Постанова

від 17.04.2008 по справі 14/289-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

14/289-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 17 квітня 2008 р.                                                                                    № 14/289-07  

     Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя :            Данилова Т.Б.

суддів:                                   Шаргало В.І., Мачульський Г.М.

розглянувши  матеріали касаційної скаргидочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот"

на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 30.01.2008р.

у справігосподарського суду№14/289-07  Херсонської області

за позовомдержавного підприємства "Одеська залізниця"

додочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот"

проза участю представників сторін                                                 позивача -                                    відповідача -                    стягнення 10 661,28грн.

пр. Ніколащенко С.О. –дов. №367 від 20.02.08р.пр. Мітяй М.П. –дов. №01-8/121 від 28.01.08р.пр. Мітяй І.М. –дов. №01-8/286 від 18.02.08р.

Розпорядженням №02-12.2/130 від 16.04.2008р. у зв'язку з відрядженням судді Першикова Є.В. та зайнятістю судді Муравйова О.В. змінено склад колегії суддів у справі №14/289-07, утворено колегію суддів в наступному складі: головуючий суддя - Данилова Т.Б., судді Шаргало В.І., Мачульський Г.М.

В С Т А Н О В И В:

У липні 2007 року державне підприємство "Одеська залізниця" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до дочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 10 661,28грн. за зберігання вантажу  у вагонах в січні 2007 року.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 18.09.2007р. (суддя Гридасов Ю.В.) залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 30.01.2008р. (судді Антонік С.Г., Колодій Н.А., Юхименко О.В.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі, стягнуто з відповідача на користь позивача 10661,28грн. збору за понаднормоване зберігання вантажів у вагонах в січні 2007 року та судові витрати.

Судові рішення прийняті з посиланням на положення ст. 46 Статуту залізниць, ст.11, 908 Цивільного та ст.307 Господарського кодексу України, п.5, 8 Правил зберігання вантажів і вмотивовано тим, що за зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом. Термін вивезення і порядок зберігання вантажів встановлюється Правилами зберігання вантажів. У січні 2007р. на станцію Херсон - порт Одеської залізниці прибули вагони, вантажоодержувачем яких було підприємство відповідача, вказані вагони простояли в очікуванні вивантаження більше терміну безоплатного зберігання, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу плату  за зберігання вантажу у вагонах і пред'явив її до стягнення.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, дочірнє підприємство "Херсонський річковий порт" акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову господарських судів скасувати і прийняти нове рішення, посилаючись на неправильне застосування господарськими судами норм матеріального права та неповне встановлення всіх обставин справи.

В касаційній скарзі "Херсонський річковий порт" посилається на те, що додатковий договір на зберігання вантажів у вагонах на станції сторонами не укладався, а п.46 Статуту залізниць застосовується лише при зберіганні вивантажених на станції вантажів, а не тих, які простоюють на станції в очікуванні передачі на під'їзну колію; оспорює правильність складання актів загальної форми про понаднормативне зберігання вантажів.

Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено і це підтверджується наявними у справі матеріалами, що 20.12.2001р. між сторонами у справі укладено договір про подачу та забирання вагонів. Даним договором врегульовані господарські відносини між державним підприємством "Одеською залізницею" та дочірнім підприємством "Херсонський  річковий  порт", в тому числі щодо порядку і умов експлуатації під'їзної колії, надання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів та їх оплати згідно Тарифного керівництва № 1.

На виконання умов договору у січні 2007 року на станцію Херсон-порт Одеської залізниці на адресу відповідача прибували вагони з вантажем, які простояли на станції в очікуванні подачі під вивантаження більше терміну безоплатного зберігання. В підтвердження затримки вагонів складено Акти загальної форми  №87 від 09-11.01.2007р., №101 від 11.01.2007р., №104 від 11.01.2007р., №120 від 12-14.01.2007р., №190 від 22-24.01.2007р., №199-а від 23-24.01.2007р., №203 від 23-25.01.2007р., №206 від 22-25.01.2007р., а також накопичувальні картки, які підписані представником порту із запереченнями.

Стаття 11 Цивільного кодексу України як підстави для виникнення цивільних прав і обов'язків передбачає, зокрема, як договори та інші правочини, так і те, що цивільні права і обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Стаття 3 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлює, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", цього закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України та інших актів законодавства.

Стаття 908 Цивільного кодексу України встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Пункт 5 статті 307 Господарського кодексу України також встановлює, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, права і обов'язки сторін виникають не лише з умов укладеного сторонами договору, а і на підставі норм, встановлених актами законодавства, в тому числі нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини в певних випадках.

Пункт 46 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. №457 (з наступними змінами і доповненнями) встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу.

Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Правила зберігання вантажів (розділ 7 Правил перевезень), затверджені на підставі  пункту 5 Статуту залізниць України Наказом Мінтрансу України від 21.11.2000р. № 644 та зареєстровані в Міністерстві юстиції 24.11.2000р. за №866/5087 (з наступними змінами і доповненнями), у пункті 5 встановлюють, що якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені ст.46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

Пункт 8 Правил зберігання вантажів  встановлює, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо), при цьому термін безоплатного зберігання обчислюється при затримці –з моменту затримки.

Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом  України (Тарифне керівництво № 1), затверджений  Наказом Мінтрансу України від 15.11.1999р. № 551 та зареєстрований Міністерством юстиції 01.12.1999р. за № 828/4121 (з наступними змінами і доповненнями)  в пункті 2 розділу 2 встановлює розміри зборів за  зберігання вантажів, таким чином, збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

Підпункт 2.3 пункту 2 розділу 2 Тарифного керівництва №1 також встановлює, що за зберігання у вагонах вантажів, що мають вивантажуватись на місцях загального і не загального користування, але не подані під вивантаження з вини одержувача, збір справляється після закінчення терміну безоплатного зберігання.

Оскільки ст.908 Цивільного кодексу України, ст. 307 Господарського кодексу України визначили, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються не лише транспортними кодексами (статутами), а й іншими нормативно-правовими актами,  то у судів нема правових підстав не застосовувати норми Правил зберігання вантажів та Тарифного керівництва № 1, які видані і зареєстровані у встановленому порядку, і не скасовані, не визнані нечинними та не зняті з державної реєстрації.

Норми пункту 46 Статуту залізниць України, Правил зберігання вантажів та Тарифного керівництва №1 не передбачають обов'язковість укладання окремого договору на зберігання вантажу, який перевозиться за договором перевезення (накладною), як і не передбачають винятку щодо зберігання  вантажів у вагонах, які належать іншим країнам.

Пункт 7 Правил зберігання вантажів встановлює, що на прохання вантажовласників залізниця може надавати їм місця в смузі відведення, на відкритих майданчиках та складах станцій для зберігання вантажів на строк, більший граничного терміну зберігання. Умови такого зберігання вантажів і плата за нього визначаються окремою угодою між залізницею і вантажовласником. За умовами такої самої угоди можуть зберігатись вантажі  у вагонах і контейнерах. В цих випадках плата за зберігання визначається за вільними тарифами на умовах цієї окремої угоди.

Судами встановлено, що така угода сторонами не укладалась.

Судами було відхилено посилання відповідача на ст.23 Закону України "Про залізничний транспорт", яка кореспондується із пунктом 110 Статуту залізниць щодо обов'язку залізниці забезпечити збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу, а у разі незбереження вантажу –відшкодувати вартість за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, оскільки зазначений обов'язок залізниці не звільняє вантажоодержувача від сплати збору за зберігання вантажів понад нормативний безоплатний термін зберігання.

Судом апеляційної інстанції не враховано  також посилання відповідача на рішення господарського суду Одеської області від 05.09.2006р. у справі № 12/309-06-7057 як на підставу для припинення провадження за п.2 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки предмет спору у справі № 14/289-07 виник у січні 2007 року.

Пункт 129 Статуту залізниць України визначено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача під час залізничного перевезення засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Аналогічні вимоги містять Правила складання актів, затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстровані в Міністерстві юстиції  08.07.2002 за № 567/6855, якими у пункті 3  встановлено, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, у разі затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акту, але не менше як двома особами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що зазначені у позовній заяві вагони були затримані на станції Херсон-Порт Одеської залізниці з причини відсутності заявки на подачу під вивантаження, невиконання відповідачем технологічної норми вивантаження (акти загальної форми №87 від 09-11.01.2007р., №101 від 11.01.2007р., №104 від 11.01.2007р., №120 від 12-14.01.2007р., №190 від 22-24.01.2007р., №199-а від 23-24.01.2007р., №203 від 23-25.01.2007р., №206 від 22-25.01.2007р.). Таким чином суди дійшли висновку, що понаднормативна затримка вагонів сталася з причин, які залежать від вантажоодержувача -  порту.

Суди попередніх інстанцій на підставі аналізу залучених до матеріалів справи Актів дійшли висновку про те, що вони складені належним чином, посвідчують обставини, на які посилається позивач, а відтак є належними доказами у даній справі.

Щодо доводів, викладених скаржником у касаційній скарзі відносно правильності складання залізницею Актів загальної форми, слід зазначити, що при підписанні цих Актів загальної форми із запереченнями  представник Херсонського порту зазначав лише на відсутність Договору і не оспорював відомості, включені в Акти по суті. Не оспорював Херсонський порт відомості, включені в ці Акти і в судах попередніх інстанцій при розгляді справи по суті, а Вищий господарський суд у відповідності із ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права переоцінювати докази по справі. Крім того, оформлення видачі вантажу (розкредитовка) та подача під вивантаження засобами одержувача не є тотожними датами та поняттями.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, та враховуючи, що судами попередніх інстанцій досліджені всі наявні у справі матеріали, їм надано належну правову оцінку, у відповідності до чинного законодавства України, судова колегія не вбачає підстав для скасування постановлених по справі рішень з наведених у касаційній скарзі мотивів.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 30.01.2008р. залишити без змін.

Головуючий                                                             Т. Данилова

Судді                                                                                  В. Шаргало                                                                                 

                                                                                             Г. Мачульський