000,0 грн. в рік. Строк дії договору встановлено до 17.03.2004 року і згідно п.1 розд.10 договору він вважається продовженим на один рік в разі, якщо жодна із сторін не вимагає його припинення за два місяці до закінчення строку його дії. За відсутності таких вимог строк дії договору було продовжено на 2004 рік.

ЗАТ "Фарфор" взяті на себе зобов'язання виконав частково і сума заборгованості за надані послуги по охороні об'єкта становить 55350,0 грн. Доказів оплати даної суми відповідачем 1 не подано.

17.03.2003 року між СП ТзОВ "Тиса" (поручитель), МПП "Охорона) (кредитор) та ЗАТ "Фарфор" (боржник) укладено договір поруки, згідно п.1 якого поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань за договором повністю. Відповідно до п.4.1 договору поручитель зобов'язаний виконати свої зобов'язання по сплаті боргу за договором охорони, відповідно до п.1 договору поруки. Термін дії договору поруки збігається з терміном дії договору на охорону об'єкту (п.6.1 договору).

З матеріалів справи, також видно, що згідно ухвали господарського суду Львівської області від 8 грудня 2006 року у справі № 7/114-39/168 ЗАТ "Фарфор" ліквідовано.

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція виходив з того,  що  оскільки ЗАТ "Фарфор" не виконало своїх зобов'язань по оплаті послуг по охороні, то відповідно до п.1 договору поруки від 17.03.2003 року, поручитель зобов'язаний виконати зобов'язання по оплаті охорони за боржника повністю.

Проте, з вказаними висновками господарських судів попередніх інстанцій погодитись не можна, враховуючи наступне.

Відповідно до вимог ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк  не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений  або встановлений моментом  пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Розглядаючи даний спір та приймаючи рішення у справі, господарські суди зазначені вимоги закону не врахували. Обставини щодо закінчення строку припинення поруки не з'ясували та не перевірили, юридичної оцінки вказаному не дали, що визнати законним і обгрунтованим не можна.

Враховуючи викладене, суд вважає, що рішення господарського суду та постанова апеляційної інстанції як прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.559 ЦК та 43 ГПК України, не можуть залишатись без змін і підлягають скасуванню.

При новому розгляді справи господарському суду необхідно врахувати наведене та відповідно до вимог закону вирішити спір.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 13 березня 2007 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду  від                 2 жовтня 2007 року скасувати, задовольнивши касаційну скаргу.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі суду.

Головуючий, суддя                                                                        В.Дерепа

Судді                                                                                                     С.Разводова      

                                                                                                      Л.Стратієнко