Постанова

від 24.05.2011 по справі 22/106

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2011                                                                                           № 22/106

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Іваненко  Я.Л.

суддів:             

при секретарі:            

за участю представ- ників сторін:;

від позивача:; ОСОБА_1., дов. № 545 від 21.01.2011 року

від відповідача 1:; Павліченко В.В., № Д07/2010/04/26-11 від 26.04.2011 року

від відповідача 2:; ОСОБА_2., дов. № 01/2011 від 29.04.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ;

Приватного акціонерного товариства „ПРОСТО-страхування”

на рішення

Господарського суду;

міста Києва

від; 04.02.2011 року

у справі; № 22/106 (суддя: Самсін Р.І.)

за позовом; Приватного акціонерного товариства „ПРОСТО-страхування”

до; 1.Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго”,

2.Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Крона”

про; відшкодування шкоди в порядку регресу 11 144, 57 грн.

В судовому засіданні 24.05.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2011 року у справі № 22/106 позов Приватного акціонерного товариства „ПРОСТО-страхування” (далі-позивач) до Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” (далі-відповідач 1) та Закритого акціонерного товариства „Страхова компанія „Крона” (далі – відповідач 2) про відшкодування шкоди в порядку регресу 11 144, 57 грн. задоволено частково. Припинено провадження у справі в частині розгляду вимог про стягнення з відповідача 2 суми страхового відшкодування в розмірі 7 087, 59 грн. Стягнуто з відповідача 1 на користь позивача 510 грн. суми збитків в порядку регресу, 16, 53 грн. судових витрат. В іншій частині в позові відмовлено. Стягнуто з відповідача 2 на користь позивача 219, 73 грн. судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення  Господарського суду міста Києва від 04.02.2011 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що під час вирішення даного спору було неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що підтвердженням фактичних витрат позивача в даному випадку є платіжне доручення № 2699 від 12.03.2007 року на суму 11 144, 57 грн., а тому останній не погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не надано суду належних доказів по заявленому розміру збитків в повній сумі виплаченого ним страхового відшкодування.

Таким чином, апелянт зазначає, що оскільки відповідач 2 визнав розмір матеріального збитку та сплатив страхове відшкодування в розмірі 7 087, 59 грн., позивач в суді першої інстанції уточнив позовні вимоги та просив суд першої інстанції стягнути з відповідача 1 – АЕК „Київенерго” 4 056, 98 грн. – різницю між фактичним розміром  шкоди і страховою виплатою.  

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2011 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.04.2011 року.

В судовому засіданні 14.04.2011 року представник відповідача 1 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2011 року було відкладено розгляд справи на 12.05.2011 року та зобов’язано відповідача 2 надати суду письмові пояснення по суті спору.

В судовому засіданні 12.05.2011 року було оголошено перерву до 24.05.2011 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2011 року змінено найменування відповідача 2 у справі № 22/106 з Закритого акціонерного товариства „Страхова компанія „Крона” на Приватне акціонерне товариство„Страхова компанія „Крона”.

В судове засідання 24.05.2011 року з’явились представники сторін.

Представник позивача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, та просив стягнути з відповідача 1 частину страхового відшкодування в розмірі 3 546, 98 грн.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Закритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Крона” затрат на виплату страхового відшкодування у сумі 10 634, 57 грн. та стягнення з Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” затрат на виплату страхового відшкодування у сумі 510, 00 грн.

В процесі розгляду справи судом першої інстанції, позовні  вимоги уточнені, згідно з поданою 16.08.2010р. заявою, враховуючи сплату страховою компанією відшкодування в сумі 7 087, 59 грн., позивач просив суд стягнути з відповідача 1 частину страхового відшкодування у розмірі 4 056, 98 грн. (в т.ч. 510 грн. франшизи). При цьому, позовні вимоги до відповідача 2 не висувались.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ЗАТ “ПРОСТО-страхування” на підставі договору № 0110562 серії АТК добровільного страхування транспортних засобів внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки Mitsubishi Lancer, державний номер НОМЕР_2, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України “Про страхування” та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу –автомобіля ГАЗ-52, державний номер НОМЕР_1, водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП була застрахована ЗАТ “СК “Крона”, відповідальним за завдані збитки, на думку позивача, є відповідач 2 в межах укладеного договору страхування відповідальності винної особи та відповідач 1 як винна особа.

Судом першої інстанції встановлено, що за договором добровільного страхування транспортних засобів № 0110562 серії АТК від 27.12.2006р. у ЗАТ “ПРОСТО-страхування” застраховано автомобіль марки Mitsubishi Lancer, державний номер НОМЕР_2, страхувальником по договору є ОСОБА_3, вигодонабувачем – КФ ВАТ “Мегабанк”.  

Згідно з довідкою УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 19.01.2007р. в м. Києві на Дніпровській набережній сталась дорожньо-транспортна пригода – зіткнення автомобілів ГАЗ-52, державний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_4., та Mitsubishi Lancer, державний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_3.

ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_4 вимог пункту 10.1, 13.1 Правил дорожнього руху України якого притягнуто до адміністративної відповідальності  постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 22.02.2007р., справа 3-14981/07.

Загальний розмір матеріальної шкоди, завданого власнику транспортного засобу Mitsubishi Lancer, державний номер НОМЕР_2, в результаті його пошкодження при ДТП, відповідно до акту № 193/370 товарознавчого дослідження складеного 20.02.2007р. суб'єктом оціночної діяльності – оцінювачем ТОВ “Респект” – ОСОБА_5 (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача НОМЕР_3.), складає 7 597, 59 грн. (вартість відновлюваного ремонту складає 11 122, 91 грн.).

За страховим випадком – ДТП, що сталась 19.01.2007р. за участю застрахованого автомобіля, згідно складеного страхового акту № 1380/АТ від 06.03.2007р. по договору добровільного страхування транспортних засобів № 0110562 серії АТК від 27.12.2006р. до виплати визначено страхове відшкодування в сумі 11 144, 57 грн., виплата якого проведена згідно платіжного доручення № 2699 від 06.03.2007р.

Матеріалами справи підтверджується, що транспортний засіб - автомобіль ГАЗ-52, державний номер НОМЕР_1, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди застрахованому у позивача автомобілю Mitsubishi Lancer, державний номер НОМЕР_2, застрахований ЗАТ “Страхова компанія “Крона”, що підтверджується полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № НОМЕР_4.

Вина водія, який керував автомобілем ГАЗ-52, державний номер НОМЕР_1 підтверджується Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 22.02.2007р.

Цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації автомобіля ГАЗ-52, державний номер НОМЕР_1 будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах була застрахована у ЗАТ “Київ-Енерго-Поліс”, правонаступником якого є ЗАТ СК “Крона” на підставі укладеного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс НОМЕР_4).

Пунктом 37.4 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, особами, відповідальними за завдані збитки, у даному випадку є ЗАТ “СК “Крона” (відповідач 2) відповідно до положень Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс НОМЕР_4), та АЕК “Київенерго”(відповідач 1) відповідно до вимог ст. 1188 ЦК України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню ЗАТ “СК “Крона” як страховиком.

Аналогічні висновки по застосуванню положень закону містяться у постанові Верховного Суду України судової палати у господарських справах від 25 листопада 2008 року.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

За договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс НОМЕР_4) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 25 500 грн., франшиза – 510 грн.

Згідно ст. 29 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Актом № 193/370 товарознавчого дослідження складеним 20.02.2007р. підтверджено вартість матеріального збитку з урахуванням фізичного зносу в сумі 7 597, 59 грн. та визначено вартість відновлюваного ремонту в розмірі 11 122, 91 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом і просив стягнути з відповідача 2 - Закритого акціонерного товариства „Страхова компанія „Крона” 10 634, 57 грн. затрат на виплату страхового відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 2 (ЗАТ “СК “Крона”) під час розгляду справи в суді першої інстанції на користь позивача було сплачено страхове відшкодування в розмірі 7 087, 59 грн. (7 597, 59 грн. –510 грн. франшиза), що підтверджується платіжним дорученням № 6515482 від 13.08.2010р.

У відповідності до п.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що провадження у справі у відношенні вимог до відповідача 2 в розмірі 7 087, 59 грн. підлягає припиненню.

До прийняття рішення по справі, у зв’язку з тим, що відповідачем 2 було відшкодовано позивачу частину спірної суми у розмірі 7 087, 59 грн., позивачем було подано заяву від 16.08.2010 року, у відповідності до якої останній просив стягнути з АЕК „Київенерго” – відповідача 1 затрати на виплату страхового відшкодування в розмірі 4 056, 98 грн. (в тому числі 510 грн. франшизи). До відповідача 2, згідно з поданою позивачем заявою, позовні вимоги не висувалися.

Оскаржуваним рішенням з відповідача 1 було стягнуто 510 грн. (франшиза за договором страхування (поліс НОМЕР_4)) та відмовлено у відшкодуванні відповідачем 1 іншої частини виплаченого страхового відшкодування з підстав недоведеності позивачем належними засобами доказування розміру понесених збитків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача-1 510 грн. франшизи за договором страхування (поліс НОМЕР_4) є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні уточнених позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 страхового відшкодування в розмірі 3 546, 98 грн., проте не погоджується з підставами такої відмови, у зв’язку з чим апеляційний суд вважає необхідним зазначити наступне.

Статтею 27 Закону України “Про страхування” та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

У відповідності до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У відповідності до ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах. Зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України).

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків (ч.1 ст.1172 ЦК України).

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч.1 ст.1191 ЦК України).

Способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, передбачені статтею 1192 ЦК України, у відповідності до якої з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов‘язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ч.2 ст.1192 ЦК України).        

Зі змісту ст. 22 ЦК України вбачається, що збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Законом, який визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів, є Закон України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”.

Згідно з ч.2 ст.7 названого Закону проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

За таких обставин, судова колегія вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що наявний у справі акт № 193/370 товарознавчого дослідження, складений 20.02.2007 року, та платіжне доручення № 2699 від 06.03.2007 року про виплату ЗАТ „ПРОСТО-страхування” 11 144, 57 грн. страхового відшкодування не підтверджують розмір понесених позивачем реальних збитків, оскільки чинним законодавством України не встановлено, що реальні збитки повинні підтверджуватись виключно документами про проведення ремонтних робіт, та не можуть підтверджуватись документами про оцінку майна, що здійснена у відповідності до вимог чинного законодавства.

Таким чином, і названий акт № 193/370 товарознавчого дослідження, складений 20.02.2007 року, і платіжне доручення № 2699 від 06.03.2007 року про виплату ЗАТ „ПРОСТО-страхування” 11 144, 57 грн. страхового відшкодування є належними доказами вартості відновлюваного ремонту, а, отже, і реальних збитків.

При цьому, статтею 1194 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За таких обставин, виходячи з вищенаведеного, АЕК „Київенерго” зобов’язана сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди.

З акту № 193/370 товарознавчого дослідження від 20.02.2007 року, розрахунку страхового відшкодування № 370 від 23.02.2007 року, калькуляції вбачається, що вартість відновлюваного ремонту автомобіля Mitsubishi Lancer, державний номер НОМЕР_2 становить 11 122, 91 грн.

Цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації автомобіля ГАЗ-52 , державний номер НОМЕР_1, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах, була застрахована у ЗАТ „Київ-Енерго-Поліс”, правонаступником якого є ЗАТ СК „Крона” на підставах укладеного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс НОМЕР_4).

Як вбачається з матеріалів справи, за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності відповідача 1 (поліс НОМЕР_4) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 25 500 грн., франшиза – 510 грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідачем 2 (ЗАТ “СК “Крона”) на користь позивача було сплачено страхове відшкодування в розмірі 7 087, 59 грн. (7 597, 59 грн. –510 грн. франшиза), що підтверджується платіжним дорученням № 6515482 від 13.08.2010р.

Таким чином, колегія суддів вважає, що обов’язок відповідача 1 щодо відшкодування завданої шкоди виникає лише за умови перевищення розміру заподіяної винною особою шкоди встановленого полісом ліміту відповідальності.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки сума виплаченого позивачем страхового відшкодування не перевищує встановленого договором страхування ліміту відповідальності, уточнені позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 частини страхового відшкодування в розмірі 3 546, 98 грн. (різниця між фактичними витратами та розміром страхового відшкодування) є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Приймаючи рішення, суд зобов'язаний керуватись наданими сторонами доказами.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Враховуючи те, що невірне мотивування підстав відмови в позові щодо стягнення з відповідача 1 страхового відшкодування в розмірі 3 546, 98 грн. не спричинило прийняття невірного рішення та не вплинуло на остаточні висновки суду, колегія суддів залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу -  без задоволення.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „ПРОСТО-страхування” залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2011 року у справі № 22/106 залишити без змін, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2011 року.

3.Матеріали справи № 22/106 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

27.05.11 (відправлено)